ПОСТАНОВА

Іменем України

01 липня 2021 року

Київ

справа №352/859/17

адміністративне провадження №К/9901/23989/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Рибачука А.І., Тацій Л.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25.10.2017 (в складі колегії суддів: головуючого судді - Онишкевича Т.В., суддів: Іщук Л.П., Попка П.В.) у справі №352/859/17 за позовом ОСОБА_1 до Тисменецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області про стягнення коштів,

УСТАНОВИВ:

В травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тисменецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області (далі - Тисменецьке ОУПФУ, відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену пенсію за віком, призначену на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 за період з 01.06.2015 по 03.10.2016.

Позов обґрунтовував тим, що з 22.05.2007 до 03.10.2016 він обіймав посаду голови та судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду. З 17.06.2013 йому призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, з 01.04.2015 нарахування та виплата пенсії припинена. Відповідач відмовив йому у виплаті пенсії за період з 01.06.2015 по 03.10.2016, посилаючись на відсутність законних підстав.

Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 липня 2017 року позов задоволено частково.

Зобов`язано Тисменицьке ОУПФУ нарахувати і виплатити позивачу пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за період з 1 червня 2015 року до 3 жовтня 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 липня 2017 року скасовано в частині задоволення позову і залишено позов в цій частині без розгляду.

В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що до правовідносин в сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування підлягає застосуванню ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а не частина друга цієї статті. А тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати ч. 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за приписами яких нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідач у запереченні на касаційну скаргу просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції в частині залишення позовної заяви без розгляду - без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 КАС України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами встановлено, що позивачу з 17.06.2013 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». З 01.04.2015 нарахування та виплата пенсії призупинена.

З 22.05.2007 по 03.10.2016 позивач обійма посаду голови та судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду. 3 жовтня 2016 року наказом голови Івано-Франківського окружного адміністративного суду №115-ОС на підставі постанови Верховної Ради України № 1600-VІІІ від 22.09.2016 «Про звільнення суддів» позивача відраховано зі штату Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

У квітні 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 01.06.2015 до 03.10.2016.

Листом від 10.05.2017 відповідач відмовив позивачу у проведенні виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за період з 01.04.2015 по 04.10.2016 з посиланням на те, що у вказаний період позивач працював на посаді судді, а тому відповідно до Закону України №213-VІІІ від 02.03.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ) та № 911-VІІ від 24.12.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VІІ) законних підстав для проведення виплати пенсії немає.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.06.2015 виплата пенсії, призначеної позивачу відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підлягає відновленню у зв`язку з відсутністю підстав для її невиплати, оскільки особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, то з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та залишаючи вказані позовні вимоги без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем при зверненні 23.05.2017 до суду з позовом про стягнення з Тисменецького ОУПФУ на його користь невиплаченої пенсії за період з 01.06.2015 по 03.10.2016 було пропущено строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 99 КАС України, та не наведено жодних поважних причин його пропуску.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено забезпечення суддів та передбачена виплата суддівської винагороди. Суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із положеннями статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

01.04.2015 набрав чинності Закон №213-VIIІ, яким внесено зміни до статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами від 17.11.1992 № 2790-ХІІ «Про статус народного депутата України», №889-VII, від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру», від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не виплачуються.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII передбачено, що порядок виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) працюючим пенсіонерам, встановлений цим Законом, поширюється на пенсіонерів (отримувачів щомісячного довічного грошового утримання) незалежно від часу призначення пенсії.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII покладено обов`язок на Кабінет Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та подати до 01 травня 2015 року на розгляд Верховної Ради України проект закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних (крім пенсій військовослужбовців і наукових працівників), на загальних підставах; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень цього ж Закону, у разі неприйняття до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Отже, з 01 квітня 2015 року призначені за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсії за віком не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій у порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Разом з тим, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до зазначених законів.

Оскільки Закон України № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, з 01 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічна позиція щодо застосування норм права висловлена Верховним судом України в постанові від 24.05.2016 у справі №333/6710/15-а, Верховним Судом в постановах від 27.03.2018 у справі №695/831/16-а, від 05.06.2018 у справі №205/4414/16-а (2-а/205/118/16), від 18.09.2019 у справі №727/4501/17.

Однак, з 01 січня 2016 набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесено зміни до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», абзаци другий і третій якої викладені в такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються».

Отже, з 01 січня 2016 року призначені пенсії не виплачуються у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених, зокрема Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, позивач має право на відновлення виплати пенсії лише з 01 червня 2015 року по 31 грудня 2015, оскільки з 01 січня 2016 року її виплата знову обмежена Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Разом з тим, відповідно до частин 1 та 2 ст. 99 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Згідно зі ст. 100 КАС України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Оскільки з позовною заявою позивач звернувся 23.05.2017, клопотань про поновлення строку не заявляв, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що він пропустив шестимісячний строк звернення до суду з 01.06.2015.

Колегія суддів вважає, що будь-які об`єктивні чи суб`єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважав, що діями чи бездіяльністю відповідача порушуються його права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення її виплати позивач знав, а тому в разі незгоди, мав право звернутися до суду.

В свою чергу посилання позивача на те, що встановлений ст. 99 КАС України строк не застосовується до спірних правовідносин з огляду на положення статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», є безпідставними, оскільки за змістом наведених норм, строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії пенсійним органом нараховані не були.

Такий висновок щодо застосування статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у подібних правовідносинах міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 758/2471/17, від 29 квітня 2020 року у справі № 490/9535/16-а та постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норма, зокрема статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягає застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позовних вимог з 1 червня 2015 року до 3 жовтня 2016 року без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року та змінену постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді: А. І. Рибачук

Л. В. Тацій