Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 354/608/15-ц

провадження № 61-2700св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивачі: перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство»,

відповідачі: Поляницька сільська рада Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області в складі судді Ваврійчук Т. Л. від 15 листопада 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Фединяка В. Д., у справі за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Скорзонера», Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковель», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство»,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Держаного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» (далі - ДП «Ворохтянське лісове господарство») звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 014217 від 20 серпня 2003 року площею 0,1930 га, кадастровий номер 2611092001220020050 та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Ухвалою Яремчанського міського суду від 03 грудня 2015 року залучено до участі у справі як співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Скорзонера» (далі - ТОВ «Скорзонера») та як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .

Ухвалою Яремчанського міського суду від 12 січня 2021 року до участі у справі залучено як співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковель» (далі - ТОВ «Буковель»). Також як правонаступника первісного відповідача - Поляницької сільської ради Яремчанського міської ради до участі у справі залучено Поляницьку сільську раду Надвірнянського району.

Заступником керівника Івано-Франківської обласної прокуратури 23 лютого 2021 року в порядку статті 49 ЦПК України подано заяву про зміну предмета позову, в якій прокурор просив поновити строки позовної давності, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №014217 від 20 серпня 2003 року площею 0,1930 га, кадастровий номер 2611092001220020050 та витребувати у ТОВ «Буковель» вказану земельну ділянку з чужого незаконного володіння у власність держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

22 вересня 2021 року представники відповідачів ТОВ «Скорзонера» та ТОВ «Буковель» подали клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року, позов залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, мотивована тим, що ДП «Ворохтянське лісове господарство» являється самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, яка дозволяє самостійно здійснювати захист своїх прав та інтересів в суді, і прокурором не надано доказів, що вказане державне підприємство у спірних правовідносинах наділено функціями уповноваженого державного органу, тому звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі даного державного підприємства відбулось із порушенням вимог абзацу 3 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Позов в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України подано з порушенням вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» за відсутності підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки перед зверненням до суду не направлено до Державного агентства лісових ресурсів України як компетентного органу держави повідомлення про виявлені ним порушення інтересів держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У лютому 2022 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу суду першої інстанції та на постанову апеляційного суду, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позивач зазначав, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, абз. 2 частини другої статті 389 ЦПК України: при прийнятті оспорюваних рішень Яремчанським міським судом та Івано-Франківським апеляційним судом порушено вимоги частин першої, другої, четвертої статті 263 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 11 серпня 2021 року у справі № 366/2502/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 910/261/20, від 11 листопада 2021 року у справі № 622/1363/19, від 21 липня 2021 року у справі № 754/8118/18.

Касаційна скарга мотивована тим,що висновки суду щодо недоведеності підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дійсно прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Однак жодною нормою процесуального законодавства не передбачено такої підстави для залишення позову без розгляду як відсутність у матеріалах тих чи інших документів, у тому числі повідомлень в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Водночас, саме відсутність в матеріалах справи копії вказаного повідомлення стала підставою для залишення позову прокурора без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Клопотання про залишення позову без розгляду заявлено безпосередньо у ході розгляду справи лише у 2021 році, тобто через понад п`ять років перебування справи в провадженні суду.

Відповідно до пункту 73 розділу 1.5 «Переліку документів, що створюються під час діяльності органів прокуратури України, із зазначенням строків зберігання документів», затвердженого наказом Генерального прокурора України № 2 від 08 січня 2019 року строк зберігання документів щодо переписки з питань представництва інтересів держави в суді становить 5 років.

Оскільки строк зберігання в органах прокуратури відповідних документів, підготовлених у 2015 році, минув ще у 2020 році обласною прокуратурою на адресу Державного агентства лісових ресурсів України направлено відповідний запит для підтвердження факту надіслання повідомлення позивачу з дотриманням вимог законодавства та надання доказів до суду.

Відповідь Державного агентства лісових ресурсів України від 08 листопада 2021 року № 12-12/9212-21 долучено до матеріалів справи. Як вбачається із її змісту, про факт протиправного вибуття спірної земельної ділянки (поряд з іншими) Державному агентству лісових ресурсів України було відомо з постанови Галицького районного суду від 04 березня 2015 року.

Однак належної оцінки цьому доказу судами не надано, що суперечить правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17 вказано, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 366/2502/17.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (постанови Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі № 910/261/20, від 11 листопада 2021 року у справі № 622/1363/19 ).

Таким чином визначальним при зверненні до суду є саме факт обізнаності позивача із фактами порушень, які стали підставою для подальшого звернення до суду на фоні неналежного захисту інтересів держави з його боку.

Враховуючи те, що отримана інформація Державного агентства лісових ресурсів України від 08 листопада 2021 року дає змогу чітко стверджувати про обізнаність вказаного органу із порушеннями інтересів держави, які стали підставою для даного позову, та визнання ним факту неможливості самостійного звернення з відповідними позовами, висновок судів про відсутність підстав для представництва інтересів держави у цій справі є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, а оскаржувані рішенні суперечать положенням статей 257 263 ЦПК України.

Крім того, вказаною відповіддю підтверджено і факт повідомлення прокуратурою Державного агентства лісових ресурсів України про відповідні звернення до суду в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Скаржник зазначив про статус іншого позивача у справі - ДП «Ворохтянське лісове господарство», яке є державним підприємством та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1997 року № 1180 віднесено до переліку підприємств установ, організацій, що перебувають у сфері управління Державного комітету лісового господарства України (з 13 квітня 2011 року - Державне агентство лісових ресурсів України).

У відповідності до статті 89 Лісового кодексу України на ДП «Ворохтянське лісове господарство» покладено здійснення функцій державної лісової охорони.

Згідно пункту 4 Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року № 976 основними завданнями держлісоохорони є: забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, а службові особи підприємства є посадовими особами державної лісової охорони.

Таким чином, правовий статус підприємства (форма власності, підпорядкованість, сфера управління) вказує на те, що основні напрямки його діяльності є нічим іншим, як завданнями та функціями, покладеними на нього безпосередньо державою з метою реалізації її політики у сфері охорони довкілля, рекреації, відтворення природних ресурсів.

Враховуючи викладене, скаржник вважає, що у суду були відсутні підстави для залишення позову без розгляду.

Щодо поданих скаржником 17 травня 2022 року та 06 червня 2022 року додаткових пояснень слід зазначити таке.

Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.

Доводи інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу ТОВ «Скорзонера» та ТОВ «Буковель» просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Яремчанського міського суду.

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла витребовувана справа.

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що у вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, ДП «Ворохтянське лісове господарство» звернувся до суду із цим позовом.

У підготовчому засіданні представники відповідачів ТОВ «Скорзонера» та ТОВ «Буковель» подали клопотання про залишення позову без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено перш за все Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» (зараз і надалі - у редакції, яка діяла на момент звернення з позовом до суду) на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІ «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру»прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший, другий частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Звертаючись до відповідного компетентного органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Виходячи зі змісту наведених вище норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави.

Таким чином, у кожному випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити у чому полягає бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту або ж здійснення захисту неналежним чином) та необхідність здійснення такого захисту прокурором.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, перший заступник прокурора Івано-Франківської області зазначав, що ДП «Ворохтянське лісове господарство», Державне агентство лісових ресурсів України, як уповноважені суб`єкти, що реалізують права та інтереси держави у спірних правовідносинах, протягом тривалого часу не вживали заходів щодо повернення спірної земельної ділянки у власність держави, зокрема ДП «Ворохтянське лісове господарство» з 04 березня 2015 року було відомо про порушення його прав.

Також в матеріалах справи містить електронний лист Державного агентства лісових ресурсів України від 08 листопада 2015 року у відповідь на лист Івано-Франківської обласної прокуратури від 29 вересня 2021 року № 15-1430вих.-21, в якому зазначено, що при надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури, повідомлень щодо звернення в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Державного агентства лісових ресурсів України та державних лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», до фізичних та юридичних осіб про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки, повернення земельних ділянок лісового фонду у державну власність, Державне агентство лісових ресурсів України завжди їх підтримувало у зв`язку з неможливістю подання таких позовів Держлісагентством з об`єктивних причин.

У відповідності до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року № 1000/5, листування Держлісагентства за 2014-2015 роки з порушених в листі питань знищені у зв`язку із закінченням строків їх зберігання.

Державне агентство лісових ресурсів України не заперечує щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави із вказаних у листі питань (т. 3 а. с. 211, 212).

Таким чином, на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» перший заступник прокурора Івано-Франківської області повідомив Державне агентство лісових ресурсів України про те, що прокуратура звертатиметься до суду з позовом, в інтересах держави в особі указаного органу.

Зазначена стаття Закону передбачає право суб`єкта владних повноважень на оскарження повідомлення прокурора про представництво інтересів у суді, тобто надає такій особі право на спростування обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу на обґрунтування підстав представництва.

Державне агентство лісових ресурсів України, в інтересах якого подано позов, не спростовувало обставин, на які посилався прокурор у позовній заяві на обґрунтування підстав представництва інтересів держави.

Таким чином, прокурор на виконання частини четвертої статті 56 ЦПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, яке ніяких дій щодо звернення з відповідним позовом до суду на захист інтересів держави з моменту, коли дізналось про порушення майнових прав держави, не вчинило.

Суди першої та апеляційної інстанцій не урахували зазначених обставин та наведених вище вимог законодавства, не звернули уваги на дотримання прокурором при зверненні до суду з позовом в інтересах держави вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частини четвертої статті 56 ЦПК України, а тому дійшли помилкового висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів Українибез розгляду, як такої, що подана від імені заінтересованої особи за відсутності повноважень на ведення справи в суді.

Зважаючи на наведене, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині залишення позовної заяви першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів Українибез розгляду не можна вважати такими, що відповідають завданням цивільного судочинства.

Щодо позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» слід зазначити таке.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

За висновками Європейського суду з прав людини підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), в якій Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20).

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про залишення позову без розгляду у частині позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Щодо клопотання про повідомлення про розгляд касаційної скарги сторін у справі.

В касаційній скарзі заявлено клопотання, в якому скаржник просив повідомити про дату, час та місце розгляду касаційної скарги Івано-Франківську обласну прокуратуру,офіс Генерального прокурора, сторін у справі.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

Таким чином, питання виклику учасників справи у судове засідання суд вирішує з урахуванням конкретних обставин справи та встановленої необхідності надання пояснень учасниками справи.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

При обговоренні доповіді судді-доповідача про проведені підготовчі дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності виклику в судове засідання учасників справи для надання ними пояснень та про розгляд справи у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 272 ЦПК України.

Оскільки розгляд справи Верховним Судом здійснюється у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи, а характер спірних правовідносин не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, тому підстав для задоволення клопотання немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи, що судом першої інстанції не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів Українине можуть вважатися законними та обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи у вказаній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 389 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року в частині залишення без розгляду позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів Українискасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалу Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 листопада 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 рокув частині залишення без розгляду позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Ворохтянське лісове господарство» залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. В. Пророк