ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2020 року

Київ

справа №344/13462/16-а

адміністративне провадження №К/9901/28496/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів Мартинюк Н. М., Шишова О. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області про визнання протиправними та скасування рішень

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.07.2019 (суддя Бородовський С. О.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2019 (колегія суддів у складі: Бруновської Н. В., Запотічного І. І., Матковської З. М.), -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області (далі - відповідач, КДКА Івано-Франківської області) про визнання протиправними та скасування рішень від 14.07.2014 № д/с 23 та від 06.08.2014 № д/с 23/12.

Позовні вимоги мотивовано тим, що порушення відносно нього дисциплінарної справи та розгляд дисциплінарної справи здійснено з порушенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Відповідач не звертався до позивача про отримання письмового пояснення до прийняття рішення від 14.07.2014. Також відповідач не повідомив його про засідання щодо вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Крім того, зазначає, що розгляд дисциплінарної справи 06.08.2014 відбувся за відсутності позивача та за відсутності доказів завчасного повідомлення позивача про місце, день і час засідання. У зв`язку з чим, на думку позивача, розгляд дисциплінарної справи 06.08.2014 здійснювався не на засадах змагальності.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Івано-Франківській міський суд Івано-Франківської області рішенням від 18.07.2019 в задоволенні позову відмовив.

Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що право на одночасне або повторне оскарження одного і того ж рішення не гарантовано позивачеві. Наявність рішення вищого органу про перегляд рішення нижчестоящого органу, що ухвалено саме за заявою і вибором позивача позбавляє його права порушувати повторний розгляд питання щодо якого вже ухвалено остаточне рішення, оскільки такі дії позивача є порушенням ним принципу юридичної визначеності. Перегляд рішень регіональних КДК Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури встановлений законом, а тому Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури (далі - ВКДКА) реалізувала юрисдикційну функцію за зверненням позивача щодо рішення відповідача, отже вона діяла як «суд, встановлений законом» в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Таким чином позивач реалізував право на оскарження рішення відповідача щодо відкриття дисциплінарного провадження. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач направляв позивачу повідомлення про виклик в засідання відповідача та копії рішень щодо розгляду відповідних питань. При цьому позивач на власний вибір обирав приймати чи не приймати відповідні повідомлення відповідача. Негативні наслідки від не прийняття позивачем повідомлень відповідача повністю покладаються на позивача, оскільки залежать від його поведінки, а не від виконання відповідачем його обов`язків. Крім цього, суд зазначає, що зміст матеріалів даного судового провадження однозначно вказує на те, що позивач приймав повідомлення судових установ, які йому направлено у цій справі за адресою, яку також використовував відповідач для повідомлення позивача про засідання відповідача у спірний період. Також суд встановив, що у рішенні відповідача щодо накладення на позивача дисциплінарного стягнення детально і обґрунтовано викладено обставину вчинення позивачем дії за обставин відсутності у нього будь-якої можливості діяти в якості представника особи, яка померла, і про що у позивача була однозначна інформація.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 02.10.2019 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджено, що позивач завчасно та належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи про притягнення до дисциплінарної відповідальності. При цьому, колегія суддів враховує ту обставину, що ОСОБА_3 не вчинив жодних дій, спрямованих на надання письмових пояснень дисциплінарній палаті КДКА Івано-Франківської області з приводу представництва інтересів померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в Івано-Франківському міському суді. Отже, позивач всупереч частини другої статті 40 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» недобросовісно користувався наданими йому правами, намагаючись затягнути розгляд справи про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та уникнути притягнення до відповідальності протягом тривалого строку. Суд дійшов висновку, що КДКА Івано-Франківської області діяла в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Допущене адвокатом ОСОБА_3 порушення виправдовують дисциплінарне провадження, а наслідки порушення потребують накладення дисциплінарного стягнення. Немає істотних та вагомих обставин чи умов, які б вказували, що розгляд дисциплінарної справи відносно позивача провадив неповноважний, упереджений і небезсторонній склад дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Івано-Франківської області, що голова дисциплінарної палати та члени дисциплінарної палати хибно розцінили окрему ухвалу суду як дисциплінарну (заяву) скаргу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги вказує на те, що окрема ухвала суду не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності про викладені у ній факти про поведінку адвоката, оскільки це суперечить вимогам статей 33, 36, 38 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Також скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення від 14.07.2014 не вмотивовано. Зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач у порушення встановленого законом принципу змагальності, здійснивши 06.08.2014 розгляд дисциплінарної справи за відсутності позивача, фактично позбавив його можливості бути присутнім на розгляді скарги відносно нього, надавати свої пояснення, докази та заперечувати проти відповідних доводів скаржників.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.07.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2019.

Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2020 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_3 має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Івано-Франківської області від 24.05.2013 № 1.

Окремою ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.06.2014 доведено до відома КДКА Івано-Франківської області про те, що адвокат ОСОБА_3 24.04.2014 звернувся до суду з позовом від імені ОСОБА_2 , яка відповідно до свідоцтва про смерть № НОМЕР_1 від 17.06.2013 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв`язку з цим, зазначена інформація підлягала перевірці щодо поведінки адвоката відповідно до вимог закону.

02.07.2014 відповідач склав на ім`я позивача звернення про надання письмових пояснень та копій документів за окремою ухвалою Івано-Франківського міського суду від 03.06.2014.

14.07.2014 дисциплінарна палата КДКА Івано-Франківської області, розглянувши окрему ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.06.2014, довідку про результати перевірки окремої ухвали Івано-Франківського міського суду від 03.06.2014 та матеріали перевірки, ухвалила рішення № д/с 23 про порушення дисциплінарної справи стосовно позивача та призначила засідання щодо її розгляду на 10 год 00 хв 25.07.2014.

24.07.2014 ОСОБА_3 звернувся із письмовою заявою до КДКА Івано-Франківської області в якій повідомив, що оскаржив рішення КДКА Івано-Франківської області № д/с 23 від 14.07.2014 до ВКДКА та повідомив, що 25.07.2014 на 10 год 00 хв не зможе з`явитись на засідання кваліфікаційно-дисциплінарної комісії у зв`язку з тим, що зайнятий в судовому процесі.

25.07.2014 за заявою адвоката ОСОБА_3 розгляд дисциплінарної справи відповідач відклав на 11 год 00 хв 06.08.2014, про що останнього повідомлено рекомендованим листом від 25.07.2014 № 39, поштова квитанція від 25.07.2014 № 4318.

06.08.2014 позивач на засідання дисциплінарної палати КДКА Івано-Франківської області повторно не з`явився.

Рішенням дисциплінарної палати КДКА Івано-Франківської області № д/с 23/12 від 06.08.2014 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку адвоката ОСОБА_3 і застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключеннями з Єдиного реєстру адвокатів України.

Підставою прийняття оскаржуваного рішення вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 19.06.2013 позивач в якості представника ОСОБА_2 звернувся до Івано-Франківського міського суду із заявою про видачу копії постанови Івано-Франківського міського суду від 13.08.2012, копії ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду, виконавчого листа. 24.04.2014 позивач в якості представника ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області. На підтвердження повноважень позивач як представник ОСОБА_2 надав самостійно виготовлений ордер ІФ № 000,117 від 27.05.2013. При цьому відповідно до пункту 20 Положення про ордер та порядку ведення реєстру ордерів від 17.12.2012 № 36 самостійне виготовлення ордерів адвокатами могло бути здійснено виключно до 01.04.2013. В такий спосіб відповідачем встановлено невиконання позивачем обов`язків адвоката і рішення адвокатського самоврядування.

Рішенням № д/с 23/12 від 06.08.2014 встановлено: грубе порушення позивачем присяги адвоката України, статті 26 Правил адвокатської етики; неналежне виконання обов`язків адвоката, передбачених ч. 1 п.п. 1, 5 статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; ненадання пояснень з приводу інформації, викладеної в окремій ухвалі Івано-Франківського міського суду; порушення вимог статті 38 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 237 238 ЦК України. Під час накладення дисциплінарного стягнення враховано відношення позивача до вчиненого дисциплінарного проступку, обставини дисциплінарного проступку, його наслідки, особу позивача.

ВКДКА рішенням від 29.01.2015 рішення дисциплінарної палати КДКА Івано-Франківської області від 14.07.2014 № д/с 23 про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_3 . залишила без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин)

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Статтею 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.

Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів (частина перша статті 4 цього Закону).

Відповідно до статті 21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов`язаний: 1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; 2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; 3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; 4) підвищувати свій професійний рівень; 5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування; 6) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги. Адвокату забороняється: 1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; 2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб; 3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта; 4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом. Адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

Приписами статті 33 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом. Дисциплінарне провадження - процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката, зазначеною в Єдиному реєстрі адвокатів України.

Згідно зі статтею 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку. Дисциплінарним проступком адвоката є: 1) порушення вимог несумісності; 2) порушення присяги адвоката України; 3) порушення правил адвокатської етики; 4) розголошення адвокатської таємниці або вчинення дій, що призвели до її розголошення; 5) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов`язків; 6) невиконання рішень органів адвокатського самоврядування; 7) порушення інших обов`язків адвоката, передбачених законом. Не є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності винесення судом або іншим органом рішення не на користь його клієнта, скасування або зміна судового рішення або рішення іншого органу, винесеного у справі, в якій адвокат здійснював захист, представництво або надавав інші види правової допомоги, якщо при цьому не було вчинено дисциплінарного проступку.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Не допускається зловживання правом на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, у тому числі ініціювання питання про дисциплінарну відповідальність адвоката без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на адвоката у зв`язку із здійсненням ним адвокатської діяльності. Дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).

Положеннями статті 37 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що дисциплінарне провадження складається з таких стадій: 1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок адвоката; 2) порушення дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної справи; 4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.

Згідно з частиною другою статті 38 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час проведення перевірки член дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право опитувати осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань, фізичних осіб необхідну для проведення перевірки інформацію, крім інформації з обмеженим доступом. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, фізичні особи, яким надіслано запит члена дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, зобов`язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати відповідну інформацію, копії документів. Відмова в наданні інформації на запит члена дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом. За результатами перевірки відомостей членом дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури складається довідка, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи.

Приписами статті 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено порядок дій при вчинені наступної стадії дисциплінарного провадження - порушення дисциплінарної справи, - згідно з якими за результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок адвоката, довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більшістю голосів членів палати, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про порушення або відмову в порушенні дисциплінарної справи стосовно адвоката. Рішення про порушення дисциплінарної справи з визначенням місця, дня і часу її розгляду чи про відмову в порушенні дисциплінарної справи надсилається або вручається під розписку адвокату та особі, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. До рішення про порушення дисциплінарної справи, яке надсилається або вручається адвокату, додається довідка члена дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, складена за результатами перевірки. Рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду.

Відповідно до частини першої статті 42 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат чи особа, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність адвоката, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних професійних обов`язків адвоката.

На час виникнення спірних правовідносин чинними були Правила адвокатської етики, затверджені Установчим З`їздом адвокатів України 17.11.2012 (далі - Правила адвокатської етики), згідно з абзацами четвертим і п`ятим преамбули яких надзвичайна важливість функціонального навантаження адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартам поведінки. При цьому специфіка, комплексний характер обов`язків, що покладені на адвокатуру, обумовлюють необхідність збалансування засад служіння адвоката інтересам окремого клієнта та інтересам суспільства в цілому, дотримання принципів законності і верховенства права. Дотримання адвокатами особливих деонтологічних вимог і правил розглядається світовою адвокатською спільнотою як необхідна передумова повноцінного функціонування адвокатури, виконання нею її важливої соціальної ролі в демократичному суспільстві.

У своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам (пункти 1, 3 статті 7 Правил адвокатської етики).

Відповідно до статті 11 Правил адвокатської етики, зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов`язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, ґрунтовне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва.

Пункти 1 та 2 статті 12 Правил адвокатської етики передбачають, що всією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві. Цього принципу потрібно дотримуватись у всіх сферах діяльності адвоката: професійній, громадській, публіцистичній та інших.

Статтею 26 Правил адвокатської етики визначено, що адвокат повинен з розумною регулярністю інформувати клієнта про хід виконання доручення і своєчасно відповідати на запити клієнта про стан його справи. Інформація має подаватися клієнту в обсязі, достатньому для того, щоб він міг приймати обґрунтовані рішення стосовно суті свого доручення та його виконання.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначається статтею 242 КАС України, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Предметом оскарження у цій справі є рішення КДКА Івано-Франківської області від 14.07.2014 № д/с 23 про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_3 та від 06.08.2014 № д/с 23/12 про притягнення до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку адвоката ОСОБА_3 , і застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю з наступним виключеннями з Єдиного реєстру адвокатів України.

Мотиви, якими позивач доводить протиправність цих рішень, стосуються процедурних порушень, які допустив відповідач, коли приймав спірні рішення.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку оспорюваному рішенню від 06.08.2014 № д/с 23/12 погодився із обґрунтованістю висновку КДКА Івано-Франківської області в частині порушення позивачем рішення органу адвокатського самоврядування щодо форми ордеру на право здійснювати адвокатську діяльність. Крім того, суд зазначив, що рішення про накладення дисциплінарного стягнення на позивача містить належну мотивацію, засновано на належних правових підставах. Жодного заперечення щодо суті рішення про накладення дисциплінарного стягнення позивач в позові не вказав. Будь-яких заперечень щодо повноважності складу відповідача на засіданні щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, відсутності чи наявності кворуму тощо позивач суду не подав. Водночас суд встановив, що відповідач направляв позивачу повідомлення про виклик в засідання відповідача та копії рішень щодо розгляду відповідних питань. При цьому позивач на власний вибір обирав приймати чи не приймати відповідні повідомлення відповідача.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав до задоволення позову. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував, що ОСОБА_3 не вчинив жодних дій, спрямованих на надання письмових пояснень дисциплінарній палаті КДКА Івано-Франківської області з приводу представництва інтересів померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в Івано-Франківському міському суді. Суд дійшов висновку, що позивач всупереч частині другій статті 40 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» недобросовісно користувався наданими йому правами, намагаючись затягнути розгляд справи про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та уникнути притягнення до відповідальності протягом тривалого строку.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення КДКА Івано-Франківської області від 14.07.2014 № д/с 23 про порушення дисциплінарної справи стосовно адвоката ОСОБА_3, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині з огляду на те, що в рішенні відповідача від 14.07.2014 № д/с 23 вказано на альтернативний порядок його оскарження. Позивачем самостійно обрано бажаний ним спосіб оскарження зазначеного рішення. 29.01.2015 ВКДКА ухвалила рішення за скаргою позивача на рішення від 14.07.2014 № д/с 23, тому, на переконання суду, він міг виключно оскаржити лише рішення ВКДКА від 29.01.2015. Отже, суд дійшов висновку, що позивач використав своє право на оскарження рішення відповідача від 14.07.2014 № д/с 23 та отримав рішення щодо правових підстав його оскарження. Суд першої інстанції вважає, що повторне подання скарги на зазначене рішення є формою зловживання позивачем правом, оскільки не засновано на законі.

Верховний Суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції про відмову позивачу у задоволенні позову в частині оскарження рішення від 14.07.2014 № д/с 23 з підстав відсутності у останнього правових підстав для такого оскарження через те, що позивач вже реалізував своє право на оскарження цього рішення, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини третьої статті 39 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» рішення про порушення дисциплінарної справи або про відмову в порушенні дисциплінарної справи може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до ВКДКА або до суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, оскарження позивачем рішення КДКА Івано-Франківської області від 14.07.2014 № д/с 23 до ВКДКА є виключно правом, а не обов`язком позивача, що не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про визнання оскаржуваного рішення протиправним та його скасування за наявності спору.

Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлено факту повідомлення позивача про прийняте 29.01.2015 ВКДКА рішення № І-011/2015, яке повинно було бути доведено до відома зацікавлених осіб відповідно до пункту 3 резолютивної частини цього рішення.

Також, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 скасовано ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05.06.2018 про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 344/13462/16-а, в тому числі щодо вимоги про визнання протиправним та скасування рішення від 14.07.2014 № д/с 23.

Отже, оскільки судом касаційної інстанції встановлено неповноту судового розгляду, під час якого залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення, то суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для оскарження рішення КДКА від 14.07.2014 № д/с 23.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28.05.1985 у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom).

У рішенні від 22.12.2009 у справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France).

Тож підхід суду першої інстанції не відповідає завданням адміністративного судочинства. У свою чергу, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на неповноту встановлених обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, судом першої інстанції, та не усунув цього недоліку в ході апеляційного провадження, що є порушенням статей 9 242 308 КАС України.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не навели мотивів з яких вони дійшли висновку, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень від 06.08.2014 № д/с 23/12 визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України.

Крім того, суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшли висновку, що відповідач дотримав вимоги частини другої статті 40 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач завчасно та належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Колегія суддів касаційної інстанції критично ставиться до таких висновків судів попередніх інстанцій та вважає їх помилковими, з огляду на таке.

З метою недопущення зловживань своїми правами, при повторній неявці на засідання щодо розгляду дисциплінарної справи, за умови належно повідомленого адвоката, КДКА наділена правом здійснювати розгляд без його участі, незалежно від поважності причин неявки.

Норми статті 40 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» розмежовують підстави відсутності адвоката під час розгляду справи, в залежності від наявності або відсутності поважних причин такої відсутності та факту належного повідомлення.

Тобто, абзацом четвертим частини другої статті 40 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» прямо передбачено можливість розгляду дисциплінарної справи за відсутності адвоката, відносно якого здійснюється такий розгляд, однак вимагає дотримання обов`язкової умови, а саме наявності у КДКА доказів завчасного повідомлення адвоката про дату, час та місце розгляду його дисциплінарної справи, а також неповажності причин, за яких адвокат не прибув на засідання.

В свою чергу, результатом належного та завчасного повідомлення у цьому розумінні, є фактична обізнаність адвоката про дату, час та місце розгляду дисциплінарної скарги, яка реалізована за такий період, який надає адвокату можливість належно підготуватися до розгляду дисциплінарної справи та взяти у ньому участь.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач 25.07.2014 за заявою адвоката ОСОБА_3 відклав розгляд дисциплінарної справи відносно нього на 11 год 00 хв 06.08.2014, про що останнього повідомлено рекомендованим листом від 25.07.2014 № 39, що підтверджується поштовою квитанцією від 25.07.2014 № 4318.

Проте судами попередніх інстанцій не встановлено чи був позивач фактично обізнаний про дату, час та місце розгляду дисциплінарної скарги, чи дійсно він отримав повідомлення про призначення до розгляду дисциплінарної справи на 06.08.2014.

Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків в цілому по суті спору.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Частиною 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з частиною 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили всі обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення та прийняття законного та обґрунтованого рішення. Під час нового розгляду судам слід взяти до уваги викладені у цій постанові висновки, надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Таким чином, з огляду на приписи частини 2 статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то з врахуванням положень статті 20 КАС України справа направляється до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу скаргою ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18.07.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2019 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

..........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

Н.М. Мартинюк

О.О. Шишов

Судді Верховного Суду