Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 344/14022/17

провадження № 61-6582св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання дійсним договору дарування квартири, зобов`язання вчинити певні дії, визнання незаконним свідоцтва про прийняття спадщини

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2021 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Девляшевського В. А., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконними та недійсними записи лікаря-психіатра Івано-Франківської обласної державної психіатричної лікарні № 1 Шевціва Р. Б. в амбулаторній картці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4, про її психічні захворювання; визнати незаконними та недійсними акти посмертної судово-психіатричної експертизи від 01 серпня 2005 року № 282 Івано-Франківського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру та від 15 квітня 2010 року Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні щодо ОСОБА_4 за даними її амбулаторної карти; визнати дійсним договір дарування від 11 квітня 2003 року квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л. А.; зобов`язати Реєстраційну службу Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області відновити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 , яка була вчинена 03 липня 2003 року Івано-Франківським ОБТІ в книзі 51 за номером запису 4495; зобов`язати ОСОБА_5 в особі опікуна з 2008 року ОСОБА_6 забрати з квартири їх речі, виселитись з цієї квартири та виселити з неї третіх осіб, якщо там такі ними вселені; визнати будь-які правочини, якщо такі вчинено щодо цієї квартири ОСОБА_5 в особі опікуна (чи їх представника) незаконними та скасувати; визнати недійсним свідоцтво, видане ОСОБА_2 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що за життя ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4, не зверталася до психіатрів щодо свого психічного здоров`я та станом на 12 жовтня 2001 року була повністю дієздатною, розуміла значення своїх дій, керувала ними, прогнозувала наслідок вчинення чи невчинення тієї або іншої дії. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 жовтня 2001 року у справі № 2-5606/2001 задоволено заяву ОСОБА_4 про визнання її двоюрідної сестри ОСОБА_5 недієздатною. Таким чином, факт дієздатності ОСОБА_4 станом на 12 жовтня 2001 року є поза усяким розумним сумнівом. Будь-якої інформації про те, що вона чи її родичі зверталися до лікаря-психіатра або до будь-якої психіатричної клініки, не встановлено. Це дає підстави вважати, що записи в медичну амбулаторну карту ОСОБА_4 , які зроблено лікарем-психіатром Івано-Франківської обласної державної психіатричної лікарні № 1 ОСОБА_7. є завідомо незаконними та безпідставними. Зазначений лікар не дотримав вимог нормативно-правових актів у сфері діяльності лікаря-психіатра при заповненні амбулаторної картки про захворювання ОСОБА_4 на психічні розлади, а тому ці записи є явно необґрунтованими та незаконними і за позовом відповідної особи мають бути визнані судом такими, що не можуть братись до уваги, тому що не мають ні фактичного, ні юридичного значення для їх використання у будь-якій діяльності. Оскільки саме на записах амбулаторної картки ОСОБА_4 , зроблених лікарем-психіатром ОСОБА_7 , ґрунтуються подальші висновки судово-психіатричних посмертних експертиз щодо ОСОБА_4 , проведених Івано-Франківським обласним клінічним психоневрологічним диспансером згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи від 01 серпня 2005 року № 282 та Львівською обласною державною клінічною психіатричною лікарнею згідно з актом посмертної судово-психіатричної експертизи від 15 квітня 2010 року, то зазначені акти підлягають визнанню судом необґрунтованими та незаконними.

Апеляційний суд Івано-Франківської області ухвалив рішення від 30 листопада 2010 року у справі № 2-74/2010, яким задовольнив позов ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, визнання недійсним правочину і визнання права власності на спадкове майно. Визнав недійсним заповіт, складений 14 березня 2000 року і посвідчений державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної контори Стецьків М. І., згідно з яким ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно ОСОБА_8 . Визнав недійсним договір дарування квартири, посвідчений 11 квітня 2003 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л. А., згідно з яким ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 . Визнав за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .

Разом з цим Апеляційний суд Івано-Франківської області так і не виконав вказівок, викладених в ухвалі Апеляційного суду Рівненської області від 16 листопада 2007 року, який розглядав справу як суд касаційної інстанції та встановив, що суд не призначав ОСОБА_6 опікуном недієздатної ОСОБА_5 , а тому ОСОБА_6 не була наділена правом на звернення до суду в інтересах недієздатної ОСОБА_5 . У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Первісно позивачка заявила вимоги до Івано-Франківської обласної державної психіатричної лікарні № 1, Івано-Франківського обласного психоневрологічного диспансеру, Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 , державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д. та Реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ в Івано-Франківській області.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13 серпня 2014 року закрито провадження в справі № 344/3181/14-ц в частині позовних вимог до:

Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» і ОСОБА_2 про визнання недійсною та незаконною державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , проведеної 09 листопада 2006 року за № 622359 на виконання рішення суду від 14 липня 2006 року;

державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д. про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 від 31 жовтня 2013 року;

Реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ в Івано-Франківській області про зобов`язання відновити державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, ухвалою Івано-Франківського міського суду від 18 вересня 2017 року роз`єднано поєднані в одному провадженні вимоги ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної психіатричної лікарні № 1, Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні № 3, Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 , державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д., Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції про визнання незаконними та недійсними записів лікаря-психіатра Івано-Франківської обласної державної психіатричної лікарні № 1 Шевціва Р. Б. в амбулаторній карті ОСОБА_4 про її психічне захворювання; визнання незаконним та недійсним акта посмертної судово-психіатричної експертизи від 01 серпня 2005 року № 282; визнання незаконним та недійсним акта посмертної судово-психіатричної експертизи від 15 квітня 2010 року; визнання дійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 03 липня 2003 року за № 4495 на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ; визнання дійсним договору дарування від 11 квітня 2003 року квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ; зобов`язання забрати з квартири АДРЕСА_1 речі, виселитись з квартири, віддати ключі від квартири, покладення заборгованості за комунальні та інші послуги за користування квартирою на ОСОБА_2 ; визнання незаконним свідоцтва № 6-442 про прийняття спадщини за законом, виданого 31 жовтня 2013 року ОСОБА_2 , виділено їх у два самостійні провадження, а саме:

за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної психіатричної лікарні № 1, Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні № 3, Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні про визнання незаконними та недійсними записів лікаря-психіатра Івано-Франківської обласної державної психіатричної лікарні № 1 Шевціва Р. Б. в амбулаторній карті ОСОБА_4 про її психічне захворювання; визнання незаконним та недійсним акта посмертної судово-психіатричної експертизи від 01 серпня 2005 року № 282; визнання незаконним та недійсним акта посмертної судово-психіатричної експертизи від 15 квітня 2010 року, присвоївши справі № 344/3181/14-ц (провадження № 2/344/1454/17)

та за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2 , державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д., Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, про визнання дійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно, проведеної 03 липня 2003 року за № 4495 на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , визнання дійсним договору від 11 квітня 2003 року дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А., укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зобов`язання забрати з квартири АДРЕСА_1 речі, виселитись з квартири, віддати ключі від квартири, покладення заборгованості за комунальні та інші послуги за користування квартирою на ОСОБА_2 , визнання незаконним свідоцтва про № 6-442 прийняття спадщини за законом від 31 жовтня 2013 року, виданого ОСОБА_2 (номер справи присвоєно згідно з вимогами статті 11-1 ЦПК України).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 09 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими. При цьому, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про визнання дійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 03 липня 2003 року за № 4495 на спірну квартиру за ОСОБА_1 , визнання дійсним договору дарування вказаної квартири від 11 квітня 2003 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 суд виходив з того, що рішенням суду зазначений договір дарування квартири визнано недійсним, а отже, ОСОБА_1 не набула права власності на вказане нерухоме майно. Крім того, нормами законодавства не передбачено такого способу захисту права, як визнання дійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Оскільки ОСОБА_1 не є власником квартири АДРЕСА_1 та не має права вимагати усунення перешкод, передбачених статтею 391 ЦК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Встановивши, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, передбачених статтею 1301 ЦК України, суд виходив з того, що немає підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину за законом від 31 жовтня 2013 року № 6-442 недійсним.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 15 червня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишив без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції в новому складі суддів.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 27 червня 2018 року у справі № 921/403/17-г/6, від 08 серпня 2019 року у справі № 909/472/18, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно того, що судам робити (як поступати) при продовженні розгляду правовідношення із судовими рішеннями, які скасовані, та якими не здійснено ефективних заходів правового захисту прав особи, проте, якщо такі рішення в так званій законній силі, але виконати які не можливо; в ухваленні судового рішення брали участь судді, зокрема, яким ще в першій інстанції було заявлено відвід, і суд касаційної інстанції визнав підстави відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (пункт 2 частини 1 статті 411 ЦПК України); суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно витлумачили юридичні наслідки нікчемного судового рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2010 року, ухваленого за позовом недієздатної ОСОБА_5 і ОСОБА_2 , безпідставно вважаючи, що цим рішенням витребувано майно ОСОБА_4 з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 , на яке право власності в порядку спадкування як спадкоємцю четвертої черги за законом визначили ОСОБА_9 . При цьому суди безпідставно вважали, що це рішення правомірно було виконане 09 листопада 2006 року шляхом державної реєстрації права власності на нерухоме спадкове майно за ОСОБА_9 , хоча насправді зазначеноо в рішенні нерухомого майна у спадкодавиці ОСОБА_4 на момент її смерті в грудні 2003 році не існувало, адже з 03 липня 2003 року право власності на це майно було зареєстроване за ОСОБА_1 і воно в законному порядку від ОСОБА_1 не витребуване та право на нього не припинене; суди не встановили, з якої фактичної підстави був розглянутий адміністративний позов ОСОБА_1 ; суди відмовилися врахувати правові висновки Верховного Суду для аналізу юридичних наслідків судового рішення від 30 листопада 2010 року; суди не вирішили заявлений у справі № 344/14022/17 відвід, зокрема, усім суддям Івано-Франківського міського суду; суди встановили певні обставини у справі № 344/14022/17 на підставі недопустимих доказів, які сформулювали у власних уявленнях, проте як таких доказів ніколи не було.

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав відповідь на відзив на касаційну скаргу.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

18 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно із заповітом від 14 березня 2000 року, посвідченим державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно ОСОБА_8 .

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 12 жовтня 2001 року задоволено позов ОСОБА_4 та визнано ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною.

На підставі договору дарування від 11 квітня 2003 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (номер витягу 909351) Івано-Франківського ОБТІ від 03 липня 2003 року ОСОБА_1 на праві приватної власності, частка 1/1, належить квартира за адресою: АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 11 квітня 2003 року.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

19 квітня 2004 року ОСОБА_10 і ОСОБА_5 звертались до Івано-Франківської державної нотаріальної контори із заявами про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 .

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2010 року у справі № 2-74/2010 скасовано рішення Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2010 року та ухвалено нове рішення, яким задоволено позов ОСОБА_5 , ОСОБА_2 . Визнано недійсним заповіт, складений 14 березня 2000 року і посвідчений державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьків М. І., згідно з яким ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно ОСОБА_8 . Визнано недійсним договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л. А. 11 квітня 2003 року, зареєстрований в реєстрі за № Д-239, згідно з яким ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_5 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

31 жовтня 2013 року державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д. видала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 є її племінниця ОСОБА_2 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об`єкта нерухомого майна від 08 травня 2014 року відомо, що ОСОБА_2 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д., Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, скасування рішення. Відмовляючи в задоволенні позову, суд зазначив, що державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Дмитрук С. Д. при вирішенні питання щодо видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спадкове майно, прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та проведенні державної реєстрації прав власності на спірну квартиру діяла правомірно, відповідно до Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703. Також суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування державної реєстрації за 2006 рік права власності за ОСОБА_5 щодо житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 та про скасування державної реєстрації за 2013 рік права власності за ОСОБА_2 щодо житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 пред`явила вимоги про визнання дійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 03 липня 2003 року за № 4495 на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та визнання дійсним договору дарування вказаної квартири від 11 квітня 2003 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2010 року у справі № 2-74/2010 визнано недійсним договір дарування квартири від 11 квітня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л. А., зареєстрований в реєстрі за № Д-239, згідно з яким ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1 . Це рішення набуло чинності та в установленому законом порядку не скасовано, а тому ОСОБА_1 не набула права власності на вищезазначену квартиру.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання дійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно від 03 липня 2003 року та про визнання дійсним договору дарування квартири від 11 квітня 2003 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що нормами законодавства, зокрема ЦК України, не передбачено такого способу захисту права, як визнання дійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно та визнання дійсним договору дарування, який визнаний недійсним.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову в частині вказаних вимог. При цьому безпідставними є посилання в касаційній скарзі на те, що суди неправильно витлумачили юридичні наслідки начебто нікчемного судового рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 листопада 2010 року, оскільки, як встановили суди попередніх інстанцій, зазначене рішення набрало законної сили, після його перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною першою статті 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У разі таких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, суди дійшли правильного висновку про те, що її вимоги про визнання незаконним свідоцтва про прийняття спадщини за законом № 6-442, виданого 31 жовтня 2013 року ОСОБА_2 , та вимоги про усунення перешкод у користуванні цією квартирою є необґрунтованими.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди не вирішили заявлений відвід у справі № 344/14022/17 усім суддям, зокрема Івано-Франківського міського суду, з огляду на таке.

26 липня 2019 року в судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_3 заявив відвід усьому складу Івано-Франківського міського суду, в тому числі головуючому судді у справі Татаріновій О. А., посилаючись на заяву з процесуальних питань від 21 січня 2019 року, подану на підставі пунктів 3, 5 статті 36 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов переконання, що заявлений відвід є необґрунтованим, оскільки суддя Татарінова О. А. ніяких рішень щодо учасників справи раніше не ухвалювалося. В усній заяві про відвід головуючого судді жодних підстав, визначених в статті 36 ЦПК України, не наведено, а тому заяву про відвід передано на розгляд іншому судді відповідно до статті 33 ЦПК України.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 липня 2019 року в задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_3 про відвід головуючої судді Татарінової О. А. відмовлено.

Таким чином, заява про відвід була розглянута відповідно до норм процесуального законодавства.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 09 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 15 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов