Постанова

Іменем України

21 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 352/1988/18

провадження № 61-17719св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2021 року у складі судді Струтинського Р. Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Бойчука І. В., Фединяка В. Д.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про виділ в натурі 1/2 частини домоволодіння зі спільної часткової власності, виділ 1/2 частини земельної ділянки для його обслуговування та виділ 1/2 частини земельної ділянки зі спільної часткової власності для ведення особистого селянського господарства.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їхньої матері ОСОБА_4 вона та ОСОБА_2 (її неповнорідний брат) успадкували в рівних долях по 1/2 частині домоволодіння АДРЕСА_1 , а також дві земельні ділянки.

На успадковані земельну ділянку площею 0,125 га з кадастровим номером 2625886801:04:029:0146, цільовим призначенням - для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,0293 га з кадастровим номером 262588680:04:029:0694, цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на АДРЕСА_1 , їй видано свідоцтва про право на спадщину. Право власності на успадковане майно зареєстроване в державному реєстрі речових прав.

Зазначала, що право на успадковане майно, зокрема на 1/2 частину домоволодіння, земельної ділянки площею 0,125 га та земельної ділянки площею 0,0293 га належать ОСОБА_2 , який спадщину прийняв, однак, не оформив її.

При цьому стверджувала, що відповідач не визнає за нею право власності та чинить їй перешкоди в користуванні майном.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд виділити їй в натурі зі спільної часткової власності 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , 1/2 частини земельної ділянки площею 0,125 га з кадастровим № 2625886801:04:029:0146 для його обслуговування за зазначеною адресою, 1/2 частини земельної ділянки площею 0,0293 га з кадастровим № 262588680:04:029:0694 для ведення особистого селянського господарства за зазначеною адресою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13 лютого 2020 року до участі у справі залучено правонаступника померлого відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Виділено ОСОБА_1 в натурі зі спільної часткової власності наступне майно:

у домоволодінні АДРЕСА_1 : кладову - літера II, площею 5,3 кв. м; кухню - літера 1-2, площею 10,9 кв. м; житлову кімнату - літера 1-3, площею 21,3 кв. м; кладову - літера 1-6, площею 4,6 кв. м.

Загальна площа приміщень, що виділяються складає 42,15 кв. м, загальна вартість частини житлового будинку, яка виділяється даному співвласнику становить 237 824 грн.

З господарських будівель та споруд виділено ОСОБА_1 1/2 частину сараю під літерою Б, вартістю 50 146 грн, вбиральню під літерою В, вартістю 8 379 грн, 1/2 частину літньої кухні під літерою Д, вартістю 15 115 грн.

Загальна вартість реальної частки житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка виділяється ОСОБА_1 становить 311 464 грн, реальна частка складає 48,32%.

При розподілі земельних ділянок за кадастровими номерами 2625886801:01:01:04:029:0148 та 2625886801:01:01:04:029:0694 виділено ОСОБА_1 ділянку № 1 з наступними розмірами по периметру: 6,49; 4,52; 10,25; 8,78; 6,29; 1.35; 2,2; 2,79; 1,94; 0,81; 4,35 м. п, загальною площею 121 кв. м (0,01211 га), ділянку № 2 з наступними розмірами по периметру: 7,0; 9,4; 22,32; 4,06; 40,51; 17,13; 14,35; 13,69; 18,37; 5,16; 10,78 м. п, загальною площею 1 092,5 кв. м (0,1092 га), ділянку № 3 з наступними розмірами по периметру: 12,52; 20,04; 14,01; 27,22 м. п, загальною площею 293 кв. м (0,0293 га).

Виділено ОСОБА_3 в натурі зі спільної часткової власності наступне майно:

у домоволодінні АДРЕСА_1 : веранду - літера I, площею 6,4 кв. м; коридор - літера 1-1, площею 4,4 кв. м; житлову кімнату - літера 1-4, площею 20,9 кв. м; житлову кімнату - літера 1-5, площею 11,9 кв. м.

Загальна площа приміщень, що виділяються складає 43,6 кв. м, загальна вартість частини житлового будинку, яка виділяється даному співвласнику становить 246 298 грн.

З господарських будівель та споруд виділено ОСОБА_3 1/2 частину сараю під літерою Г, вартістю 51 048 грн.; огорожу - літера N1, вартістю 14 310 грн; криницю - літера Т2, вартістю 6 316 грн; 1/2 частину літньої кухні - літера Д, вартістю 15 114 грн.

Загальна вартість реальної частки житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка виділяється ОСОБА_3 становить 333 086 грн, реальна частка складає 51,68%.

При розподілі земельних ділянок за кадастровими номерами 2625886801:01:01:04:029:0148 та 2625886801:01:01:04:029:0694 виділено ОСОБА_3 ділянку № 1 з наступними розмірами по периметру: 7,02; 3,4; 13,69; 13,53; 3,91; 9,87; 9,54; 7,0 м. п, загальною площею 258,6 кв. м (0,0258 га); ділянку № 2 з наступними розмірами по периметру: 10,89; 4,35; 0,81; 1,94; 2,79; 2,2; 1,35; 6,29; 8,78; 10,25; 4,52; 3,5; 0,75; 3,8; 54,77; 18,4; 40,51; 4,06; 18,82 м. п, загальною площею 955 кв. м (0,955 га); ділянка № 3 з наступними розмірами по периметру: 21,31; 7,83; 23,84; 20,04 м. п, загальною площею 955 кв. м (0,955 га).

Залишено у спільному користуванні обох співвласників земельну ділянку з наступними розмірами по периметру: 20,75; 3,5; 20,88; 3,5 м. п, загальною площею 72,8 кв. м ( 0,0072 га).

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за відхилення від ідеальної частки у розмірі 10 811 грн.

При такому варіанті розподілу житлового будинку необхідно провести наступні ремонтно-будівельні роботи:

1. ОСОБА_1 влаштувати дверний отвір між приміщеннями під літерою II та приміщенням під літерою 1-2; влаштувати дверний отвір між приміщеннями під літерою 1-6 та приміщенням під літерою 1-2; влаштувати дверний отвір у приміщення під літерою 1-3 з приміщенням прибудови під літерою 2-1; влаштувати дверний отвір у приміщення під літерою 1-2 з приміщенням прибудови під літерою 2-1; влаштувати добудову приміщення коридору під літерою 2-1;

2. ОСОБА_3 влаштувати дверний проріз на місці існуючого віконного блоку у приміщення під літерою I; влаштувати добудову приміщення кухні під літерою 3-1.

Під час розподілу житлового будинку на АДРЕСА_1 необхідно: обладнати автономні мережі електропостачання та газопостачання (оформити та погодити в установленому порядку із спеціалізованими організаціями); встановити індивідуальну систему опалення (електричне, газове, альтернативне); влаштувати вентиляцію у приміщення кухні; забезпечити водопостачання; розмістити вигрібну яму; кожен із співвласників повинен користуватися горищем (підвальним) приміщенням, яке розташоване над приміщеннями поверхом нижче (вище), що виділяються відповідно у їх користування, для цього кожній із сторін необхідно влаштувати окремий вхід на горище (підвал).

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 680 грн витрат за проведення будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, 2 800 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у дохід державного бюджету в розмірі 1 704,64 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_3 судовий збір у дохід державного бюджету в розмірі 3 330,86 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виділення у власність сторонам по 1/2 частини домоволодіння, 1/2 частини земельної ділянки для його обслуговування та про виділ 1/2 частини земельної ділянки із спільної часткової власності для ведення особистого селянського господарства згідно другого варіанту розподілу, запропонованого експертом. При цьому судом враховано, що вказаний варіант відповідає порядку користування приміщеннями спірного будинковолодіння, що склався між сторонами, а також порядку використання земельної ділянки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 15 червня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, відтак, судове рішення є законним та не підлягає скасуванню.

Апеляційним суд взяв до уваги, що у спірному будинковолодінні сторони не проживають, між позивачкою та спадкодавцем ОСОБА_2 склався порядок користування житловим будинком та земельною ділянкою.

При цьому з долучених до матеріалів справи фотокарток видно, що ОСОБА_1 обробляє виділену їй земельну ділянку, вирощує на ній сільськогосподарські культури, в той час як інша частина земельної ділянки знаходиться в занедбаному стані.

Апеляційний суд вважав, що районний суд правильно стягнув з відповідача на користь позивача визначену експертом згідно з другим варіантом розподілу грошову компенсацію співвласникові, частка якого після поділу буде меншою за його ідеальну частку, що є найменшою і становить 10 811 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції вважав висновок місцевого суду щодо розподілу будинковолодіння та земельний ділянок у запропонованому судовим експертом другому варіанті обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що між позивачем та її померлим чоловіком ( ОСОБА_2 ) не було визначено порядку користування землею, оскільки ОСОБА_2 був інвалідом і взагалі не здійснював обробіток землі. При цьому ОСОБА_2 не допускав ОСОБА_1 до будинку та землі, а коли остання приходила, вони постійно конфліктували.

Вважає, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано проігноровано її доводи щодо неправомірного стягнення з неї на користь позивача судом першої інстанції витрат на правничу допомогу. При цьому ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_3 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 та постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 759/15156/16-ц (провадження № 61-3301св19), від 11 серпня 2021 року у справі № 161/7205/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує неправильне застосування апеляційним судом норм права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме положень статті 3 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 364 Цивільного кодексу України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, ОСОБА_3 вказує на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2021 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником на праві спільної часткової власності 1/2 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 , 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,25 га з кадастровим номером 2625886801:04:029:0146, цільовим призначенням - для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,0586 га з кадастровим номером 262588680:04:029:0694, цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 5, 7, 10).

Право власності на іншу половину спірного будинковолодіння та земельних ділянок визнано за відповідачкою ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 98, 100, 102).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 14 листопада 2019 року ринкова вартість спірного будинковолодіння, без врахування вартості земельної ділянки, станом на час проведення дослідження становить 644 550 грн (а. с. 44-83).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (частини першої статті 364 ЦК України).

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Пунктом 2.7. Інструкції визначено, що спори щодо поділу об`єктів нерухомого майна вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до пункту 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на спірне майно) у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю, споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток у праві власності жилого будинку, будівлі, споруди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи у справі № 352/1988/18 від 14 листопада 2019 року № 104 визначено три варіанти розподілу (виділу) в натурі будинковолодіння.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, врахував зазначений висновок експерта та ухвалив судове рішення про поділ будинковолодіння відповідно до другого варіанту, запропонованого судовим експертом, оскільки такий варіант відповідає встановленому фактичному користуванню сторонами, а визначена експертом грошова компенсація співвласникові, частка якого після поділу буде меншою за його ідеальну частку, є найменшою (10 811 грн проти 29 963 грн згідно з першим варіантом та 57 032 грн - згідно з третім варіантом).

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає, що підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Статтею 150 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

У пунктах 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок» № 7 судам роз`яснено, що під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати, що виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку він провадиться за наявності на це дозволу виконавчого комітету місцевої ради (стаття 152 ЖК Української РСР).

При поділі жилого будинку суд зобов`язаний зазначити в рішенні, яка відокремлена (ізольована після переобладнання) частина будинку конкретно виділяється і яку частку в будинку вона складає, а також, які підсобні будівлі передаються власнику.

Володіння, користування і розпорядження майном при спільній частковій власності провадиться за згодою всіх учасників, а при відсутності згоди - спір вирішується судом.

Не може бути встановлено такий порядок користування жилим будинком, при якому учаснику спільної часткової власності виділяються в користування тільки непридатні для проживання або підсобні приміщення (підвал, коридор, комора тощо).

Кожний учасник спільної часткової власності відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає перед третіми особами по зобов`язаннях, пов`язаних з спільним майном, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільного майна.

Кожний учасник спільної часткової власності має право на оплатне або безоплатне відчуження іншій особі своєї частки в спільному майні.

Поділ спірного будинковолодіння на підставі висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної, земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи у справі № 352/1988/18 від 14 листопада 2019 року № 104, зокрема, застосування другого варіанту поділу домоволодіння, є правильним, оскільки такий варіант виділення будинку в натурі відповідає положенням статті 364 ЦК України, статті 152 ЖК України і не порушує законних прав та інтересів співвласників майна.

Згідно зі статтею 152 ЖК України виконання власниками робіт із переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Крім того, ухвалюючи оскаржувані судові рішення та взявши за основу такого виділу другий варіант висновку експерта від 14 листопада 2019 року № 104, суди врахували, що при такому варіанті виділу будинку в натурі необхідно здійснення ряду робіт з перепланування будинку, улаштування мереж електропостачання, газопостачання, опалення та інші роботи.

При цьому вказане перепланування не містить втручання в несучі конструкції будинку та/або інженерні системи загального користування, отже, вони не потребують отримання відповідних документів, що дають право на їх виконання, які мають бути отримані до ухвалення судом рішення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

При вирішенні спору про поділ в натурі земельної ділянки, визначаючи варіанти такого поділу, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого відсутні підстави, він ухвалює рішення про застосування саме такого варіанту поділу. Якщо ж відсутній погоджений або встановлений порядку користування земельною ділянкою, то суд здійснює поділ в натурі земельної ділянки з дотриманням розміру часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги, що позивачка обробляє виділену їй земельну ділянку, вирощує на ній сільськогосподарські культури, в той час як інша частина земельної ділянки знаходиться в занедбаному стані. Відтак, здійснювати поділ земельної ділянки у інший конфігурації, яка не відповідає фактичному користуванні, є недоцільним.

З огляду на зазначене, висновки судів попередніх інстанції про наявність підстав для задоволення позову відповідно до другого варіанту висновку експерта від 14 листопада 2019 року № 104 є правильними. При цьому судами враховано обставину, що співвласники спірного домоволодіння фактично визначили порядок користування житловим будинком та земельною ділянкою, отже, підстави для внесення змін в порядок користування, який склався між ними відсутні.

Посилання заявника на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (провадження № 12-84гс20) та постановах Верховного Суду від 14 грудня 2020 року у справі № 759/15156/16-ц (провадження № 61-3301св19), від 11 серпня 2021 року у справі № 161/7205/20 (провадження № 61-2175св21) колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини, відмінні від обставин справи № 352/1988/18.

Доводи ОСОБА_3 про неправомірне стягнення з неї на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу не підтвердились під час перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки зазначені витрати судом першої інстанції стягнуті на підставі статті 137 ЦПК України. Посилання заявника на невідповідність квитанції державній мові та іншим ознакам, притаманним квитанції, не спростовують факт отримання ОСОБА_1 правничої допомоги та здійснення оплати за це.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 15 червня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець І. А. Воробйова Ю. В. Черняк