Постанова
Іменем України
25 липня 2023 року
м. Київ
справа № 344/1732/23
провадження № 61-6759св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірваний рішенням Івано-Франківського районного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2006 року у справі № 2-3119/2006.
Рішенням Івано-Франківського районного суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2012 року у справі № 0907/5243/2012 ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вказувала на те, що після розірвання шлюбу вона та ОСОБА_2 залишились проживати у квартирі АДРЕСА_1 .
Зазначала, що ОСОБА_2 під час спільного проживання за вказаною адресою вчиняв фізичне та психологічне насильство щодо неї та, як наслідок, неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності (у 2012 році винесено захисний припис, 8 разів притягувався до адміністративної відповідальності протягом 2011-2012 років, Івано-Франківським районним судом Івано-Франківської області 14 лютого 2014 року винесено вирок за частиною першою статті 125 КК України - нанесення легких тілесних ушкоджень заявниці, вироками Івано-Франківського районного суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2014 року та від 26 липня 2019 року встановлено нанесення їй легких тілесних ушкоджень, постановою Івано-Франківського районного суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП).
24 червня 2022 року ОСОБА_2 знову вчинив щодо неї домашнє насильство, про що свідчить довідка медичного закладу. З приводу цього факту вона подала заяву до РУП ГУНП, винесено терміновий заборонний припис на 10 діб. Однак вказаний припис ОСОБА_2 не виконує.
Вказувала, що ОСОБА_2 систематично вчиняє фізичне та психологічне насильство щодо неї та дочки ОСОБА_5 протягом тривалого часу, погрожує розправою, впевнений у своїй безкарності, а його агресія щоразу посилюється. Останнім часом він періодично перебуває у стані алкогольного сп`яніння, його поведінка абсолютно неконтрольована. Переконана, що вірогідність продовження та повторного вчинення насильства ОСОБА_2 щодо неї та неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також настання тяжких наслідків для їх здоров`я, є дуже високою, оскільки такі дії останнього продовжуються тривалий час, попередні заходи, вжиті поліцією та судом до кривдника, виявились неефективними та не захистили від насильства.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 на строк шість місяців, яким визначити такі тимчасові обмеження, а саме:
- заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , 2008 року народження, за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , 2008 року народження, за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , 2008 року народження, або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб;
- заборонити ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , 2008 року народження, якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та у будь-який спосіб спілкуватись з ними.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 лютого 2023 року, ухваленим у складі судді Польської М. В., у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довела підстав для захисту її прав вказаним шляхом, оскільки надані докази не є належними до події, на яку вона посилається (27 серпня 2022 року), а конфлікти з нанесенням легких тілесних ушкоджень відбувалися у 2012-2017 роках. Також зі змісту доказів у кримінальних справах вбачається, що сварки між колишнім подружжям виникають на побутовому рівні, в тому числі пов`язані з питанням цивільного спору щодо житла.
При цьому суд вважав, що заборона ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , 2008 року народження, за адресою: АДРЕСА_2 , а також заборона йому наближатися на відстань менше 300 м до вказаного місця проживання, порушуватиме право проживання заінтересованої особи, наявність іншого житла в якого не встановлено.
Заборона вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб, є недоцільною, оскільки заявник не заперечила, що сторони не спілкувались ніколи телефоном, в неї відсутні контакти колишнього чоловіка.
Також суд першої інстанції вважав недоцільною заборону ОСОБА_2 особисто або через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та у будь-який спосіб спілкуватись з ними.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Івано-Франківського міського суду від 17 лютого 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису шляхом заборони ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ; наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення про часткове задоволення цих вимог.
Видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього на строк три місяці такі обов`язки:
- заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- заборонено ОСОБА_2 наближатися на відстань до 100 м до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
В іншій частині рішення Івано-Франківського міського суду від 17 лютого 2023 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису шляхом заборони ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ; наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , та задовольняючи частково вказані вимоги, апеляційний суд виходив із того, що між сторонами дійсно наявні конфлікти, пов`язані з користуванням квартирою АДРЕСА_1 , однак матеріалами справи підтверджено завдання ОСОБА_1 домашнього насильства колишнім чоловіком ОСОБА_2 у 2011-2018 роках, а також 05 серпня 2021 року, 27 червня 2022 року та 21 лютого 2023 року, тобто і після розгляду справи судом першої інстанції.
Надані до суду письмові документи підтверджують факти систематичного вчинення щодо ОСОБА_1 психологічного та фізичного насильства з боку колишнього чоловіка, їх тривалий характер, існування високого ризику вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами вчинення ним домашнього насильства щодо неї. ОСОБА_1 провокує конфлікти, викликає поліцію та заявляє про вчинення з його боку домашнього психологічного насильства з метою позбавлення його житла, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка не приватизована.
Вказував, що іншого житла він не має та у зв`язку зі станом його здоров`я (хронічне захворювання, пов`язане з психіатричною хворобою, - змішаний розлад особистості з афективними проявами) він не має можливості працювати.
Підставами касаційного оскарження постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18 (провадження № 61-4830св19), від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19 (провадження № 61-12915св19), від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18 (провадження № 61-271св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20 (провадження № 61-16103св20), від 14 липня 2021 року у справі № 643/15988/20 (провадження № 61-5729св21).
Постанова апеляційного суду в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У червні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Також у цій квартирі зареєстровані та проживають заінтересована особа ОСОБА_2 , їхня неповнолітня дитина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 червня 2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Малолітніх дітей: дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено проживати з матір`ю.
20 березня 2012 року дільничним інспектором Івано-Франківського МВ УМВС лейтенантом міліції Білусяк І. М. винесено захисний припис ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що останній систематично вчиняє насильство в сім`ї щодо своєї колишньої дружини ОСОБА_1 та трьох неповнолітніх дітей. Встановлено йому заборону вести телефонні та будь-які інші розмови (переговори) із колишньою дружиною ОСОБА_1 , вчиняти по відношенню до неї насильство, вступати в конфлікти.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 серпня 2012 року ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав стосовно його неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зокрема, судом встановлено жорстоке поводження з дітьми.
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 лютого 2014 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження відносно ОСОБА_1 ), та призначено покарання у вигляді 200 годин громадських робіт.
Вказаним вироком встановлено, що відповідно до акта № 195 амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 15 липня 2013 року обвинувачений ОСОБА_2 з 1991 року хворіє психічними розладами та неодноразово лікувався в ОПНЛ № 3 з діагнозом: змішаний розлад особистості з афективними проявами та депресивними нашаруваннями. Астено-депресивний синдром. Постановами Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_2 за період з 02 листопада 2011 року по 16 серпня 2011 року вісім разів було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 173-2 КпАП України, тобто за вчинення насильства в сім`ї, та притягнуто до адміністративної відповідальності. Окрім того, відповідно до виписки із медичної карти денного стаціонарного хворого ОСОБА_2 , останній був госпіталізований на ДС ОКПНД з 22 червня по 13 липня 2012 року з діагнозом: «Змішаний розлад особистості з афективними проявами та агресією», а відповідно до довідки про прийняття і реєстрацію заяви, виданої ОСОБА_2 , обвинувачений 04 грудня 2013 року близько 09:00 год. знову спричинив тілесні ушкодження ОСОБА_1 , що 06 грудня 2013 року зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під реєстраційним номером 12013090010003368 та відповідно до частини третьої статті 88 КПК України визнано судом допустимими доказами для доведення того, що вчинене кримінальне правопорушення обвинуваченим ОСОБА_2 узгоджувалося із його звичкою, а отже є доказом звички.
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2014 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 09 грудня 2014 року про виправлення описки ОСОБА_2 визнано винним за частиною першою статті 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження відносно ОСОБА_1 по події 04 грудня 2013 року близько 09:00 год.), та призначено покарання у вигляді 200 годин громадських робіт.
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 липня 2019 року ОСОБА_2 знову визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження відносно ОСОБА_1 09 грудня 2017 року близько 20 год.), та призначено покарання у вигляді 200 годин громадських робіт.
Відповідно до копій відповідей Івано-Франківського міського відділу УМВС України в Івано-Франківській області № 24885 від 29 листопада 2012 року та Івано-Франківського відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області № 17921 від 23 листопада 2018 року на адвокатські запити ОСОБА_1 протягом 2011-2012 років 8 разів зверталась до органів внутрішніх справ з приводу насильства по відношенню до неї та її дітей з боку колишнього чоловіка ОСОБА_2 . У період 2016-2018 років зареєстровано 4 звернення ОСОБА_1 з приводу тілесних ушкоджень, сімейних, побутових конфліктів, хуліганських дій її колишнього чоловіка ОСОБА_2 .
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2021 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП (домашнє насильство, тобто умисне вчинення діяння психологічного характеру, внаслідок чого була завдано шкода психічному здоров`ю потерпілої ОСОБА_1 05 серпня 2021 року близько 13:00 год.), та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі десяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що в грошовому виразі становить 170,00 грн.
Згідно з довідкою КП «Міська клінічна лікарня №1» Івано-Франківської міської ради від 27 червня 2022 року № 4314 ОСОБА_1 27 червня 2022 року отримано травму - забій м`яких тканин лиця.
27 червня 2022 року інспектором СПДН Івано-Франківського РУП капітаном поліції Костюк О. В. винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника ОСОБА_2 терміном дії до 07 липня 2022 року, а 01 липня 2022 року внесено відомості про повідомлення про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР; правова кваліфікація - частина перша статті 125 КК України.
Також судами встановлено, що згідно з довідкою № 02-02/8/64 про склад сім`ї, виданою КП «Єдиний розрахунковий центр» 19 листопада 2012 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_9 (основний квартиронаймач), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_10 (син), ОСОБА_11 (дочка), ОСОБА_1 (невістка), а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - онуки.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 жовтня 2007 року задоволено позов ОСОБА_14 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , що діяла також в інтересах ОСОБА_12 . Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не чинити перешкод позивачам у користуванні кватирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 червня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено в позові про виселення ОСОБА_2 без надання іншого житлового приміщення та скасування реєстрації у вказаній кватирі.
На даний час триває розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 визнання особами, які втратили право користування житловим приміщенням.
23 лютого 2022 року Івано-Франківським РУП ГНП зареєстровано звернення ОСОБА_2 щодо конфлікту з колишньою дружиною ОСОБА_1 23 лютого 2022 року.
Згідно з висновком експерта від 26 серпня 2022 року № 381 у ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження: рана в ділянці лівої щоки, садна надбрівної ділянки зліва, синець в ділянці лівої щоки, які можуть відповідати терміну, вказаному в постанові (27 червня 2022 року).
У зв`язку з тим, що на момент проведення судово-медичної експертизи № 381 від 26 серпня 2022 року не враховано ряд медичних документів, постановою старшого дізнавача СД Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області від 24 листопада 2022 року у кримінальному провадженні призначено судово-медичну експертизу тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .
Відповідно до актів обстеження житлово-побутових умов сім`ї від 17 червня 2020 року та від 01 липня 2022 року, складених у зв`язку із повідомленням відділу поліції на вказаний час, у квартирі АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 5 ЦПК України вказано, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
У статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання (пункт 2 частини другої статті 3 наведеного вище Закону України).
Визначення конкретних видів, передбачених частиною другою статті 26 Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заходів тимчасового обмеження прав кривдника або обов`язків, які покладаються на нього, а також строку на який видається обмежувальний припис належить до компетенції суду.
У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Згідно за висновком Верховного Суду викладеними у постанові від 28 квітня
2020 року у справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи при видачі обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 довела факт систематичного вчинення щодо неї психологічного та фізичного насильства з боку колишнього чоловіка, їх тривалий характер, існування високого ризику вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 як жертва домашнього насильства, з урахуванням та оцінкою наявних ризиків, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки неодноразові факти звернення заявника до органів поліції, ігнорування ОСОБА_2 застосованих заходів впливу до нього, повторюваність вчинення ним протиправних дій щодо ОСОБА_1 дають підстави вважати вірогідним продовження чи повторне вчинення кривдником до неї психологічного та фізичного насильства.
Тривалість та системність протиправної поведінки підтверджує вірогідність вчинення ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства щодо заявниці, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Врахувавши наявність тривалого конфлікту між сторонами, небажання його врегулювання, неодноразове застосування психологічного та фізичного насильства й вірогідність його продовження, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність у видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 на термін три місяці.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом, а також пов`язуються з необхідністю встановлення обставин, які, на думку заявника, встановлені судом неповно і неправильно. Переоцінка доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник