Постанова

Іменем України

28 березня 2023року

місто Київ

справа № 346/2857/21

провадження № 61-9952св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2022 року, ухвалене суддею Яремин М. П., та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Томин О. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у червні 2021 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому з урахуванням доповнень просив:

- визнати спільною сумісною власністю подружжя об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) з господарськими спорудами у АДРЕСА_1 ;

- стягнути із ОСОБА_2 на його корить 394 721, 00 грн, тобто 1/2 спільних коштів, які витрачені на об`єкт незавершеного будівництва.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він та ОСОБА_2 з 30 липня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням від 03 грудня 2020 року Коломийський міськрайонний суд

Івано-Франківської області розірвав.

Стверджував, що під час шлюбу з 2011 до 2014 року він з відповідачкою на належній їй земельній ділянці в АДРЕСА_1 за спільні грошові кошти збудували будинок. На будівництво були витрачені 10 000, 00 дол. США коштів, подарованих з нагоди весілля, 20 000, 00 дол. США, що отримані від батьків, 10 000, 00 дол. США його власних заощаджень, а також приблизно 20 000, 00 дол. США, які зароблені ним потягом 2011-2014 років, а разом подружжя витратило 60 000, 00 дол. США, що в еквіваленті до національної валюти за курсом НБУ становило 480 000, 00 грн, з яких 1/2 частини належало йому.

Оскільки на момент звернення до суду з позовом будинок не зданий в експлуатацію та не проведено державної реєстрації новоствореної нерухомості, тому будинок є незавершеним будівництвом.

Вважав, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений під час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

З кінця 2020 року вони разом із ОСОБА_2 разом не проживають, шлюбних відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть. Відповідач відмовляється повернути йому 1/2 частину грошових коштів, витрачених на будівництво, згоди про добровільний розподіл майна сторони не досягли.

Зазначив, що після припинення шлюбних відносин відповідач самовільно здійснила демонтаж добудови і проведених покращень з метою продажу квартири та належної до неї частини земельної ділянки забудовнику. Згоди на це позивач не давав, оскільки, на його думку, реальна вартість квартири є значно вищою та умови проживання в ній кращими, ніж ті, що пропонував забудовник.

Відтак, позивач для захисту своїх майнових прав, забезпечення принципу рівності часток у спільному майні вважав за необхідне визнати його співзабудовником зведеного за час шлюбу будинку; стягнути з відповідача на його користь 1/2 частину спільних грошових коштів, які були витрачені на незавершене будівництво і були спільним майном подружжя.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнала, зазначила, що квартира АДРЕСА_1 , та 13/100 часток земельної ділянки для обслуговування будівель та господарських споруд, площею 0, 1000 га, за цією ж адресою належать їй на праві власності на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 13 листопада 2007 року та набуті до шлюбу. Згідно з даними технічних інвентаризацій, які проведені 20 жовтня 2011 року та 01 лютого 2022 року, будь-яких добудов за зазначеною адресою не виявлено, змінилася загальна площа квартири з 31, 8 кв. м на 32, 8 кв. м та житлова - з 14, 6 кв. м на 14, 4 кв. м у зв`язку із знесенням печей, що не вважається самочинним будівництвом. У квартирі відповідач не проживає, оскільки вона знаходиться в непридатному для проживання стані та потребує капітального ремонту. Оскільки квартира та земельна ділянка набуті в порядку спадкування, будь-яких добудов немає, то таке майно не може бути визнане спільною власністю подружжя, тому підстав для стягнення з неї на користь позивача коштів, які нібито витрачені на незавершене будівництво, немає.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 15 червня 2022 року Коломийський міськрайонний суд

Івано-Франківської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач мав обов`язок довести суду існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги. Однак такого обов`язку позивач не виконав, не надав до суду будь-яких належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірної квартири внаслідок праці позивача та вкладення коштів.

Суд зазначив, що такими доказами не можуть вважатись відомості, висловлені в показаннях свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Долучення позивачем висновку експерта, складеного на замовлення його адвоката на підставі проєктно-технічної документації, якою передбачалося перепланування існуючих приміщень квартири, суд визнав таким, що не доводить істотне збільшення її вартості і що таке збільшення пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником, тобто позивача, а навпаки сторона відповідача долученими фототаблицями підтвердила факт перебування об`єкта нерухомості, що набутий відповідачем до шлюбу в порядку спадкування, у непридатному (аварійному) стані. Даними технічного паспорту та довідки технічної характеристики станом на 01 лютого 2022 року підтверджується загальна площа спірної квартири 32, 8 кв. м , прибудови не виявлено.

Постановою від 07 вересня 2022 року Івано-Франківський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2022 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що позивач не підтвердив належними доказами ані перелік зазначених ним будівельних та ремонтних робіт, ані час їх проведення, ані вартість, ані залучення власних коштів тощо. Також ОСОБА_1 посилався на те, що роботи з надбудови квартири були проведені у 2011-2015 роках, проте декларація про початок виконання будівельних робіт видана 09 лютого 2016 року.

Самий факт перебування сторін в шлюбі на момент проведення ремонтних робіт спірного об`єкта нерухомого майна, який перебував в приватній власності ОСОБА_2 , апеляційний суд визнав недостатньою підставою для визнання такого спільним майном подружжя та стягнення витрат з колишнього подружжя.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 07 жовтня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду

Івано-Франківської області від 15 червня 2022 року та постанову

Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), від 17 серпня 2022 року у справі № 545/2396/20 (провадження № 61-4894св22), відповідно до яких у випадку встановлення судом факту відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи;

- суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги показання свідків, які мають значення для розгляду справи по суті.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 21 жовтня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

За правилами частин першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 30 липня 2011 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням від 03 грудня 2020 року у справі № 346/7413/20 Коломийський міськрайонний суд

Івано-Франківської області розірвав.

Відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом, виданих 13 листопада 2007 року державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Мануляк-Терпелюк І. В. та зареєстрованих в реєстрі за №№ 2486, 2488, ОСОБА_2 є спадкоємцем майна ОСОБА_8 , а саме: квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 14, 6 кв. м, загальною площею 31, 8 кв. м, та 13/100 часток земельної ділянки, призначеної для обслуговування будівель та господарських споруд за цією ж адресою.

Відповідно до даних технічного паспорту, виготовленого станом на 01 лютого 2022 року, а також довідки технічної характеристики від 01 лютого 2022 року № 29/22, виданих фізичною особою-підприємцем - інженером з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_9 , загальна площа квартири АДРЕСА_1 становить 32, 8 кв. м, житлова - 15, 4 кв. м. Згідно з приміткою загальна площа квартири змінилася з 31, 8 кв. м на 32, 8 кв. м та житлова - з 14, 6 кв. м на 15, 4 кв. м у зв`язку із знесенням печей, що не вважається самочинним будівництвом; квартира знаходиться в не придатному для проживання стані, пошкоджена покрівля та перекриття, потребує капітального ремонту, прибудови не виявлено.

Суди також встановили, що Відділ архітектури та містобудування Коломийської міської ради Івано-Франківської області 22 грудня 2015 року за № 66/2015 видав ОСОБА_2 містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки для проєктування об`єкта будівництва - реконструкція квартири АДРЕСА_1 , а також містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками реконструкції квартири. Проєктом реконструкції квартири передбачався розбір перегородок, надбудова другого поверху над квартирою, будівництво господарської будівлі.

Відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт від 09 лютого 2016 року № ІФ 082160400405 ОСОБА_2 є замовником реконструкції квартири АДРЕСА_1 .

На підтвердження позову ОСОБА_1 надав висновок експерта від 31 січня 2022 року №07/01-аз за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи, виконаної судовим експертом Самулевичем В. М.

Експерт надав висновок, що в приміщеннях житлової квартири АДРЕСА_1 проведені будівельно-монтажні роботи, а саме реконструкція квартири з надбудовою другого поверху. Згідно з документацією передбачено зміну конструктивної схеми квартири, що включає: розбір існуючих перегородок та покрівлі, влаштування міжповерхового перекриття, надбудова другого поверху, облаштування інженерних мереж; зазначені заходи потребують втручання в несучі і огороджувальні конструктивні елементи квартири. Загальна площа квартири згідно з проєктом (містобудівний розрахунок) становить 68, 75 кв. м, відносно площі, яка зазначена у правовстановлюючій документації (відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно), що становить 31, 8 кв. м, змінилася у сторону збільшення на 36, 95 кв. м, що у відсотковому значенні становить 216 % (2, 16 разів). Вартість проведення будівельно-монтажних робіт згідно з об`ємом та переліком, враховуючи господарський спосіб виконання останніх, станом на час проведення дослідження складає 789 442, 00 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України доводить, що об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, що підлягають поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати потрібно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальним правилом, мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого подружжя - невласника, однак не визнає їх істотними, тоді інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Самий факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, невласника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, невласника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя спричинить, непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Системний аналіз положень статей 57 60 63 66-68 70 СК України дає підстави для висновку, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилася у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, невласник, має право на відповідну частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц

(провадження № 14-114цс20) та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановив, що позивач не довів виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя; позивач не надав до суду будь-яких належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірної квартири внаслідок праці позивача та вкладення коштів.

Тож висновків судів про відмову у задоволенні позову у зв`язку їх недоведеністю відповідають наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 62 СК України.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги показання свідків, які мають значення для розгляду справи щодо суті позову, Верховний Суд відхилив, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі, яким суди надали оцінку та відхилили їх. Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що доказами не можуть вважатися відомості, повідомлені у показаннях свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Долучення позивачем висновку експерта, складеного на замовлення його адвоката на підставі проєктно-технічної документації, якою передбачалося перепланування існуючих приміщень квартири, суд визнав таким, що не свідчить про істотне збільшення її вартості і що таке збільшення пов`язане із спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником, тобто позивача, а навпаки стороною відповідача долученими фототаблицями підтверджується факт перебування об`єкта нерухомості, що набутий відповідачем до шлюбу внаслідок спадкування, в непридатному (аварійному стані). Даними технічного паспорту та довідки технічної характеристики станом на 01 лютого 2022 року підтверджується загальна площа спірної квартири 32, 8 кв. м, прибудови не виявлено. А отже, доводи касаційної скарги в цій частині також зводяться до переоцінки доказів.

Підсумовуючи, Верховний Суд наголошує, що наявним у справі доказам суди надали оцінку, дослідивши їх, а тому такі доводи відхилені Верховним Судом, оскільки за правилами статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правові висновки Верховного Суду, зроблені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року

у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), від 09 грудня 2020 року у справі № 301/2231/17 (провадження № 61-5392св19), від 07 квітня 2021 року у справі № 402/849/18 (провадження № 61-8383св19), від 17 серпня 2022 року у справі № 545/2396/20 (провадження № 61-4894св22), відповідно до яких у випадку встановлення судом факту відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи, Верховний Суд врахував, що такі правові висновки застосовуються у спорах про поділ спільного майна подружжя. Водночас, у справі, що переглядається, такі правові висновки не можуть бути застосовані, оскільки позивач не довів, що спірне майно є спільним майном подружжя, не спростував презумпцію особистої приватної власності відповідача на спірне майно. Саме на позивача у спірних правовідносинах покладається обов`язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, оскільки у спірних правовідносинах спростовується презумпція особистої приватної власності відповідача, про що наголошувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Касаційна скарга не містить такої підстави оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, як необхідність відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), який застосував Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15 (провадження № 61-15451св18) та на який послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Підстав для відступу від такого правового висновку Верховний Суд теж не встановив.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Встановивши фактичні обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів та оцінки нових доказів, поданих безпосередньо до суду касаційної інстанції, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених у статті 400 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак