Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 347/452/18
провадження № 61-11265св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 травня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про захист честі, гідності у зв`язку з поширенням недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що з метою приниження його честі та гідності на ґрунті неприязних відносин, відповідач ОСОБА_2 серед рідних, сусідів та односельчан поширює недостовірну інформацію стосовно того, що у нього у кафе-барі «ІНФОРМАЦІЯ_1» працюють люди різноробочими, за яких він не сплачує податки і цим самим наносить збитки державі.
Зокрема, ОСОБА_2 у касаційній скарзі до Верховного Суду від 31 січня 2018 року, яка окрім нього була адресована чотирьом іншим адресатам, виклала інформацію наступного змісту: « Відносно ОСОБА_4. , то я можу доказати, що даний свідок працює в ОСОБА_1 у кафе-барі «ІНФОРМАЦІЯ_1» різноробочим, за якого не сплачуються податки».
Посилаючись на те, що вказана інформація є неправдивою та такою, яка принижує його честь і гідність, а також, що такі відомості зганьбили його ім`я серед членів сім`ї та оточуючих, ОСОБА_1 просив визнати недостовірною поширену ОСОБА_2 інформацію про нього, а також стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області
від 13 лютого 2019 року, у складі судді Гордія В. І. у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності у зв`язку з поширенням недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність сукупності обставин, наявність яких може бути підставою для задоволення позову, оскільки в даному випадку при поданні касаційної скарги мала місце реалізація відповідачем ОСОБА_2 конституційного права на судовий захист.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що зазначений у касаційній скарзі ОСОБА_2 вислів щодо свідка ОСОБА_4 є її оцінкою підстав та мотивів цієї особи при наданні пояснень як свідка. Також суд взяв до уваги наявність між сім`ями сторін неприязних відносин.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2019 року і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недостовірною поширену інформацію, викладену ОСОБА_2
у касаційній скарзі до Верховного Суду від 31 січня 2018 року про те, що ОСОБА_1 не сплачує податки за допитаного в якості свідка
ОСОБА_4 , який працює різноробочим у його кафе-барі «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду
від 07 червня 2019 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на надання правничої допомоги у розмірі 3 000 грн.
Задовольняючи частково позов, колегія суддів виходила з того, що відповідач ОСОБА_2 правдивість поширеної в касаційній скарзі інформації не довела ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді. Натомість позивач ОСОБА_1 у порядку, визначеному статтею 277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) факт поширення інформації відповідачем підтвердив письмовим доказом (копія касаційної скарги) та поясненнями свідків.
Також суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що інформація, на яку посилається позивач як на недостовірну і таку, що принижує його честь і гідність, не може вважатися оціночним судженням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 травня 2019 року, залишити в силі рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2019 року.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що відомості викладені в її касаційній скарзі у справі № 347/2475/15 надавалися нею не з метою доведення їх до громадськості чи окремих громадян, а як суб`єктивні судження по справі і повинні були стати відомі лише обмеженому колу осіб, а саме: суду та учасникам судового процесу.
Вказує, що в даному випадку мала місце реалізація нею як відповідачем у справі свого конституційного права на судовий захист.
Вважає, що оскаржуване рішення суперечить судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У встановлений судом строк, відзив на касаційну скаргу не подано
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її із Косівського районного суду Івано-Франківської області.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на час звернення ОСОБА_1 до суду із вказаним позовом, на розгляді у Верховному Суді перебувала справа № 347/2475/15 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 з приводу захисту честі, гідності та ділової репутації у зв`язку із розповсюдженням недостовірної інформації.
В справі № 347/2475/15 із касаційною скаргою датованою 31 січня
2018 року, до Верховного Суду звернулася відповідач по справі
ОСОБА_2 .
Позивач вважав, що зазначенням у касаційній скарзі наступної інформації: « Відносно ОСОБА_4. , то я можу доказати, що даний свідок працює в ОСОБА_1 в кафе-барі «ІНФОРМАЦІЯ_1» - різноробочим, за якого не сплачуються податки» - ОСОБА_2 принизила його честь і гідність, оскільки дане висловлювання будуть читати сторони по справі та інші учасники справи, і це негативно вплине на його ділову репутацію як журналіста та законослухняного громадянина.
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 підтвердили факт отримання ними копії касаційної скарги ОСОБА_2 у справі № 347/2475/15, зміст якої ОСОБА_7 повідомив своїм батькам, які не були учасниками справи.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) (тут і надалі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Мотиви з яких виходив Верховний Суд
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого
2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі особи, а також ділової репутації фізичних та юридичних осіб» визначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах,
в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Згідно роз`яснень, викладених у пункті 17 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1, інформація зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред`явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі,
а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Тлумачення статті 40 Конституції України свідчить, що у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки
у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з рішенням Конституційного Суду від 10 квітня 2003 року звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію. Хоча Конституційний Суд дійшов такого висновку у контексті тлумачення положень Цивільного кодексу 1963 року (стаття 7), який втратив чинність до того, як відбулися оскаржувані події, заявниця могла обґрунтовано сподіватися, що цей висновок так само буде застосовний і до «нового» Цивільного кодексу 2003 року. Така правова позиція підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду від 27 лютого 2009 року (SIRYK v. UKRAINE, N 6428/07, § 37, ЄСПЛ, від 31 березня 2011 року).
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 як відповідач у справі № 347/2475/15 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою та дійшов обґрунтованого висновку, що викладені в касаційній скарзі відомості, які стосуються ОСОБА_1 , повідомлені не з метою поширення негативної інформації про позивача, а з метою реалізації конституційного права ОСОБА_2 на судовий захист.
Суд першої інстанції правильно врахував, що зі змісту поданої до Верховного Суду касаційної скарги в справі № 347/2475/15 вбачається, що
ОСОБА_2 просить скасувати, незаконне, на її думку, рішення апеляційного суду, яке обґрунтовано в тому числі показаннями свідка ОСОБА_4 , що не був допитаний в суді першої інстанції. При цьому ОСОБА_2 наводить обставини, які вважає такими, що можуть свідчити про певну заінтересованість вказаного свідка та його залежність від ОСОБА_1 .
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
ОСОБА_2 як відповідач у справі № 347/2475/15 має право ставити під сумнів достовірність доказів, наданих позивачем та наводити суду свої доводи щодо обставин, які можуть свідчити про недостовірність того чи іншого доказу.
При цьому згідно частини третьої статті 230 ЦПК України встановлення судом стосунків свідка зі сторонами та іншими учасниками справи є обов`язковим (аналогічні положення містила частина третя статті 180 ЦПК України 2004 року), а отже сторони, у тому числі в касаційній скарзі, мають право звертати увагу суду на особливий характер таких стосунків свідка з учасниками справи.
Таким чином, зазначені у касаційній скарзі ОСОБА_2 відомості: « Відносно ОСОБА_4. , то я можу доказати, що даний свідок працює в ОСОБА_1 в кафе-барі «ІНФОРМАЦІЯ_1» - різноробочим, за якого не сплачуються податки» не можуть бути підставою для задоволення позову про захист честі, гідності чи ділової репутації, оскільки викладені у касаційній скарзі, поданій до належного суду, спрямовані на реалізацію процесуальних прав відповідача та по суті є аргументом, який на думку скаржника, може підтвердити особливий характер стосунків свідка з учасниками справи та відповідно вплинути на достовірність показань такого свідка, як доказу в справі.
На час вирішення справи судами попередніх інстанцій касаційна скарга ОСОБА_2 у справі № 347/2475/15 Верховним Судом не розглянута, а отже і оцінка доводам викладеним у цій скарзі, належним судом не надана.
За таких обставин суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недостовірною інформації поширеної ОСОБА_2 у касаційній скарзі та похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Натомість суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду, неправильно застосував норми матеріального права та не звернув уваги на те, що судом першої інстанції повно встановлені фактичні обставини справи, надано належну оцінку зібраним доказам та ухвалено рішення у відповідності до вимог статті 263
ЦПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно.
За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, постанову
Івано-Франківського апеляційного суду від 07 травня 2019 року скасувати, рішення Косівського районного суду Івано-Франківської від 13 лютого
2019 року залишити в силі.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі
пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судових збір», що підтверджується пенсійним посвідченням № 2014103693 (а. с. 147).
Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи задоволення касаційної скарги та беручи до уваги те, що ОСОБА_1 як інвалід ІІ групи звільнений від сплатити судового збору, понесені ОСОБА_1 витрати за подання касаційної скарги у розмірі
4 932 грн компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись статтями 400 402 409 413 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 травня 2019 року скасувати.
Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області
від 13 лютого 2019 року залишити в силі.
Компенсувати ОСОБА_2 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 4 932 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович