Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 352/1824/16-ц
провадження № 61-7356св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
за первісним позовом
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , Угринівська сільська рада,
за зустрічним позовом
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_1 , Угринівська сільська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2018 року у складі судді Хоминець М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Максюти І. О., Бойчука І. В., Матківського Р. Й.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), Угринівської сільської ради про визнання правочину недійсним.
Позов обгрунтований тим, що його мати ОСОБА_3 була власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,1686 га, розташованої на території Угринівської сільської ради, що підтверджується актом на право приватної власності на землю, виданого 29 липня 2003 року Угринівською сільською радою, серія П-ІФ № 030548. Після її смерті, у квітні 2014 року, він звернувся до Тисменицької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.
На його замовлення виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
03 листопада 2016 року рішенням державного кадастрового реєстратора відділу Держгеокадастру у Тисменицькому районі йому відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з тих підстав, що належна ОСОБА_3 земельна ділянка перетинається із земельною ділянкою, належною ОСОБА_2 . Площа накладення земельних ділянок становить 13,3419%.
Згідно з договором купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26 січня 2009 року, укладеного між Угринівською сільською радою та ОСОБА_2 , останній набув земельну ділянку площею 0,0847 га у власність, для розміщення пункту із технічного обслуговування автомобілів. При продажі земельної ділянки, виготовленні технічної документації та державного акта відповідач не провів зведення меж суміжних ділянок по координатах, внаслідок чого має місце накладення земельних ділянок, належних ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Угринівська сільська рада помилково відчужила відповідачу частину землі, яка була у власності ОСОБА_3 з 2003 року та на яку видано державний акт.
Просив визнати недійсним договір купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0847 га від 26 січня 2009 року серії ВМВ №792551, кадастровий номер 2625886801:02:010:0063, укладений між Угринівською сільською радою та ОСОБА_2 ; визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 898618 на право власності на земельну ділянку площею 0,0847 га на АДРЕСА_1 , скасувати його державну реєстрацію та кадастровий номер (т. 1, а. с. 5-7).
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2017 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, накладено заборону на відчуження спірної земельної ділянки площею 0,0847 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 2625886801:02:010:0063, розташованої на АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 (т. 1, а. с.62).
У березні 2017 року ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Угринівської сільської ради про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акта на право приватної власності на землю.
Зустрічний позов обгрунтований тим, що на підставі державного акта від 30 грудня 2009 року, серія ЯИ № 898618, на право власності на земельну ділянку він є власником земельної ділянки площею 0,0847 га несільськогосподарського призначення на АДРЕСА_1 для розміщення пункту технічного обслуговування автомобілів, на підставі договору купівлі-продажу від 26 січня 2009 року. До придбання ним у власність ця земельна ділянка в установленому порядку була передана та перебувала в його користуванні на підставі рішення сільської ради та правовстановлюючих документів. Він протягом чотирнадцяти років є належним та добросовісним користувачем та власником цієї земельної ділянки з побудованим на ній об`єктом нерухомості. За життя ОСОБА_3 не зазначала про порушення прав на займану ним земельну ділянку чи її частину, оскільки ніколи нею не користувалась.
З долучених позивачем копій державного акта на землю та рішення ради від 10 грудня 1993 року очевидна невідповідність площі, розміщення та цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_3 , оскільки з копії рішення Угринівської сільської ради вбачається, що ОСОБА_3 надано земельну ділянку лише для будівництва і обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2 , площею 0,13 га. В рішенні немає інформації про надання земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1686 га на території Угринівської сільської ради, на яку через десять років виданий держаний акт, датований 29 липня 2003 року.
Із відповіді державного кадастрового реєстратора про відмову у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру вбачається, що має місце недостовірність відомостей в пояснювальній записці, акті передачі межових знаків на зберігання 03 лютого 2016 року, оскільки вони не могли бути передані померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Також відсутній підпис суміжного землевласника ОСОБА_2 , адреса земельної ділянки не відповідає вимогам для присвоєння номера будинку, координати земельної ділянки в електронному документі не відповідають координатам земельної ділянки в документації із землеустрою. У зв`язку з цим державним кадастровим реєстратором рекомендовано привести документацію із землеустрою у відповідність до норм чинного законодавства.
Просив визнати недійсним рішення Угринівської сільської ради без номера від 10 грудня 1993 року про надання ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку на масиві АДРЕСА_2 та державний акт на право приватної власності на землю від 29 липня 2003 року про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки, площею 0,1686 га на території Угринівської сільської ради для ведення особистого селянського господарства. В позові ОСОБА_1 відмовити.
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2017 року зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача за первісним позовом ОСОБА_4 про закриття провадження за зустрічним позовом ФОП ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тисменицького районного суду від 14 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року, відмовлено у первісному позові ОСОБА_1 .
Зустрічний позов ФОП ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсним державний акт серії П-ІФ № 030548 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1686 га для ведення особистого селянського господарства на території Угринівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області, виданого ОСОБА_3 29 липня 2003 року.
Відмовлено у зустрічному позові ОСОБА_2 в частині визнання недійсним рішення Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року про надання у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку на масиві на АДРЕСА_2 .
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 640,00 грн судових витрат.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_2 з 2005 року був належним користувачем земельної ділянки, а з 2009 року є власником земельної ділянки площею 0,0847 га, кадастровий номер 2625886801:02:010:0063, для розміщення пункту із технічного обслуговування автомобілів, яка розташована на АДРЕСА_1 .
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами недійсність договору купівлі - продажу земельної ділянки, а також порушення цим правочином та виданим на його підставі державним актом його права на отримання у спадщину земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.
Щодо зустрічного позову, то суд встановив, що Угринівська сільська рада не приймала рішення від 10 грудня 1993 року про передачу спадкодавцю ОСОБА_3 у приватну власністьземельної ділянки, площею 0,1686 га для ведення особистого підсобного господарства, тому дійшов висновку про недійсність державного акта від 29 липня 2003 року. Цим державним актом, на підставі якого ОСОБА_1 оформлює спадщину на земельну ділянку, порушуються права ОСОБА_2 з огляду на те, що зазначена у державному акті та виготовленій на його підставі технічній документації земельна ділянка під час внесення відомостей про її межі до Державного земельного кадастру на 13,3419 % накладається на земельну ділянку позивача, площа накладення становить 0,0225 га.
Вимогу за зустрічним позовом про визнання недійсним рішення Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року про надання у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку на масиві на АДРЕСА_2 суд визнав необґрунтованою, оскільки це рішення не стосується приватизації земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства, площею 0,1686 га. Суд встановив відсутність рішення сільської ради про передачу спадкодавцю ОСОБА_3 у власність спірної земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними у рішенні суду першої інстанції, зазначивши, що справу розглянуто в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог закону, а тому підстав для його скасування чи зміни немає.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що враховуючи відсутність правової підстави набуття у власність земельної ділянки площею 0, 1686 га не можна вважати, що ОСОБА_3 набула право на неї раніше, ніж відповідач, саме на частину земельної ділянки, яка у наступному була передана ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення першої та апеляційної інстанцій, просив їх скасувати, задовольнити первісний позов, у зустрічному позові відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи.
Станом на 2003 рік строк добросовісного і належного користування ОСОБА_3 земельною ділянкою площею 0, 1686 га в урочищі «Біля Берестки» становив 32 роки, що підтверджується довідкою Угринівської сільської ради від 23 травня 2017 року № 1069, відповіддю Угринівської сільської ради від 29 травня 2017 року, отриманої на адвокатський запит, відповіддями архівного відділу Тисменицької районної державної адміністрації від 09 червня 2017 року № 95/01-17, від 23 травня 2017 року № 94/01-17, трудовою книжкою колгоспниці ОСОБА_5 , відповіддю державного підприємства «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 10 грудня 1993 року. Неправомірність передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки підтверджується ситуаційною схемою земельною ділянки за 2004 рік, яка виготовлялася для проекту землеустрою при передачі ОСОБА_2 земельної ділянки в оренду.
Згідно з відповіддю Угринівської сільської ради від 07 червня 2017 року № 106, отриманої на адвокатський запит, договір оренди земельної ділянки площею 0, 0847 га, укладеного з ОСОБА_2 , відсутній.
Рішення Угринівської сільської ради від 26 червня 2008 року, на яке посилається ОСОБА_2 на обгрунтування своїх вимог, стосується права власності на житловий будинок, яким не є пункт технічного обслуговування автомобілів.
З наданих ОСОБА_2 копій документів випливає, що висновок Державної землевпорядної експертизи обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України виданий 19 січня 2004 року, проте матеріали ( № 2064) для розгляду і висновку надійшли 30 грудня 2004 року, що є неможливим.
З урахуванням правовідносин, які виникли між сторонами, суд першої інстанції безпідставно відмовив у залученні до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відділ Держгеокадастру у Тисменицькому районі Івано-Франківської області.
Незважаючи на неодноразові клопотання, суд не забезпечив участь у справі представника Угринівської сільської ради, а також не з`ясував її позиції, оскільки спір стосується безпосередньо її діяльності.
Суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у долученні доказу на підтвердження передачі у приватну власність іншої земельної ділянки саме за рішенням Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року, який підтверджує, що в 1993 році в с. Угринів проводилася масова приватизація.
Суд першої інстанції безпідставно відмовив у витребуванні інвентаризаційної справи і абрису нерухомого майна - пункту технічного обслуговування автомобілів за адресою АДРЕСА_1 , що належить ФОП ОСОБА_2 .
Задовольнивши зустрічний позов в частині, суд першої інстанції взяв до уваги недопустимий доказ - архівну копію протоколу сесії сільської ради від 12 липня 1994 року, оскільки відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України копії документів є недопустимими доказами, в порушення вимог статті 43 ЦПК України отримані не учасником справи, а адвокатом С. Жичицькою, повноваження якої як представника в матеріалах справи відсутні.
Позбавивши родину позивача права власності на земельну ділянку, яка є засобом існування, використовувалась для вирощування сільськогосподарської продукції, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнивши зустрічний позов, не зазначив, яке цивільне право ОСОБА_2 порушено ОСОБА_1 . Ні суд, ні позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не обгрунтували, яким чином акт індивідуальної дії порушує його право Суд задовольнив зустрічний позов про визнання недійсним рішення сільської ради та державного акта без надання ОСОБА_2 рішення органу місцевого самоврядування.
Суди не звернули уваги, що при продажу земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 не було проведено зведення меж суміжних ділянок по координатах, внаслідок чого має місце накладення земельних ділянок.
Угринівська сільська рада помилково відчужила частину земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_3 з 2003 року. Помилки, що призводять до недійсності правочину стосуються правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об`єкта. Розмір та конфігурація земельної ділянки на момент укладення угоди не відповідали дійсності. При оформленні права власності на земельну ділянку порушені вимоги статті 198 ЗК України, не проведено комплекс робіт, виконуваних для визначення меж земельної ділянки, які включають погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.
Суди не звернули уваги, що згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно до присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власника (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Відповідно до пункту 10 статті 28-1 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом, є дійсними.
Аргументи інших учасників справи
У травні 2019 року ФОП ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Зазначив про обгрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
ОСОБА_1 не довів обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду та зводяться до переліку доказів, які не є належними і допустимими, що підтверджують надання в установленому порядку ОСОБА_3 спірної земельної ділянки.
Суд встановив, що земельна ділянка у власність ОСОБА_3 в установленому порядку не передавалася, тому доводи касаційної скарги про позбавлення ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку є необ`єктивними.
Порушення його цивільного права полягає в тому, що ОСОБА_1 оспорює його право власності на земельну ділянку, вважаючи, що вона накладається на належну ОСОБА_3 земельну ділянку згідно з державним актом на право власності від 29 липня 2003 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що мати позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 користувались суміжними земельними ділянками на території Угринівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області.
Після смерті ОСОБА_3 , у квітні 2014 року, позивач у передбаченому законом порядку прийняв спадщину.
Відповідно до державного акта від 29 липня 2003 року, серія ІІ-ІФ № 030548, на право приватної власності на землю, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, серія ІФ № 13-37-2/1234, виданого Угринівською сільською радою на підставі рішення Угринівської сільської ради народних депутатів від 10 грудня 1993 року, ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1686 га для ведення особистого селянського господарства на території Угринівської сільської ради (т. 1, а. с. 8).
Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26 січня 2009 року Угринівська сільська рада Тисменицького району продала приватному підприємцю ОСОБА_2 земельну ділянку, розташовану на АДРЕСА_1 , розміром 0,0847 га, кадастровий номер 2625886801:02:010:0063, для розміщення пункту з технічного обслуговування автомобілів (т. 1, а. с. 11-12, 154-155).
Відповідно до державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 30 грудня 2009 року, серія ЯИ № 898618, виданого Угринівською сільською радою, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26 січня 2009 року, серія ВМВ №792551, № 792552, реєстраційний № 187, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0847 га, що розташована на АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки для розміщення пункту з технічного обслуговування автомобілів (т. 1, а. с. 9 - 10).
Під час оформлення спадщини на земельну ділянку після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , на замовлення ОСОБА_1 у 2016 році виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Рішенням державного кадастрового реєстратора відділу Держгеокадастру в Тисменицькому районі від 03 листопада 2016 року відмовлено у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру, оскільки координати земельної ділянки в електронному документі не відповідають координатам земельної ділянки в документації із землеустрою, а саме має місце перетин цієї земельної ділянки із земельною ділянкою з кадастровим номером 2625886801:02:010:0063, яка належить ОСОБА_6 ; площа перетину земельних ділянок становить 13,3419 % (т.1, а. с.15-17).
Відповідно до рішення Угринівської сільської ради від 26 серпня 2003 року надано дозвіл підприємцю ОСОБА_2 на вибір земельної ділянки та збір матеріалів попереднього погодження і складання проєкту відведення земельної ділянки, площею 0,0847 га із земель запасу Угринівської сільської ради для влаштування станції технічного обслуговування, що прилягають до території ГБК-16 (т. 1, а. с. 90).
Рішенням ІХ сесії ІV скликання Угринівської сільської ради від 29 квітня 2004 року затверджено матеріали попереднього погодження підприємцю ОСОБА_2 та надано дозвіл на складання проєкту відведення земельної ділянки площею 0,0847 га для станції технічного обслуговування автомобілів в районі ГКБ №16 (т. 1, а. с. 91).
Згідно з проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0847 га підприємцю ОСОБА_2 для влаштування пункту обслуговування автомобілів у с. Угринів, виготовленого у 2004 році (т. 1, а. с. 93 - 139) земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту біля ГБК №16, межує з північно-західної сторони із земельною ділянкою ОСОБА_3 . Проєкт погоджено необхідними дозвільними службами, земельна ділянка відведена в натурі, її межі погоджені із суміжними землекористувачами та землевласниками, у тому числі і з ОСОБА_3 , що підтверджено її підписом із зазначенням паспортних даних на плані земельної ділянки (т. 1, а. с.111).
Рішенням ХVІ сесії ІV скликання Угринівської сільської ради від 26 травня 2005 року «Про затвердження проекту відведення земельної ділянки», затверджено проєкт відведення земельної ділянки площею 0,0847 га підприємцю ОСОБА_2 для влаштування пункту обслуговування автомобілів у с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області в районі ГБК №16 та вирішено укласти з ним договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на п`ятнадцять років з правом подальшого викупу (т. 1, а. с. 92).
27 травня 2005 року Угринівська сільська рада уклала договір оренди землі із підприємцем ОСОБА_2 , згідно з яким останній прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для влаштування пункту обслуговування автомобілів, яка знаходиться у с. Угринів в районі ГБК № 16. Договір оренди укладено на п`ятнадцять років. Зазначено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право його поновлення на новий строк (т. 1, а. с.140-142).
Рішенням Угринівської сільської ради від 13 квітня 2007 року надано дозвіл підприємцю ОСОБА_2 на проектно-пошукові роботи з будівництва пункту технічного обслуговування автомобілів в районі ГБК-16 у с. Угринів Тисменицького району (т.1, а. с.143).
Згідно з рішенням Угринівської сільської ради від 27 грудня 2007 року надано дозвіл підприємцю ОСОБА_2 на будівництво пункту технічного обслуговування автомобілів на орендованій земельній ділянці в районі ГБК «Довга Нива» у с. Угринів. Зобов`язано до початку робіт виготовити і погодити у встановленому порядку проектно-кошторисну документацію на будівництво (т. 1, а. с.144).
Відповідно до акта Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта № 308, затвердженого 26 травня 2008 року, пред`явлений державній приймальній комісії пункт технічного обслуговування автомобілів у с. Угринів на вул. Л. Українки прийнято в експлуатацію (т. 1, а. с.146 - 152).
Рішенням Угринівської сільської ради від 26 червня 2008 року прийнято в експлуатацію новозбудований пункт технічного обслуговування автомобілів у АДРЕСА_1 , визнано право власності на цей об`єкт за приватним підприємцем ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 145).
Згідно з довідкою Івано-Франківського обласного бюро технічної інвентаризації право власності на пункт технічного обслуговування автомобілів у АДРЕСА_1 зареєстровано 28 липня 2008 року (т. 1, а. с. 153).
Рішенням Угринівської сільської ради від 29 листопада 2008 року «Про продаж земельної ділянки» затверджено звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0847 га, відведену для розміщення пункту з технічного обслуговування автомобілів підприємцю ОСОБА_2 ; затверджено ціну продажу в розмірі 34 372,00 грн та вирішено продати зазначену земельну ділянку у власність ОСОБА_2 . Доручено сільському голові від імені сільської ради укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки (т. 1, а. с. 89).
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26 січня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Тисменицького нотаріального округу Угорчак Н. М., орган місцевого самоврядування Угринівська сільська рада продала приватному підприємцю ОСОБА_2 земельну ділянку на АДРЕСА_1 , площею 0,0847 га, кадастровий номер 2625886801:02:010:0063. Земельна ділянка надана для розміщення пункту з технічного обслуговування автомобілів (т. 1, а. с. 154-155).
ОСОБА_2 під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0,0847 га для влаштування пункту обслуговування автомобілів у с. Угринів, погодив межі земельної ділянки із суміжними землекористувачами та власниками суміжних земельних ділянок, у тому числі і з померлою ОСОБА_3 , з часу відведення земельної ділянки до оформлення на неї права власності зміни відсутні. Крім того, ОСОБА_3 з часу відведення відповідачу ОСОБА_2 суміжної земельної ділянки і до смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не оспорювала право ОСОБА_2 на земельну ділянку і її межі.
Згідно з наданої архівним відділом Тисменицької районної державної адміністрації інформації від 27 лютого 2017 року за №30/01-11 протокол сесії Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року відсутній, а в рішеннях прізвище ОСОБА_1 не виявлено (т. 1, а. с. 78, 83).
Відповідно до копії протоколу Угринівської сільської ради першої сесії І скликання від 12 липня 1994 року головою сільської ради обраний ОСОБА_8 , який приступив до виконання обов`язків з 12 липня 1994 року (т. 1, а. с. 79-82).
Згідно з копіями рішень сільської ради, наданих архівним відділом Тисменицької районної державної адміністрації 17 березня 2017 року, у рішеннях 16 сесії 21 скликання Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року «Про розгляд заяв громадян про приватизацію земельних ділянок в садівничому товаристві «Чорнобіль» та «Про розгляд заяв громадян», які підписані головою сільської ради Левицькою Г. А., прізвище ОСОБА_3 у списку громадян, яким вирішено передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки, відсутнє (т. 1, а. с. 83, 84 - 88).
Відповідно до ксерокопії протоколу № 3 загальних зборів колгоспу «Україна» від 20 квітня 1990 року доручено голові комісії при наявності незасіяної землі виділити землю під город ОСОБА_3 , яка просила виділити земельну ділянку в урочищі «Біля Берестки» (т. 1, а. с.188 - 195).
Згідно із наданою 17 квітня 2018 року державним підприємством «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» копії рішення 16 сесії 21 скликання Угринівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області від 10 грудня 1993 року встановлено, що ОСОБА_3 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку на масиві на АДРЕСА_2 та земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства (площу та місце не зазначено). Рішення підписано сільським головою ОСОБА_8 . Водночас немає інформації про те, що це копія рішення і на підставі якого оригіналу вона видана (т. 2, а. с. 47 - 48).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Спір у цій справі виник між спадкоємцем особи, якій на праві власності належить земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю, виданого 29 липня 2003 року, та особою, яка набула право власності на земельну ділянку для розміщення пункту з технічного обслуговування автомобілів на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 26 січня 2009 року. Спір виник з приводу знаходження в межах однієї земельної ділянки, на яку спадкоємець бажає оформити право власності в порядку спадкування, частини іншої земельної ділянки, належної особі, яка набула земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу. Площа земельних ділянок співпадає на 13, 3410 %.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального прав, Верховний Суд зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам частин першої-третьої статті 263 ЦПК України, з огляду на таке.
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Щодо зустрічного позову
Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).
Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Згідно з частинами першою, третьою статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтями 15 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистомсвоїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести, що її права дійсно порушені та особу, яка їх порушила.
Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, провадження № 14-208цс18, зазначено, що підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № 14-525цс18 зазначила, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Визнавши недійсним державний акт,серія П-ІФ № 030548, на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1686 га для ведення особистого селянського господарства на території Угринівської сільської ради, виданий ОСОБА_3 29 липня 2003 року, суди виходили з того, що Угринівська сільська рада не приймала рішення від 10 грудня 1993 року про передачу спадкодавцю ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1686 га для ведення особистого підсобного господарства. Отже, відсутня правова підстава для набуття матір`ю ОСОБА_1 права власності на суміжну земельну ділянку площею 0, 1686 га для ведення особистого селянського господарства та отримання нею державного акта від 29 липня 2003 року.
Оцінюючи доводи касаційної скарги та висновки судів, Верховний Суд вважає, що без належного з`ясування обставин справи та оцінки доказів такі висновки є передчасними, що призвело до позбавлення права ОСОБА_1 отримати у власність земельну ділянку в порядку спадкування.
Відповідно до частин першої, третьої статті 6 ЗК України чинного на час ухвалення рішення 1993 року (далі - ЗК України в редакції 1993 року) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для ведення особистого підсобного господарства. Передача земельних ділянок у власність громадян здійснюється місцевими радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.
Згідно зі статтею 17 ЗК України в редакції 1993 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяви про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.
Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється (стаття 22 ЗК України, в редакції 1993 року).
Згідно з пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно до присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власника (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Відповідно до пункту 10 статті 28-1 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом, є дійсними.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що норми ЗК України (у редакції на час виникнення правовідносин) встановлювали нерозривний зв`язок між виникненням права власності на земельну ділянку та прийняттям органом місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки рішення про передачу такої земельної ділянки у власність, а позивач за первісним позовом ОСОБА_1 не надав суду доказів про прийняття рішення сільською радою про надання ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею не менше 0,1686 га. Крім того, кадастровий номер земельній ділянці, зазначений у оспорюваному державному акті, виданому на ім`я ОСОБА_3 , за її життя не був присвоєний, межі земельної ділянки, на яку відповідач за первісним позовом набув права власності, нею не оспорювалися.
Суд апеляційної інстанції виходив із встановлених обставин судом першої інстанції.
Суд першої інстанції взяв до уваги довідку архівного відділу Тисменицької районної державної адміністрації від 27 лютого 2017 року № 30/01-11 про неможливість надання копії рішення Угринівської сільської ради народних депутатів від 10 грудня 1993 року про надання ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки протокол сесії в архівному відділі відсутній, а у наявних на зберіганні в архіві рішеннях сільської ради від 10 грудня 1993 року прізвища ОСОБА_3 не виявлено.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що рішенням 16 сесії 21 скликання від 10 грудня 1993 року розглядалися заяви громадян про приватизацію земельних ділянок в садівничому товаристві «Чорнобіль» (Т. 1, а. с. 84 - 86), а спірна земельна ділянка площею 0, 1686 га надавалася ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Біля Берестки». Тому висновок судів про відсутність прізвища ОСОБА_3 у рішенні Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року є необгрунтованим.
У матеріалах справи є копія рішення 16 сесії 21 скликання Угринівської сільської ради народних депутатів від 10 грудня 1993 року (т. 2, а. с.48), згідно з яким надано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку площею 0,13 га для будівництва і обслуговування житлового будинку на масиві АДРЕСА_2 . Суд встановив, що цим рішенням ОСОБА_3 не надано у власність земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства.
У матеріалах справи є технічна документація по земельно-кадастровій інвентаризації та виготовлення документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , яка знаходиться в с. Угринів Тисменицького району Івано-Франківської області, датована 2002 роком, тобто виготовлена за життя ОСОБА_3 ( Т. 1, а. с. 18 - 22, 219 - 223).
Наявний акт про встановлення меж ділянки в натурі на імя ОСОБА_3 ( Т.1, а .с. 223).
Згідно з державним актом на право на земельну ділянку від 13 жовтня 2008 року ОСОБА_3 на підставі рішення ІХ сесії V скликання Угринівської сільської ради від 13 квітня 2007 року є власником земельної ділянки площею 0,1580 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 219).
Суд апеляційної інстанції не з`ясував, згідно з яким рішенням ради, а саме від 10 грудня 1993 року чи від 13 квітня 2007 року ОСОБА_3 надана земельна ділянка для обслуговування житлового будинку, щодо якої конкретно земельної ділянки розроблялася технічна документація у 2002 році.
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Угринівською сільською радою Тисменицького району Івано-Франківської області від 23 травня 2017 року № 1069 земельна ділянка площею 0,1686 га на території Угринівської сільської ради була в користуванні ОСОБА_3 з 1971 року ( Т.1, а. с. 185).
Згідно з довідкою Угринівської сільської ради від 29 травня 2017 року № 98 ОСОБА_3 користувалася земельною ділянкою площею 0, 1686 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі «Біля Берестки» з 1970 року ( Т. 1, а .с. 186).
У матеріалах справи є копія рішення від 02 березня 1993 року «Про приватизацію садиб», отримана на запит адвоката Т. Войцеховської, згідно з яким вирішено приступити до приватизації земельних ділянок, що є в користуванні громадян з 15 березня 1993 року Пунктом 4 цього рішенні вирішено передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства громадянам села (списки додаються) (Т. 1, а. с. 198). Проте відповідні списки у матеріалах справи відсутні. Суди не перевірили списки осіб, які додавались до рішення та яким передавались земельні ділянки.
Верховний Суд зазначає, що державний акт на право власності на землю згідно із законодавством в редакції на час виникнення правовідносин видавався на підставі рішення, зокрема, органу місцевого самоврядування, тому вирішення питання про правомірність видачі такого акта безпосередньо залежить від законності відповідного рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого цей акт видано.
Скасування документів на землю, які були законними в момент видачі, Європейський суд з прав людини вважає втручанням у право власності у формі позбавлення майна (див.: справа «Кривенький проти України», рішення від 16 травня 2017 року).
Із матеріалів справи випливає, що представник сільської ради у судових засіданнях участі не брав, письмові пояснення щодо позовних вимог не надав. Така позиція сільської ради дає підстави стверджувати, що сільська рада не спростувала, що відповідне рішення не приймалося.
З урахуванням підстав первісного та зустрічного позовів суд має з`ясувати, чи приймалося рішення радою про надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого господарства,на якій правовій підставі у ОСОБА_3 виникло право власності на спірну земельну ділянку, якою вона тривалий час користувалася.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінки усім доказам у сукупності, не з`ясував, чи приймала сільська рада відповідне рішення, чи надавалася земельна ділянка ОСОБА_3 відповідно до протоколу від 20 квітня 1990 року № 3 загальних зборів колгоспників колгоспу «Україна», яке саме рішення Угринівської сільської ради від 10 грудня 1993 року стало підставою для видання державного акта ОСОБА_3 (т.1, а . с. 188 - 195). не надав оцінки обставині, чи може особа бути позбавлена права власності на земельну ділянку за умови прийняття відповідного рішення радою, але його відсутності в архіві.
Перевіряючи законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції з урахуванням проценту накладення суміжних земельних ділянок не з`ясував, в якій частині чи в цілому оспорюваним державним актом на землю порушуються права ОСОБА_2 , враховуючи, що оспорюваний ним державний акт ОСОБА_3 виданий до набуття ним права власності на земельну ділянку.
Без з`ясування зазначених обставин, задоволення зустрічного позову спрямоване на позбавлення права власності ОСОБА_1 на землю.
Щодо первісного позову
Відповідно до частин першої, третьої статті 127 ЗК України ( у редакції станом на 2009 рік) органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною другою статті 128 ЗК України ( у редакції станом на 2009 рік) громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки. До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці; б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу; в) свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності у разі продажу земельної ділянки суб`єкту підприємницької діяльності.
Орган державної влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.
Згідно з матеріалами справи відповідно до проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки підприємцю ОСОБА_2 у 2004 року присутня експлікація земельних угідь Угринівської сільської ради, що надавалась в оренду, загальна площа 0,0847 га, в тому числі сільськогосподарських угідь 0,0154 га, що підтверджується погодженням відведення в оренду земельної ділянки Державним комітетом України по земельних ресурсах (т. 1, а. с. 102, 108). Водночас згідно з технічною документацією із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності приватному підприємцю ОСОБА_2 за 2009 рік розшифровка земельних угідь, загальна площа 0,0847 га, під будівлями 0,0285 га, під проїздами, проходами, площадками 0,0562 га у матеріалах справи відсутня інформація про зміну цільового призначення частини земельної ділянки 0,0154 га, яка надавалась в оренду.
Суди не надали оцінки врахуванню приватних інтересів при здійсненні землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій», не з`ясували, чи під час оформлення технічної документації у 2009 році проведено зведення меж суміжних ділянок по координатах, не з`ясували внаслідок чого відбулося накладення земельних ділянок.
Суд не з`ясував, чи при купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 матеріали землевпорядного проектування відповідали статті 50 Закону України «Про землеустрій», статті 79-1 Земельного кодексу України та статті 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру (зведений план суміжних землекористувань, кадастрові плани усіх земельних ділянок, що утворюються в результаті поділу сформованої ділянки (після виділення з неї проектної ділянки).
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_3 за життя не оспорювала право відповідача на користування земельною ділянкою з моменту набуття її в оренду, погодила межі земельної ділянки і доказів про те, що вони на час укладення договору купівлі-продажу змінилися ОСОБА_1 не надав є передчасним, оскільки суд апеляційної інстанції не з`ясував усі обставини справи з урахуванням доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції обгрунтовано вказав, що відповідно до статті 223 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Суд виходив з того, що відсутні докази належного відведення в натурі земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства площею 0,1686 га, якою користувалась ОСОБА_3 , то є сумнівним користування нею земельною ділянкою у вказаному розмірі.
У пункті 3.12. Інструкції про встановлення (відновлення) межземельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 18 травня 2010 року N 376, передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Водночас суд дійшов суперечливого висновку, що не бере до уваги акт встановлення меж земельної ділянки в натурі, який міститься у технічній документації по земельно-кадастровій інвентаризації та виготовленню документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_3 за 2002 рік (т. 1, а. с. 223), оскільки ця технічна документація виготовлялась для державного акта, що визнається судом недійсним. Крім того, у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка була землевпорядником Угринівської сільської ради пояснила, що вона не була особисто присутньою при встановленні в натурі меж земельної ділянки ОСОБА_3 , лише підписала цей акт та решту документів, що ставить під сумнів сам факт встановлення в натурі меж спірної земельної ділянки. Проте суд не взяв до уваги, що акт підписаний й іншими особами, зокрема сільським головою ОСОБА_8 , а для визнання недійсним державного акта необхідно з`ясувати обставини справи, які мають значення для її вирішення.
Крім того, з матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 21 лютого 2017 року (т. 1, а. с. 54) звернувся до суду першої інстанції з клопотанням, в якому просив залучити відділ Держгеокадастру у Тисменицькому районі Івано-Франківської області до участі у справі у як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Це клопотання суд першої інстанції не вирішив, суд апеляційної інстанції відповідні доводи апеляційної скарги не спростував, не виклав висновки, чи вплинуло це на розгляд справи по суті.
Рішення судів повинні бути належним чином мотивовані. Ступінь цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення, що повинно бути визначено у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, заява № 30544/96).
Отже, суд апеляційної інстанції не забезпечив належної обґрунтованості судового рішення, не дослідив всі зібрані у справі докази, не звернув уваги на обставини, що мають значення для справи та ухвалив судове рішення, яке не відповідає положенням статей 263-265 ЦПК України.
Суд касаційної інстанції відповідно до своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення, отже, прохання касаційної скарги про ухвалення нового рішення не може бути задоволено.
За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83-84 228 229 235 243 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів.
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Верховний Суд зазначає, що доводи апеляційної скарги і касаційної є майже однаковими, проте суд апеляційної інстанції належним чином їх не перевірив і не спростував, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування суд апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати , направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстави для перерозподілу судових витрат, понесених сторонами у зв`язку з розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій відсутні.
Керуючись статтями 400 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко