ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 344/12103/14-ц

провадження № 61-2314св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Антоненко Н. О. (суддя-доповідач)

суддів: Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі, відповідачі за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,

відповідачі за зустрічним позовом - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року в складі судді Пастернак І. А. та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в складі колегії суддів Василишин Л. В., Матківського Р. Й., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_3 і просили:

- визнати недійсним шлюб між ОСОБА_3 та їх матір`ю ОСОБА_6 , укладений 17 лютого 2001 року, зареєстрований в окрузі Кук , штат Ілінойс , апостильований 02 грудня 2010 року;

- визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності на спадкове майно, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їх матері ОСОБА_6 .

В обґрунтування своїх вимог позивачі вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла їх мати ОСОБА_6 , після її смерті відкрилася спадщина, зокрема на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали в нотаріальну контору заяви про прийняття спадщини як спадкоємці першої черги. Таку ж заяву про прийняття спадщини подав ОСОБА_3 із тих підстав, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_6 , який був зареєстрований 17 лютого 2001 року в Сполучених Штатах Америки.

Позивачі за первісним позовом уважали, що даний шлюб є недійсним, оскільки на момент його укладення ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 , й цей шлюб був розірваний лише в 2005 році.

Для оформлення права на спадкове майно необхідні правовстановлюючі документи на спірну квартиру, однак ці документи знаходяться у відповідача, який відмовляється їх надавати. Вони зверталися у відповідні державні органи з заявою про виготовлення дубліката правовстановлюючих документів на квартиру, проте у видачі дублікату свідоцтва про право власності відмовлено на тій підставі, що документи оформлялися на ім`я особи, якій належало право власності, а власник - їхня мати ОСОБА_6 , померла.

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та остаточно уточнивши позовні вимоги 12 березня 2018 року просив:

- визнати за ним право власності на 4/6 частини трикімнатної квартири загальною площею 89,4 м2, житловою площею 50,4 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що залишилась після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- стягнути в солідарному порядку з позивачів за первісним позовом кошти в сумі 33 050 доларів США.

В обґрунтування вимог зустрічного позову вказував, що в 2001 році, перебуваючи в США, він разом з ОСОБА_10 уклали шлюб за законодавством округу Кук, Іллінойс , який є дійсним та таким, що відповідає нормам міжнародного права.

В період перебування в шлюбі подружжя здебільшого за кошти ОСОБА_3 набуло у власність майно, зокрема трикімнатну квартиру загальною площею 89,4 м2, житловою площею 50,4 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яку позивач за зустрічним позовом вважає спільною сумісною власністю подружжя.

Оскільки на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10 шлюб вважався дійсним у силу положень частини п'ятої статті 39 СК України, ОСОБА_3 вважав, що може претендувати на частку дружини в спільному сумісному майні подружжя в порядку спадкування за законом як спадкоємець першої черги нарівні з позивачами за первісним позовом.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 12 березня 2015 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 14 лютого 2017 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 як нового власника Ѕ частини спірної квартири.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Справа судами розглядалася неодноразово.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 червня 2018 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволено:

- визнано недійсним укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 17 лютого 2001 року шлюб, зареєстрований в окрузі Кук , штат Іллінойс, апостильований 02 грудня 2010 року;

- визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності в рівних частинах по 1/2 частині за кожним на спадкове майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 89,4 м2, житловою площею 50,4 м2, у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на частину квартири та стягнення коштів відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення шлюбу з ОСОБА_6 ОСОБА_3 уже перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_12 , а тому такий шлюб є недійсним.

Спірна квартира є особистою власністю ОСОБА_6 , заповіт вона не складала, а спадкоємцями першої черги за законом після її смерті є діти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , місцевий суд виходив із того, що шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 є недійсним, а тому в ОСОБА_3 не виникло ні право спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно, ні право спадкування частини спірної квартири після смерті ОСОБА_6 .

Вимоги про стягнення коштів, переведених ним на рахунки відповідачів, відхилені судом першої інстанції за пропуском позовної давності.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи та на підставі належних і допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову та відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову, а доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

У розумінні статті 196 КпШС УРСР шлюби між громадянами України, що проживають поза межами України, повинні були бути укладені в консульській установі чи дипломатичному представництві України. А у тих випадках, коли шлюби укладені поза межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його укладення, ці шлюби визнавалися дійсними в Україні, якщо до визнання не було перешкод, що випливають із статей 15 - 17 та 45 цього Кодексу. Оскільки на час укладення шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на території США припинення попереднього шлюбу ОСОБА_3 не визнавалося за законами України, суд уважав, що той перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, і такий шлюб за законами України є недійсним.

ОСОБА_3 не надав доказів фінансової участі в придбанні спірної квартири, яка є особистою приватною власністю ОСОБА_6 .

Аргументи учасників справи

25 січня 2019 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року та на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року й просив скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким:

- визнати за ним право власності на 4/6 частини спірної квартири;

- визнати дійсним шлюб, укладений з ОСОБА_13

ОСОБА_3 указував, що попередній шлюб був розірваний в США ще в 1997 році, а тому укладений з дотриманням законодавства США у 2001 році шлюб із ОСОБА_6 є дійсним.

Уважав помилковим висновок судів, що квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_6 , оскільки суди не встановили наявність у останньої коштів для придбання квартири.

У березні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на дану касаційну скаргу, в якому позивачі просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Указують, що ОСОБА_3 не звертався з заявою про легалізацію рішення окружного суду США від 10 вересня 1997 року про розірвання шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_12 , а тому укладений відповідачем шлюб з ОСОБА_6 у 2001 році є недійсним.

Зазначають, що в 2004 році ОСОБА_3 та ОСОБА_6 окремо придбали різні об`єкти нерухомості, які належали їм на праві особистої приватної власності.

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення в частині відмови в задоволенні вимог зустрічного позову про стягнення грошових коштів у касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 26 грудня 1978 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому в Україні шлюбі з ОСОБА_12

10 вересня 1997 року рішенням відділу з питань сімейних справ Окружного суду округу Кук штату Іллінойс, США, було зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , про що на території України 25 січня 2005 року складено актовий запис № 107.

17 лютого 2001 року в приміщенні окружного суду округу Кук штату Іллінойс, США, між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 зареєстрований шлюб. Апостиль на свідоцтві про реєстрацію шлюбу проставлений 02 грудня 2010 року.

Згідно з договором від 09 березня 2004 року ОСОБА_6 прийняла дольову участь у будівництві трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

30 вересня 2004 року ОСОБА_6 на підставі акта прийому-передачі прийняла від забудовника трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 89,4 м2, житловою площею 50,4 м2.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04 грудня 2004 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 421 від 19 жовтня 2004 року, ОСОБА_6 є власником указаної квартири.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Івано-Франківську, Україна.

Згідно з довідкою Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори від 27 червня 2014 року №2083/02-14/1 у нотаріальній конторі заведена спадкова справа за № 1281/2008 до майна ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцями за законом після її смерті є дочка ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , які 27 вересня 2008 року та 09 серпня 2008 року відповідно подали заяви про прийняття спадщини.

ОСОБА_3 вже звертався до суду з позовом про визнання права на 4/6 частки квартири АДРЕСА_1 з підстав укладення шлюбу з ОСОБА_6 у США.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

На момент реєстрації в Україні в 1978 році шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_12 , його розірвання в США в 1997 році та укладення в 2001 році шлюбу між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 між УРСР (Україною) та США не існувало міжнародних договорів про правову допомогу у сімейних справах.

Закон України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV), яким встановлено порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, набрав чинності з 1 вересня 2005 року.

Оскільки за загальним правилом, закріпленим у статті 58 Конституції України, закон не має зворотної дії в часі, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права, які діяли на момент їх виникнення.

Шлюб уважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану (стаття 44 КпШС УРСР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 159 КпШС УРСР акти громадянського стану реєструються у відділах реєстрації актів громадянського стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, у виконавчих органах сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, у консульських установах та дипломатичних представництвах України.

Згідно з частиною третьою статті 160 КпШС УРСР реєстрацію одруження, розірвання шлюбу громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи і дипломатичні представництва України. Зазначені установи та представництва також приймають і розглядають заяви громадян про внесення змін, доповнень, поновлення та анулювання записів актів громадянського стану.

Позивач за зустрічним позовом не посилався на факт реєстрації розірвання шлюбу з ОСОБА_12 в консульській установі чи дипломатичному представництві України на території США як на підставу своїх вимог, відповідні докази не подавав.

Відповідно до частини третьої статті 197 КпШС УРСР розірвання шлюбів між громадянами України, здійснене поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали поза межами України.

Отже, для встановлення, чи визнавалося дійсним в Україні розірвання шлюбу між ОСОБА_3 і ОСОБА_12 , встановленню підлягає обставина місця проживання подружжя в момент розірвання шлюбу окружним судом США

Суд першої інстанції не встановив, чи проживали ОСОБА_3 і ОСОБА_12 за межами України на момент розірвання шлюбу між ними.

Установлення вказаних обставин, що є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, має значення для правильного вирішення спору по суті та для висновку, чи визнавалося на території України розірвання за законами США шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_12 та чи були наявні у ОСОБА_3 передбачені законодавством перешкоди для укладення в 2001 році шлюбу з ОСОБА_6 .

У частині першій статті 196 КпШС УРСР визначено, що шлюби між громадянами України, що проживають поза межами України, укладаються в консульських установах та дипломатичних представництвах України.

За змістом частини другої статті 196 КпШС УРСР у тих випадках, коли шлюби між громадянами України укладені поза межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом місця його укладення, ці шлюби визнаються дійсними в Україні, якщо до визнання нема перешкод, що випливають зі статей 15-17 та 45 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 17 КпШС УРСР не допускається укладення шлюбу, зокрема, між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі.

Тлумачення частин першої та другої статті 196 КпШС УРСР свідчить, що укладення шлюбу громадянами України за межами України в консульській установі або дипломатичному представництві прирівнюється до реєстрації такого шлюбу органами РАЦС на території України. Укладені поза межами консульської установи або дипломатичного представництва шлюби визнаються дійсними в Україні за двох умов:

1) додержання форми шлюбу, встановленої законом місця його укладення;

2) відсутність передбачених статтями 15-17 та 45 КпШС УРСР перешкод до укладення шлюбу.

Отже, встановленню судами попередніх інстанцій підлягали обставини дотримання сторонами форми шлюбу, встановленої законодавством США, та наявність передбачених статтями 15-17 та 45 КпШС УРСР перешкод до укладення шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_6 із урахуванням висновків щодо визнання або невизнання на території України розлучення ОСОБА_3 з ОСОБА_12 .

В залежності від установлених судами обставин застосуванню підлягають або норми статей 196, 197 КпШС УРСРщодо визнання на території України розлучення та шлюбу, здійснених за її межами, або положення статті 46 КпШС УРСР.

За змістом частини першої статті 46 КпШС УРСР шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на час розгляду судом справи відпали ті обставини, які в силу закону були перешкодою до його укладення. Шлюб вважається дійсним з моменту, коли відпали ці обставини.

Якщо на час вирішення позову про визнання шлюбу недійсним відпали обставини, які відповідно до закону були перешкодою для його укладення (особа досягла шлюбного віку або була поновлена в дієздатності; померла особа, за наявності шлюбу з якою укладався новий шлюб, тощо), суд відмовляє в позові й одночасно визнає, що шлюб є дійсним починаючи з дня, коли відпала така перешкода (пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України»).

У разі, якщо встановлені судами обставини передбачають застосування положень статті 46 КпШС УРСР, з'ясуванню підлягає той факт, чи відпали на момент розгляду справи про визнання шлюбу недійсним обставини, які в силу закону були перешкодою для укладенняшлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_6 , з урахуванням актового запису № 107 від 25 січня 2005 року, складеного відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції Вінницької області про реєстрацію розірвання шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_12 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки в спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Відсутність в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо чинності шлюбу спадкодавиці з ОСОБА_3 у контексті положень статей 196-197 КпШС УРСР або частини першої статті 46 КпШС УРСР свідчить, що суди не визначалися з колом спадкоємців першої черги після смерті ОСОБА_6 .

З урахуванням викладеного суди неповно встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення первісного позову та відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання права власності на майно.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині задоволення первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним, визнання права власності на спадкове майно та в частині відмови в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на майно скасувати, справу в указаній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 червня 2018 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Антоненко

Судді І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов