Постанова

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 353/1151/17

провадження № 61-5114св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Палагицька сільська рада Тлумацького району Івано-Франківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тлумацького районного суду від 19 листопада 2019 року в складі судді Лущак Н. І. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Палагицька сільська рада Тлумацького району Івано-Франківської області про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_3 , в особі законного представника ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Палагицька сільська рада Тлумацького району Івано-Франківської області, про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16 липня 1999 року в селі Палагичі Тлумацького району Івано-Франківської області її бабуся ОСОБА_4 склала заповіт, який посвідчений 16 липня 1999 року секретарем Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області Рузевич М. В та зареєстрований в реєстрі за № 18, відповідно до якого все своє майно: житловий будинок з надвірними будівлями, приватизовану земельну ділянку площею 0,85 га заповіла її батьку ОСОБА_5 .

Після досягнення похилого віку бабуся, яка проживала одна, почала хворіти, в результаті чого втратила здатність до самообслуговування, у зв`язку з чим потребувала постійної сторонньої допомоги. Через вказані причини батько переїхав проживати до бабусі в село Палагичі Тлумацького району Івано-Франківської області. В останні роки у бабусі почастішали головні болі, які турбували її, тому 30 вересня 2015 року у супроводі її батька ОСОБА_5 та матері ОСОБА_3 , бабуся звернулася за медичною допомогою до лікаря психіатра, де після огляду їй було встановлено діагноз: розлади психіки та поведінки внаслідок дисцикулярної енцефалопатії у вигляді психоорганічного синдрому з маячними включеннями.

З роками хвороба прогресувала, самопочуття бабусі ставало ще гіршим, вона часто скаржилася на безсоння, почуття постійної тривоги, порушення сприйняття, мислення, емоцій та пам`яті, почала розмовляти сама з собою.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в житловому будинку на АДРЕСА_1 її батько ОСОБА_5 помер.

Після смерті батька, тітка позивачки ОСОБА_6 (бабуся відповідача) забрала ОСОБА_4 до себе. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй на день смерті майно.

06 вересня 2017 року позивач, як спадкоємець за правом представлення, звернулася до приватного нотаріуса Тлумацького районного нотаріального округу Івано-Франкіської області Водославської Н. В. із заявою про прийняття спадщини. Однак нотаріусом їй було відмовлено, оскільки право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, який складено бабусею ОСОБА_4 21 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що заповідальне розпорядження ОСОБА_4 , посвідчене 21 березня 2017 року, не відповідає волі заповідача і волевиявлення спадкоємця, не було вільним, адже в момент підписання і посвідчення заповіту, заповідач ОСОБА_4 через свою психічну хворобу та досить похилий вік 83 роки не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 21 березня 2017 року на користь ОСОБА_2 , посвідчений секретарем Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області Камінською В. П., зареєстрований в реєстрі за № 8.

03 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про застосування наслідків нікчемності заповіту, посилаючись на те, що заповіт від 21 березня 2017 року посвідчений секретарем Палагицької сільської ради Камінською В. П. складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Ухвалою Тлумацького районного суду від 11 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемності заповіту у справі за позовом ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Палагицька сільська рада Тлумацького району Івано-Франківської області, про визнання заповіту недійсним залишено без розгляду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тлумацького районного суду від 19 листопада 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - Палагицька сільська рада Тлумацького району Івано-Франківської області, про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заповіт ОСОБА_4 від 21 березня 2017 року, посвідчений секретарем Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області Камінською В. П., відповідає вимогам чинного законодавства. Позивачем ОСОБА_1 та її представниками не доведено, обставин щодо відсутності волевиявлення бабусі ОСОБА_4 на час складання оспорюваного заповіту, а також не надано доказів на підтвердження того, що на момент укладення оспорюваного правочину покійна ОСОБА_4 не могла усвідомлювати значення своїх дій, або керувати ними.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Тлумацького районного суду від 19 листопада 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що на час складання оспорюваного заповіту волевиявлення ОСОБА_4 було вільним, відповідало її внутрішній волі, вчиняючи особисте розпорядження на випадок своєї смерті спадкодавець розуміла значення своїх дій та могла керувати ними. Доводів на спростування зазначених обставин позивачем чи його представником суду не надано.При посвідченні заповіту дотримані вимоги щодо його форми, заповіт складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання та посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

У березні 2020 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Тлумацького районного суду від 19 листопада 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, та ухвалити нове судове рішення.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень, з урахуванням уточненої касаційної скарги, заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права - статті 215 1247 1253 1255 1257 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 204/1905/16-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 756/10774/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 199/10949/14-ц, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14.

Також зазначає, що всупереч Порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріальна дія, а саме посвідчення заповіту 21 березня 2017 року від імені ОСОБА_4 секретарем Палагицької сільської ради ОСОБА_7 вчинялась поза приміщенням органу місцевого самоврядування та у посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій ОСОБА_7 не записано справжнє місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, відсутня вказівка про час складання заповіту, а також заповіт посвідчено з порушенням нотаріальної таємниці заповіту.

Також зазначає, що спірний заповіт від 21 березня 2017 року не зареєстровано в Спадковому реєстрі згідно вимог Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів, оскільки ні заповідачем ОСОБА_4 , ні секретарем Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області заява ОСОБА_4 про реєстрацію спірного заповіту не подавалась до Івано-Франківської філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» у строк передбачений пунктом 10 Порядку.Крім того, заповіт від імені ОСОБА_4 зареєстрований в реєстрі за № 61182465 06 вересня 2019 року в той час, як заповіт посвідчений секретарем Палагицької сільської ради Камінською В. П. 21 березня 2017 року. Вказує, що згідно Витягів про реєстрацію в спадковому реєстрі від 06 вересня 2017 року невірно вказано місце проживання та перебування заповідача ОСОБА_4 , адже ОСОБА_4 на день смерті була зареєстрована та проживала в будинку АДРЕСА_1 , в той час як в обидвох Витягах № 8996097 та № 50922333 про реєстрацію в Спадковому реєстрі в графі «місце проживання та місце перебування заповідача» вказано «вул. Центральна».

Доводи інших учасників справи

У вересні 2020 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тлумацького районного суду.

Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_4 (бабуся позивача), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , була постійним жителем села Палагичі та на день смерті була зареєстрована та проживала в будинку АДРЕСА_1 . На день її смерті за вказаною адресою були зареєстровані: правнучка ОСОБА_2 (відповідач), праправнучка ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 35 зворот).

Згідно копії свідоцтва про народження батько позивача ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 і його батьками були ОСОБА_9 та ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 6). Позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 і її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (законний представник) (т. 1 а. с. 15).

З копій довідок лікарської консультативної комісії Тлумацької ЦРЛ № 8 від 16 липня 2014 року та № 12 від 24 липня 2015 року встановлено, що ОСОБА_5 (батько позивача), житель міста Тлумача Івано-Франківської області здоровий і може здійснювати догляд за перестарілою особою (т. 1 а. с. 7, 9). Відповідно до копій довідок лікарської консультативної комісії Тлумацької ЦРЛ № 9 від 16 липня 2014 року та № 13 від 24 липня 2015 року ОСОБА_4 (бабуся позивача) хворіє та по стану здоров`я потребує стороннього догляду, не здатна до самообслуговування (т. 1 а. с. 7, 9). Своєю заявою від 08 жовтня 2014 року ОСОБА_4 дала згоду на те, щоб постійний догляд за нею здійснював її син ОСОБА_5 (батько позивача) (т. 1 а.с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 (батько позивача) помер (т. 1 а. с. 11).

Ще за життя ОСОБА_4 посвідчила два заповіти, а саме:

16 липня 1999 року, яким все належне їй майно, жилий будинок з надвірними будівлями, земельну ділянку приватизовану (державний акт на право державної власності на землю від 16 червня 1995 року серії ІІ-ІФ № 047828) в розмірі 0,85 га заповіла ОСОБА_5 (батько позивача) (т. 1 а. с. 5, 45);

21 березня 2017 року, яким жилий будинок і господарські будівлі в даному господарстві, все належне їй майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона згідно закону матиме право заповіла ОСОБА_2 (відповідач) (т. 1 а. с. 48, 161).

Заповіт від 21 березня 2017 року посвідчений секретарем Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області Камінською В. П. та зареєстрований в реєстрі 06 вересня 2017 року за реєстраційним номером 8 (т. 1 а. с. 161).

Секретарем Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області Камінською В. П. було допущено описку в зазначенні по батькові заповідача, а саме вказано « ОСОБА_10 », а не « ОСОБА_11 », яку було виправлено та винесено відповідні зміни Івано-Франківською філією державного підприємства «Національні інформаційні системи» до Спадкового реєстру, що підтверджується копією Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 14 лютого 2018 року № 50922333 (т. 3 а. с. 63 зворот).

Відповідно копії повторного свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а. с. 12).

Після смерті ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) позивач ОСОБА_1 06 вересня 2017 року звернулась до приватного нотаріуса Тлумацького районного нотаріального округу Водославської Н. В. із заявою про прийняла спадщини за законом, спадкоємцем якої міг бути її батько ОСОБА_5 , який помер до відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

11 вересня 2017 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса Тлумацького районного нотаріального округу Водославської Н. В. із заявою про прийняла спадщини за заповітом (т. 1 а. с. 49).

Постановою приватного нотаріуса Тлумацького районного нотаріального округу Водославської Н. В. № 747/02-31 від 24 листопада 2017 року спадкоємцю ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до статті 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, який складено її бабусею ОСОБА_4 21 березня 2017 року на ім`я ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 14, а. с. 33-61).

Судом першої інстанції на підставі заявленого клопотання законного представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ухвалою суду від 28 січня 2019 року (т. 2 а. с. 171-174), яка змінена постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 13 березня 2019 року (т. 2 а. с. 215-218), призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлено питання: чи страждала ОСОБА_4 (бабуся позивача і прабабуся відповідача) на момент вчинення заповіту, посвідченого 21 березня 2017 року секретарем Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області Камінською В. П. та зареєстрованого в реєстрі за № 8, психічним захворюванням та чи могла вона усвідомлювала значення своїх дій та керувати ними в момент вчинення заповіту, проведення якої доручено Комунальному закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня.

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта Комунальному закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» від 11 травня 2019 року № 08/К встановлено, що у зв`язку з недостатністю в медичній документації даних про психачний стан ОСОБА_4 та невідповідностями у встановленому діагнозі дійти відповіді на поставлені питання не виявляється можливим (т. 3 а. с. 2-8).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 1216 1217 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.

Відповідно до статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину, має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Хоча висновок експертизи є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була особа в конкретний момент вчинення правочину здатною розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19), у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 658/2068/17 (провадження № 61-20649св19).

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції на підставі заявленого клопотання законного представника позивача - ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ухвалою суду від 28 січня 2019 року призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу, за результатом розгляду якої встановлено, що у зв`язку з недостатністю в медичній документації даних про психічний стан ОСОБА_4 та невідповідностями у встановленому діагнозі дійти відповіді на поставлені питання не виявляється можливим.

Таким чином, вищевказаний висновок не містить даних про неспроможність ОСОБА_4 в момент укладення оспорюваного заповіту усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Виходячи з вищезазначеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що на час складання оспорюваного заповіту волевиявлення ОСОБА_4 було вільним, відповідало її внутрішній волі. Вчиняючи особисте розпорядження на випадок своєї смерті спадкодавець розуміла значення своїх дій та могла керувати ними.

Доводів на спростування зазначених обставин касаційна скарга не містить.

Посилання позивача в касаційній скарзі на відповідь Тлумацької ЦРЛ від 18 квітня 2017 року № 445, відомості медичної картки, які містять записи про відвідування психіатра ОСОБА_4 та поясненнями лікаря-психіатра Тлумацької ЦРЛ ОСОБА_12 , яка будучи допитаною в судовому засіданні підтвердила наявність у ОСОБА_4 психічного захворювання, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки не містять даних, що ОСОБА_4 саме на момент укладення оспорюваного правочину не могла усвідомлювати значення свої дій та керувати ними. Даним доказам судами надана належна оцінка, з урахуванням інших доказів та показань свідків, які їх спростовують, а також наведено мотиви їх відхилення.

Доводи касаційної скарги, що посвідчення заповіту 21 березня 2017 року від імені ОСОБА_4 секретарем Палагицької сільської ради Камінської В. П. вчинялась поза приміщенням органу місцевого самоврядування та в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій ОСОБА_7 не записано справжнє місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, відсутня вказівка про час складання заповіту, а також заповіт посвідчено з порушенням нотаріальної таємниці заповіту, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, з огляду на таке.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Крім того, стаття 1251 ЦК України передбачає, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові.

Згідно до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок), а також статтею 1247 ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

У відповідності до підпунктів 1.1-1.4, 2.1, 2.3, 2.4, 2.5 Порядку, перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України «Про нотаріат». Нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій. Відповідно до статті 7 Закону України «Про нотаріат» посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Автономної Республіки Крим, крім того, - законодавством Автономної Республіки Крим, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Посадові особи органів місцевого самоврядування при вчиненні нотаріальних дій зобов`язані зберігати нотаріальну таємницю. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, визначеному статтею 43 Закону України «Про нотаріат». При вчиненні нотаріальних дій перевіряється справжність підписів осіб, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії. При вчиненні нотаріальних дій визначається обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, встановленому статтею 44 Закону України «Про нотаріат».

Як встановлено судами, заповіт ОСОБА_4 посвідчено секретарем Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області Камінською В. П., який нею записано зі слів ОСОБА_4 . Заповіт до підписання прочитаний вголос заповідачем ОСОБА_4 і власноруч підписаний нею в присутності секретаря Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області Камінської В. П. При складанні заповіту ОСОБА_4 , секретарем Палагицької сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області Камінською В. П. було перевірено дієздатність померлої ОСОБА_4 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що оспорюваний заповіт за формою та порядком посвідчення відповідає вимогам статей 1247 1248 ЦК та Порядку.

Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем обставин, які б могли свідчити про недійсність заповіту.

Доводи касаційної скарги про те, що заповіт від 21 березня 2017 року не зареєстровано в Спадковому реєстрі згідно вимог Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів, є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, були дослідженні судами попередніх інстанцій та судами надано мотивовані висновки на зазначені доводи.

Посилання в касаційній скарзі на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 204/1905/16-ц, від 18 жовтня 2018 року у справі № 756/10774/16, від 05 лютого 2020 року у справі № 199/10949/14-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини справи.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши та оцінивши всі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, зокрема, показань численних свідків, допитаних у судовому засіданні, матеріалів спадкової справи, висновку судово-психіатричної експертизи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заповіт по формі та змісту відповідає вимогам чинного законодавства, а його зміст не викликає сумніву щодо дійсного волевиявлення заповідача, а також, що в момент складання заповіту вона не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними. Позивач не довела необхідних обставин для задоволення її позовних вимог, що було їх процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України.

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони всі зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тлумацького районного суду від 19 листопада 2019 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

А. А. Калараш

О. С. Ткачук