Постанова

Іменем України

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 346/1618/17

провадження № 61-768св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Мелінишин Г. П., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів.

Позов обґрунтований тим, що у жовтні 2007 року ОСОБА_1 , дізналася про те, що у будівлі приватного вищого навчального закладу «Коломийський коледж права і бізнесу» (далі - ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу»), який знаходиться на АДРЕСА_1, засновниками якого є ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , виставлені на продаж нежитлові приміщення за ціною 2 500,00 доларів США за 1 кв. м площі. З метою придбання в майбутньому нежитлового приміщення на другому поверсі будівлі коледжу 30 жовтня 2007 року позивач здійснила перший внесок авансового платежу в якості сплати вартості обраного нежитлового приміщення у сумі 17 000,00 доларів США. У подальшому ОСОБА_1 вносила готівкові кошти частками, факт передачі яких фіксувався у договорі позики від 30 жовтня 2007 року та загалом сплатила авансовими платежами грошові кошти за нежитлове приміщення під магазин на суму 59 422,00 долари США. Відповідачі погодилися з тим, що ці кошти вони отримують за придбання та оформлення в майбутньому договору купівлі-продажу зазначеного нежитлового приміщення на другому поверсі будівлі ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу».

У вересні 2016 року ОСОБА_1 стало відомо, що 27 вересня 2007 року між Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») та ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу» укладено кредитний договір за умовами якого банк надав ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу» кредитні кошти в розмірі 700 000,00 доларів США для придбання комерційної нерухомості та 39 614,46 доларів США для сплати страхових платежів. На забезпечення виконання кредитних зобов`язань будівля ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу» загальною площею 2 191,34 кв. м, перебувала в іпотеці. В результаті звернення стягнення на предмет іпотеки власником зазначеного приміщення стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» (далі - ТОВ «Естейт Селлінг»). Оскільки договір купівлі-продажу укладений не був, то передані нею кошти у розумінні частини другої статті 570 ЦК України є авансом та підлягають поверненню.

Таким чином, просила стягнути з відповідачів кошти у сумі 1 605 582,44 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2018 року позов задоволено частково; стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 558 579,63 грн; в решті позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 сплачувала авансовими платежами грошові кошти з метою укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення на другому поверсі будівлі ПВНЗ «Коломийський коледж права та бізнесу», передала відповідачам грошові кошти на загальну суму 59 422,00 доларів США, однак вказаного договору між ними так і не було укладено, тому передана грошова сума в розумінні частини другої статті 570 ЦК України є авансом, який підлягає поверненню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено; рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доказами у справі установлено, що між сторонами існують правовідносини з приводу договору позики. Разом з тим, позов пред`явлено про стягнення з відповідачів не боргу за договором позики, а авансового платежу внесеного позивачем з метою укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Доказів того, що між сторонами досягнуто згоди щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення належного ПВНЗ «Коломийський коледж права і бізнесу» суду не надано, тому апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки він неповно з`ясував обставини справи. Зазначає, що підписаний сторонами документ від 30 жовтня 2007 року не є договором позики у розумінні статей 1046 1047 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Вважає, що матеріалами справи доведено, що передані кошти є авансом, які підлягають поверненню.

Позивач посилається на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та їх забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає указаній правовій нормі.

Таким чином, апеляційний суд, установивши, що між сторонами виникли відносини з приводу договору позики, визнав порушення прав і законних інтересів позивача, однак відмовив у задоволенні позову з формальних підстав, мотивуючи це тим, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права.

Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу

У березні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, оскільки позивачем обрано неправильний спосіб захисту права, а судом правильно застосовано норми права які регулюють спірні правовідносини.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу № 346/1618/17 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 30 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 , як кредитором, з однієї сторони, та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як позичальниками з іншої сторони, укладено договір позики відповідно до якого сума договору позики складає 317 940,17 грн, що становить еквівалент 62 958,45 доларів США за курсом Національного Банку України на день укладення договору. Внесення суми позики здійснюється в сумі і терміни згідно графіка внесення позики.

Вказаним графіком передбачено внесення кредитором 61 платежу, внесення першого платежу у сумі 17 000,00 доларів визначено 30 жовтня 2007 року, внесення усіх наступних щомісячних платежів - другого числа кожного місяця в період з 02 грудня 2007 року по 02 листопада 2012 року.

За умовами вказаного договору платежі згідно графіка внесення позики належить внести в повному розмірі. Часткові або дострокові платежі допускаються при умові попереднього погодження із позичальниками. Платіж згідно графіка внесення позики рахується здійсненим у встановлений термін, якщо сума внеску в повному розмірі поступила позичальнику не пізніше дати, вказаної у графіку внесення позики. Сума платежів по даному договору може змінюватися у випадку зміни курсів валют, зміни ситуації на ринку нерухомості та інше.

Позичальники зобов`язалися повернути суму позики до 02 листопада 2013 року. У випадку неможливості повернути суму позики до вищевказаної дати позичальники зобов`язалися подарувати кредитору частину другого поверху нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

Установлено, що на виконання умов договору кредитором ОСОБА_1 внесено кошти у сумі 59 422,00 доларів США. Сума позики відповідачами не повернута. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

ОСОБА_1 звернулася з позовом про стягнення з відповідачів сплачених нею у рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення коштів у розмірі 59 422 доларів США (як авансового платежу). На підтвердження факту передачі зазначених коштів посилалася на укладений між сторонами договір позики від 30 жовтня 2007 року.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між сторонами склалися правовідносини з приводу договору позики, а саме: невиконання відповідачами умов договору позики. ОСОБА_1 звернулася з позовом про стягнення з відповідачів не боргу за договором позики, а авансового платежу внесеного нею з метою укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.

Оскільки, доказів того, що між сторонами досягнуто згоди щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення не надано, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що отримані відповідачами від ОСОБА_1 за договором позики платежі у розмірі 59 422,00 доларів США є авансом у рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, і, як наслідок, відмовив у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про те, щоміж сторонами склалися правовідносини з приводу договору позики з огляду на таке.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Матеріалами справи підтверджено, що 30 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 з однієї сторони та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з іншої сторони, укладено договір позики, відповідно до якого кредитор передала відповідачам 59 422,00 доларів США. Позичальники зобов`язалися повернути суму позики до 02 листопада 2013 року. У випадку неможливості повернути суму позики до вищевказаної дати позичальники зобов`язалися подарувати кредитору частину другого поверху нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Сума позики відповідачами не повернута.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується з висновками апеляційного суду про обрання позивачем неправильного способу захисту порушеного права, з огляду на таке.

Право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі передбачено статтею 13 Конвенції. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Неправильне тлумачення судами статті 16 ЦК України призвело до неправомірної відмови позивачу в реалізації його права на судовий захист.

Зокрема, установивши, що позивач передала, а відповідачі отримали грошові кошти за договором позики і відмовляються їх повертати, суд не захистив її порушене право.

Зазначивши, що вимоги позовної заяви не містять обґрунтувань щодо правовідносин, які виникають з договору позики, апеляційний суд не звернув уваги на те, що підставою позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, тому посилання позивача на те, що спірні правовідносини регулюються нормами закону щодо стягнення авансу не є визначальним при вирішенні судом питання яким законом слід керуватися при розгляді спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку про те, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Крім того, відповідач посилався, в тому числі і в апеляційній скарзі, на пропуск позивачем строку позовної давності.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач дізналась про порушення своїх прав 04 квітня 2014 року після надходження на її адресу з Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області копії позовної заяви з додатками та ухвали суду про відкриття провадження у справі № 346/1512/14-ц за позовом ТОВ «Естейт Селлінг» до неї та інших підприємців, які опинились в такій же ситуації, про усунення перешкод в здійсненні права користування нерухомим майном. Також суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач добросовісно сподівалась на відчуження в свою користь частини нежитлового приміщення, а строк виконання даної умови договір від 30 жовтня 2007 року не передбачав.

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Апеляційним судом не надано оцінки щодо застосування/незастосування норм щодо строку позовної давності.

З огляду на викладене, апеляційний суд не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, а судове рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості відповідно до статті 263 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Верховним Судом взято до уваги, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін щодо правовідносин які між ними склалися за договором позики, установити чи підлягає порушене право захисту з урахуванням частини п`ятої статті 267 ЦК України та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141 178 183 395 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов