Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 344/8127/16-ц

провадження № 61-14360св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Івано-Франківська торгово-промислова палата,

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської торгово-промислової палати (далі - ІФ ТПП) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно рішення Президії ІФ ТПП від 09 вересня 1997 року, затвердженого рішенням загальних зборів дійсних членів ІФ ТПП від 29 жовтня 1997 року, він обраний на посаду Президента ІФ ТПП. В подальшому він також неодноразово переобирався на цю посаду.

Рішенням загальних зборів членів ІФ ТПП від 13 серпня 2015 року припинено повноваження Президента ІФ ТПП ОСОБА_1, про що виданий наказ від 13 серпня 2015 року № 3-л «Про звільнення з займаної посади» на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Пунктом 2 цього наказу зобов`язано бухгалтерію ІФ ТПП провести повний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити йому грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки за період з 09 вересня 1997 року по 13 серпня 2015 року.

Станом на 24 червня 2016 року бухгалтерія не здійснила повного розрахунку з позивачем та не виплатила йому суму грошової компенсації за 206 календарних днів невикористаної відпустки.

Видавши наказ про звільнення, відповідач не вчинив жодних дій, спрямованих на нарахування і виплату даної компенсації.

Позивач вважає, щоІФ ТПП зобов`язана здійснити йому виплату середньогозаробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в порядку частини першої статті 117 КЗпП України.

З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд стягнути з ІФ ТПП на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні, починаючи з 13 серпня 2015 року по 15 лютого 2018 року в сумі 480 030,64 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 05 березня 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з ІФ ТПП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки при звільненні працівника з 13 серпня 2015 року по 15 лютого 2018 року в сумі 480 030, 64 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що тривалість прострочення виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника виникла саме з вини роботодавця, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки при звільненні працівника з дати його звільнення - 13 серпня 2015 року по день фактичної виплати - 15 лютого 2018 року.

Не погодившись із цим рішенням, ІФ ТПП подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу ІФ ТПП задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ІФ ТПП на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки при звільненні працівника в сумі 238 486, 56 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив із порушення відповідачем строку проведення повного розрахунку (виплати всіх належних сум) з позивачем та, відповідно про наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки вищевказаних виплат. Разом з тим, суд зазначив, що факт зупинення виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року спростовує наявність вини відповідача по невиплаті спірних коштів позивачу в період з 17 жовтня 2016 року по 22 січня 2018 року (час розгляду справи в касаційному суді).

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2019 року до Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд, оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

03 вересня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ІФ ТПП надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 листопада 2019 року матеріали цивільної справи № 344/8127/16-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що ОСОБА_1 в 1997 році був обраний Президентом ІФ ТПП.

Наказом від 13 серпня 2015 року № 3-л ОСОБА_1 звільнено з посади Президента ІФ ТППвідповідно до рішення зборів членів Палати з 13 серпня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Зобов`язано бухгалтерію Палати провести повний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити йому грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки за період з 09 вересня1997 року по 13 серпня 2015 року.

При звільненні ОСОБА_1 із займаної посади грошова компенсація за 206 календарних днів невикористаної відпустки за період з 09 вересня1997 року по 13 серпня 2015 року виплачена не була.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2016 року по справі № 344/13738/15-ц задоволено частково позов ОСОБА_1 до ІФ ТПП, Президента Палати ОСОБА_3 про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на посаді, скасування запису в трудовій книжці, зобов`язання сплатити компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час вимушеного прогулу. Зобов`язано ІФ ТПП виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 84 352,67 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 червня 2016 року в частині стягнення з ІФ ТПП на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ІФ ТППна користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 167 684,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року.

Постановою Верховного Суду від 23 січня 2018 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про зміну запису в його трудовій книжці з формулюванням причин звільнення скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 про зміну запису в трудовій книжці з формулюванням причин звільнення задоволено. Зобов`язано ІФ ТПП внести зміни в трудову книжку ОСОБА_1 шляхом виключення наступного запису із трудової книжки про його звільнення - «рішенням Зборів членів ІФ ТПП від 13 серпня 2015 року роботу Президента ІФ ТПП визнано незадовільною» та зазначення «звільнити ОСОБА_1 з посади Президента ІФ ТПП відповідно до рішення Зборів членів Палати з 13 серпня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України». В решті рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Грошова компенсація за 206 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 134 985,62 грн зарахована на рахунок ОСОБА_1 15 лютого 2018 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягаєчастковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положеннями статей 43 45 Конституції України визначено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та встановлено гарантії права на відпочинок, що забезпечується, зокрема, наданням працівнику оплачуваної щорічної відпустки, на період якої за працівником зберігається його місце роботи (посада) та заробітна плата в силу статті 74 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Аналіз частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» дозволяє дійти висновку про встановлення законодавцем права працівника, який звільняється, вимагати виплати йому роботодавцем грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

За змістом статті 2 Закону України «Про оплату праці», якою визначено структуру заробітної плати, вбачаються три її складові - «основна заробітна плата», до якої законодавцем віднесено винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці; «додаткова заробітна плата», що включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; «інші заохочувальні та компенсаційні виплати», до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, чинним законодавством грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку працівника у разі його звільнення віднесено до додаткової заробітної плати, а частиною першою статті 47 КЗпП України гарантовано її виплату у день звільнення працівника разом з іншими належними працівнику виплатами на дату звільнення.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт непроведення з ним остаточного розрахунку.

Згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України в пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 висловив позицію, згідно якої, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (підпункт 2.2. пункт 2).

Встановлено, що ОСОБА_1 наказом від 13 серпня 2015 року № 3-л звільнено з посади Президента ІФ ТПП відповідно до рішення Зборів членів Палати з 13 серпня 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Зобов`язано бухгалтерію Палати провести повний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити йому грошову компенсацію за 206 календарних днів невикористаної відпустки за період з 09 вересня1997 року по 13 серпня 2015 року.

При звільненні ОСОБА_1 із займаної посади грошова компенсація за 206 календарних днів невикористаної відпустки за період з 09 вересня 1997 року по 13 серпня 2015 року виплачена не була, а була виплачена відповідачем лише 15 лютого 2018 року.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно виходив з того, що тривалість прострочення виплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні працівника виникла саме з вини роботодавця, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки при звільненні працівника з дати його звільнення - 13 серпня 2015 року по день фактичної виплати - 15 лютого 2018 року.

Посилання Івано-Франківського апеляційного суду на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року, якою, зокрема, було зупинено виконання рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року у справі № 344/13738/15-ц до закінчення касаційного провадження, як на доказ відсутності вини відповідача з невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки в період з 17 жовтня 2016 року по 22 січня 2018 року є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

У відповідності до частини першої статті 328 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року, суддя-доповідач, одержавши касаційну скаргу, за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення суду.

Зупинення виконання оскаржуваного судового рішення касаційним судом має на меті не допустити порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, як особи, що подала касаційну скаргу, так і інших осіб, які беруть участь у справі, якщо такі наслідки можуть настати у зв`язку з виконанням оскаржуваного судового рішення.

Таке зупинення виконання рішення суду попередньої інстанції є тимчасовим процесуальним заходом, який не зупиняє дію такого рішення та не позбавляє боржника відповідальності за вчинення тривалого і безперервного правопорушення.

Зупинення виконання рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року має значення лише для попередження передчасного примусового виконання судового рішення, але не скасовуває обов`язковість цього рішення, не забороняє його добровільного виконання, а відтак, у цьому разі, не переривало та не зупиняло перебіг часу (періоду) затримки виплати грошової компенсації за 206 днів невикористаної відпустки при звільненні ОСОБА_1 .

Встановлено, що постановою Верховного Суду від 23 січня 2018 року рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2016 року в частині стягнення з ІФ ТПП на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 206 календарних днів невикористаної відпустки в сумі 167 684,00 грн. залишено без змін.

Апеляційний суд вказане до уваги не прийняв та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 17 жовтня 2016 року по 22 січня 2018 року.

Разом з тим Верховний Суд зауважує на наступному.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та зазначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат саме у сумі 238 486, 56 грн.

Тому Верховний Суд вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції змінити, виклавши їїмотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Статтею 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржувану постанову змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Оскільки Верховний Суд змінює оскаржувану постанову, але виключно у частині мотивів її прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 липня 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило