ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2020 року

Київ

справа №346/2553/17

касаційне провадження №К/9901/32367/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 (головуючий суддя: Попко Я.С., судді: Сапіга В.П., Сеник Р.П.) у справі №346/2553/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області (далі - УДАБІ в Івано-Франківській області або відповідач), в якому просив скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 23.02.2017 №18/1009102-43-2017, а провадження по справі закрити.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про відсутність у його діях складу адмінправопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 96 КУпАП, з посиланням на те, що ним не проводилися будівельні роботи з будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що цей будинок разом із господарськими спорудами належав ОСОБА_2 , після смерті якої позивач його успадкував. Також позивач стверджує, що не був присутній при проведенні перевірки, а про постанову по справі про адміністративне правопорушення дізнався під час примусового її виконання органами ДВС.

Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності органом архітектурно-будівельного контролю факту вчинення позивачем інкримінованого йому адмінправопорушення. Суд першої інстанції на підставі інформації, зазначеній у довідці від 18.08.2016 №921, виданій виконкомом Великоключівської сільської ради, встановив, що у спадковому будинку за вказаною адресою проживали голова двору - ОСОБА_2 та її співмешканець - ОСОБА_1 . Згідно інформації, зазначеній у виписці з інвентаризаційних матеріалів, суд першої інстанції також встановив, що право власності на цей будинок у встановленому законом порядку не зареєстровано, а житловий будинок під літ. «Ж» побудовано без дозволу на виконання будівельних робіт. Окрім того, доводи позивача про порушення процедури проведення перевірки спростовуються матеріалами перевірки, які свідчать, що ОСОБА_1 особисто був присутній під час проведення позапланового заходу і надавав відповідні пояснення з приводу встановлених правопорушень.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 скасовано постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03.08.2017 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову:

визнано протиправною і скасовано постанову УДАБІ в Івано-Франківській області по справі про адміністративне правопорушення №18/1009/02-43-2017 від 23.02.2017.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено факту скоєння ОСОБА_1 адмінправопорушення, позаяк обставини щодо часу побудови спірного житлового будинку і суб`єктів, якими виконувалися будівельні роботи, перевіряючими у ході проведеного заходу не встановлювалися. У той же час, обставини справи свідчать про те, що спірний будинок не перебуває у власності позивача, а останній проживав у ньому разом із співмешканкою - ОСОБА_2 , власне якій і належав цей будинок. За твердженнями позивача, які не були спростовані відповідачем у ході судового розгляду справи, спірний житловий будинок був побудований ще у 2010 році.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Скаржник вказав, що адмінправопорушення, за яке позивача притягнуто до відповідальності, є доведеним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.10.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 20.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Позивач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційних скарг, з урахуванням вимог частини третьої статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій у межах спірних правовідносин встановлено, що посадовими особами відповідача на підставі наказу №81п від 16.02.2017 проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об`єкті будівництва: «Житловий будинок по АДРЕСА_1», за результатами якої складено акт від 22.02.2017.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 1 частини першої статті 34 Закону України від 17.02.2011 №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI), а саме: виконання будівельних робіт без повідомлення відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю про їх початок.

За фактом події перевіряючими складений протокол про адміністративне правопорушення від 22.02.2017, а також припис про усунення порушенні вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким вимагалося від позивача усунути виявлені порушення шляхом реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт або привести ділянку до попереднього стану.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач був присутнім під час проведення перевірки та особисто отримав копії акту, протоколу і припису, про що у зазначених документах зроблені відповідні відмітки.

За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачем винесено постанову від 23.02.2017 №18/1009102-43-2017, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 96 КУпАП, та накладено штраф у розмірі 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 4 250 грн. Постанова направлена позивачу поштовим зв`язком та отримана останнім 24.02.2017, що підтверджується інформацією, зазначеною у роздруківці з офіційного сайту «Укрпошта».

Правомірність прийняття цієї постанови є предметом спору у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 34 Закону №3038-VI замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно визначенням, наведеним у пункті 4 частини першої статті 1 цього Закону, під замовником слід розуміти фізичну або юридичну особу, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною п`ятою статті 96 КУпАП визначено, що виконання будівельних робіт без повідомлення про початок виконання зазначених робіт, а також наведення недостовірних даних у такому повідомленні тягнуть за собою накладення штрафу від двохсот п`ятдесяти до трьохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, зміст наведених норм права свідчить, що замовник, який не подав у встановленому законом порядку до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю повідомлення про початок виконання будівельних робіт, несе відповідальність у вигляді накладення штрафу у розмірі від двохсот п`ятдесяти до трьохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Встановленню у цій справі підлягає суб`єктивний та об`єктивний склад скоєного адмінправопорушення.

Положеннями статті 9 КУПАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до статті 251 цього Кодексу доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (частина перша статті 252 КУпАП).

Орган державного архітектурно-будівельного контролю стверджує, що позивачем допущено адмінправопорушення, передбачене частиною п`ятою статті 96 КУпАП, а саме: виконані будівельні роботи з будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 без повідомлення відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю про їх початок, а тому ОСОБА_1 обґрунтовано піддано адміністративному стягненню.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що житловий будинок разом із господарськими спорудами по АДРЕСА_1 належав померлій ОСОБА_2 . Станом на 01.07.1990 у вказаному будинку проживали: ОСОБА_2 - голова двору та ОСОБА_1 - співмешканець.

Перебудова житлового будинку за вказаною адресою проводилося у 2010 році на підставі рішення виконавчого комітету Великоключівської сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області про надання ОСОБА_2 дозволу на перебудову житлового будинку.

Отже, судом апеляційної інстанції на підставі зібраних у справі доказів правильно встановлено, що позивач не є суб`єктом відповідальності за адмінправопорушення, передбачене частиною п`ятою статті 96 КУпАП.

Зазначені висновки суду апеляційної інстанції органом державного архітектурно-будівельного контролю в судовому порядку не спростовані.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень вказаним критеріям для оцінювання рішення, (дій) є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову, за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

У спірному випадку оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає критеріям обґрунтованості, визначеним у статті 2 КАС України.

За наведеного правового регулювання та встановлених справі обставин колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в запереченнях на позов і апеляційну скаргу, з урахуванням яких судом апеляційної інстанції вже надавалась оцінка встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права касаційна скарга відповідача не містить.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення, а тому підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції - відсутні.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 у справі №346/2553/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

І. В. Саприкіна