Постанова

Іменем України

22 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 348/512/17

провадження № 61-15643св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Надвірнянська міська рада Івано-Франківської області,

третя особа - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції

в Івано-Франківській області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 18 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д.,

Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їхній дід - ОСОБА_4 , який за життя залишив заповіт, згідно з яким належну йому частину житлового будинку АДРЕСА_1 заповів їм.

Вказували, що 03 квітня 2008 року вони звернулися із заявами до Надвірнянської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини та видачу свідоцтв про право на спадщину, однак у видачі їм свідоцтв про право на спадщину відмовлено, оскільки у документі про право власності зазначено, що власником майна є ОСОБА_5 , а спадкодавцем є ОСОБА_4 , що унеможливлює встановити що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є одна і та ж особа. Крім того, ними не пред`явлено свідоцтво про право власності на домоволодіння в цілому після вчинення реконструкції даного житлового будинку.

Вказували, що ОСОБА_4 на початку 1998 року розпочав реконструкцію житлового будинку, однак, за життя не встиг оформити дозвільні документи на добудову (реконструкцію горища), здати його в експлуатацію та оформити на нього право власності. Інших осіб які могли б претендувати на спадкове майно не має.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд:

- встановити факт належності ОСОБА_4 договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 10 квітня 1996 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , про купівлю житлового будинку

АДРЕСА_1 , посвідченого державним нотаріусом Надвірнянської державної нотаріальної контори Мацук Н. С., зареєстрований в реєстрі № 2363;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку спадкового

майна - домоволодіння, яке знаходиться на

АДРЕСА_1 , з належними будівлями та спорудами,

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спадкового

майна - домоволодіння, яке знаходиться на

АДРЕСА_1 , з належними будівлями та спорудами.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 06 квітня 2017 року як третю особу без самостійних вимог щодо предмета спору залучено Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області.

Короткий судових рішень суду

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області

від 05 липня 2017 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 10 квітня 1996 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 10 квітня 1996 року державним нотаріусом Надвірнянської державної нотаріальної контори Мацук Н. С., зареєстрований в реєстрі за № 2363, належить ОСОБА_4 , громадянину України, уродженцю м. Коломия Івано-Франківської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Надвірна Івано-Франківської області.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку спадкового домоволодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1 , і складається з житлового будинку «А» загальною площею 173,9 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м, господарських будівель та споруд, а саме: гаражу «Б» площею 22,1 кв. м, літньої кухні «Б1» площею 17,1 кв. м, стайні «Б2» площею 13,6 кв. м, вбиральні «В» площею 1,7 кв. м, навісу «Г» площею 18,9 кв. м, навісу «Д» площею 21,5 кв. м, воріт «№ 1» площею 5,1 кв. м, огорожі «№ 3» площею 27,6 кв. м, огорожі «№ 4» площею 85,1 кв. м, загальною вартістю 555 679,00 грн.

Визнано право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку спадкового домоволодіння, яке знаходиться на АДРЕСА_1 , і складається з житлового будинку «А» загальною площею 173,9 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м, господарських будівель та споруд, а саме: гаражу «Б» площею 22,1 кв. м, літньої кухні «Б1» площею 17,1 кв. м, стайні «Б2» площею 13,6 кв. м, вбиральні «В» площею 1,7 кв. м, навісу «Г» площею 18,9 кв. м, навісу «Д» площею 21,5 кв. м, воріт «№ 1» площею 5,1 кв. м, огорожі «№ 3» площею 27,6 кв. м, огорожі «№ 4» площею 85,1 кв. м, загальною вартістю 555 679 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі надали докази того, що договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 10 квітня 1996 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина за заповітом на вищевказаний житловий будинок, позивачі є єдиними спадкоємцями за заповітом та прийняли спадщину, оскільки були зареєстровані та проживали разом з померлим за місцем знаходження спадкового домоволодіння, тому суд вважав, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області

від 05 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, третя особа - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно, закрито.

Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 07 грудня 2020 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (провадження № 61-327св21).

Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 прийняли спадщину, що відкрилася після смерті їхнього батька, ОСОБА_4 , тому вони є належними відповідачами у цій справі. Суд апеляційної інстанції, вважаючи, що рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2020 року питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_3 не вирішувалося, посилався на те, що ОСОБА_3 не відноситься до числа спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку в спадщині, однак, такі обставини можуть бути підставою не для закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а для відповідного висновку за результатами перегляду судового рішення.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області

від 05 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, третя особа - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_3

та ОСОБА_7 прийняли спадщину, що відкрилася після смерті їхнього батька ОСОБА_4 , а тому вони є належними відповідачами у цій справі. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції залишив поза увагою вказані обставини та вимоги закону, не визначився в повній мірі

з характером спірних правовідносин та складом їх учасників. Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії перегляду справи

в апеляційному порядку вирішувати питання щодо залучення співвідповідачів, тому у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку

з неналежним суб`єктним складом сторін. Наведене не позбавляє права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повторно звернутися в суд з аналогічним позовом до належних відповідачів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просять оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував того, що спадщина після смерті спадкодавця відкрилася до 01 січня

2004 року та була прийнята спадкоємцями, тому коло спадкоємців та розмір обов`язкової частки визначається за правилами статті 535 ЦК УРСР.

Вказують, що відповідно до положень статті 535 ЦК УРСР (чинної станом на час відкриття спадщини) неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Непрацездатними вважаються жінки - після досягнення 55 років та чоловіки - після досягнення 60 років; інваліди І, II, III груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія. У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов`язкову частку у спадщині. У осіб, які не досягай встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов`язкову частку у спадщині не виникає.

Тому вважають, що доводи ОСОБА_3 про те, що він, як непрацездатний син, станом на час відкриття спадщини після смерті його батька мав право на обов`язкову частку не знайшли свого підтвердження.

ОСОБА_3 не відноситься до числа спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку в спадщині, то оскаржуваним ним рішенням суду не вирішено питання щодо його прав на обов`язкову частку в спадщині.

Вважають, що оскільки судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_3 , тому апеляційне провадження відповідно до частини третьої статті 362 ЦПК України підлягає закриттю.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 412/1277/12 (провадження № 61-3704св19), від 05 вересня 2019 року

у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво), від 24 травня

2021 року у справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2021 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Також у листопаді 2021 року Надвірнянська міська рада Івано-Франківської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із заповітом, посвідченим 20 жовтня 1997 року приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Трух Н. М., зареєстрованого в реєстрі за № 3145, ОСОБА_4 належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 заповів своїм онукам (дітям ОСОБА_3 ) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Спадкоємцями першої черги померлого ОСОБА_4 є його син ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_7 .

У червні 2000 року ОСОБА_3 звернувся до Надвірняської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, що залишилося після смерті його батька ОСОБА_4 , а саме: квартиру

АДРЕСА_2 , два грошові вклади, автомобіль та причеп до нього.

04 липня 2000 року державним нотаріусом Надвірнянської державної нотаріальної контори видано чотири свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно яких спадкоємцями майна ОСОБА_4 є його діти -

ОСОБА_3 та ОСОБА_7 в рівних частках кожен. Спадкове майно, на яке видані свідоцтва складається з автомобіля марки «ВАЗ 2121», 1990 року випуску, причепа моделі «ММЗ-81021», грошових вкладів, 2/4 часток квартири АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 03 липня 2020 року № 383 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку як одержувач пенсії за віком

з 14 травня 1999 року.

31 липня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори

із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину, на обов`язкову частку, як непрацездатному, на майно, що складається з домоволодіння

АДРЕСА_1 , однак, державним нотаріусом Богородчанської районної державної нотаріальної контори йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, що передбачає обов`язкову частку, так як право власності на заявлене майно оформлено спадкоємцями за заповітом у судовому порядку.

Відповідно до повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 27 жовтня 2020 року ОСОБА_3 перебуває на обліку у Надвірнянському сервісному центрі та отримує пенсію за віком за Списком № 1 з 14 травня 1999 року, яку призначено відповідно поданої ним заяви від 27 травня 1999 року № 219.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Подаючи апеляційну скаргу на рішення Надвірнянського районного суду

Івано-Франківської області від 05 липня 2017 року, відповідно до якого

у порядку спадкування за заповітом визнано право власності на домоволодіння на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/ 2 частині за кожним, ОСОБА_3 посилався на те, що вказаним рішенням порушено його право на спадкування обов`язкової частки у спадщині яка охоплена заповітом, оскільки він станом на час відкриття спадщини був пенсіонером за віком, тобто непрацездатним.

Частинами першою та п`ятою статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу

в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,

в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК Українисторонами

в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста

і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами матеріального правовідношення, з приводу якого виник спір.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження,

а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного

провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених

у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору

є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів

й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не відкриття провадження.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі за своєю ініціативою і без згоди позивача залучати інших осіб до участі у справі як відповідачів чи співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені

у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі відповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів

і вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції

з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції

не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі

№ 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем

є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем

є відповідний орган місцевого самоврядування».

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , звертаючись до суду із цим позовом, визначили відповідачем Надвірнянську міську раду Івано-Франківської області.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, врахувавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в цій справі, встановивши, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 прийняли спадщину, що відкрилася після смерті їхнього батька ОСОБА_4 , дійшов правильного висновку про те, що вони

є належними відповідачами у цій справі, та обґрунтовано відмовив

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

При цьому апеляційний суд правильно зазначив, що ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 не позбавлені права повторно звернутися в суд з аналогічним позовом до належних відповідачів.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередні інстанцій не врахували висновків у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 412/1277/12 (провадження № 61-3704св19), від 05 вересня 2019 року

у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво), від 24 травня

2021 року у справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19), не заслуговують на увагу, оскільки в справах інші фактичні обставини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України»,

§ 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення -без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення апеляційного суду не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове

рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 18 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк