ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 345/3136/22
провадження № 61-10663 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського,
треті особи: Національне агентство з питань запобігання корупції, Первинна профспілка Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 лютого
2023 року у складі судді Юрчака Л. Б. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Бойчука І. В., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (далі - ТНУ імені
В. І. Вернадського, університет), треті особи: Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), Первинна профспілка ТНУ імені
В. І. Вернадського, ОСОБА_2 , про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, в якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ від 18 січня 2022 року № 14-к
«Про звільнення ОСОБА_1 »;
- зобов`язати ТНУ імені В. І. Вернадського видати наказ про поновлення посади проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків у штатному розписі з 08 липня 2021 року;
- поновити його на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності
та міжнародних зв`язків ТНУ імені В. І. Вернадського з 20 грудня 2021 року;
- поновити процесуальні строки на подання даної позовної заяви;
- стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 06 жовтня 2016 року він працював на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ТНУ імені В. І. Вернадського на підставі наказу від 05 жовтня 2016 року № 81-к.
24 листопада 2017 року його було вперше звільнено з роботи згідно з наказом
№ 798-к на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня)
без поважних причин). На виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року у справі № 761/943/18 його поновлено
на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків
із 04 серпня 2017 року, згідно з наказом від 15 березня 2019 року № 104-к, до якого в подальшому були внесені зміни наказом від 17 березня 2020 року № 67 у зв`язку прийняттям постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року (провадження
№ 61-18378св19), якою серед іншого, було змінено дату його поновлення,
з 04 серпня 2017 року на 31 серпня 2017 року.
Після тривалої відсутності на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю
21 жовтня 2019 року він приступив до виконання службових обов`язків,
про що зроблено відповідний запис у «Журналі присутності на роботі проректора
з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ОСОБА_1 », заведеному керівництвом університету. Однак, працівник відділу кадрів попросив його піднятися в приймальню ректора, де тимчасово виконуючий обов`язки ректора ОСОБА_3 повідомила про його звільнення на підставі пункту 2
частини першої статті 40 КЗпП України (виявлена невідповідність виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я) із 21 жовтня 2019 року. Він звернувся
до Шевченківського районного суду міста Києва з відповідним позовом (справа
№ 761/44586/19), де у судовому засіданні 28 травня 2020 року представник університету повідомив, що наказу про звільнення немає, він продовжує
рахуватися на посаді проректора та повинен приступити до виконання своїх обов`язків.
З 29 травня по 04 червня 2020 року він безперешкодно виходив на роботу,
про що вносилися записи у відповідний журнал. 04 червня 2020 року, наприкінці робочого дня, йому було вручено наказ від 04 червня 2020 року № 82-к про його звільнення з 15 березня 2019 року у зв`язку з прогулом без поважних причин
на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Не погоджуючись
з цим наказом, він вчергове звернувся до суду (справа № 761/19326/20). Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року,
та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2023 року (провадження
№ 61-2775св22) його позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ від 04 червня 2020 року № 82-к про його звільнення, поновлено його на роботі
на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків університету з 15 березня 2019 року, стягнуто з університету середній заробіток
за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15 березня 2019 року до 08 липня 2021 року у розмірі 411 326,76 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
Вказував, що після проголошення вступної та резолютивної частини рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року, у цей самий день, він з`явився до приміщення університету і подав до відділу кадрів відповідну заяву разом із копією даного судового рішення, отримав ключі від кабінету
та приступив до виконання своїх обов`язків. З наказом про його поновлення
на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків він не був ознайомлений.
З 08 липня по 27 вересня 2021 року включно він щодня приходив на роботу
до університету. Розпорядженням ТНУ імені В. І. Вернадського від 23 вересня
2021 року № 31 введено відповідні карантині обмеження і запроваджено
в університеті дистанційне викладання занять на період з 27 вересня 2021 року
по 31 грудня 2021 року з одночасним посиленням пропускного режиму.
З 27 вересня 2021 року його не допускали в учбовий корпус на робоче місце
за адресою: АДРЕСА_1 .
Потім був період канікул і практики студентів, тому доступ до приміщення університету також було обмежено. На період із 01 лютого 2022 року по 25 лютого 2022 року ТНУ імені В. І. Вернадського введено нові карантині обмеження, запроваджено дистанційне викладання занять, обмежено доступ працівників
на цей період, у зв`язку з чим із 01 лютого 2022 року його знову не допускали
до робочого місця.
09 лютого 2022 року йому було вручено наказ від 18 січня 2022 року № 14-к
про його звільнення з роботи 20 грудня 2021 року за прогул без поважних причин
(у робочі дні в період із 10 листопада 2021 року по 18 січня 2022 року) на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Уважав, що його звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки ТНУ імені В. І. Вернадського так і не виконав рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року у справі № 761/19326/20,
а саме: посаду проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків, яку він обіймав, в університеті було скорочено з 14 березня 2019 року; станом на 09 лютого 2022 року вказану посаду у штатному розписі не поновлено;
його не поновлено і на рівнозначній посаді, - проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку, яку з 14 березня 2019 року введено
в штатний розклад, яка станом на 08 липня 2021 року була вакантна.
Вказане, на його думку, свідчить, що у період з 15 березня 2019 року по 09 лютого 2022 року він працював на посаді без належного оформлення (поза штатом)
та отримував заробітну плату у розмірі, що не відповідає умовам оплати праці, встановленим новим штатним розкладом університету на 2019, 2020 та 2021 роки, порушує його конституційні та трудові права, положення Закону України
«Про оплату праці» та Колективного договору на 2017-2020 роки.
Позивач пов`язував своє незаконне звільнення з тим, що він викриває корупційні діяння з боку керівництва університету. З 22 жовтня 2019 року він набув статус викривача корупції, що підтверджується листом НАЗК від 14 квітня 2022 року
№ 23-04/10475/22, а відповідно до частини першої статті 53 Закону України
«Про запобігання корупції» викривачі перебувають під захистом держави.
Крім цього, він є головою Первинної профспілки ТНУ імені В. І. Вернадського,
проте роботодавцем при звільненні не дотримано вимоги статті 43 КЗпП України,
а саме відповідач не звертався до профспілки щодо отримання попередньої згоди на розірвання трудового договору з ним.
Пропуск строку на подання даного позову до суду мотивував тим, що 09 лютого
2022 року йому вручено оспорюваний наказ про звільнення. 24 лютого 2022 року, до закінчення місячного строку оскарження незаконності його звільнення
(09 березня 2022 року), Указом Президента України на всій території України введено воєнний стан. У зв`язку з перебуванням по квітень 2022 року в окупації
у Київській області, знищенням належного йому майна, скрутним житловим
і майновим становищем, він не мав можливості звернутися до суду з цим позов
у визначені статтею 233 КЗпП України строки.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ від 18 січня 2022 року № 14-к
«Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити його на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку;
- стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 15 лютого 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ від 18 січня 2022 року № 14-к
«Про звільнення ОСОБА_1 », виданий ТНУ імені В. І. Вернадського.
Поновлено ОСОБА_1 на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку ТНУ імені В. І. Вернадського
з 18 січня 2022 року.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що причини пропуску позивачем установленого статтею 233 КЗпП України строку для звернення до суду з цим позовом є поважними, так як на всій території України з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, тому наявні підстави для його поновлення.
Суд дослідив штатні розписи університету на 2020 та 2021 роки й встановив,
що посада проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків, яку обіймав раніше позивач, відсутня. Зі слів позивача дана посада була скорочена з 14 березня 2019 року, водночас, рівнозначна їй посада - проректор з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку з 14 березня 2019 року введена в штатний розпис і станом на 08 липня 2021 року була вакантна. Вказане
не спростовано відповідачем. Навпаки, підтверджує неможливість поновлення позивача на раніше займаній посаді.
При цьому суд уважав рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 08 липня 2021 року у справі № 761/19326/20 преюдиційним (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Відповідач звільнив позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40
КЗпП України (прогул) за відсутності доказів, які б підтверджували наявність таких прогулів у ОСОБА_1 за період із 10 листопада 2021 року по 18 січня
2022 року (актів про відсутність на роботі, доповідна записка). Крім того, відповідач не звертався до профспілки щодо отримання попередньої згоди
на розірвання трудового договору з позивачем, який був головою профспілки,
що є порушенням вимог частини першої статті 43 КЗпП України.
Надаючи оцінку наявності/відсутності зв`язку між звільненням позивача
та набуттям ним статусу викривача корупції, суд першої інстанції послався
на відповідні положення Закону України «Про запобігання корупції» та вказав,
що з моменту набуття особою статусу викривача, останній здобуває імунітет.
22 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повідомив НАЗК про порушення директором навчально-наукового гуманітарного інституту ТНУ імені В. І. Вернадського Ілляшком О. О. вимог Закону України «Про запобігання корупції», у зв`язку з чим він і набув статусу викривача. Суд уважав, що скорочення посади позивача, його звільнення двічі із займаної посади, а також подання ним заяви на адресу НАЗК
за фактом можливого порушення посадовими особами університету вимог
Закону України «Про запобігання корупції» свідчить про наявність зв`язку
між звільненням позивача і поданням ним повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних із корупцією правопорушень. Відповідач не надав належних, допустимих і достатніх доказів на спростування вказаних обставин (частина третьої статті 81 ЦПК України).
Районний суд уважав, що у даній справі належним відновленням порушеного трудового права позивача буде поновлення його на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку ТНУ імені В. І. Вернадського з 18 січня 2022 року.
Відхиляючи твердження відповідача про тотожність позовних вимог
ОСОБА_1 у цій справі та у справі № 761/5449/22, суд першої інстанції зазначив, що у справі № 761/5449/22 предметом позову є поновлення позивача
на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тоді як у цій справі - скасування наказу про звільнення, поновлення позивача на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку. Тобто зазначені позови за об`ємом заявлених вимог не є тотожними.
Суд першої інстанції послався на відповідні правові висновки Верховного Суду,
у тому числі, щодо виконання рішення про поновлення на роботі; обов`язку роботодавця поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу; законності звільнення з роботи за прогул; встановлення обставин відсутності чи наявності причинного зв`язку між виданням відповідних наказів із діяльністю позивача як викривача; тотожності позовів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу ТНУ імені В. І. Вернадського залишено без задоволення.
Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні спору, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм КЗпП України за відсутності доказів вчинення позивачем прогулів, а також згоди профспілки. При цьому у даній справі немає підстав для застосування строків, установлених статтею 233 КЗпП України, оскільки, як на час звільнення позивача, так і на день подання ним позову, на всій території України діяв карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, а строки, визначені цією статтею, продовжуються на строк його дії.
Суд апеляційної інстанції вважав, що районний суд дав належну правову оцінку обставинам щодо наявності зв`язку між звільненням позивача та набуттям ним статусу викривача корупції, так як відповідач не надав доказів, що звільнення позивача є правомірним і не мотивоване його діями щодо здійснення повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних із корупцією правопорушень посадовими особами університету.
Також апеляційний суд погодився з висновком районного суду, що позови у цій справі та у справі № 761/5449/22 не є тотожними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, ТНУ імені
В. І. Вернадського, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року після усунення недоліків, визначених в ухвалі від 25 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 345/3136/22 із Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив
на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ТНУ імені В. І. Вернадського, з урахуванням її уточненої редакції, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, який виник між сторонами у сфері трудових правовідносин, розглянули справу не за правилами КЗпП України, а за нормами Закону України «Про державну службу», дія якого поширюється виключно на таку категорії працівників як державні службовці,
у статусі яких працівники університету не перебувають, безпідставно поновивши позивача на рівнозначній посаді. Положення законодавства про працю не містять поняття «рівнозначна посада». У цій частині заявник уважає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Крім цього, поновлення позивача на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку є неправомірним втручанням у статутну діяльність університету. За даними штатного розпису посада проректора
з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків станом на 17 лютого 2023 року відсутня, посаду проректора з науково-педагогічної діяльності
та інноваційного розвитку з 02 грудня 2021 року обіймає ОСОБА_4 , іншу посаду проректора з навчальної роботи займає ОСОБА_5 .
Вказує, що фактично основною підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом було неналежне виконання університетом рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року у справі
№ 761/19326/20 про поновлення позивача на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків із 15 березня 2019 року. Разом
із цим, із 14 березня 2019 року посаду проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків, яку обіймав позивач, було скорочено, внаслідок чого виконання зазначеного вище рішення у справі № 761/19326/20
без поновлення самої посади у штатному розписі не мало фактичного значення належного виконання судового рішення, а тому і не могло породжувати відповідних правових наслідків. За таких умов, як поновлення ОСОБА_1
на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків без наявності у штатному розписі такої посади, так і його звільнення з цієї посади
з 20 грудня 2021 року за будь-яких підстав відбулося відповідно до наказу, який має ознаки фіктивного правочину.
ОСОБА_1 мав використати правові процедури, передбачені положеннями Закону України «Про виконавче провадження» щодо досягнення реального виконання рішення суду від 08 липня 2021 року у справі № 761/19326/20,
а щодо оспорення наказу від 18 січня 2022 року № 14-к про його звільнення,
то позивач мав звернутися до суду з позовом про визнання цього наказу недійсним (фіктивним).
Заявник указує на тотожність позовів у цій справі та у справі № 761/5449/22 (поновлення на роботі у зв`язку з незаконним звільненням на підставі наказу
від 18 січня 2022 року № 14-к, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), що є підставою для закриття провадження у справі на підставі статті 255 ЦПК України.
Крім цього, посилається на те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки в заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд, серед іншого, поновити його на рівнозначній посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку з 08 липня 2021 року, тоді як суд поновив позивача з 18 січня 2022 року.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про порушення прав позивача, як викривача, за відсутності доказів обізнаності ТНУ імені
В. І. Вернадського щодо комунікації позивача з НАЗК та повідомлень про наявність у нього статусу викривача корупції. Наявне у справі листування між позивачем, НАЗК та Державною аудиторською службою України не встановлює зв`язку
між підставою звільнення, повідомленням про можливі факти корупційних дій
та предмету позовних вимог. Університет не володіє інформацією щодо наявності повідомлень про корупційні правопорушення з боку працівників університету
та про наслідки відповідних проваджень.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
У вересні 2023 року від НАЗК надійшов відзив на касаційну скаргу ТНУ імені
В. І. Вернадського, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що після того як позивач повідомив НАЗК про можливі факти порушення директором навчально-наукового гуманітарного інституту ТНУ імені В. І. Вернадського ОСОБА_6 вимог
Закону України «Про запобігання корупції» до позивача з боку роботодавця були застосовані негативні заходи впливу, зокрема 04 червня 2020 року його було звільнено із займаної посади з 15 березня 2019 року за прогул (наказ від 04 червня 2020 року № 82-к скасовано судовими рішеннями у справі № 761/19326/20). Згодом позивача було знову звільнено з роботи з 20 грудня 2021 року на підставі наказу від 18 січня 2022 року № 14-к за прогул (є предметом позову у цій справі), однак доказів, які підтверджували наявність прогулів відповідачем не надано.
Тобто, у даній справі має місце певна послідовність подій та наближеність
їх в часі, - спершу повідомлення про можливі факти порушення Закону України «Про запобігання корупції», а після - застосування заходів негативного впливу.
У жовтні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ТНУ імені В. І. Вернадського, в якому позивач зазначає, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Вказує про безпідставність доводів касаційної скарги університету. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року у справі
№ 761/19326/20 про поновлення його на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків з 15 березня 2019 року так і не виконано відповідачем, його не поновлено на раніше займаній посаді. Він неодноразово пред`являв до відділу державної виконавчої служби для примусового виконання виданий на підставі зазначеного рішення суду виконавчий лист, звертався
із відповідними скаргами на дії державних виконавців щодо виконання цього рішення. Останньою ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва
від 13 липня 2023 року у справі № 761/19326/20 його скаргу задоволено частково, зобов`язано державного виконавця відновити виконавче провадження
з примусового виконання виконавчого листа про поновлення його на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ТНУ імені
В. І. Вернадського з 15 березня 2019 року.
Звертає увагу, що на адресу начальника Шевченківського УП ГУНП у м. Києві державним виконавцем направлено повідомлення про вчинення працівниками
ТНУ імені В. І. Вернадського кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 КК України (невиконання судового рішення), зокрема умисне невиконання виконавчого листа № 345/3136/22, виданого 15 лютого 2023 року
про його поновлення на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності
та інноваційного розвитку. Відомості про заяву було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 травня 2023 року за № 12023100100001778,
що підтверджується відповідним витягом.
Щодо тверджень заявника касаційної скарги про «фіктивність» наказу про його звільнення, то він, посилаючись на відповідну судову практику Верховного Суду, зазначає, що трудовий договір не є цивільним правочином у розумінні статті 202 ЦК України. Зі свого боку він належним чином виконував посадові обов`язки, передбачені умовами трудового договору, а відповідач приймав їх виконання,
за що сплачував відповідну заробітну плату з дати поновлення його на посаді
до дати видання оскаржуваного наказу від 18 січня 2022 року.
Предмет і підстави позову у цій справі не є ідентичними предмету та підставам позову у справі № 761/5449/22, тому відповідні доводи касаційної скарги
є необґрунтованими.
Відповідач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того,
що його звільнення із займаної посади не було мотивовано діями щодо здійснення ним повідомлення про можливі факти порушення вимог Закону України
«Про запобігання корупції» посадовою особою університету.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 06 жовтня 2016 року ОСОБА_1 працював на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ТНУ імені В. І. Вернадського згідно з наказом від 05 жовтня 2016 року № 81-к.
З листів і пояснень НАЗК убачається, що з 22 жовтня 2019 року ОСОБА_1 має статус викривача (а. с. 14, 44-48, т. 1).
Розпорядженням ТНУ імені В. І. Вернадського від 23 вересня 2021 року № 31
«Про організацію освітнього процесу та функціонування Університету з метою запобігання поширенню короно вірусної хвороби COVID-19» на період з 27 вересня 2021 року по 31 грудня 2021 року, серед іншого, запроваджено організовувати проведення занять в ТНУ імені В. І. Вернадського із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій (а. с. 13, т. 1).
18 січня 2022 року ТНУ імені В. І. Вернадського видав наказ № 14-к
«Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого звільнено
ОСОБА_1 , проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків, з роботи 20 грудня 2021 року, за прогул без поважних причин (у робочі дні в період з 10 листопада 2021 року по 18 січня 2022 року), на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Підстава: доповідна записка начальника відділу кадрів ОСОБА_7 від 18 січня 2022 року; акти про відсутність на роботі
у робочі дні в період з 10 листопада 2021 року по 18 січня 2022 року (а. с. 11, т. 1).
ОСОБА_1 був неодноразово звільнений з посади проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ТНУ імені В. І. Вернадського
з різних підстав (прогул, скорочення посади) на підставі відповідних наказів,
які ним оскаржувалися до суду. Зокрема:
- справа № 761/943/18. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва
від 14 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року, позов ОСОБА_1 до ТНУ імені
В. І. Вернадського, третя особа - виконуючий обов`язки ректора ТНУ імені
В. І. Вернадського Казарін В. П., про визнання незаконним і скасування наказу
про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії, задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ від 24 листопада 2017 року № 798-к «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ТНУ імені В. І. Вернадського з 04 серпня 2017 року. Стягнуто з ТНУ імені
В. І. Вернадського на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 261 127,98 грн. Стягнуто з ТНУ імені
В. І. Вернадського на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі
10 000,00 грн та судові витрати, що складаються із судового збору, у розмірі
1 800,09 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року (провадження
№ 61-18378св19) касаційну скаргу ТНУ імені В. І. Вернадського задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року змінено в частині дати поновлення ОСОБА_1 на посаді проректора
з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ТНУ імені
В. І. Вернадського, а саме з 04 серпня 2017 року на 31 серпня 2017 року. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2019 року
та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року змінено, зменшено розмір стягнутого із ТНУ імені В. І. Вернадського на користь
ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу
із 261 127,98 грн до 173 309,71 грн. Рішення Шевченківського районного суду
міста Києва від 14 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року в частині розподілу судових витрат змінено. Стягнуто
з ТНУ імені В. І. Вернадського на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 149,40 грн. Стягнуто з ТНУ імені
В. І. Вернадського на рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі
3 013,10 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 878,17 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТНУ імені В. І. Вернадського судовий збір за розгляд справи в суді касаційної інстанції
в розмірі 7 984,27 грн. У решті рішення Шевченківського районного суду
міста Києва від 14 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року залишено без змін;
- справа № 761/19326/20. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2022 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2023 року (провадження № 61-2275св22), позов ОСОБА_1 до ТНУ імені
В. І. Вернадського, третя особа - ОСОБА_8 , про визнання протиправним
та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ
від 04 червня 2020 року № 82-к «Про звільнення ОСОБА_1 », виданий університетом. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді проректора
з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків університету
з 15 березня 2019 року. Стягнуто з університету середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15 березня 2019 року до 08 липня 2021 року
у розмірі 411 326,76 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку
за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання
(а. с. 113-128, т. 2);
- справа № 761/5449/22. 16 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернувся
до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ТНУ імені
В. І. Вернадського, третя особа - ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішенням від 25 липня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення (а. с. 129-133,
134-142, т. 2). До апеляційного суду рішення суду не оскаржувалося;
- справа № 761/44586/19. У листопаді 2019 році ОСОБА_1 звернувся
до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ТНУ імені
В. І. Вернадського, треті особи: виконавча дирекція Фонду соціального страхування, ОСОБА_8 , НАЗК, Пенсійний фонд України, про поновлення
на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по заробітній платі та листками непрацездатності з виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, непов`язаної з нещасним випадком, відшкодування майнової та моральної шкоди. Рішенням від 28 листопада 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні даного позову. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень,
які є відкритими для публічного доступу, рішення суду не набрало законної сили.
Також у матеріалах справи наявні штатні розписи ТНУ імені В. І. Вернадського
на 2020, 2021, 2022 роки, з яких убачається, що посада проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків, яку обіймав позивач, відсутня
(а. с. 149-162, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1
частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ТНУ імені В. І. Вернадського підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права
із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір
не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного
або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом зазначав, що його звільнення на підставі наказу від 18 січня 2022 року № 14-к відбулося
з порушенням трудового законодавства, оскільки ТНУ імені В. І. Вернадського
так і не виконав рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року у справі № 761/19326/20, не поновив його ні на посаді проректора
з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків, яку він обіймав раніше та яка була скорочена з 14 березня 2019 року та не введена у штатний розпис
у зв`язку з його поновленням, ані на рівнозначній посаді, - проректора з науково-педагогічної діяльності та інноваційного розвитку, яка станом на 08 липня
2021 року була вакантна. Пов`язував своє незаконне звільнення з тим,
що з 22 жовтня 2019 року він є викривачем корупції.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16
ЦК України).
У той же час повторне звернення до суду з тотожними вимогами суперечить принципу правової визначеності та є неможливим.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду
або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені
з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Відповідно до наведеної норми, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження
у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке
ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих
підстав.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня
2019 року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено,
що «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення,
яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження
у справі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі
№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України зумовлена,
по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів
не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб
за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову -
це річ, щодо якої виник спір».
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження
№ 12-161гс19)).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим,
не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами
при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження
№ 12-15гс19)).
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають
за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами
та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного з цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити,
на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону, позивач просить
про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет
і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду:
від 20 травня 2020 року у справі № 753/11592/18 (провадження № 61-11734св19), від 26 квітня 2022 року у справі № 757/39474/19 (провадження № 61-16272св21), від 05 жовтня 2023 року у справі № 522/8873/22 (провадження № 61-8140св23),
від 18 жовтня 2023 року у справі № 404/6883/18 (провадження № 61-5565св23),
та інших.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Касаційна скарга ТНУ імені В. І. Вернадського, серед іншого, містить доводи щодо тотожності позовів у цій справі та у справі № 761/5449/22, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі статті 255 ЦПК України.
Надаючи оцінку вказаним доводам, колегія суддів уважає їх обґрунтованими.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона
не має права вимагати повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, ухваленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих
же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі
за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 28 жовтня
1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» констатовано існування усталеної практики щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, установлено, що ОСОБА_1 був неодноразово звільнений з посади проректора з науково-педагогічної діяльності та міжнародних зв`язків ТНУ імені В. І. Вернадського на підставі відповідних наказів, які ним оскаржувалися до суду.
В останнє ОСОБА_1 звільнено з роботи 20 грудня 2021 року за прогул
без поважних причин (у робочі дні в період із 10 листопада 2021 року по 18 січня 2022 року) на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, згідно
з наказом від 18 січня 2022 року № 14-к, який йому було вручено 09 лютого
2022 року, та який є предметом оскарження у цій справі.
16 лютого 2022 рокуОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ТНУ імені В. І. Вернадського, третя особа -
ОСОБА_2 , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 761/5449/22). Звертаючись до суду з позовом
у справі № 761/5449/22, ОСОБА_1 посилався на те, що 09 лютого 2022 року йому вручено наказ від 18 січня 2022 року № 14-кпро його звільнення з 20 грудня 2021 року, вважав своє звільнення незаконним, у зв`язку з чим просив суд поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 08 липня 2021 року по час поновлення його на роботі (а. с. 134-142, т. 2)
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 липня 2022 року
у справі № 761/5449/22 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення
(а. с. 129-133, т. 2).
Рішення суду до апеляційного суду не оскаржувалося, набрало законної сили.
07 жовтня 2022 рокуОСОБА_1 звернувся до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з даним позовом до ТНУ імені В. І. Вернадського, треті особи: НАЗК, Профспілка, ОСОБА_2 , про визнання протиправним
і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі (справа № 345/3136/22). В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на незаконність його звільнення з роботи на підставі наказу від 18 січня 2022 року № 14-к, і просив суд, серед іншого, поновити його на роботі (а. с. 1-10, т. 1).
Позовні вимоги ОСОБА_1 неодноразово уточнювалися, проте будь-яких процесуальних рішень з приводу прийняття/відмови у прийнятті відповідної заяви матеріали справи не містять. Разом із цим, указане не має суттєвого значення при вирішенні даного спору, оскільки в кожній із вищезазначених справ
(№ 761/5449/22 та № 345/3136/22) ОСОБА_1 просив поновити його
на роботі в ТНУ імені В. І. Вернадського, у зв`язку з звільненням на підставі наказу від 18 січня 2022 року № 14-к. При цьому назва посади, на якій позивач у кожній
із справ просив його поновити, не змінює предмет і підставу позову. При первинному вирішенні позовної вимоги про поновлення на роботі суд повинен перевірити наявність всіх вакансій, які вивільненому працівникові не пропонувалося.
Зокрема, у справі № 761/5449/22, судове рішення у якій набрало законної сили, сторонами були: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ТНУ імені В. І. Вернадського, третя особа - ОСОБА_2 , предмет спору та вимоги позивача - поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У даній справі № 345/3136/22 сторонами є позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ТНУ імені В. І. Вернадського, треті особи: НАЗК, Профспілка, ОСОБА_2 , предмет спору та вимоги позивача - визнання незаконним і скасування наказу
про звільнення, поновлення на роботі.
Аналіз матеріалів даної справи та зміст відповідних судових рішень свідчить
про те, що підстави та предмет позову у справі, яка переглядається, є тотожними підставам та предмету позову у справі № 761/5449/22, в якій ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили.
Зазначення позивачем іншої конструкції прохальної частини позовних вимог
із відповідним формулюванням (зазначення різних назв посад, на які просив поновити його позивач, зазначення додатково інших третіх осіб, додавання вимоги про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, яка по суті
є похідною від поновлення на роботі), не дає підстав уважати, що позов поданий про інший предмет чи з інших підстав.
Отже, вже існує рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суди попередніх інстанцій вищевказаного не врахували, не застосували положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України та належним чином
не проаналізували позовні вимоги у справі, яка переглядається, та у справі
№ 761/5449/22 на предмет їх тотожності, у зв`язку з чим помилково повторно розглянули позовні вимоги, заявлені до ТНУ імені В. І. Вернадського
про поновлення на роботі, тобто про той самий предмет і з тих самих підстав.
Крім цього, з хронології подання позовів у цих справах (№ 761/5449/22
та № 345/3136/22) убачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом після винесення 25 липня 2022 року рішення суду у справі № 761/5449/22, яким було відмовлено в задоволенні його позову, у тому числі про поновлення
на роботі. У своїх процесуальних заявах у цій справі позивач наводив обґрунтування начебто пропуску ним строку на оскарження наказу про його звільнення, у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, тоді як із позовом
у справі № 761/5449/22 звернувся 16 лютого 2022 року, тобто одразу після отримання наказу про звільнення.
Вказане свідчить про зловживання процесуальними правами, а також введенням суд в оману. ОСОБА_1 повторно ініціював аналогічний спір.
Верховний Суд зауважує, що вимогами частини другої статті 256 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду
з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Таким чином, доводи касаційної скарги Верховний Суд уважає обґрунтованими.
Ураховуючи те, що набрало законної сили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 липня 2022 року у справі № 761/5449/22, ухвалене
з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255
ЦПК України.
При цьому вимога про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення
є похідною від основної вимоги про поновлення на роботі, тому оскаржувані судові рішення в цій частині також підлягають скасуванню із закриттям провадження
у справі.
За змістом частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю
або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову
без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255
та 257 цього Кодексу.
За таких обставин, рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2023 року та постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року не можуть вважатися законними й обґрунтованими, тому підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення
та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається
на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТНУ імені В. І. Вернадського, скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у справі. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору
за подання позову в силу вимог закону, то сплачений відповідачем судовий збір
за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488,60 грн (а. с. 17, т. 2) та за подання касаційної скарги у розмірі 3 969,60 грн підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 141 255 256 400 409 414 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського задовольнити частково.
Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 лютого 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня
2023 року скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1
до Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, треті особи: Національне агентство з питань запобігання корупції, Первинна профспілка ТНУ імені В. І. Вернадського, ОСОБА_2 , про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі закрити.
Компенсувати Таврійському національному університету імені В. І. Вернадського за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 488,60 грн
та за подання касаційної скарги у розмірі 3 969,60 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець