Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 344/5026/19

провадження № 61-19533св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: прокуратура Івано-Франківської області, Івано-Франківська місцева прокуратура, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської області Торованина Володимира Дмитровича та Державної казначейської служби України на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 21 червня 2019 року, ухвалене у складі судді Шамотайла О. В., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до прокуратури Івано-Франківської області, Івано-Франківської місцевої прокуратури, Головного управління Національної поліції в Івано-Франківської області (далі ГУНП), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури.

Позовна заява мотивована тим, що 11 червня 2007 року прокуратурою

м. Івано-Франківська відносно нього порушено кримінальну справу № 285888 за частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України.

11 червня 2007 року він подав до суду скаргу на постанову про порушення кримінальної справи, яка залишена без задоволення постановою Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2007 року.

08 серпня 2007 року його було допитано як підозрюваного та в той же день відносно нього обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд і накладено арешт на майно.

21 серпня 2007 року слідчим прокуратури м. Івано-Франківська винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 , як обвинуваченого, а 31 серпня

2007 року затверджено обвинувальний висновок та направлено справу до суду.

Вважав, що досудове розслідування було проведено неповно, однобічно, упереджено, не встановлено всіх обставин справи, не вжито всіх передбачених законом заходів для виявлення обставин, що виправдовують обвинуваченого, протиправно покладено обов`язок доказування на обвинуваченого. Всі клопотання позивача на стадії досудового розслідування залишено органом досудового розслідування без задоволення, а неправомірне ігнорування органом досудового розслідування доводів позивача спричинило тривале судове слідство та розгляд справи по суті. Безпідставність пред`явленого обвинувачення, підтверджується тим, що через два роки судового слідства, а саме

31 березня 2009 року відбулася зміна пред`явленого обвинувачення з частини другої статті 364 КК України на частину другу статті 367 КК України. При цьому така перекваліфікація мала на меті закриття справи на підставі амністії чи з інших нереабілітуючих причин, на що він категорично не погоджувався.

Внаслідок тривалого психологічного тиску через безпідставне притягнення до кримінальної відповідальності у нього погіршився стан здоров`я, він перебував на лікуванні в нейрохірургічному відділенні обласної лікарні.

10 листопада 2011 року постановою суду першої інстанції кримінальну справу повернуто прокурору м. Івано-Франківська для проведення додаткового розслідування, а 28 грудня 2011 року постановою старшого слідчого прокуратури м. Івано-Франківська кримінальну справу № 285888 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 6 КПК України 1960 року за відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу злочину.

Однак, в порушення положень статті 53-1 КПК України 1960 року позивачу не було роз`яснено порядок поновлення його порушених прав, не роз`яснено право на відшкодування шкоди.

На звернення позивача до прокуратури щодо роз`яснення йому його прав, передбачених статтею 53-1 КПК України 1960 року прокуратура м. Івано-Франківська обмежувалась повідомленнями про факт закриття кримінальної справи. А листом прокурора від 11 квітня 2013 року за вих. № 667-12 йому було повідомлено, що в результаті вивчення матеріалів кримінальної справи № 285888 постанова від 28 грудня 2011 року про закриття кримінальної справи скасована, як незаконна та необґрунтована і до Єдиного реєстру досудового розслідування (далі - ЄРДР) 11 квітня 2013 року внесено відомості про кримінальне провадження за № 42013090010000069.

На адвокатський запит його захисника отримано відповідь слідчого Івано-Франківського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - УМВС України) в Івано-Франківській області

від 03 листопада 2014 року за № 420-069 про те, що досудове розслідування триває, з`ясовуються усі підстави вчинення злочину.

Позивач вважає, що в зв`язку із скасуванням постанови про закриття кримінальної справи на нього продовжувала поширюватись дія раніше обраного запобіжного заходу, а тому він повідомляв орган досудового розслідування про зміну адреси реєстрації місця проживання.

Після чергового запиту від 16 лютого 2016 року позивачу за вихідним номером 69/108/46/02-2016 від 31 березня 2016 року надано постанову слідчого Івано-Франківського відділу поліції ГУНП в Івано-Франківській області про закриття кримінального провадження № 42013090010000069

на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України в зв`язку з встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

На думку позивача, він понад сім років знаходився під психологічним тягарем тяжкого обвинувачення, що морально виснажувало його, постійно викликало необхідність звертатися до лікарів, погіршило стан його здоров`я, а також не зняте безпідставне обвинувачення унеможливило реалізацію права на просування по державній службі, змінило в негативну сторону відношення колег до нього, порушило звичні суспільні зв`язки, а постійна необхідність витрачати кошти на правову допомогу, поряд з важким матеріальним становищем позивача, призводило до пригнічення психологічного стану позивача.

Крім того, він перебував у стресовому стані, не відчував себе повноцінним членом суспільства, витрачав багато часу на свій захист від безпідставного звинувачення, приховував від своїх батьків факт порушення відносно нього кримінального провадження, оскільки вважав, що його батько після перенесеного інфаркту не зміг би пережити ще один інфаркт, відчував постійну тривогу за це. Серед інших негативних наслідків вказував на руйнування життєвих планів та соціальних зв`язків, завдання шкоди діловій репутації юриста, а звинувачення в службовому злочині мало не призвело до втрати сенсу продовження кар`єри.

За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з Державного бюджету України відшкодування моральної шкоди в сумі 371 397 грн (з розрахунку 1 мінімальної заробітної плати

(4 173 грн) за кожен повний місяць перебування під слідством та судом

(89 місяців), а також відшкодування витрат, пов`язаних з наданням юридичної допомоги у розмірі 59 601,89 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 21 червня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ДКСУ на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 363 051 грн за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку.

Стягнуто з ДКСУ на користь ОСОБА_1 58 952,46 грн коштів, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, перебуваючи під слідством та судом протягом тривалого часу зазнав моральної шкоди, яка виразилася у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із оточуючими, негативних змінах в емоційному стані. Місцевий суд вважав, що час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 87 місяців 20 днів та розмір відшкодування моральної шкоди обчислив із використанням мінімальної заробітної плати в розмірі 4 173 грн встановленої на час ухвалення рішення у справі.

Задовольняючи частково вимогу позивача в частині відшкодування сум, сплачених у зв`язку із наданням юридичної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що витрати позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 50 000 грн підтверджені квитанціями та відповідним звітом. Крім того, витрати на суму 8 952,46 грн включають видатки, пов`язані з наданням правової допомоги позивачу (переїзд до міста Івано-Франківська з міста Житомира, а також проживання в місті Івано-Франківськ), що підтверджено відповідними розрахунковими документами на оплату проїзду та проживання. При цьому, заявлені позивачем суми на придбання кави та мінеральної води, судом відхилені як такі, що не пов`язані з наданням юридичної допомоги, так само як і один з чеків на пальне для автомобіля від 31 березня 2009 року на суму 163, 01 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , прокуратури Івано-Франківської області та ДКСУ задоволено частково, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2019 року змінено.

Викладено абзац другий та третій резолютивної частини рішення суду в наступній редакції:

Стягнути з ДКСУ на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 371 397 грн за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку.

Стягнути з ДКСУ на користь ОСОБА_1 50 000 грн сум, сплачених у зв`язку з наданням юридичної допомоги за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку.

У іншій частині рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2019 року залишено без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції допущено помилку при визначенні періоду перебування позивача під слідством та судом.

При цьому апеляційний суд зазначив, що перший період перебування позивача під слідством та судом тривав з 11 червня 2007 року (дати винесення постанови про порушення кримінальної справи відносно позивача) до 28 грудня 2011 року (дати винесення постанови про закриття кримінальної справи), тобто повних 54 місяці, що в сукупності із другим періодом (із 11 квітня 2013 року по 31 березня 2016 року) становить

89 місяців (54 місяці + 35 місяців). Відтак розмір належного до стягнення відшкодування моральної шкоди становить 371 397 грн (89 місяців * 4 173 грн), а не 363 051 грн (87 місяців*4 173 грн), як помилково зазначив суд першої інстанції.

Переглядаючи справу в частині вирішення позовних вимог щодо сум, сплачених у зв`язку із наданням юридичної допомоги апеляційний суд зазначив, що витрати на проїзд та проживання адвоката у розмірі

9 601,89 грн не підтверджені платіжним документом щодо сплати позивачем цих коштів адвокату, тому зазначена сума підлягає виключенню, а рішення суду зміні в цій частині.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, перший заступник прокурора Івано-Франківської області Торованин В. Д., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, представник ДКСУ Шикеринець Л. М., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня

2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Івано-Франківської області та витребувано її матеріали з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

Ухвалою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДКСУ.

У січні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга прокурора мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що в ході розслідування вказаного кримінального провадження підозра у вчинені злочину позивачу не оголошувалась; запобіжні заходи в порядку глави 18 КПК України щодо нього не застосовувались; будь-які слідчі дії, які б обмежували його права, не проводились; статусу сторони кримінального провадження ОСОБА_1 не набував. На думку прокурора, під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013090010000069 уповноваженими органами прокуратури та слідства не допущено дій, які б слугували підставою для подальшого відшкодування позивачу шкоди в порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94).

Прокурор вказував, що з 28 грудня 2011 року, будь-яких обмежень щодо життєдіяльності позивача, у тому числі пов`язаних з його особистою свободою, веденням звичного способу життя, реалізацією своїх прав та законних інтересів не існувало, тому відсутні підстави для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у період з 11 квітня 2013 року

по 31 березня 2016 року.

Прокурор також зазначав про неврахування судами того, що будь-якими судовими рішеннями чи рішеннями уповноважених органів влади фактів незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу та інших обставин, визначених частиною першою статті 1176 ЦК України та частиною першою статті 1 Закону Закон № 266/94 щодо ОСОБА_1 не встановлено.

Крім того, прокурор вважав, що судами попередніх інстанцій не встановлено протиправності дій чи бездіяльності органів прокуратури та Національної поліції, внаслідок яких позивачу могла бути завдана моральна шкода, а отже підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Доводи касаційної скарги ДКСУ аналогічні доводам касаційної скарги прокурора.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому в січні 2020 року відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вважав, що касаційні скарги прокурора та ДКСУ не підлягають задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у них, є необґрунтованими, а оскаржені судові рішення ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З матеріалів кримінального провадження № 42013090010000069 суди встановили, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби (далі - ППВР ВДВС) Івано-Франківського обласного управління юстиції, виніс 25 квітня 2005 року постанову про відкриття виконавчого провадження № 705108.

31 травня 2005 року ОСОБА_1 , як в.о. начальника ППВР ВДВС Івано-Франківського обласного управління юстиції, подав до ІФФ СДП «Укрспец`юст» заявку на реалізацію конфіскованого майна у ВП № 705108.

12 липня 2005 року протоколом № 5090056-15 проведення аукціону з реалізації рухомого майна (лот № 8 , лісовоз «Татра-815», 1990 року випуску з гідравлічним навантажувачем та причепом типу MV7-018, 1990 року випуску) встановлено переможця аукціону - ОСОБА_2 , який сплатив за придбане майно 40 000 грн. Цього ж дня ОСОБА_1 затвердив акт про проведений аукціон.

13 липня 2005 року реалізоване на аукціоні майно передано переможцю аукціону.

27 липня 2005 року в дохід держави перераховано 27 793,33 грн отриманих від реалізації конфіскованого майна аукціону.

15 вересня 2005 року ОСОБА_1 , як головним державним виконавцем, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

11 червня 2007 року прокуратурою м. Івано-Франківська (заступником прокурора м. Івано-Франківська) щодо ОСОБА_1 порушено кримінальну справу № 285888 за наявністю в його діях ознак складу злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України та в той же день складено протокол про ознайомлення особи з порушенням відносно неї кримінальної справи та врученням копії постанови.

08 серпня 2007 року позивача допитано як підозрюваного, обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та накладено арешт на його майно.

21 серпня 2007 року слідчим прокуратури міста Івано-Франківська винесено постанову про притягнення позивача, як обвинуваченого.

Обвинувальний висновок у кримінальній справі № 285888 направлено до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та 12 вересня 2007 року суд призначив справу до судового розгляду.

31 березня 2009 року прокурором винесено постанову, якою змінено обвинувачення ОСОБА_1 на частину другу статті 367 КК України.

10 листопада 2011 року судом винесено постанову про направлення справи на додаткове розслідування.

28 грудня 2011 року старшим слідчим прокуратури винесено постанову про закриття кримінальної справи на підставі пункту 2 частини першої

статті 6 КПК України (в зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_1 складу злочину).

11 квітня 2013 року прокурором м. Івано-Франківськ винесено постанову про скасування постанови від 28 грудня 2011 року про закриття кримінальної справи № 285888, відомості про прийняте рішення внесено до ЄРДР за № 42013090010000069 та визначено підслідність даного кримінального провадження за слідчим відділом Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області.

16 листопада 2015 року у кримінальному провадженні № 42013090010000069 прокуратурою м. Івано-Франківськ надано вказівки слідчому в порядку частини другої статті 36 КПК України та вказано, зокрема, на необхідність встановити, в інтересах яких осіб діяв головний державний виконавець Гундяк Т. Д. зловживаючи своїм службовим становищем та встановити осіб, в інтересах яких міг діяти ОСОБА_1 виставляючи на аукціон лісовий тягач за заниженою вартістю.

31 березня 2016 року старшим слідчим Івано-Франківського ГУНП в Івано-Франківській області винесено постанову про закриття кримінального провадження № 42013090010000069 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого статтею 367 КК України.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини другої статті 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94 підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

При цьому в редакції Закону № 266/94 до 19 листопада 2012 року пунктом 1 частини першої було передбачено відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга статті 1 Закону № 266/94).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94 право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину - та ж норма в редакції Закону № 266/94 до 19 листопада 2012 року).

Згідно з пунктами четвертим та п`ятим статті 3 Закону № 266/94 у наведених в статті 1 Закону № 266/94 випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода та суми, сплачені громадянином у зв`язку із поданням йому юридичної допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 266/94 відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_1 як обвинуваченого та застосування до нього заходів, які обмежують права громадян, що тривали (за виключенням періоду коли кримінальна справа була закрита) з моменту порушення кримінальної справи відносно позивача і

до прийняття остаточного рішення про закриття кримінального провадження, ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув внаслідок закриття кримінального провадження у зв`язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, врахувавши глибину та тривалість моральних страждань, час перебування під слідством та судом (89 місяців), погіршення можливостей позивача у реалізації ним своїх звичок і бажань, інші негативні наслідки морального характеру, зважаючи на обставини справи та розмір мінімальної місячної заробітної плати на час вирішення справи судом першої інстанції (4 173 грн), мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом передбачений частиною третьою

статті 13 Закону № 266/94 дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 371 397 грн на відшкодування моральної шкоди.

Висновки апеляційного суду відповідають висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі

№ 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

Доводи касаційних скарг прокурора та ДКСУ щодо необхідності виключення періоду із 11 квітня 2013 року по 31 березня 2016 року з часу перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки фактично в цей час було продовжено досудове слідство у тій же кримінальній справі (провадженні), яка була порушена відносно позивача, на що правильно вказав апеляційний суд в оскаржуваній постанові, надавши при цьому оцінку і спрямованості досудового розслідування на доведення винуватості саме ОСОБА_1 у вчиненні злочину.

Посилання касаційних скарг на недоведеність конкретних протиправних дій з боку слідчого чи прокурора щодо позивача, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, оскільки кримінальна справа (провадження), порушена відносно ОСОБА_1 , в якій він був притягнутий як обвинувачений, була закрита за відсутності в його діянні складу злочину, внаслідок чого, згідно зі статтею 2 Закону № 266/94, у позивача виникло право на відшкодування у тому числі моральної шкоди.

Колегією суддів не встановлено порушень апеляційним судом при вирішенні питання відшкодування ОСОБА_1 сум, сплачених у зв`язку із наданням юридичної допомоги.

Таким чином доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального

права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а переважно стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції

(в незміненій частині) та постанови апеляційного суду- без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги першого заступника прокурора Івано-Франківської області Торованина Володимира Дмитровича та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 21 червня 2019 року, в незміненій апеляційним судом частині, та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 04 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович