Постанова

Іменем України

23 червня 2021 року

м. Київ

справа № 344/14768/16-ц

провадження № 61-12088св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2020 року у складі судді Бородовського С. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Девляшевського В. А., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина на таке майно:

- Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 ,

- Ѕ частку в Гаражно-будівельному кооперативі № 8 (далі - ГБК № 8),

- Ѕ частку дачі у садівничому товаристві «За мир».

На момент відкриття спадщини після смерті матері він проживав разом із нею, а тому вважав, що фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, тобто прийняв спадщину. Частка власності померлої матері в спадковому майні становила Ѕ, тому він та його батько ОСОБА_4 успадкували по ј частці її майна. Зазначав, що у 2005 році звертався до Першої державної Івано-Франківської нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак нотаріус не видав йому ні свідоцтва, ні постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_4 27 липня 2016 року він подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті матері. Постановою від 04 листопада

2016 року йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки він не надав документів, які підтверджують право власності спадкодавця на частину квартири, земельної ділянки та гаражу. Йому стало відомо, що за життя батько склав заповіт на відповідачку, яка є його сестрою.

У зв`язку з наведеним просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 на: 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , 1/4 частину гаража АДРЕСА_2; ј частину дачної земельної ділянки в садівничому товаристві «За мир».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що позивач не оскаржив постанову про відмову у видачі йому свідоцтва на спадщину ОСОБА_3 з

04 листопада 2016 року. З часу видачі постанови про відмову про видачу позивачу свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 щодо частки в праві на спірну квартиру, гаража і земельну ділянку пройшло більше 3 років, що свідчить про сплив строку оскарження зазначеної постанови. 14 квітня

2007 року батько позивача ОСОБА_4 склав заяву на ім`я голови правління ГБК-8, в якій просив виключити його з членів кооперативу та переписати гараж АДРЕСА_2 на ОСОБА_5 . Отже, в 2007 році ОСОБА_4 вчинив дії щодо відмови від членства в кооперативі та від прав на гараж № НОМЕР_1 , а тому вказаний об`єкт цивільних прав, як і земельна ділянка, не входили до складу спадщини. Позивач не довів, що пай сплачений у період сумісного проживання його батьків за рахунок спільних коштів, та що спірна квартира була їх спільним майном.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 26 лютого 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що;

- рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання права власності на 1/4 гаража АДРЕСА_2; 1/4 дачної земельної ділянки в садівничому товаристві «За мир» не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається;

- згідно зі статтею 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд - продавати, заповідати, обмінювати, в тому числі на інше жиле приміщення у будинку державного або громадського житлового фонду чи іншого ЖБК, на жилий будинок (частину будинку), що належить громадянину на праві власності і вчиняти відносно неї інші угоди, що не заборонені законом. Таким чином, право власності на квартиру в житлово-будівельному кооперативі належить члену кооперативу, який повністю здійснив грошовий пайовий внесок, а не членам його сім`ї або іншому з подружжя;

- за життя ОСОБА_3 не заперечувала того, що спірна квартира належить на праві власності ОСОБА_4 , за яку ним як членом кооперативу сплачено повну вартість квартири в сумі 85 123 300 карбованців.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильність застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що:

- він прийняв спадщину після смерті матері, оскільки на момент відкриття спадщини проживав разом із нею;

- спірна квартира, яка є предметом позову, набута його батьком у власність під час перебування у шлюбі із матір`ю, а тому є спільним сумісним майном подружжя незалежно від того, що право власності оформлене лише за батьком;

- квартира виділялась обом батькам; зі спільного бюджету вони оплачували пайові внески; зареєстровані вони в квартирі одночасно - з 04 травня 1996 року - часу заселення. За життя батько ніколи не заявляв матері вимогу про встановлення факту чи права власності на спірну квартиру, як свого особистого майна. Шлюбні відносини між батьками припинились тільки у зв`язку зі смертю матері;

- пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.

Аналіз змісту доводів касаційної скарги свідчить про те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій оскаржені в частині відмови у задоволенні вимог про визнання права власності на ј частину квартири

АДРЕСА_1 , а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України рішення судів в іншій частині касаційному перегляду не підлягають.

Короткий зміст відзиву

У жовтні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив, у якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення та постанову судів в оскарженій частині - без змін. Суди правильно зазначили, що відповідно до довідки ЖБК № 116 про право власності на спірну квартиру вона належить на праві власності лише ОСОБА_4 на підставі сплати ним повної вартості квартири в сумі 85 123 300 карбованців. За життя ОСОБА_3 не заперечувала того, що квартира належить на праві власності тільки ОСОБА_4 . Позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що пай, внесений його батьками в ЖБК, у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів і того, що спірна квартира була їх спільним майном. У зв`язку з цим рішення про відмову у задоволенні позову за таких обставин є законним та обґрунтованим.

Рух справи в суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 30 вересня 2020 року вказано, що заявник посилається на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 161/20334/18, від 06 травня 2020 року у справі

№ 758/384/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 209/5027/14-ц.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які

з 28 березня 1949 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.

Відповідно до відомостей будинкової книги на день смерті ОСОБА_3 її син ОСОБА_1 був зареєстрований у спірній квартирі.

31 жовтня 2003 року ОСОБА_1 подав нотаріусу заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину його матері ОСОБА_3

05 листопада 2003 року видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_3 , відповідно до якого спадщину склали два грошових вклади. Нотаріусом не встановлено, що до складу спадщини ОСОБА_3 входить право на спірну квартиру, дачну земельну ділянку, металевий гараж.

Відповідно до довідки Житлово-будівельного кооперативу № 116 спірна квартира належить ОСОБА_4 на праві власності, ним сплачено повну вартість квартири в розмірі 85 123 300 карбованців.

20 січня 2015 року ОСОБА_4 склав заповіт щодо квартири на користь ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

02 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, на частку квартири АДРЕСА_1 , земельної ділянки та гаражу.

Постановою державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Федини А. М. від 04 листопада 2016 року відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на частку квартири АДРЕСА_1 , земельної ділянки та гаражу, оскільки відсутні документи, які підтверджують право власності спадкодавця на вказане нерухоме майно.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання права власності на ј частину спірної квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що пай сплачений у період сумісного проживання його батьків за рахунок спільних коштів, та що спірна квартира була їх спільним майном. Право власності на квартиру в житлово-будівельному кооперативі належить члену кооперативу, який повністю здійснив грошовий пайовий внесок, а не членам його сім`ї або іншому з подружжя. За життя ОСОБА_3 не заперечувала, що спірна квартира належить на праві власності її чоловіку.

Апеляційний суд визнав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду з таких підстав.

Відповідно до пункту 3 Постанови Верховної Ради Української РСР «Про введення в дію Закону України «Про власність» від 26 березня 1991 року, положення статті 15 Закону України «Про власність» застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про власність» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно до частини першої статті 22, частини першої статті 24 КпШС України, чинного на час придбання спірної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 209/5027/14-ц (провадження № 61-12401св18) вказано, що «при вирішенні спорів про право власності на жилий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі. Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що після сплати паю в ЖБК подружжям у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів квартира після повної сплати пайового внеску є їх спільним майном. У порушення вимог статей 212-214 303 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції зазначених вимог закону не врахував, не з`ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; не перевірив доводів позивача й не надав належної правової оцінки поданим ним доказам, не врахував та не дав оцінку доводам та доказам про те, що пайовий внесок за спірну квартиру було сплачено подружжям ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за час шлюбу за рахунок спільних коштів, не встановив, чи належала спадкодавцю ОСОБА_6 частка у спірному майні на час відкриття спадщини після смерті останнього, чи перейшла вона до позивачів з часу відкриття спадщини та прийняття ними спірної спадщини, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ЖБК № 32 м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області подружжям ОСОБА_6 у період сумісного проживання, за рахунок спільних коштів квартири, після повної сплати пайового внеску є їх спільним майном в силу закону, вдався до аналізу дій спадкодавця, щодо утримання цього майна, інтересу спадкодавця щодо нього, що не є предметом доказування у цьому спорі та не стосується передбаченого законом порядку набуття у власність житла у ЖБК № 32 м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Разом з тим, не перевірив доводів позивача про сплату спільно подружжям ОСОБА_6 у період їх спільного проживання за рахунок спільних коштів пайових внесків, не навів мотивів відхилення цих доводів, та не зробив висновку про належність чи неналежність частки спадкодавця у спірному майні, й про перехід спірної частки до спадкоємців, які прийняли спадщину в установленому законом порядку, що є предметом доказування у цій справі».

У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 701/1390/19 (провадження № 61-18388св20) зазначено, що «при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, слід керуватися статтею 146 ЖК Української РСР, статтею 15 Закону України «Про власність», пунктом 43 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30 квітня 1985 року № 186, і статтями 22, 24, 28, 29 КпШС України, ураховувати, зокрема те, що пай, внесений подружжям в житлово-будівельному кооперативі у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, та після повної сплати пайового внеску - квартира, є їхнім спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому внесений одним з подружжя до вступу в шлюб (після розірвання шлюбу) пай є його особистим майном. Відповідно до пункту 43 Примірного статуту ЖБК з часу набрання законної сили рішенням суду про поділ квартири колишній з подружжя визнається членом кооперативу. Тому суд не повинен покладати обов`язок на ЖБК на прийом цього подружжя до кооперативу. Належність квартири у будинку ЖБК до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом внесення подружжям паю в ЖБК під час шлюбу. Критеріями, які дозволяють надати квартирі в ЖБК режим спільного сумісного майна подружжя є також внесення паю: 1) у період сумісного проживання; 2) за рахунок спільних коштів».

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20 лютого 2019 року у справі

№ 209/5027/14-ц, не встановив, коли (до чи під час шлюбу), за які (спільні чи особисті) кошти проведено виплату пайового внеску за спірну квартиру в ЖБК, не перевірив, чи наявні докази, які спростовують презумпцію спільності майна подружжя та підтверджують сплату паю лише за особисті кошти батька позивача, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду - скасувати з переданням справи на новий апеляційний розгляд.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 липня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14 липня 2020 рокувтрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов