Постанова

Іменем України

01 липня 2021 року

м. Київ

справа № 344/7042/19

провадження № 61-7262св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Просто-страхування»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О., від 29 березня 2021 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом

до акціонерного товариства «Просто-страхування» (далі - АТ «Просто-страхування») про стягнення страхового відшкодування, неустойки

та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 31 березня 2018 року між нею і АТ «Просто-страхування»укладено договір добровільного страхування «Просто-Каско Плюс» № 1800493 серії PKS, за умовами якого застраховано належний їй транспортний засіб марки Nissan Х-Тгаіll, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

03 жовтня 2018 року у м. Яремче за участю застрахованого автомобіля під керуванням її чоловіка ОСОБА_2 сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), внаслідок якої автомобіль отримав значні пошкодження. Представником АТ «Просто-страхування»оформлено повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку та здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу. 04 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про виплату страхового відшкодування, до якої долучено необхідні документи.

Листом від 13 листопада 2018 року АТ «Просто-страхування»повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для визнання випадку страховим та відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки водій ОСОБА_2 залишив місце ДТП. Окрім того, 20 листопада 2018 року страхова компанія додатково повідомила про відсутність правових підстав для визнання вказаного випадку страховим та відмову у виплаті страхового відшкодування з підстав керування автомобілем особою, яка не визначена договором як така, що має право керувати застрахованим транспортним засобом.

Позивачка вважала, що відмова страхової компанії у виплаті страхового відшкодування суперечить умовам договору та законодавству України, оскільки постановою Івано-Франківського міського суду від 26 жовтня 2018 року провадження у справі щодо ОСОБА_2 за статтею 122-4 КУпАП (залишення водієм місця ДТП) закрито за відсутністю події і складу правопорушення. Крім того, враховуючи відсутність у неї водійського посвідчення, саме водійське посвідчення чоловіка ОСОБА_2 , видане 14 березня 1998 року, зазначено при укладенні договору добровільного страхування. Відтак останній є особою, що допущена до керування застрахованим транспортним засобом.

Позивачка також стверджувала, що внаслідок протиправних дій відповідача їй спричинено моральну шкоду, яка полягає у приниженні честі, гідності, престижу, моральних переживаннях у зв`язку з порушенням права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, появі недовіри до інших людей.

Із урахуванням зазначеного, заяви про збільшення позовних вимог, позивачка просила позов задовольнити, стягнути з відповідача на її користь 618 020, 96 грн страхового відшкодування згідно договору страхування, 39 120, 72 грн пені, 5 000, 00 грн моральної шкоди та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, у складі судді Пастернак І. А., від 11 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ «Просто-страхування» на користь ОСОБА_1 618 020, 96 грн страхового відшкодування згідно договору страхування, 5 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, 39 120, 72 грн пені та 6 311, 17 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішення страховика про відмову у виплаті страхового відшкодування є необґрунтованим, відповідачем не виконано умови договору страхування, не надано належних та допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог, а тому позов в цій частині слід задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивачки страхове відшкодування у розмірі 618 020, 96 грн, з яких: 613 610, 96 грн вартість матеріального збитку, 1 600 грн транспортування автомобіля та 2 810, 00 грн витрат за зберігання й діагностику автомобіля. Також із відповідача на користь позивачки підлягає стягненню пеня згідно наданого позивачкою розрахунку, оскільки страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику пені.

З урахуванням того, що відповідач порушив умови договору, а позивачка вимушена захищати права в судовому порядку, що в будь-якому разі потребує додаткових зусиль, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди урозмір 5 тис. грн є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ «Просто-страхування» задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 11 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 310, 25 грн недоплаченого судового збору за подання позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Просто-страхування» 16 932, 13 грн судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанції.

У задоволенні клопотання АТ «Просто-страхування» про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат щодо надання правової допомоги під час розгляду справи судом апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що страховик обґрунтовано, з урахуванням положень пункту 2.11.3.10 договору страхування, відмовив страхувальникові у виплаті страхового відшкодування, оскільки на час вчинення ДТП транспортним засобом керував ОСОБА_2 , який не визначений договором страхування, як особа, що має право керувати застрахованим транспортним засобом. У пункті 1.6 договору страхування зазначено, що особою, допущеною до керування транспортного засобу є виключно страхувальник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рік отримання прав 14 березня 1998 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

27 квітня 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 березня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 463/3605/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявниця стверджує, що для укладення договору добровільного страхування «Просто-Каско Плюс» № 1800493 серії PKS від 31 березня 2018 року було надано посвідчення водія її чоловіка ОСОБА_2 , яке необхідно було для заповнення графи про особу, що допущена до керування застрахованим транспортним засобом. Позивачка стверджує, що додатково повідомила страховика про те, що у неї відсутнє водійське посвідчення і керувати транспортним засобом буде її чоловік. Позивачка стверджує, що була впевнена, що її чоловік був допущений до керування застрахованим транспортним засобом та зазначений у переліку осіб, які мають право керувати застрахованим транспортним засобом. Водійський стаж особи, яка була допущена до керування транспортним засобом, рахувався виходячи із водійського стажу ОСОБА_2 . Вирішуючи спір, суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам справи, що мають значення для правильного вирішення цього спору. Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд належним чином не оцінив наявні у матеріалах справи докази щодо відсутності у позивачки водійського посвідчення. Під час укладення договору страхування страховиком було неправильно внесено відомості до пункту 1.6 договору страхування, який стосується особи, допущеної до керування транспортним засобом. Неправильно внесені дані по суті виключають виплату страхового відшкодування, що свідчить про недобросовісність дій страховика по відношенню до застрахованої особи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року справу за позовом ОСОБА_1 до АТ «Просто-страхування» про стягнення страхового відшкодування, неустойки та відшкодування моральної шкоди призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу представник АТ «Просто-страхування» - адвокат Синюк С. Л. посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильного по суті судового рішення апеляційного суду. Страховиком правомірно було відмовлено у виплаті страхового відшкодування, оскільки на момент настання страхового випадку застрахованим транспортним засобом керувала особа, яка у відповідності до договору страхування не була допущена до керування застрахованим автомобілем.

Також представник АТ «Просто-страхування» - адвокат Синюк С. Л. у поданому відзиві на касаційну скаргу просить стягнути із позивачки витрати на правову допомогу, попередній розмір яких складає 5 000 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 березня 2018 року між АТ «Просто-страхування» та ОСОБА_1 укладено договір страхування «Просто-Каско Плюс» № 1800493 серії PKS, за умовами якого було застраховано автомобіль марки Nissan Х-Тгаіll, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно пункту 1.15 договору страхування строк його визначено з 01 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року.

У пункті 2.11.3.10 договору страхування зазначено, що страховик має право відмовити страхувальникові у виплаті страхового відшкодування (виплати) або зменшити його розмір у випадках, передбачених цим договором та чинним законодавством України. Зокрема, підставою для відмови/зменшення страхового відшкодування (виплат) є керування транспортним засобом особою, яка не визначена цим договором як особа, що має право керувати застрахованим транспортним засобом (пункт 1.6 цього договору) та/або не відповідає умовам по водійському стажу.

У пункті 1.6 договору страхування зазначено, що особою, допущеною до керування транспортним засобом є страхувальник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рік отримання прав - 14 березня 1998 року, стать жіноча.

03 жовтня 2018 року у м. Яремча за участі автомобіля Nissan Х-Тгаіll, реєстраційний номер НОМЕР_2 , сталася ДТП. Автомобілем кермував ОСОБА_2 .

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2018 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340 грн.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 жовтня 2018 року провадження у адміністративній справі відносно водія ОСОБА_2 закрито у зв`язку із відсутністю події складу правопорушення визначеного статтею 122-4 КУпАП.

05 жовтня 2018 року ОСОБА_1 повідомила АТ «Просто-страхування» про подію, що має ознаки страхового випадку та просила здійснити виплату страхового відшкодування.

За змістом листа АТ «Просто-страхування» від 13 листопада 2018 року за вих. № 04-3398 підстави для визнання випадку страховим відсутні, у проведенні виплати страхового відшкодування відмовлено. При цьому зазначено, що відповідно до копії протоколу про адміністративне правопорушення серії ОБ № 047344 водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки Nissan X-Traill, реєстраційний номер НОМЕР_1 , залишив місце ДТП, до якої був причетний.

Надалі, враховуючи закриття провадження за статтею 122-4 КУпАП щодо ОСОБА_2 у зв`язку із відсутністю події та складу правопорушення, листом за вих. № 04-3453 від 20 листопада 2018 року позивачці відмовлено у проведенні виплати страхового відшкодування. Мотивом такої відмови вказано керування транспортним засобом особою, яка не визначена договором як така, що має право керувати застрахованим автомобілем.

Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу № 14/19, проведеного суб`єктом оціночної діяльності підприємцем ОСОБА_3 на замовлення ОСОБА_1 , вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу марки Nissan X-Traill, реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП становить 613 610, 96 грн. Згідно висновку ринкова вартість колісного транспортного засобу складає 613 610, 96 грн, а вартість відновленого ремонту - 1 026 576, 07 грн.

У відповідності до квитанції № 030035 від 05 жовтня 2018 року за послуги по перевезенню пошкодженого автомобіля сплачено 1 600, 00 грн. Витрати за діагностику та стоянку автомобіля складають 2 810, 00 грн, що підтверджується рахунком № Сч00016334 від 12 лютого 2019 року.

Згідно довідки територіального сервісного центру № 2641 Регіонального сервісного центру МВС в Івано-Франківській області від 06 грудня 2018 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія не видавалось.

На запит представника АТ «Просто-страхування» листом від 11 грудня 2018 року Головний сервісний центр МВС повідомив, що згідно інформації бази даних Єдиного державного реєстру МВС станом на 10 лютого 2018 року отримували посвідчення водія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - 14 березня 1998 року серії НОМЕР_3 , 01 квітня 2017 року серії НОМЕР_4 (заміна посвідчення водія); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - 01 березня 2010 року серії НОМЕР_5 . Щодо останньої в запиті було зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 .

У відповідності до листа Регіонального сервісного центру МВС в Івано-Франківській області від 30 вересня 2019 року, направленого на запит адвоката Ємельянової Н. В., згідно баз даних Єдиного державного реєстру МВС та регіональної А/С «Водій» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія на право керування транспортним засобом у територіальних сервісних центрах області та колишніх підрозділах реєстраційно-екзаменаційної роботи не видавалось. Разом з тим, у відповіді також міститься інформація про видачу Мукачівським ВРЕВ при УДАІ УМВС у Закарпатській області 01 березня 2010 року громадянці ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення водія на право користування транспортними засобами серії НОМЕР_5 , категорії В.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Постанова суду апеляційної інстанції у частині задоволення первісних позовних вимог не є предметом касаційного перегляду.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із положеннями пункту другого частини першої статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Згідно із положеннями пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Положеннями частини першої статті 990 ЦК України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно із положеннями статті 16 вказаного Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - це грошова сума, яка виплачується страховиком, відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування; якщо ж подія, що настала, не може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до вимог договору страхування або закону, обов`язок у страховика здійснити страхову виплату не виникає.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону (частина друга статті 26 Закону України «Про страхування»).

Загальні умови виконаннязобов`язання визначені у статті 526 ЦК України, відповідно до яких належним виконанням зобов`язання є таке, що здійснене відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідачем правомірно було відмовлено у виплаті страхового відшкодування за умовами укладеного між сторонами 31 березня 2018 року договору страхування «Просто-Каско Плюс» № 1800493 серії PKS.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент настання ДТП транспортним засобом керувала особа, яка у відповідності до пункту 1.6 договору страхування не була визначена особою, що допущена до керування належним позивачці автомобілем.

У вказаному пункті чітко зазначено, що особою, яка допущена до керування транспортним засобом є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стать - жіноча.

Договір страхування підписано ОСОБА_1 , що дає підстави дійти висновку про те, що вона мала змогу ознайомитися із його умовами. За час дії договору страхування та до моменту настання страхового випадку позивачка до страховика із заявою про внесення будь-яких змін до договору страхування не зверталася, а також не порушувала питання перед страховиком з приводу помилки у змісті договору страхування, яка стосується особи, що допущена до керування транспортним засобом.

При вирішенні спору апеляційним судом надано належну оцінку змісту договору страхування, зокрема пункту 1.6, підпункту 6 пункту 2.11.3.10 договору страхування від 31 березня 2018 року, зміст яких свідчить про те, що страховик вправі відмовити у виплаті страхового відшкодування, якщо на момент настання страхового випадку транспортним засобом керувала особа, яка не була допущена до керування транспортним засобом.

Доводи позивачки щодо відсутності у неї водійських прав зводяться лише до необхідності внесення змін до змісту пункту 1.6 договору страхування, з яким остання погодилася, уклавши із відповідачем 31 березня 2018 року договір добровільного страхування належного їй транспортного засобу.

Суперечливі дані щодо видачі водійського посвідчення, виданого на ім`я позивачки, не впливають на зафіксовані сторонами умови договору страхування, якими визначено особу, яка допущена до керування застрахованим транспортним засобом.

Із урахуванням зазначеного, слід погодитися із висновком апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачкою не надано достовірних й достатніх доказів на підтвердження обставин, які б безспірно вказували на те, що у пункті 1.6 договору страхування було помилково зазначено позивачку, а не її чоловіка, який керував транспортним засобом на момент настання ДТП.

Також необхідно зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційний суд за встановлених у цій справі обставин дійшов загалом обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, які містяться у постановах, на які заявниця посилалася у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення апеляційного суду ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Заява АТ «Просто-страхування» про стягнення з позивачки витрат на правничу допомогу до задоволення не підлягає, оскільки заявником не надано детального опису наданих адвокатом послуг, акту виконаних робіт, звіту про виконану роботу та інших доказів на підтвердження здійснених відповідачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги під час розгляду справи судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович