Постанова
Іменем України
01 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 344/9867/19
провадження № 61-12558св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфабуд»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфабуд» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2021 року у складі судді Пастернак І. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфабуд» (далі - ТОВ «Альфабуд») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав.
Позов обґрунтований тим, що між ТОВ «Альфабанк» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року, згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупця майнові права на розташовану в об`єкті капітального будівництва квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 80,71 кв. м, що знаходиться на п`ятому поверсі, а покупець зобов`язувався прийняти майнові права на об`єкт нерухомості і сплатити за них грошову суму, що визначена умовами договору.
Згідно з пунктом 2.1 договору майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором передаються після повної оплати вартості об`єкта нерухомості шляхом підписання акта приймання-передачі. Пунктом 2.2 договору встановлено, що право власності на майнові права переходить від продавця
до покупця після підписання акта приймання-передачі, для підписання якого
та отримання інших документів покупець має з`явитися до продавця протягом 30 днів з моменту отримання відповідного повідомлення. Відповідно до пункту 2.5 договору після підписання акта приймання-передачі зобов`язання продавця
за цим договором вважаються виконаними.
Листами від 27 червня 2018 року № 20/06 та від 29 червня 2018 року № 22/06 позивач запрошував відповідача для підписання та передання їй документів, встановлених пунктом 2.1 договору. Відповідач, у свою чергу, відмовлялась від підписання таких документів без вагомих та обґрунтованих підстав. Листом
від 30 листопада 2018 року № 30-11/18 позивач надіслав відповідачу два примірники акта приймання-передачі майнових прав до договору.
У листі також було встановлено п`ятиденний термін для повернення позивачу його примірника акта. Вказаний лист відповідач отримала 04 грудня 2018 року, акт позивачу не повернула, жодної відповіді на лист не надала.
У пункті 6.5 договору встановлено, що в разі порушення покупцем умов цього договору, продавець має право в односторонньому порядку розірвати такий договір, повідомивши при цьому покупця за десять днів до дати розірвання. Відповідно до пункту 6.6 договору порушенням умов такого договору, що надає продавцю право на одностороннє його розірвання, вважається, в тому числі, якщо після отримання покупцем повідомлення про необхідність з`явитися для оформлення акта приймання-передачі він протягом шістдесяти календарних днів не з`явиться та/або не підпише акта.
ТОВ «Альфабуд» просило розірвати договір купівлі-продажу майнових прав
від 31 січня 2014 року, укладений між ТОВ «Альфабуд» і ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 16 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами не довів суду істотність допущеного відповідачем порушення умов договору, і доводи позивача про наявність підстав для розірвання договору є необґрунтованими.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У липні 2021 року ТОВ «Альфабуд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що відповідач не здійснив повної оплати вартості різниці між проєктною та фактичною площею квартири, що є підставою для розірвання спірного договору у судовому порядку.
Також суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 375/278/20,
від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 920/418/19, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10,
від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2021 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду відзив
на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначала,
що твердження скаржника є безпідставними, необґрунтованими, оскільки нею виконано умови договору у повному обсязі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 344/9867/19, витребувано її з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
31 січня 2014 року між ТОВ «Альфабуд» і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупця майнові права на розташовану в об`єкті капітального будівництва квартиру АДРЕСА_1 , поруч
з будинком АДРЕСА_2 , загальною площею 80,71 кв. м.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області
від 11 травня 2017 року, позов ОСОБА_1 до ТОВ «Альфабуд» про спонукання
до виконання умов договору задоволено та зобов`язано виконати умови пунктів 2.1 та 2.2 договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року
в частині підписання акта прийому-передачі з метою набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_3 .
16 серпня 2017 року державний виконавець Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області (далі - МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франкіській області) Саміляк О. М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження про зобов`язання ТОВ «Альфабуд» виконати умови пунктів 2.1
та 2.2 договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року.
01, 20 лютого, 03, 13, 15, 27 березня 2018 року державний виконавець МВ ДВС ГТУЮ в Івано-Франкіській області, надіслав керівнику ТОВ «Альфабуд» Зварищуку В. М. виклики щодо забов`язання з`явитись до державного виконавця. Також складено три акти державного виконавця про примусове виконання рішення суду і три постанови про накладення штрафу в розмірі 5 100,00 грн.
18 травня 2018 року державний виконавець Саміляк О. М. направив начальнику Івано-Франківського відділу поліції Головного управління національної поліції
в Івано-Франківській області подання про притягнення до кримінальної відповідальності керівника ТОВ «Альфабуд» ОСОБА_2 .
Листом від 27 червня 2018 року № 20/06 позивач викликав відповідача для підписання акта та передання їй документів, встановлених пунктом 2.1 договору. Просив до 06 липня 2018 року здійснити оплату заборгованості, що виникла
у зв`язку з різницею між проєктною та фактичною площею квартири, в сумі 53 361,00 грн (а.с.11-14).
Листом від 30 листопада 2018 року № 30-11/18 позивач надіслав відповідачу два примірники акта приймання-передачі майнових прав до договору. У листі також було встановлено п`ятиденний термін для повернення позивачу його примірника акта. Відповідач вказаний лист отримала 04 грудня 2018 року,
що підтверджується інформацією з офіційного вебсайту оператора поштового зв`язку.
Пунктом 6.5 договору встановлено, що в разі порушення покупцем умов цього договору продавець має право в односторонньому порядку розірвати такий договір, повідомивши при цьому покупця за десять днів до дати розірвання. Згідно з пунктом 6.6 договору порушенням умов такого договору, що надає продавцю право на одностороннє його розірвання вважається, в тому числі якщо після отримання покупцем повідомлення про необхідність з`явитися для оформлення акта приймання-передачі він протягом шестидесяти календарних днів не з`явиться та/або не підпише акта.
18 березня 2019 року позивач надіслав відповідачу лист № 18-03-19/12, яким повідомив про одностороннє розірвання договору.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства
є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше
не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того,
на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо
це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також
чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно
до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно
за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони,
що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору
(2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.
Відповідно до статті 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.
Контрагент може порушити як основне зобов`язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов`язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов`язку, у кредитора теоретично виникає право
на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.
Оскільки частина друга статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором,
то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.
Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.
При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення;
2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору;
9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку;
12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення;
13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору;
17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.
Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим
і відповідати тяжкості правопорушення.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Такий же підхід застосовував у свої практиці і Верховний Суд України, який
у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, від 14 жовтня
2014 року у справі № 3-143гс14 зробив такі правові висновки: у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися
з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, а й наявність шкоди, завданої цим порушенням другій стороні, яка може бути виражена
у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Одним із проявів добросовісності
в зобов`язальних правовідносинах є те, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один
із фундаментальних принципів, на якому ґрунтується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язків (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору
в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;
(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України;
(5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним
на підставі рішення суду).
Відповідно до частини четвертої статті 692 ЦК України, якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.
Таким чином, лише у разі, коли покупець відмовився прийняти, і оплатити товар, продавець може за своїм вибором або вимагати виконання договору
покупцем, або відмовитися від договору. Друга можливість надана продавцю, виходячи з того, що якщо покупець не виконав жодного свого обов`язку,
не сплатив ціни товару та відмовився його прийняти (наприклад, надіслав продавцю заяву про відмову прийняти товар, безпідставно не прийняв запропоноване продавцем виконання зобов`язання з його боку, безпідставно повернув надісланий товар тощо), то така поведінка свідчить про втрату інтересу покупця до виконання договору. Продавець у свою чергу, також може втратити інтерес до договору, при цьому він володіє товаром і має можливість розпорядитися ним, зокрема продати його іншій особі, щоб отримати покупну ціну.
Тобто продавець також має право відмовитися від договору купівлі-продажу, тобто розірвати його шляхом вчинення одностороннього правочину, чи вимагати виконання договору з боку покупця за умови, якщо покупець втратив інтерес
до договору, не прийнявши та не оплативши товар. У таких випадках позовна вимога продавця про розірвання договору в судовому порядку задоволенню
не підлягає, оскільки порушує баланс інтересів сторін.
ТОВ «Альфабуд» як на підставу розірвання договору купівлі-продажу майнових прав посилається на те, що відповідач до 06 липня 2018 року не здійснила повної оплати вартості спірної квартири у розмірі 22 000,00 грн, що виникла
у зв`язку з різницею на 4,6 кв. м між проєктною і фактичною площею квартири,
і є підставою відповідно до пункту 6.5 договору в односторонньому порядку для розірвання договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року.
Разом з тим у рішенні Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2017 року встановлено, що станом на час розгляду справи ОСОБА_1 повністю виконала умови договору купівлі-продажу майнових прав від 31 січня 2014 року, а тому ТОВ «Альфабуд» зобов`язане виконати умови пунктів 2.1 та 2.2 цього договору
з метою набуття ОСОБА_1 права власності на майнові права на квартиру.
У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем не доведено істотність допущеного відповідачем порушення умов договору, оскільки неповна оплата товару покупцем і прострочення виконання позивачем пунктів 2.1, 2.2 договору
не є підставою для розірвання договору купівлі-продажу на підставі статті 651 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів
є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а тому доводи касаційної скарги про те, що суди залишили поза увагою, що відповідач не здійснив повної оплати вартості різниці між проєктною та фактичною площею квартири,
що є підставою для розірвання спірного договору у судовому порядку,
не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду
від 16 червня 2021 року у справі № 375/278/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 920/418/19, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, постановах Верховного Суду України
від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10, від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15, оскільки викладені в указаних судових рішеннях висновки
не суперечать висновкам судів першої та апеляційної інстанції, викладеним
у судових рішеннях, які є предметом касаційного перегляду у цій справі.
Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, натомість наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального
і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної
чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфабуд» залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 16 лютого 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 22 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М. Ю. Тітов