№ 344/9012/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2025 року

м. Київ

справа № 344/9012/22

провадження № 61-3878св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

представник відповідача - адвокат Маланюк Олег Ярославович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Маланюка Олега Ярославовича на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 грудня 2024 року у складі судді Бородовського С. О. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2025 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А.,

Максюти І. О., Пнівчук О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 15 вересня 2010 року вона з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням

Івано-Франківського міського суду від 08 червня 2022 року (справа

№ 344/970/22). Від шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які вищезазначеним судовим рішення визначено їх місце проживання з нею.

Перед розірванням шлюбу вона з відповідачем уклали договір про поділ майна між подружжям, посвідчений 17 лютого 2022 року приватним нотаріусом

Івано-Франківського міського нотаріального округу за реєстровим № 414, відповідно до умов якого здійснено поділ рухомого та нерухомого майна, а також їй сплачено компенсацію. Вважаючи поділ майна завершеним, у неї не виникало інших майнових претензій до відповідача.

Проте, після укладення договору про поділ майна подружжя вона дізналась про те, що ОСОБА_2 приховав інше нерухоме майно, право власності на яке було зареєстровано за ним у період перебування у шлюбі, зокрема: трикімнатні квартири, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та

АДРЕСА_2 ; нежитлові приміщення № 1, 9, 10, які розташовані по АДРЕСА_3 .

Приховання вказаного майна, на її думку, порушує її майнові права та позбавляє права частки у праві спільної сумісної власності подружжя на майно, що придбане за спільні кошти за час перебування в шлюбі.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку:

1) трикімнатної квартири, яка розташована за адресою: по

АДРЕСА_1 ;

2) приміщення № 1, яке розташоване за адресою:

АДРЕСА_3 ;

3) приміщення № 9, яке розташоване за адресою:

АДРЕСА_3 ;

4) приміщення № 10, яке розташоване за адресою:

АДРЕСА_3 ;

5) трикімнатної квартири

АДРЕСА_4 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 грудня 2024 року позов

ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право на 1/2 частку у праві власності на:

- трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2420004826101, дата придбання - 28 липня 2021 року згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального кругу Сопків З. І., реєстраційний № 2478;

- приміщення № 1, за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 903519626101, дата придбання -

26 листопада 2019 року згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., реєстраційний № 4475;

- приміщення № 9 за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 903508126101, дата придбання -

- приміщення № 10 за адресою:

АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 903494826101, дата придбання - 26 листопада 2019 року згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., за реєстром № 4478;

- трикімнатну квартиру

АДРЕСА_4 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 187819426101, дата придбання - 12 травня 2020 року згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., реєстраційний № 1052.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 грн витрат на правову допомогу, 12 405 грн - судового збору.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що спірне нерухоме майно було придбане за спільні кошти подружжя за час перебування

їх зареєстрованому шлюбі. Виходячи із принципу рівності часток подружжя

у спільному майні, суд дійшов висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними у рівних частках. Відповідачем не спростовано презумпцію спільності майна подружжя. При цьому суд зазначив, що предметом спору є визнання за позивачем права на 1/2 частку у праві власності, а не фактичний поділ спірного майна. Своїм правом на подання зустрічного позову, в якому мав змогу запропонувати свій варіант поділу майна відповідач,

не скористався.

Щодо стягнення судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, суд вказав, що заяви про визнання позову відповідач суду не подав, позов заперечив, надавав пояснення щодо нерелевантних обставин. Оскільки позов задоволено повністю, а тому судові витрати на правову допомогу підлягають компенсації відповідачем позивачу у повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 грудня 2024 року у частині поділу спільного майна подружжя скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині за кожним на:

- приміщення № 1, за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 903519626101, дата придбання -

- приміщення № 9 за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 903508126101, дата придбання -

- приміщення № 10 за адресою:

- трикімнатну квартиру

У решті рішення суду залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачем

не спростовано презумпцію спільності майна подружжя. Сам по собі факт того, що майно набуте подружжям у шлюбі зареєстровано на праві власності за одним із них, не спростовує поширення на таке майно правового режиму спільного майна подружжя, оскільки за змістом статті 60 СК України право спільної сумісної власності на майно виникає у обох з подружжя одночасно. Проте, задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував те, що при поділі спільного майна частини подружжя є рівними. Разом із тим суд, визначивши частку позивачки,

не зазначив частку відповідача на майно, яке залишається у його власності.

Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції стягнув з відповідача судові витрати у розмірі 15 000 грн на користь позивача,

не врахувавши при цьому клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, оскільки право на зменшення судових витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Маланюк О. Я., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково: визнати за ОСОБА_1 право власності на: приміщення № 1, 2, 3, які розташовані за адресою: по АДРЕСА_3 ; визнати за ним право власності на: трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 ; трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Маланюка О. Я., з підстав, передбачених пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України, у вищевказаній справі.

У задоволенні клопотання про зупинення виконання судових рішень відмовлено. Витребувано матеріали з суду першої інстанції.

У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до

ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжяпризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Маланюка О. Я. мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, який не був повідомлений належним чином про дату, час і місце засідання суду, проте судом апеляційної інстанції не було повністю скасоване рішення суду першої інстанції, а тільки у частині вирішення спору по суті, чим порушено норми процесуального права.

У судовому засіданні відповідач пропонував інший варіант поділу спільного майна подружжя, яким визнати за позивачкою право власності на майно, що на

60 1261,95 грн більше вартості майна, яке залишається відповідачу, щоб не мати

у подальшому нових судових справ та конфліктів з позивачкою. Проте суд апеляційної інстанції зазначив, що вимоги про реальний поділ майна позивачем

не заявлялись та не були предметом розгляду судом першої інстанції. Проте обрання судом при вирішенні спору варіанта поділу майна подружжя при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога -

це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Крім того, вартість спірної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , після розірвання шлюбу значно збільшилася, так як відповідач за свої кошти здійснив невід`ємні покращення. При цьому посилався на відповідну судову практику Верховного Суду.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами,

а також у задоволенні таких витрат відмовити у повному обсязі. Проте судом першої інстанції з нього на користь позивача стягнуто 15 000 грн.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу, відповідь на відзив

У березні 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_4 надійшов відзив

на касаційну скаргу, в якому зазначено, що постанова суду апеляційної інстанції

є законною та обґрунтованою, правові підстави для її скасування відсутні. Також зазначено, якщо відповідачу чи його представникові не було відомо про час та місце розгляду справи, то вони зобов`язані були поцікавитися про відоме їм судове провадження. ОСОБА_2 та його представник брали участь у судових засіданнях, подавали письмовий виступ у дебатах.

У березні 2025 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Маланюка О. Я. надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано доводи своєї касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

05 вересня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено шлюб, який зареєстровано у Відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 1371 (том 1, а. с. 10).

Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилось двоє дітей: ОСОБА_3 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (том 1, а. с. 12-13).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 червня 2022 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Неповнолітніх дітей залишено проживати

з матір`ю (справа № 344/970/22)(том 1, а. с. 14).

Згідно з інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12 липня 2022 року (номер інформаційної довідки 304779486) ОСОБА_2 є власником:

- трикімнатної квартири, площею 134,1 кв. м, по

АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 28 липня

2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., за реєстром № 2478;

- нежитлового приміщення № 1, площею 78,17 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу від 26 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом

Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., за реєстром

№ 4475;

- нежитлового приміщення № 9, площею 11,15 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу від 26 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом

Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., за реєстром

№ 4481;

- нежитлового приміщення № 10, площею 44,69 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу від 26 листопада 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом

Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., за реєстром

№ 4478;

- земельної ділянки, площею 0,1499 га, кадастровий номер 2620483601:01003:0305, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_6 , яка належить йому на підставі свідоцтва про право власності від 28 січня 2015 року;

- житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами,

площею 237,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_7 , відповідно до договору купівлі-продажу 07 липня 2017року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М. В., за реєстром № 1228;

- земельної ділянки, площею 0,0927 га, кадастровий номер 2610192001:25:006:0118, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою:

АДРЕСА_7 , відповідно до договору купівлі-продажу від 07 липня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М. В., за реєстром № 1230;

- трикімнатної квартири

АДРЕСА_8 , відповідно до договору купівлі-продажу

12 травня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., за реєстром № 1052;

- чотирикімнатної квартири

АДРЕСА_9 , відповідно до свідоцтва про право власності від 31 січня 2012 року, виданого Крихівецькою сільською радою

(том. 1, а. с. 17-20).

Відповідно до договору про поділ майна між подружжям, посвідченого 17 лютого 2022 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу та зареєстровано у реєстрі за №414, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за взаємною згодою провели поділ спільного сумісного майна, набутого за час шлюбу. Відповідно до пункту 2 договору в особисту приватну власність ОСОБА_2 переходить:

- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою:

АДРЕСА_7 ;

- земельна ділянка, площею 0,0927 га, кадастровий номер 2610192001:25:006:0118, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_7 ;

- земельна ділянка, площею 0,1499 га, кадастровий номер 2620483601:01003:0305, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_6 ;

- автомобіль марки «Mercedes-Benz» 116 CDI, 2015 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 .

У пункті 3 вищезазначеного договору зазначено, що в особисту приватну власність ОСОБА_1 переходить:

- квартира

АДРЕСА_10 ;

- майнові права на трикімнатну квартиру, площею 81,2 кв. м, за адресою:

АДРЕСА_11 ;

- автомобіль марки «Renault Megane», 2014 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 .

За домовленістю та погодженням сторін даний договір укладався із компенсацією ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 39 900,00 доларів США, (еквівалент

1 138 347,00 грн) для ОСОБА_1 , які сплачуються під час підписання цього договору (том 1, а. с. 15-16).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Маланюка О. Я. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України

від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Частиною третьою статті 61 СК України визначено, що, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин другої, третьої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, встановив, що спірне нерухоме майно придбане за час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбу, а тому діє презумпція спільності права власності подружжя на придбане у період шлюбу майно, яка відповідачем

не спростовано. З урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду у частині поділу спільного майна подружжя, дійшов правильного висновку про визнання права власності по 1/2 частині на спірні об`єкти нерухомості за кожним.

Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не надано суду ринкової вартості спірних об`єктів нерухомості на час вирішення спору судом. Без таких доказів неможливо визначити варіант реального поділу спільного майна сторін без відступлення принципу рівності часток кожного з подружжя. Не доведено також належними доказами того, що спірні житлові та нежитлові приміщення є неподільними та не можуть бути розділені в натурі.

Зазначеними вище доводами повністю спростовуються подібні аргументи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Маланюка 0. Я.

Доводи касаційної скуарги про те, що відповідач у судовому зачсіданні пропонував інший варіант поділу спільного майна подружжя, аби не мати у подальшому нових судових справ та конфліктів з позивачкою, є безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодекса, в межах заявлених вимог і на підставі поданих нею доказів. Проте ОСОБА_2 відповідного зустрічного позову про інший варіант поділу майна подружжя не заявляв, судовий збір не сплачував, тому суд не міг з власної ініціативи вибирати варіант поділу майна подружжя, ніж заявлений позивачкою.

Посилання у касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, який був не повідомленого належним чином про дату, час

і місце засідання суду є безпідставними.

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша та четверта статті 12 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

ОСОБА_2 брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, що підтверджується його відзивом на позов, а також заявами з процесуальних питань та розписками про отримання судової повістки. 23 жовтня 2024 року ОСОБА_2 подав до суду письмові судові дебати (том, а. с. 215-220).

У зв`язку з наведеним є безпідставні посилання у касаційній скарзі на те, що відповідача не було повідомлено про час і дату судового розгляду у суді першої інстанції, в якій ОСОБА_6 брав участь як особисто, так і через свого представника відповідно до положень частини першої статті 58 ЦПК України.

З огляду на наведене відсутні підстави вважати, що права ОСОБА_2 на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є порушеними.

Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків

у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги щодо неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду, оскільки у наведених заявником справах та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини, доказування вимог і застосовані до них норми права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства та направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо оскарження судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою

Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги --це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження

№ 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження

№ 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження

№ 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження

№ 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження

№ 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження

№ 12-171гс19).

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження

№ 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру

з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме:

як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами

у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надав належну правову оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, правильно застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

При цьому, суд першої інстанції, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у розмірі

15 000 грн.

Верховний Суд погоджується з такими висновком суду першої інстанції, який був предметом перегляду у суді апеляційної інстанції.

По суті доводи заявника зводяться до власного тлумачення норм процесуального права, що не може бути правовою підставою для скасування судового рішення

у частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат

не проводиться.

Керуючись статтями 400 402 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Маланюка Олега Ярославовича залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 04 грудня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець