Постанова
Іменем України
27 січня 2020 року
м. Київ
справа № 346/5022/18-ц
провадження № 61-9992св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури
в інтересах держави,
відповідачі: Нижньовербізька сільська рада об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Фрнківської області, ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2019 року у складі судді П`ятковського В. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду
від 27 травня 2020 року у складі колегії суддів: Ясеновенко Л. В.,
Мелінишин Г. П., Томин О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до Нижньовербізької сільської ради об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області та ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої злочином, шляхом скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на землю та повернення земельних ділянок.
Позов мотивовано тим, що рішенням Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області від 17 березня 2009 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації
зі складанням державного акта на право власності на землю, а рішенням цієї ж сільської ради від 22 травня 2009 року затверджено технічну документацію щодо виготовлення державного акта на право власності та передано
ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,9791 га для ведення особистого селянського господарства.
Заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави зазначав, що у подальшому ОСОБА_1 отримав два державні акти: від 24 липня 2009 року серія ЯД № 887968 на земельну ділянку площею
0, 9900 га кадастровий номер 2623284801:01:001:0380 та від 24 липня
2009 року серія ЯД № 887969 на земельну ділянку площею 0, 9891 га, кадастровий номер 2623284801:01:001:0381.
Посилаючись на те, що вказані рішення сільської ради були прийняті
на підставі недостовірних довідок землевпорядника ОСОБА_2 про фактичне користування ОСОБА_1 спірними земельними ділянками,
що було встановлено вироком суду, заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави просив поновити позовну давність та: скасувати рішення Нижньовербізької сільської ради від 22 травня
2009 року № 926-21/2009 про затвердження технічної документації
зі складанням державного акта на право власності на землю; визнати недійсними державні акти на право власності на земельну ділянку
від 24 липня 2009 року серія ЯД № 887969 на земельну ділянку площею
0,9891 га, від 24 липня 2009 року серія ЯД № 887968 на земельну ділянку площею 0,9900 га, видані ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 2623284801:01:001:0381, площею 0,9891 га та земельну ділянку, кадастровий номер 2623284801:01:001:0380, площею 0,9900 га з чужого незаконного володіння у землі запасу Нижньовербізької сільської ради об`єднаної територіальної громади.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2019 року поновлено Коломийській місцевій прокуратурі позовну давність для звернення до суду із цим позовом.
Позов заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури, в інтересах держави, задоволено.
Визнано недійсним та скасовано: державний акт на право власності
на земельну ділянку площею 0,9891 га в с. Нижній Вербіж Коломийського району Івано-Франківської області від 24 липня 2009 року
серії ЯД 887969, кадастровий номер 2623284801:01:001:0381; державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,9900 га в с. Нижній Вербіж Коломийського району Івано-Франківської області від 24 липня 2009 року серії № 887968, кадастровий номер 2623284801:001:0380.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельні ділянки, зокрема: площею 0,9891 га, кадастровий номер 2623284801:001:0381,та площею 0,9900 га, кадстровий номер 2623284801:01:001:0380, із чужого незаконного володіння, Нижньовербізькій сільській раді об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вироком суду засуджено інженера-землевпорядника за підробку документації, на підставі якої сільською радою було надано дозвіл на виготовлення технічної документації та її затвердження, а в подальшому були видані державні акти на право власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 22 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким поновлено заступнику керівника Коломийської місцевої прокуратури позовну давність.
Позов заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави задоволено.
Визнано незаконним рішення Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області від 22 травня 2009 року
№ 926-21/2009 про затвердження технічної документації зі складанням державного акта на право власності на землю.
Визнано недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку від 24 липня 2009 року серії ЯД № 887969 на земельну ділянку площею
0,9891 га, кадастровий номер 2623284801:01:001:0381 та державний акт
на право власності на земельну ділянку від 24 липня 2009 року
серії ЯД № 887968 на земельну ділянку площею 0,9900 га, кадастровий номер 2623284801:01:001:0380, видані на ім`я ОСОБА_1 .
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельні ділянки, зокрема: площею 0,9891 га, кадастровий номер 2623284801:01:001:0381 та площею 0,9900 га, кадастровий номер 2623284801:01:001:0380 - з чужого незаконного володіння до земель комунальної власності об`єднаної територіальної громади Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції належним чином не повідомив відповідача про місце і час розгляду справи та розглянув цю справу без його участі, що у відповідності до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, як вважав суд першої інстанції,
є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави, суд апеляційної інстанції виходив із того, що приймаючи оскаржуване рішення на підставі технічної документації
по встановленню зовнішніх меж землекористування для підготовки і видачі державних актів на право власності на землю, що була виготовлена
за результатом зловживання землевпорядником сільської ради своїм службовим становищем та вчинення службового підроблення, Нижньовербізька сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області вчинила розпорядження комунальним майном з порушенням порядку, передбаченого Земельного кодексу України (далі - ЗК України),
і спірні земельні ділянки вибули з володіння зазначеної територіальної громади без вираження її волі, оскільки відсутність спрямованого
на відчуження земельної ділянки рішення відповідного органу місцевого самоврядування не її користувачем означає, що власник волю на відчуження не виявляв.
У зв`язку із чим рішення Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області від 22 травня 2009 року № 926-21/2009 про затвердження технічної документації зі складанням державного акта
на право власності на землю є незаконним та у відповідності до вимог частин другої-третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки
або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю та захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважав, що позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду з цим позовом із поважних причин, оскільки саме вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 червня 2016 року встановлено зловживання землевпорядником Нижньовербізької сільської ради своїм службовим становищем та вчинення службового підроблення, що призвело до прийняття незаконного рішення сесією ради.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду,
ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити заступнику керівника Коломийської місцевої прокуратури в інтересах держави у задоволенні його позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення
є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм чинного законодавства, застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 11 грудня 2019 року у справі
№ 577/1890/19 та від 20 серпня 2019 року у справі № 652/219/17.
Посилався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили питання наявності підстав для представництва у прокуратури.
ОСОБА_1 зазначав, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що він у встановленому законом порядку звертався до сільської ради щодо передачі йому земельної ділянки і не мав би нести негативних наслідків через незнання органом місцевого самоврядування порядку приватизації.
У зв`язку із чим вважав, що вирок суду про підроблення землевпорядником довідок про користування земельними ділянками не може бути підставою для скасування рішення про приватизацію земельних ділянок, оскільки жодної шкоди державним інтересам підробкою довідок не заподіяно.
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи
із Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області.
У серпня 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2021 року вказану справу призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від першого заступника прокурора Івано-Франківської області, у якому він посилався на те, що доводи касаційної скарги є необгрунтованими
та зводяться, як він вважав, до незгоди ОСОБА_1 з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки, тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Нижньовербізької сільської ради Коломийського району
від 22 травня 2009 року № 926-21/2009 затверджено ОСОБА_1 технічну документацію по виготовленню державного акта на право власності
на земельну ділянку загальною площею 1,9791 га, розташовану у АДРЕСА_1 .
Разом із тим, на підставі положення пункту «а» частини третьої статті 116 ЗК України, передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,9791 га, у тому числі: ділянка № НОМЕР_1 - 0,9900 га (сінокіс) та ділянка № НОМЕР_2 - 0,9891 га (сінокіс)
(а. с. 15).
З 12 вересня 2016 року Нижньовербізька сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області є правонаступником Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі,
що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено зоконом.
Вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області
від 24 червня 2016 року у справі № 346/3269/16-к засуджено інженера-землевпорядника Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області ОСОБА_2 за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 364 та частиною другою статті 366 КК України.
Під час розгляду вказаної кримінальної справи було встановлено,
що обвинувачений ОСОБА_2 на заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі земельної ділянки
у власність надав секретарю Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області неправдиву інформацію щодо користування ОСОБА_1 земельними ділянками, на підставі
чого рішеннями сільської ради було надано дозвіл на виготовлення технічної документації, а у подальшому затверджено проект землеустрою та передано земельні ділянки у власність. Приймаючи вказані рішення депутати сільської ради вважали, що ОСОБА_1 користувався земельними ділянками вже тривалий час (а. с. 16-20).
Згідно частини першої статті 317 та частини першої статті 319 ЦК України) власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.
За змістом частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини п`ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені
та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Частиною першою статті 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність
або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша
Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах
їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною третьою цієї статті визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно частини першої статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву
до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
Відповідно до частини другої статті 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Згідно частини шостої статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної
або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель
і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки
до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п`ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються порядку, встановленому статтей 151 цього Кодексу.
Згідно частини першої статті 151 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи, зацікавлені у вилученні (викупі), виборі земельних ділянок, зобов`язані погодити з власниками землі
і землекористувачами та органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, розміри земельних ділянок, передбачені для вилучення (викупу), умови їх вилучення (викупу), а також розміри земельної ділянки, передбачені для її передачі (надання), умови
її передачі (надання) з урахуванням комплексного розвитку території, який
би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об`єктів та умови проживання населення і охорону довкілля.
Вибір місця розташування земельних ділянок здійснюють відповідні сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, Верховна Рада АРК, місцеві державні адміністрації, Рада міністрів АРК, Кабінет Міністрів України відповідно
до їх повноважень щодо вилучення та передачі (надання) цих ділянок (частина друга статті 151 ЗК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною четвертою статті 151 ЗК України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що особи, зацікавлені
у вилученні (викупі) земельних ділянок, звертаються із заявою (клопотанням) про вибір місця розташування земельних ділянок
до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. Клопотання щодо вибору місця розташування земельних ділянок за рахунок земель, вилучення (викуп) яких провадиться Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою АРК, подаються відповідно до Ради міністрів АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Згідно частини п`ятої статті 151 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до заяви (клопотання) додаються:
а) обґрунтування необхідності вилучення (викупу) та/або відведення земельної ділянки; б) позначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами; в) засвідчена нотаріально письмова згода землекористувача (землевласника) на вилучення (викуп) земельної ділянки (її частини)
із зазначенням розмірів передбаченої для вилучення (викупу) земельної ділянки та умов її вилучення (викупу); г) копія установчих документів для юридичних осіб, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.
Відповідно до частин сьомої, десятої статті 151 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями розглядає заяву (клопотання) і в тижневий строк з дня її реєстрації направляє її копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади
з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, а також до відповідних територіальних органів виконавчої влади
з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).
Після отримання висновків органів, зазначених у частині сьомій цієї статті, про можливість відведення земельної ділянки для цілей, зазначених у заяві (клопотанні), та рішення Верховної Ради України (у разі необхідності) відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування, згідно із своїми повноваженнями, у двотижневий строк розглядає матеріали вибору земельної ділянки і приймає рішення про затвердження зазначених матеріалів та надає дозвіл і вимоги на розроблення проекту відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову.
Частинами восьмою, дев`ятою статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт,
у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.
Відповідно до частини десятої статті 118 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Частинами третьою-четвертою статті 56 ЦПК України передбачено,
що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду
з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд про перегляд судового рішення
за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві
чи іншій заяві, скарзі обгрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спріних правовідносинах. Невиконання
цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених
статею 185 цього Кодексу.
З метою відновлення становища територіальної громади, яке існувало
до порушення, заступник керівника Коломийської місцевої прокуратури
в інтересах держави просив суд визнати незаконним рішення сільської ради, недійсними державні акти та повернути земельні ділянки до земель комунальної власності об`єднаної територіальної громади Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області.
Встановивши, що оскаржуваним рішенням сільської ради ОСОБА_3 було безоплатно передано спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,9791 га (приватизовано)
на підставі положень пункту «а» частини третьої статті 116 ЗК України, умовою якої було перебування такої земельної ділянки у користуванні громадянина та ураховуючи те, що встановлені вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 червня 2016 року незаконні дії землевпорядника сільської ради, що передували вирішенню питання про передачу ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки, зокрема, виготовлення завідомо недостовірних довідок про користування земельними ділянками, та відповідно і незаконність рішення сільської ради, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те,
що Нижньовербізька сільська рада Коломийського району Івано-Франківської області, приймаючи оскаржуване рішення затвердження технічної документації зі складанням державного акта на право власності на землю, вчинила дії щодо розпорядження комунальним майном з порушенням порядку, передбаченого ЗК України, і спірні земельні ділянки вибули
з володіння зазначеної територіальної громади без вираження її волі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку,
щодо повернення у комунальну власність земельної ділянки, яка не перебувала у користуванні відповідача та була передана ОСОБА_1 незаконно, на підставі підробленої довідки.
Посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 577/1890/19
та від 20 серпня 2019 року у справі № 652/219/17 про те, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом владних повноважень, який може
і бажає захищати інтереси держави є необгрунтованим, виходячи
з наступного.
Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 26 травня 2020 року
у справі № 912/2385/18 уточнила свої висновки, зроблені, зокрема у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати
та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор
не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду
і замінювати компетентний орган, який може захищати інтереси держави.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,
а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обгрунтовується прокурором у порядку, передбаченомучастиною четвертою цієї статті (абзаци 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у редакції, чинній на час звернення до суду).
Оскільки, у справі, що переглядається відповідачем є Нижньовербізька сільська рада об`єднаної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області як правонаступник з 12 вересня 2016 року Нижньовербізької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області, ряшення якої є предметом оскарження через недотримання вимог законодавства щодо передання земельної ділянки у власність, є підстави для висновку про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, а отже обгрунтованість підстав для представництва прокурора інтересів держави
в суді.
Доводи касаційної скарги про те, що він у встановленому Законом порядку звернувся до сільської ради для отримання у власність земельну ділянку не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду апеляційної інстанції про те, що спірна земельна ділянка не перебуває у користуванні ОСОБА_1 та була набута ним на підставі підробленої довідки,
та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо
їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня
2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру
до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування
чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 27 травня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович