Постанова

Іменем України

28 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 348/2561/18

провадження № 61-14434св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 червня 2019 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів, посилаючись на те, що вона не перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, однак вступила у церковний шлюб. Протягом року сторони проживали разом, вели спільне господарство. Від фактичних шлюбних стосунків з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_3 .В період її вагітності відповідач визнавав себе батьком дитини, проте на час народження сина перебував за кордоном, а тому актовий запис про батька був проведений в порядку, передбаченому статтею 135 Сімейного кодексу України (далі - СК України). ОСОБА_2 не бере участі у вихованні сина, матеріально його не забезпечує, хоча є здоровим та працездатним,інших дітей на утриманні не має. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати відповідача батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та стягувати з нього на її користь аліменти на неповнолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі по 2 000 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2019 року у складі судді Грещука Р. П. позов задоволено частково. Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якого є ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на неповнолітнього сина у твердій грошовій сумі в розмірі по 1 300 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що підставою для визнання батьківства є будь-які фактичні дані, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог процесуального законодавства. Відповідач не надав доказів на спростування тверджень позивача щодо його батьківства стосовно дитини. Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд врахував стан здоров`я та матеріальне становище сторін, а також інші обставини, що мають істотне значення, у зв`язку з чим дійшов висновку про часткове задоволення позову в цій частині.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок експертизи. Судово-генетична або судово-імунологічна експертизи в цій справі не проведені, проте на підставі належних доказів, зокрема показань свідків, встановлено факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу до народження дитини. Посилання відповідача щодо порушення його права на призначення експертизи з метою визначення кровного споріднення з дитиною, не заслуговують на увагу, оскільки ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного розгляду справивін не заявляв такого клопотання.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив справу направити на розгляд до належного суду.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження свої вимог, а тому суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили її позов. Він не заявляв клопотання про проведення генетичної експертизи у зв`язку з тим, що не довіряє судам, в яких відбувався розгляд справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 22 березня 2019 року.

16 вересня 2019 року справа № 348/2561/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини.

Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).

Згідно зі статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Доказами у правовідносинах про визнання батьківства можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Судами встановлено, що згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 21 вересня 2010 року виконавчим комітетом Гаврилівської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Гарилівка Надвірнянського району народився ОСОБА_3 , батьками якого зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень здійснено відповідно до частини першої статті 135 СК України за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записано за вказівкою матері.

Сторони у зареєстрованому шлюбу не перебували, однак 03 жовтня 2009 року, тобто до вагітності позивача, уклали церковний шлюб, про що свідчить свідоцтво, видане Виконавчим комітетом церкви Св. Архистратига Михаїла.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільно проживали разом близько року, однак до народження дитини відповідач залишив сім`ю.

Вказані обставини, зокрема й батьківство ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3 , підтвердили допитані в суді першої інстанції як свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з частиною першою статті 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина(частина третя статті 181 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Судами також встановлено, що ОСОБА_1 проживає в будинку своїх батьків за адресою: АДРЕСА_1 , не працює і сама виховує малолітнього сина ОСОБА_3 , що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складеним депутатом Переріслянської сільської ради об`єднаної територіальної громади Надвірнянського району Івано-Франківській області.

У ОСОБА_2 відсутній постійний заробіток, однак він є здоровим та працездатним, інших дітей на утриманні не має.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що сторони разом проживали без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство як до, так і після зачаття дитини, що підтверджується належними та допустимими доказами, які відповідачем не спростовані, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому суди правильно виходили з того, що доведеність батьківства відповідача стосовно народженої від нього позивачем дитини породжує в батька обов`язок з її утримання.

Визначаючи розмір стягуваних аліментів, місцевий суд врахував стан здоров`я дитини, її вік та матеріальне становище, а також стан здоров`я і матеріальне становище відповідача, відсутність у нього на утриманні інших осіб.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінкузгідно зі статтями 76-78 81 89 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Посилання відповідача на порушення місцевим судом його права на призначення експертизи з метою визначення кровного споріднення з дитиною, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

За змістом частини четвертої статті 12, частин другої, третьої статті 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_2 , стверджуючи про свої наміри скористатися правом заявити клопотання про призначення експертизи, такого клопотання не заявляв ні в суді першої, ні в апеляційному суді.

Підставою для категоричного висновку про визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи, які в цій справі не були проведені. Однак судами встановлено з підтвердженням належними і допустимими доказами походження ОСОБА_3 від відповідача.

Що стосується доводів заявника про те, що він не заявляв клопотання про проведення генетичної експертизи у зв`язку з тим, що не довіряє судам, в яких відбувався розгляд справи, то за наявності обставин, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді, особи, які беруть участь у справі, можуть заявити йому відвід на підставах та в порядку, встановлених статтями 36 39 ЦПК України. Матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідачем такий відвід був заявлений. Крім того, проведення експертизи здійснюється відповідними експертними установами, а не судом.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко М. Ю. Тітов