Постанова

Іменем України

20 січня 2021року

м. Київ

справа № 351/826/19

провадження № 61-21560св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Бурлакова С. Ю. , Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Заболотівська селищна рада об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Мандзюк Віктор Борисович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подану адвокатом Мандзюком Віктором Борисовичем, на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2019 року у складі судді Калиновського М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Девляшевського В. А., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Заболотівської селищної ради об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що під індивідуальне житлове будівництво на підставі рішення № 5 виконавчого комітету Заболотівської селищної ради від 25 лютого 1966 року її батько ОСОБА_5 отримав земельну ділянку площею 700 кв. м на АДРЕСА_1 , на якій разом із дружиною ОСОБА_6 у 1972 році побудував житловий будинок.

Вказаний будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Правовстановлюючих документів на будинок не збереглось.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, за життя заповіт не залишив.

На момент його смерті в домогосподарстві були також зареєстровані та проживали дружина ОСОБА_6 , донька ОСОБА_1 (позивачка), та син ОСОБА_8 (брат позивачки), які вступили в управління спадковим майном та яким стало належати: ОСОБА_6 4/6 частини будинковолодіння, ОСОБА_1 - 1/6 частини, ОСОБА_8 - 1/6 частини.

Після смерті у 2003 році ОСОБА_8 його спадкоємцями є ОСОБА_6 (мати), ОСОБА_2 (дружина) та діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які успадкували: ОСОБА_6 - 17/24 частин будинковолодіння, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - по 1/24 частині кожний.

Після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , вона (позивачка) є єдиною спадкоємицею всього належного їй майна та у встановлений законом строк звернулась до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20 вересня 2018 року приватний нотаріус Снятинського районного нотаріального округу Лахнюк О. М. відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок на АДРЕСА_2 у зв`язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючого документу з державною реєстрацією права власності за спадкодавцем.

Посилаючись на відсутність правовстановлюючих документів, позивачка просила визнати за нею право власності на 21/24 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських споруд та будівель на АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Снятинського районного суду від 10 липня 2019 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 21/24 частини житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться на АДРЕСА_2 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачка є єдиним спадкоємцем спірного майна після смерті матері, яка прийняла спадщину, інших спадкоємців немає. У зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спірне будинковолодіння, суд вважав можливим визнати право власності на нього у судовому порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року рішення Снятинського районного суду від 10 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, та зазначив, що позивачка набула право власності на спадкове майно після смерті своєї матері.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через представника Мандзюка В. Б. подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржені судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не з`ясували, чи не відноситься спірний будинок до колгоспного чи робочого двору та помилково вважали його спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_6 , не врахували правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Крім того, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були належним чином повідомлені про розгляд справи та не були присутні у судовому засіданні.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Снятинського районного суду Івано-Франківської області справу № 351/826/19 за позовом ОСОБА_1 до Заболотівської селищної ради об`єднаної територіального громади, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2020 року вищезазначену справу призначено до судового розгляду.

Обставини справи

Встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6. перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 січня 1952 року та є батьками позивачки ОСОБА_1 .

На підставі рішення № 5 виконавчого комітету Заболотівської селищної ради від 25 лютого 1966 року ОСОБА_7 було виділено земельну ділянку під індивідуальне житлове будівництво на АДРЕСА_1 (у 1990 році перейменована на АДРЕСА_2 .

Згідно з актом про відведення присадибної земельної ділянки від 01 липня 1966 року ОСОБА_7 виділено земельну ділянку площею 700 кв. м.

Відповідно до копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3 побудований у 1972 році.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько позивачки ОСОБА_8 , після смерті якого відкрилась спадщина за законом на 1\2 частину будинку, спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину, були дружина ОСОБА_6 , дочка - позивачка ОСОБА_1 та син ОСОБА_8 . Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_8 , належну йому частку у будинку успадкували спадкоємці за законом: мати ОСОБА_6 , дружина та двоє синів - відповідачі у справі. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивачки ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилась спадщина за законом, позивачка є єдиною спадкоємицею першої черги, яка прийняла спадщину.

Постановою приватного нотаріуса Снятинського районного нотаріального округу 12 вересня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 після смерті її матері ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки у спадкоємиці відсутній правовстановлюючий документ з державною реєстрацією права власності за померлою на спадкове майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подану адвокатом Мандзюком В. Б., на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування такого майна, що визначаються на час відкриття спадщини, та згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

За змістом частин четвертої та п`ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 01 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК Української РСР 1963 року.

Спадкові відносини виникають з моменту відкриття спадщини.

Частиною першою статті 529 ЦК Української РСР встановлено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, у рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Статтею 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , після смерті якого відкрилась спадщина за законом. Оскільки спірний будинок був побудований у 1972 році на земельній ділянці, яка була відведена під будівництво, під час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, спадковою була 1/2 частка будинку. Спадкоємцями першої черги, які прийняли спадщину були: дружина спадкодавця ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_1 та син ОСОБА_8 спадкоємці свідоцтва про право на спадщину за законом не отримали.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_8 , після смерті якого відкрилась спадщина за законом, яку прийняли спадкоємці першої черги, але не оформили свої спадкові права: мати спадкодавця ОСОБА_6 , дружина та двоє синів - відповідачі у справі.

Таким чином, на час смерті матері позивачки ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 спадщина за законом відкрилась на 17/24 частин спірного будинку, оскільки спадкодавцю належала 1/2 як співвласниці будинку, 1/6 після смерті чоловіка ОСОБА_7 , 1/24 після смерті сина ОСОБА_8 .

Позивачка після смерті матері спадщину прийняла, оскільки у шестимісячний строк звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ( частина перша статті 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (частина перша статті 1297 ЦК України).

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Звертаючись до суду з позовом, позивачка як на підставу позову про визнання права власності на спірне майно посилалася на відсутність правовстановлюючих документів на нього, внаслідок чого нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.

Встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за вказаною вище адресою побудовано під час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у шлюбі та був їх спільною сумісною власністю відповідно до статті 22 Кодексу законів про шлюб та сім`ю.

Встановивши, що житловий будинок, який є предметом спору, збудований батьками позивачки на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці на підставі наданого виконавчим комітетом дозволу на його будівництво, належав їм на праві спільної сумісної власності, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 21/24 частини (17/24 (частини після смерті матері) + 1/6 або 4/24 частини (які позивачка успадкувала після смерті батька ОСОБА_7 ) будинковолодіння на АДРЕСА_2 у порядку спадкування.

Доводи касаційної скарги з приводу того, що спірний будинок не зареєстрований, колегія суддів відхиляє, виходячи з такого.

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року.

Вказана Інструкція передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції). Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Встановлено, що будинок, який є предметом спору, побудований батьками позивачки у 1972 році на відведеній для цього на підставі рішення виконавчого комітету Заболотівської селищної ради від 25 лютого 1966 року земельній ділянці площею 700 кв. м.

Згідно з копією технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3 , виданого Обласним комунальним підприємством «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 24 листопада 2016 року, на земельній ділянці розташовані під літерою «А» - житловий будинок, 1972 року будівництва, «Б» - літня кухня, «В» - сарай, «Г» - вбиральня, № 1 - огорожа, «№ 2 - криниця.

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж об`єкта спірний житловий будинок відповідає державним будівельним нормам, санітарно-екологічним нормам та правилам, протипожежним та іншим нормам і правилам, що забезпечують безпечну для життя та здоров`я людей експлуатацію об`єкта.

Аргументи скарги про помилкове неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15, колегія суддів вважає безпідставними, так як фактичні обставини у справі, яка переглядається, і у справі № 6-350цс15 є різними.

Посилання у касаційній скарзі на неналежне повідомлення апеляційним судом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розгляд справи і, як наслідок, відсутність їх у судовому засіданні при вирішенні спору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спростовується матеріалами справи.

Так, відповідно до договорів про надання правової допомоги від 19 серпня 2019 року, укладених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з адвокатом Мандзюком В. Б., останній зобов`язався представляти їх інтереси, зокрема в судах першої та апеляційної інстанцій.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що адвокат Мандзюк В. В., який представляв інтереси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , був належним чином повідомлений про розгляд справи, згідно з журналом судового засідання від 29 жовтня 2019 року був присутній у судовому засіданні, надавав свої пояснення та приймав участь у судових дебатах.

Інші аргументи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції та апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, чи незгоди заявників із відповідними висновками суду.

Верховний Суд не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та переоцінювати їх згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального та процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , подану адвокатом Мандзюком Віктором Борисовичем, залишити без задоволення.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 10 липня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун