Постанова

Іменем України

14 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 349/1607/22

провадження № 61-7739св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Рогатинський аграрний фаховий коледж,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року у складі судді Могили Р. Г. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року

у складі колегії суддів: Максюти І. О., Василишин Л. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Рогатинського аграрного фахового коледжу про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання поновити нарахування та виплату середнього заробітку.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 1999 року працює вихователем

у Рогатинському коледжі-агрофірмі, який 28 квітня 2021 року перейменовано

на Рогатинський аграрний фаховий коледж. 01 вересня 2014 року позивача переведено на посаду вихователя гуртожитку вказаного навчального закладу.

29 березня 2016 року з ним укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, і станом на тепер він проходить військову службу на посаді старшого солдата у військовій частині.

З дати укладення контракту до 18 липня 2022 року, тобто до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» відповідач виплачував йому середній заробіток за посадою відповідно до гарантій, передбачених частиною третьою статті 119 КЗпП України. З 19 липня 2022 року відповідач продовжував виплачувати середній заробіток.

Однак наказом директора Рогатинського аграрного фахового коледжу від

17 жовтня 2022 року № 160-к ОСОБА_1 було припинено нарахування та виплату середнього заробітку з 01 жовтня 2022 року у зв`язку з унесенням змін до частини третьої статті 119 КЗпП України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та листа Міністерства освіти і науки України від 04 жовтня 2022 року № 1/11636-22 щодо збереження середнього заробітку педпрацівникам, які служать за контрактом.

Оспорюваний наказ ОСОБА_1 вважав незаконним, оскільки він був призваний на військову службу під час мобілізації в особливий період, який розпочався з 17 березня 2014 року та продовжує діяти після введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року. Не заперечує, що після набрання чинності 19 липня 2022 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» він втратив право на гарантії щодо збереження середнього заробітку за місцем праці, що були передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, однак на нього поширюються гарантії, встановлені частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», - як на педагогічного працівника, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ від 17 жовтня

2022 року № 160-к «Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_1 »; зобов`язати відповідача поновити йому нарахування та виплату середнього заробітку з 01 жовтня 2022 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з норм статті 119 КЗпП України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», статті 57 Закону України «Про освіту» та, встановивши, що у новій редакції частини третьої статті 119 КЗпП України виключено таку гарантію, як збереження середнього заробітку за працівником, який призваний на військову службу чи прийнятий на військову службу за контрактом, дійшов висновку, що оскільки позивач проходить військову службу за контрактом, тобто в добровільному порядку, а не за призовом, то гарантії, передбачені частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», на нього не поширюються. Отже, керівник навчального закладу правомірно видав наказ від 17 жовтня 2022 року № 160-к «Про припинення збереження середнього заробітку ОСОБА_1 ». З огляду на відмову в задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування цього наказу інша позовна вимога, яка є похідною від першої, також не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

24 травня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року

і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що у зв?язку з набранням чинності 19 липня 2022 року Законом України № 2352-IХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» позивач втратив право на гарантії щодо збереження середнього заробітку за місцем роботи, що були передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України, проте на нього як на педагогічного працівника, який проходить військову службу на особливий період (в тому числі за контрактом, що укладений у особливий період), стали поширюватися гарантії щодо збереження середнього заробітку, визначені частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту».

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Рогатинського районного суду Івано-Франківської області.

01 серпня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 з 01 вересня 1999 року працює у Рогатинському коледжі-агрофірмі, який в квітні 2021 року перейменований на Рогатинський аграрний фаховий коледж, та з 01 вересня 2014 року займає посаду вихователя гуртожитку.

29 березня 2016 року з військовослужбовцем ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію та призначено на посаду старшого солдата у військовій частині.

Наказом директора Рогатинського державного аграрного коледжу ОСОБА_3 від 29 березня 2016 року № 34-к на підставі статті 119 КЗпП України, у зв`язку

з призовом на військову службу за вихователем гуртожитку ОСОБА_1 збережено робоче місце та виплату середнього заробітку з 29 березня 2016 року до дня фактичної демобілізації.

19 липня 2022 року наказом директора Рогатинського аграрного фахового коледжу ОСОБА_3 № 94-к на підставі Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IХ «Про внесення змін до деяких Законів України щодо оптимізації трудових відносин», з 19 липня 2022 року ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату середнього заробітку.

Наказом директора Рогатинського аграрного фахового коледжу ОСОБА_3 від 22 вересня 2022 року № 142-к на підставі статті 57 Закону України «Про освіту»

з 19 липня 2022 року ОСОБА_1 поновлено нарахування та виплату середнього заробітку.

Наказом директора Рогатинського аграрного фахового коледжу ОСОБА_3 від 17 жовтня 2022 року № 160-к ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату середнього заробітку з 01 жовтня 2022 року.

Підставами для видання оспорюваного наказу були Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких Законів України щодо оптимізації трудових відносин» та лист Міністерства освіти і науки України від

04 жовтня 2022 року № 1/11636-22 щодо збереження середнього заробітку працівникам, які служать за контрактом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня

1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу»

(далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

У листі Міністерства оборони України від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417 щодо особливого періоду зазначено, що особливий період в Україні настав із

17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації

(17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала

у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб, який

у подальшому неодноразово продовжувався та діє дотепер.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів

є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки

і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

У кодексі законів про працю України надано визначення трудового договору.

Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою,

з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Глава VII Закону № 2232-ХІІ регулює особливості призову під час мобілізації.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 53

і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та

у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи

і посада».

Таким чином, із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни

у регулюванні трудових відносин за участю працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, відповідно до яких з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Отже, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня

2022 року правових підстав для збереження середнього заробітку за таким працівником немає.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП України, відповідно до якої роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.

Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призову на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов`язку стосовно виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що Рогатинський аграрний фаховий коледж видав 17 жовтня 2022 року наказ № 160-к щодо припинення

з 01 жовтня 2022 року нарахування та виплати позивачу середнього заробітку.

Враховуючи наведене та з огляду на те, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX немає правових підстав для збереження середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності цим Законом, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив правильний висновок про відмову

в задоволенні позовних вимог.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами застосовані правильно.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Враховуючи наведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції від 19 липня 2022 року, адже вони мали місце в період після набрання чинності вказаною нормою права.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43 44 Конституції України.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної

в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів, з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України

є найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3 Рішення від 22 травня 2018 року

№ 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи

з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто в разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи

з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду від

12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії».

Оскільки норми частини третьої статті 119 КЗпП України стосовно збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплату середнього заробітку позивачу з 01 жовтня 2022 року.

Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов`язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ.

Зважаючи на зазначені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та ЄСПЛ, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та спричиняє погіршення становища внаслідок застосування Закону № 2352-ІХ, є необґрунтованими.

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року

у справі № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23).

Аргументи касаційної скарги про те, що на позивача, як на педагогічного працівника, який проходить військову службу на особливий період (в тому числі за контрактом, що укладений у особливий період), стали поширюватися гарантії щодо збереження середнього заробітку, визначені частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту»,є безпідставними, оскільки судами попередніх інстанцій дана належна та обґрунтована оцінка цим доводам.

Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, по своїй суті зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,

у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого

2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 31 січня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 квітня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Є. Червинська