ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 347/2702/23

провадження № 51-5097км24

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12023090000000337, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Вступ

ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 05 червня 2023 року, приблизно

о 22:45, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, що знижує увагу, швидкість реакції та унеможливлює належним чином оцінювати дорожню обстановку, керуючи автомобілем, рухався автодорогою у с. Рожнів Косівського району Івано-Франківської області, порушив вимоги Правил дорожнього руху та виїхав за межі проїзної частини автомобільної дороги та здійснив наїзд на неповнолітнього велосипедиста, тобто вчинив дорожньо-транспортну пригоду, унаслідок якої неповнолітній потерпілий отримав тілесні ушкодження від яких помер.

Суд першої інстанції кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 років.

Апеляційний суд, після перегляду вироку суду першої інстанції за апеляційними скаргами засудженого та його захисника, судове рішення залишив без змін.

Захисник подав касаційну скаргу в якій просить змінити оскаржувані судові рішення у зв`язку із суворістю призначеного засудженому покарання та пом`якшити його шляхом застосування положень ст. 69 КК України.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи про:

- неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування положень ст. 69 КК України;

- наявність невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість;

- постановлення судових рішень у цьому кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 липня

2024 року засуджено ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 років. Вирішено питання щодо заявлених цивільних позовів та долі речових доказів у цьому кримінальному провадженні.

За вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 05 червня 2023 року приблизно о 22:45, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, що знижує увагу, швидкість реакції та унеможливлює належним чином оцінювати дорожню обстановку, керував власним автомобілем марки «Skoda Oktavia А5», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухався ділянкою автомобільної дороги у

с. Рожнів Косівського району Івано-Франківської області.

Рухаючись вказаною вище ділянкою автомобільної дороги із заокругленням у ліву сторону, ОСОБА_7 порушив вимоги розділу 1, п. п. 2.3., 2.9. розділу 2, п. 10.1. розділу 10, п. 11.13 розділу 11, п.п 12.1., 12.4. розділу 12 Правил дорожнього руху, не обрав безпечної швидкості руху, рухаючись зі швидкістю не менше 55...61 км/год, що перевищує максимально-допустиму швидкість в населеному пункті (50 км/год), проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не справився з керуванням та виїхав за межі проїзної частини автомобільної дороги праворуч на тротуар відмежований від проїзної частини узбіччям та кюветом, рухаючись тротуаром вчинив наїзд на неповнолітнього велосипедиста ОСОБА_8 .

Унаслідок порушення водієм ОСОБА_7 Правил дорожнього руху, останній вчинив дорожньо-транспортну пригоду, що спричинило неповнолітньому потерпілому тілесні ушкодження від яких настала його смерть.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року вирок районного суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити оскаржувані судові рішення у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування положень ст. 69 КК України, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість і пом`якшити призначене засудженому покарання із застосуванням вказаної норми закону.

В обґрунтування своїх вимог захисник стверджує, що суд першої інстанції, а в подальшому і апеляційний суд, порушили загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначили засудженому занадто суворе покарання. Разом з цим, стверджує, що суди не врахували конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, які пом`якшують йому покарання, а саме визнання засудженим вини, його щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, наявність на його утриманні матері похилого віку, визнання ним заявлених потерпілими цивільних позовів, що в сукупності давало судам підстави призначити засудженому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Вважає, що вирок районного суду в частині призначення засудженому покарання належним чином не мотивований та не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.

Також, на переконання касатора, суд апеляційної інстанції належним чином доводи його апеляційної скарги не перевірив та мотиви залишення його скарги без задоволення не обґрунтував, чим допустив порушення вимог ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У заперечені на касаційну скаргу захисника потерпіла просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 -414 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Що стосується покарання та його мети, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Нормами ст. 12 КК України передбачена класифікація кримінальних правопорушень:

1. Кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

2. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

3. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Пунктом 1 частини 1 статті 66 КК України встановлено обставини, які пом`якшують покарання, зокрема щире каяття.

Також відповідно до вимог ч. 2 ст. 66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті, водночас визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивовано у вироку.

Водночас, кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням особи винного. Підставами призначення більш м`якого покарання є дві групи чинників, які характеризують як вчинене кримінальне правопорушення так і особу винного: 1) наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; 2) дані, які певним чином характеризують особу винного.

При цьому, суд повинен встановити наявність не однієї, а кількох таких обставин та ці обставини повинні істотно знижувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення. Одночасно їх наявність впливає і на рівень небезпечності особи винного.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень статей 65 66 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали б знизити ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України та щодо кваліфікації його дій за вказаною нормою закону в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування положень ст. 69 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Так, з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції слідує, що при обранні виду та розміру покарання засудженому суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким кримінальним правопорушенням, що скоєне проти життя людини, дані про особу винного, зокрема, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку в наркологічному та психоневрологічному кабінетах не перебуває, посередньо характеризується за місцем проживання. Врахував думку потерпілих щодо призначення засудженому покарання, обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття та притягнення до кримінальної відповідальності вперше, а також зважив на відсутність обставин, що обтяжують покарання. До того ж суд взяв до уваги конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення та його наслідки.

Тож на підставі наведених даних суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання без застосування ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 років.

Не погоджуючись із вироком районного суду, зокрема захисник подав апеляційну скаргу зі змісту якої убачається, що він, посилаючись на суворість призначеного підзахисному покарання, просив вирок суду змінити та пом`якшити покарання шляхом застосування вимог ст. 69 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, дійшов висновку, що призначене ОСОБА_7 районним судом покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України без застосування положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк

9 років, із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк

9 років відповідає тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення та його особі, а тому залишив без задоволення скаргу захисника, а вирок суду попередньої інстанції без змін.

Свій висновок апеляційний суд обґрунтував тим, що призначаючи покарання ОСОБА_7 суд першої інстанції правильно врахував, що він вчинив тяжке кримінальне правопорушення, хоча й з необережності, обсяг та характер допущених засудженим порушень Правил дорожнього руху й незворотні наслідки у виді смерті людини. Також погодився з цим судом щодо встановлених обставин, що пом`якшують покарання, а саме наявності у засудженого щирого каяття і факту того, що він до кримінальної відповідальності притягується вперше.

Водночас, на переконання суду апеляційної інстанції, інші обставини про які зазначає у своїй скарзі захисник не є підставою для застосування до засудженого ст. 69 КК України при призначенні покарання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій і вважає, що вони ґрунтуються на вимогах закону з огляду на таке.

Так, колегія суддів акцентує увагу на тому, що однією з обов`язкових умов для застосування до винної особи положень ст. 69 КК України є наявність декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання.

Правова конструкція ч. 1 ст. 69 КК України законодавцем побудована таким чином, щоб суди в ході реалізації ними своїх дискреційних повноважень під час призначення винуватій особі покарання в кожному конкретному випадку вмотивовано аргументували істотність зниження ступеня тяжкості вчиненого діяння. Тобто встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК України.

Приписи ст. 69 КК України про призначення винній особі більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті є встановлення не лише наявності кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені пом`якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

Під час перевірки матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів встановила, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши викладене, а також сукупність обставин, що пом`якшують покарання засудженому, позицію потерпілих, дійшов правильного висновку, що покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України без застосування ст. 69 КК України буде необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З урахуванням наведеного доводи в касаційній скарзі захисника про неврахування районним судом, а надалі судом апеляційної інстанції, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, обставин, які пом`якшують йому покарання, а саме визнання засудженим вини, його щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, наявність на його утриманні матері похилого віку, визнання ним заявлених потерпілими цивільних позовів, що в сукупності давало судам підстави призначити засудженому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції інкримінованого йому кримінального правопорушення, обґрунтованими визнати не можна.

За наведених обставин, підстав для пом`якшення засудженому

ОСОБА_7 покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК України за вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення у касаційній скарзі не міститься, розглядом кримінального провадження не встановлено.

Водночас колегія суддів уважає за необхідне змінити вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2024 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року в частині призначеного засудженому ОСОБА_7 покарання, з огляду на таке.

Відповідно до статей 50 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.

До того ж статтею 65 КК України, крім іншого, визначено те, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Так, призначаючи ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 286-1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 років, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не повною мірою дотримався вимог ст. 65 КК України - не зазначив переконливих мотивів застосування до засудженого такого розміру покарання, що є наближеним до максимального.

Врахувавши конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, посткримінальну поведінку винного, дані про його особу, який є внутрішньо переміщеною особою, згідно наявної в матеріалах провадження характеристики, виданої виконкомом Рожнівської сільської ради, скарг на ОСОБА_7 до ради не надходило, пом`якшуючі покарання обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, - щире каяття, вперше притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність обставин, що обтяжують покарання, колегія суддів дійшла висновку, що покарання ОСОБА_7 необхідно пом`якшити до 7 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 років 6 місяців. Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів.

Варто зазначити, що апеляційний суд, розглянувши провадження, зокрема за апеляційною скаргою захисника, в порушення вимог ст. 419 КПК України належно не проаналізував змісту його апеляційної скарги, ретельно не перевірив зазначені в ній доводи щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та залишив вирок місцевого суду без зміни.

Тож доводи касаційної скарги захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є слушними, оскільки призначене засудженому покарання наближене до максимального розміру є явно несправедливим через суворість.

За таких обставин касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, а судові рішення щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання - зміні.

Керуючись статтями 433 434 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого

ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Косівського районного суду Івано-Франківської області від 16 липня

2024 року та ухвалу Івано-Франківської апеляційного суду від 23 жовтня

2024 року щодо ОСОБА_7 змінити.

Пом`якшити ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 286-1 КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 років 6 місяців.

В іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3