Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 352/1547/18

провадження № 61-12393св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Воробйової І. А., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рона», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2019 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Томиної О. О., Мелінишиної Г. П., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Рона» (далі - ТОВ «Компанія «Рона»), ОСОБА_2 про визнання заяви, договорів поруки та іпотеки недійсними, скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що внаслідок зловмисної домовленості посадових осіб ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «Компанія «Рона» 26 лютого 2014 року укладено генеральний договір № ЮР/1.14-17 та кредитний договір № 1.14-16, а її чоловік ОСОБА_2 , перебуваючи під незаконним впливом третіх осіб, приховавши від неї низку суттєвих обставин, переконав її надати згоду на тимчасове передання майна подружжя в іпотеку для забезпечення зобов`язань ТОВ «Компанія «Рона» за кредитним договором. Надалі ТОВ «Компанія «Рона» припинила виконання кредитних зобов`язань, що призвело до здійснення державної реєстрації права власності на іпотечне майно за ПАТ «ПУМБ».

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати недійсною її заяву про надання згоди на укладання ОСОБА_2 як майновим поручителем ТОВ «Компанія «Рона» договору про передачу в іпотеку адміністративно-виробничої будівлі та земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір від 09 липня 2014 року № 1, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Рона»; визнати недійсним іпотечний договір від 09 липня 2014 року № 1.14-16/17/І-6 (без видачі заставної); визнати протиправними рішення та дії ПАТ «ПУМБ» щодо набуття права власності на предмети іпотеки за заниженою ринковою вартістю предметів іпотеки станом на 26 січня 2017 року; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, якими вирішено зареєструвати за ПАТ «ПУМБ» право власності на земельну ділянку та адміністративно-виробничі будівлі, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Тисменицького районного суду від 20 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, закрито провадження у цій справі у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у цій справі має місце спір щодо договору майнової поруки та іпотечного договору, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, та щодо права власності на майно (нерухоме майно, в тому числі землю), реєстрації прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, та на майно, щодо якого наявний спір, є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи, а тому цей спір за ознаками відповідає спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Вказувала на те, що вона, пред`являючи цей позов, діяла як фізична особа, власник майна на праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 , ніколи не була підприємцем та не діяла як представник юридичної особи.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що норми процесуальних законів, які регулюють господарське та цивільне судочинство, не містять обмежень щодо участі у справах позовного провадження як сторін юридичних та фізичних осіб. Однак фізична особа, яке не є суб`єктом господарювання, може бути відповідачем у справі, яка розглядається за правилами господарського судочинства, в порядку виключення із загального правила.

У зазначеному випадку провадження у справі здійснюється стосовно ряду позовних вимог, які пов`язані між собою. Позовна вимога про визнання недійсним одностороннього правочину у формі заяви про надання згоди на укладення іпотечного договору не може розглядатись у господарських судах. Також позовні вимоги щодо визнання недійсним іпотечного договору, визнання протиправними дій ПАТ «ПУМБ» та скасування реєстраційних дій пов`язані та спрямовані на захист її права власності, яке було порушене. Ці правовідносини не виникли із господарської діяльності ОСОБА_1 та не спрямовані на захист цієї господарської діяльності, оскільки метою пред`явлення позову є захист її права власності.

Крім того, суб`єктний склад спору характерний саме для цивільного судочинства, адже позивачем є фізична особа, яка не є суб`єктом господарювання, серед відповідачів також є фізична особа - ОСОБА_2 .

При цьому договір іпотеки за своїм правовим статусом не може бути господарським договором, оскільки є додатковим, акцесорним, таким, що забезпечує виконання основного договору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2019 року ПАТ «ПУМБ» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 травня 2019 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Заявником у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги, зазначені судом, усунуто.

Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила:

визнати недійсним односторонній правочин, вчинений нею шляхом складення заяви про надання згоди на укладання її чоловіком ОСОБА_2 як майновим поручителем ТОВ «Компанія «Рона» договору про передачу в іпотеку нерухомого майна, а саме: адміністративно-виробничих будівель по АДРЕСА_1 , та земельної ділянки площею 1,3504 га за цією ж адресою, справжність підпису на якій засвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Бородовською Н. О. 27 червня 2014 року за реєстровим № 366;

визнати недійсним договір від 09 липня 2014 року № 1, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Компанія «Рона» зі змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою від 01 січня 2015 року № 1;

визнати недійсним нотаріально посвідчений іпотечний договір від 09 липня 2014 року (без видачі заставної), укладений між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_2 , зі всіма змінами та доповненнями;

визнати протиправними рішення та дії «ПУМБ» щодо набуття права власності на предмети іпотеки згідно з іпотечним договором від 09 липня 2014 року по заниженій ринковій вартості предметів іпотеки станом на 26 січня 2017 року щодо нерухомого майна, оціненого у 3 870 029,00 грн, та земельної ділянки, оціненої у 2 903 708,00 грн;

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень за індексними № 33665629, 33665356 від 01 лютого 2017 року, прийняті приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фрісом І. П., яким вирішено зареєструвати за ПАТ «ПУМБ» право власності на земельну ділянку площею 1,3504 га по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 370113126258, та на приміщення адміністративно-виробничі будівлі, складова частина об`єкта нерухомого майна: адмінбудинок площею 1 203,5 кв. м, виробничий цех площею 1865,1 кв. м, трансформаторна підстанція площею 50,9 кв. м, що знаходиться за цією ж адресою, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 370059826258.

У порядку цивільного судочинства, відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України, суди розглядають справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства .

Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом із тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Так, за частиною першою статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, а також фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Тобто право на звернення до господарського суду мають і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу.

Так, пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Поняття господарської діяльності визначено статтею 3 Господарського кодексу України, згідно з якої під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (стаття 2 Господарського кодексу України).

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком судів, з огляду на таке.

Основною вимогою у цій справі є вимога позивачки - фізичної особи ОСОБА_1 про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого нею шляхом складання заяви про надання згоди на укладанняіншим з подружжя ОСОБА_2 як майновим поручителем ТОВ «Компанія «Рона» договору про передачу в іпотеку спільного сумісного майна подружжя, з правовим обґрунтуванням позовних вимог, зокрема і нормами статті 65 СК України, та посиланням на те, що передане в іпотеку майно є спільним сумісним майном подружжя.

Отже, така згода за своєю правовою природою є правочином одного з подружжя щодо розпорядження спільним сумісним майном.

Зважаючи на предметну та суб`єктну юрисдикцію, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимога позивачки про визнання недійсним одностороннього правочину підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а не у порядку господарського судочинства, як помилково зазначено судами.

Інші вимоги про визнання недійсним іпотечного договору та скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень є похідними від вищезазначеної вимоги, оскільки їх задоволення залежить від задоволення іншої позовної вимоги - про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого позивачкою шляхом складання заяви про надання згоди на укладання іншим з подружжя договору (основної вимоги).

Отже, зазначений спір за своєю правовою природою стосується розпорядження спільним сумісним майном подружжя і виникає із сімейних, а не господарських правовідносин.

Подібний висновок міститься у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі № 909/611/19.

При цьому, переглядаючи судове рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції помилково посилався на правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) щодо застосування положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України, зазначаючи, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці, оскільки ним не враховано конкретних обставин справи.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

З огляду на заявлені вимоги позивачки, фактичні обставини справи, судову правозастосовну практику, яка склалася за наслідками розгляду справ за подібних спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що ця справа, враховуючи суб`єктний склад спірних правовідносин, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулась позивач, та характер спірних правовідносин, має розглядатись за правилами цивільного судочинства.

Отже, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для розгляду справи за правилами цивільного судочинства, вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 406 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 травня 2019 року скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: Б. І. Гулько І. А. Воробйова Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк