Постанова

Іменем України

26 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 345/3800/19

провадження № 61-13793св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Якименко Михайло Петрович,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник відповідачів - адвокат Гавриленко Віктор Григорович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2020 року у складі судді Миговича О. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договору довічного утримання та договору дарування.

Позовна заява мотивована тим, що він з 30 листопада 1985 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 та разом проживають в будинку АДРЕСА_1 .

Вказував, що зазначений будинок ОСОБА_2 належить на підставі договору дарування, укладеного з ОСОБА_4 24 грудня 2004 року. У даному будинковолодінні вони з дружиною ОСОБА_2 проживають з 1985 року. За цей час він суттєво покращив будинковолодіння: побудував стайню, літню кухню, шопу, огорожу, ворота. Крім того, з ОСОБА_2 він утримував будинковолодіння з надвірними спорудами, а до самого будинку добудував сходи, встановив опалення, водопостачання та каналізацію.

На підставі договору довічного утримання від 28 серпня 2019 року ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 вказаний будинок. Посилався на те, що договір довічного утримання та договір дарування будинку АДРЕСА_1 порушують його право спільної сумісної власності.

Крім того, з ОСОБА_2 він утримував будинковолодіння з надвірними спорудами, а до самого будинку добудував сходи, встановив опалення, водопостачання та каналізацію. На момент укладення договору довічного утримання будинок в експлуатацію зданий не був і в реєстрі права власності на нерухоме майно ОСОБА_2 не зазначається як одноосібний власник спірного будинковолодіння.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: визнати недійсним договір довічного утримання, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 07 вересня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В., зареєстрований в реєстрі за № 1350 та договір дарування житлового будинку, укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 24 грудня 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу Тихан О. М., зареєстрований в державному реєстрі за № 46513.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що що спірний будинок побудований в 70-х роках і 24 грудня 2004 року цей будинок ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 , отже, він не міг бути спільною власністю подружжя, як стверджує позивач. Перед оформленням договору дарування в ОКП «Івано-Франківське ОБТІ», 21 грудня 2004 року виготовлено технічний паспорт на будинок, де містяться відомості, про те, що на той час вже були в будинковолодінні стайня, літня кухня, шопа, огорожа та ворота. Крім того, в судовому засіданні встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , не є спільної власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а є особистою власністю ОСОБА_2 .

З огляду на зазначене, районний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання договору дарування недійсним, оскільки ОСОБА_4 , відповідно до частини другої статті 319 ЦК України, як власник майна мала право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Вищевказаний будинок хоча і набутий ОСОБА_2 в період перебування в шлюбі з ОСОБА_1 , однак він набутий на підставі договору дарування, а тому є її особистою приватною власністю і вона мала права на його відчуження на підставі договору довічного утримання.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Калуського міськрайонного суду від 21 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки районного суду відповідають нормам закону та матеріалам справи.

Апеляційний суд вказав, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного договору дарування, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині, оскільки вказаний договір дарування посвідчено та зареєстровано у встановленому законом порядку, відповідач зареєструвала право власності на вказане будинковолодіння, отже, у результаті вказаних дій дарувальником було відчужено, а обдаровуваним безоплатно набуто право власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що на час укладання договору дарування спірного будинку, господарської споруди - літньої кухні та надвірних споруд не існувало, а зазначені об`єкти самостійно збудовані ним особисто, тому належать йому як новостворене майно, з огляду на те, що такі твердження не підтверджені доказами та спростовуються технічним паспортом на будинок виготовленим ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» 21 грудня 2004 року.

Апеляційний суд погодився з висновком районного суду про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору довічного утримання, оскільки ОСОБА_2 набуто спірне будинковолодіння на підставі договору дарування, отже, воно є її особистою приватною власністю і вона мала права на його відчуження на підставі договору довічного утримання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2020 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено положення статей 62 65 СК України, що призвело до неповного з`ясування обставин у справі та ухвалення судових рішень, які не відповідають статтям 263-265 ЦПК України.

Вказує, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки:

- його усним поясненням щодо спільного проживання з ОСОБА_2 , ведення спільного господарства та утримання спірного будинковолодіння;

- його письмовим поясненням щодо грошових та трудових затрат, які збільшили вартість будинковолодіння;

- подані ним письмові докази;

- проігноровані показання свідків, які підтвердили його проживання у спірному будинковолодінні та вклад трудових і грошових затрат на утримання будинковолодіння;

- апеляційним судом не вжито заходів щодо виклику свідків, які давали показання в суді першої інстанції;

- судами здійснено переоцінку письмових доказів;

- судами порушено норми статей 103 105 ЦПК України що призначення почеркознавчої експертизи та експертизи щодо встановлення характеру та ступеня ушкодження здоров`я ОСОБА_2 , яка перенесла інсульт та не усвідомлювала в повній мірі наслідків своїх дій.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокатом Гавриленко В. Г. подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Зазначає, що твердження заявника щодо того, що судами попередніх інстанцій порушено положення статей 103 105 ЦПК України щодо призначення почеркознавчої експертизи та експертизи щодо встановлення характеру та ступеня ушкодження здоров`я ОСОБА_2 , не заслуговують на увагу, оскільки клопотань про призначення таких експертиз під час розгляду справи не заявлялося

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 листопада 1985 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 30 листопада 1985 року серії НОМЕР_1 (а. с.18).

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 24 грудня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу Тихан О. М. за реєстраційним № 4653, ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

Даний будинок з господарськими будівлями та спорудами належав ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого 01 квітня 1974 року Калуською державною нотаріальною конторою за реєстру №910 (а. с. 51).

Право власності ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано, що підтверджується витягом про реєстрацію право власності на нерухоме майно № 6538330 від 18 лютого 2005 року (а. с. 52).

07 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Калуського міського нотаріального округу Попович О. В. за реєстраційним № 1350. Згідно з умовами договору відчужувач ОСОБА_2 передала у власність, а набувач ОСОБА_3 прийняла належний відчужувачу житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) (а. с. 93-95).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16 та постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 426/6877/15-ц (провадження № 61-27746св18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Судами встановлено, що 24 грудня 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Калуського нотаріального округу Тихан О. М. за реєстраційним № 4653. Предметом договору дарування був житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

При зверненні до суду з позовом про визнання недійсним вказаного договору дарування ОСОБА_1 вказував, що підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним є те, що спірне домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки за час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 він суттєво покращив будинковолодіння.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про необґрунтованість позову про визнання недійсним договору дарування, оскільки хоча спірний будинок набутий ОСОБА_2 в період перебування в шлюбі з ОСОБА_1 , однак він набутий на підставі договору дарування, а тому є її особистою приватною власністю.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що на спірний житловий будинок, який набутий ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 24 грудня 2004 року, режим спільної сумісної власності майна подружжя не поширюється.

При цьому доказів того, що вказане майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, позивачем не надано.

Отже, посилання заявника на порушення судами попередніх інстанцій положень статей 62 65 СК України не заслуговують на увагу, оскільки при перегляді справи у касаційному порядку вказаних порушень не встановлено, як і не встановлено неправильного застосування норм матеріального права, зокрема приписів СК України.

Щодо доводів касаційної скарги про визнання недійсним договору довічного утримання, то колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині з огляду на таке.

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

За правилами статті 745 ЦК України договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Частиною першою статті 748 ЦК України передбачено, що набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом встановлено, що 07 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання (догляду), згідно з яким ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).

Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 як підставу для визнання оспорюваного договору довічного утримання недійсним, зазначив, що спірне будинковолдлодіння є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки створене у шлюбі.

Відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки спірне будинковолодіння набуте ОСОБА_2 на підставі договору дарування, отже, воно є її особистою приватною власністю і вона мала права на його відчуження згідно з договором довічного утримання.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору довічного утримання недійсним правильними, оскільки на момент його вчинення ОСОБА_2 була одноосібним власником спірного майна, її дієздатність та правоздатність встановлена нотаріусом, відтак вона мала право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Доводи заявника про порушення судами норм статей 103 105 ЦПК України та непризначення почеркознавчої експертизи та експертизи щодо встановлення характеру та ступеня ушкодження здоров`я ОСОБА_2 не заслуговують на увагу, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували, що позивачем або його представником під час розгляду справи заявлялися відповідні клопотання про призначення експертиз.

Посилання заявника на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 426/6877/15-ц (провадження № 61-27746св18) колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній справі був інший предмет позовних вимог, зокрема визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на Ѕ частину житлового будинку, стягнення компенсації та вселення, тоді як у цій справі предметом розгляду є позовні вимоги про визнання недійсними договорів.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16 колегія суддів відхиляє з огляду на те, що у зазначеному правовому висновку йдеться про наслідки вчинення особою правочину під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. У справі, що є предметом касаційного перегляду, підставою позову не було заявлено положення статті 233 ЦК України, позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги вчиненням відповідачем оспорюваних правочинів під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, отже, посилання на правовий висновок Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16 є безпідставним.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанцій відповідають нормам процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2020 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 13 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк