ПОСТАНОВА

Іменем України

17 лютого 2020 року

Київ

справа №344/8361/17

адміністративне провадження №К/9901/8830/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 344/8361/17

за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про зобов`язання винити дії та забезпечити житлом, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, прийняту 21 січня 2019 року у складі судді Антоняка Т.М. та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду, прийняту 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: головуючого судді - Мікули О.І., суддів - Гінди О.М., Курильця А.Р.,

в с т а н о в и в :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Івано-Франківської міської ради, в якому просив зобов`язати відповідача негайно поставити його на чергу на житло як інваліда війни відповідно до пп. 5-1 розділу 46 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР (у позачерговому порядку); зобов`язати Івано-Франківську міську раду негайно забезпечити позивача та членів його сім`ї житлом в порядку, передбаченому ст.46 ЖК України і п.18 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» як інваліда війни 3 групи, із дотриманням норми житлової площі 13,65 кв.м. на одну особу, на території Івано-Франківської міської ради.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року, провадження у справі закрито на підставі ч.1 п.1 ст.238 КАС України.

Ухвалюючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

У касаційній скарзі заявлено вимогу про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

З висновками судів відносно того, що спір у цій справі не є публічно-правовим, колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначає, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п. 1, 7 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як встановлено ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з позовом, спрямованим на захист порушеного права на отримання житла, в якому просив зобов`язати відповідача поставити його на чергу на житло як інваліда війни відповідно у позачерговому порядку. Отже, цей позов поданий на захист прав позивача у сфері житлових відносин.

Відповідно до ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема, спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ст. 3 15 ЦПК України).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо).

З огляду на вказане та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про зобов`язання взяти на квартирний облік підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло. Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

За вказаних обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про розгляд справи в порядку адміністративного судочинства є помилковим. Адже, Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16, від 20 вересня 2018 року у справі №815/2551/15 та від 23 січня 2019 року у справі № 806/5217/15.

Касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.

Керуючись статтями 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 січня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук ,

Судді Верховного Суду