Постанова
Іменем України
27 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 344/8046/17
провадження № 61-19479 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 вересня
2019 рокуу складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В., Мелінишин Г. П.,
Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільній частковій власності та визнання права власності на квартиру.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що йому на праві спільної часткової власності належать 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 49,1 кв. м, а ОСОБА_2 - 1/4. ОСОБА_2 разом зі своєю сім`єю самовільно, без попереднього погодження з ним, вселилися
до вказаної квартири та перешкоджає йому нею користуватися. При цьому згоди щодо порядку спільного володіння та користування квартирою
між ними не досягнуто.
Вказував, що він проживає однією сім`єю з особою, яка за станом здоров`я потребує спеціальних умов домашнього побуту, а також з її сином, якому такі умови необхідні у зв`язку з навчанням, а з ОСОБА_2 у нього склалися неприязні стосунки, тому спільне володіння і користування спірною квартирою є неможливим. Він та члени його сім`ї не забезпечені іншим житлом, проживати по місцю реєстраціїне можуть.
Зазначав, що частка ОСОБА_2 є незначною відносно його частки,
вона є значно меншою за норму на одну особу, визначену
положеннями ЖК Української РСР, а квартиру неможливо поділити в натурі між співвласниками.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд припинити право
ОСОБА_2 на 1/4 частку у спільній частковій власності на квартиру АДРЕСА_1
та визнати за ним право власності на вказану квартиру.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 06 червня 2019 рокуу складі судді Домбровської Г. В. позов ОСОБА_1 задоволено.
Припинено право ОСОБА_2 на 1/4 частку у спільній частковій власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості припиненої 1/4 частки квартири
АДРЕСА_1 у розмірі 105 453,00 грн,
що внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області згідно з квитанції від 05 червня 2019 року
№ 30574226.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири
АДРЕСА_1 ,
яка належала ОСОБА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що частка ОСОБА_2
у праві власності на спірну квартиру є незначною, у тому числі, враховуючи площу квартири та розмір такої частки у перерахунку на житлову площу,
її частка не може бути виділена в натурі, квартиру не можна поділити без втрати цільового призначення, а спільне володіння та користування спірною квартирою є неможливим з врахуванням стану здоров`я дружини позивача та існування конфліктних відносин між сторонами. При цьому таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Таким чином, наявні підстави, передбачені положеннями
статті 365 ЦК України, для припинення права власності.
Крім того, доказів на підтвердження того, що у квартирі ОСОБА_2 проживає з іншими членами сім`ї, як і самого факту наявності у неї неповнолітніх дітей та чоловіка, суду надано не було, як і належних доказів на підтвердження факту відсутності у неї іншого житла.
Припинення права власності на частку у праві власності відповідача
не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї, враховуючи те, що позивачем відшкодовано ринкову вартість такої частки на момент ухвалення судового рішення у справі.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного судувід 23 вересня
2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 06 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області повернути ОСОБА_1 сплачені ним
на депозитний рахунок для зарахування коштів, внесених у вигляді застави (частки майна, попередньо визначеної суми судових витрат тощо) кошти
у розмірі 105 453,00 грн згідно з квитанцією від 05 червня 2019 року
№ 30574226.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вказав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Відповідно саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку
у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Позивачем доведено неможливість виділу в натурі належної ОСОБА_2 1/4 частки спірної квартири, неможливість спільного користування квартирою, однак з обґрунтуванням висновку міського суду щодо визнання частки незначною погодитися не можна, оскільки розмір частини спільного майна, що припадає на частку, жодним чином не може вказувати на те, що така частка є незначною. Позивачем також не надано суду доказів того,
що припинення права ОСОБА_2 на її частку не завдасть істотної шкоди її інтересам, як співвласника, та членам її сім`ї, а висновки суду першої інстанції у відповідній частині є необґрунтованими.
Факт того, що відповідач разом зі своєю сім`єю проживає у спірній квартирі визнається сторонами та вказується ними у своїх заявах по суті справи,
а в матеріалах справи відсутні докази того, що відшкодування ринкової вартості частки відповідача у майні зможе забезпечити її право на житло.
Позбавивши ОСОБА_2 права власності на майно, суд першої інстанції не надав належну оцінку межам допустимого (розумного) втручання у права власника, не забезпечив справедливий баланс інтересів обох сторін,
не надав оцінки, чи є виправданим (необхідним) таке втручання у право відповідача на майно за встановлених судом обставин та чи дотримано справедливого балансу щодо компенсації відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Апеляційним судом також враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18 грудня 2018 року у справі
№ 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного судувід 23 вересня 2019 року й залишити в силі рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 червня 2019 року.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 04 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 344/8046/17 із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 листопада 2020 року справа передана судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував факт того, що відповідач не виконує своїх обов`язків щодо утримання спільного майна, не здійснює оплату комунальних послуг, а між співвласниками склалися неприязні стосунки. Указане свідчить
про неможливість спільного володіння та користування квартирою.
Вважає частку ОСОБА_2 незначною, оскільки вона складає лише 1/4
і є меншою за норму житлової площі, яка встановлюється частиною першою статті 47 ЖК Української РСР на одну особу (13,65 кв. м), що не дозволяє виокремити її частку в окрему кімнату. При цьому проживання відповідача на такій площі разом із дітьми також свідчить про неможливість спільного володіння та користування спірною квартирою.
Зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено його права,
як співвласника, а ним наведено достатньо правових підстав щодо необхідності втручання у право власності відповідача.
Посилається на прецедентну практику Європейського Суду з прав людини та правову позицію Верховного Суду України, викладену в ухвалі
від 03 жовтня 2007 року у справі № 6-13984св07.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому вказується, що оскаржуване судове рішення є законними
та обґрунтованими, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Зазначає, що у спірній квартирі проживає разом із дітьми, іншого житла
не має, сплачує комунальні послуги, зробила у квартирі ремонт
і не створює перешкод позивачу у реалізації його права власності.
При цьому позивач не проживає у спірній квартирі.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду України
та Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відповідь на відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якій заперечив її доводи та підтримав свою касаційну скаргу.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності
є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього
і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності
не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з частиною першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України закріплено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння
та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння
та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього
він має право вимагати від інших співвласників, які володіють
і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Статтею 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном
є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку
у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними,але за умови, що таке припинення
не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
При цьому, висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній
у постановах: від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11; від 02 липня
2014 року у справі № 6-68цс14; від 23 листопада 2016 року у справі
№ 6-1943цс16.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня
2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зазначено,
що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365
ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав
на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 27 лютого 2019 року № 157827041, співвласниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , частка якого складає 3/4, та ОСОБА_2 , частка якої складає 1/4 (а. с. 117-118).
Згідно з технічним паспортом на квартиру
АДРЕСА_1 спірна квартира розташована на 2-му поверсі 12-ти поверхового будинку та складається з двох кімнат, житловою площею 29,1 кв. м, загальна площа квартири 49,1 кв. м
(а. с. 61-62).
Звітом про оцінку майна від 21 травня 2018 року № 18/05/03 встановлено,
що ринкова вартість квартири становить 421 812,00 грн (а. с. 46-54).
Втручання у право власності може бути виправданим згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини
іосновоположних свобод й буде відповідати усталеній прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня
1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення
від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору
і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес);
на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом
у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13
ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції вказав, що, позбавивши ОСОБА_2 права власності на майно, міський суд не надав належну оцінку межам допустимого (розумного) втручання у права власника,
не забезпечив справедливий баланс інтересів обох сторін, не надав оцінки, чи є виправданим (необхідним) таке втручання у право відповідача
на майно за встановлених судом обставин та чи дотримано справедливого балансу щодо компенсації відповідно до статті 1 Першого протоколу
до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Апеляційний суд вірно зазначив, що ОСОБА_2 разом із сім`єю проживає у спірній квартирі і дана обставина визнається сторонами,
про що вказується ними у своїх заявах по суті справи, а у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини
або добровільності її визнання.
Отже, ця обставина в силу положень частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
При цьому у матеріалах справи відсутні докази наявності у ОСОБА_2 іншого житла, а також, що відшкодування ринкової вартості її частки у майні зможе забезпечити її право на житло.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те,
що позивачем не надано суду доказів того, що припинення права
ОСОБА_2 на її частку не завдасть істотної шкоди її інтересам та членам її сім`ї, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 08 травня 2019 року у справі № 343/2271/16-ц (провадження № 61-32св19);
від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц (провадження
№ 61-33924св18).
Таким чином, викладенеузгоджується з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), підстав
для відступлення від яких колегія суддів не вбачає, відтак доводи касаційної скарги щодо невідповідності оскаржуваної постанови апеляційного суду судовій практиці Верховного Суду України
є безпідставними.
Доводи позивача про неможливість виділення належної відповідачу частки у натурі в окреме жиле приміщення не є безумовною підставою для примусового припинення її права власності на частку у спільній частковій власності у спірній квартирі.
Верховний Суд звертає увагу заявника касаційної скарги, що сама по собі наявність однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови встановлення, що припинення права власності відповідача на частку у спільному майні може завдати істотної шкоди її інтересам як співвласника та членам її сім`ї, не може бути підставою для задоволення позову.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити
без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць