Постанова
Іменем України
29 січня 2020 року
м. Київ
справа № 355/1022/18
провадження № 61-16050св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року в складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Соколової В. В.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її тітка ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно, а саме земельна частка (пай), що розташована на території Лукашівської сільської ради Баришівського району Київської області, а також житловий будинок по АДРЕСА_1 .
14 березня 1994 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_2 .
Разом із тим, з ОСОБА_3 постійно проживала її сестра ОСОБА_4 - мати позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_3 їх мати ОСОБА_4 фактично вступила в управління спадковим майном, а згодом звернулася до Баришівської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом.
У свою чергу 09 липня 2010 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно заповіла їй, ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, після чого відкрилася спадщина на належне їй майно.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 за життя не оформила правовстановлюючі документи на спадкове майно після померлої ОСОБА_3 , інших спадкоємців, які прийняли після неї спадщину, немає, позивач просила визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме: земельну частку (пай) площею 4,29 умовних кадастрових гектарів, що розташована на території Лукашівської сільської ради Баришівського району Київської області та житловий будинок, площею 49,4 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 14 серпня 2018 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на земельну частку пай розміром 4,29 умовних кадастрових гектарів, розташовану на території Лукашівської сільської ради Баришівського району Київської області, сертифікат серії КВ № 231296, виданий 21 серпня 1997 року, яка належала ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 49,4 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка визнала позов і це не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем після померлої ОСОБА_3 , а визнання нею позову не передбачає обов`язкового порядку ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення Баришівського районного суду Київської області від 14 серпня 2018 року, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявниця вказує на те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявні докази визнання відповідачем позову, що є підставою для його задоволення.
В оскаржуваному рішенні судом апеляційної інстанції не досліджено заяви відповідача, з яких вбачається, що ОСОБА_2 знала про розгляд справи в суді першої інстанції та що вона по суті відмовилася від своїх спадкових прав на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 , зокрема на користь ОСОБА_1 .
Судом апеляційної інстанції не застосовано норми права, які підлягали застосуванню в частині відмови відповідачки від своїх майнових прав (права власності), а саме положення статті 347 ЦК України.
Зокрема не враховано, що в момент здійснення відмови від майнових прав на будинок та земельну частку (пай) згідно із заявами ОСОБА_2 від 26 червня та 18 липня 2018 року відповідачка не мала належного оформлення свого права власності на це майно (в тому числі не було здійснено державну реєстрацію права власності на це майно за відповідачкою), а тому не могла здійснити таку відмову без державної реєстрації цієї відмови за її заявою.
Натомість позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_4 , прийняла спадкове майно, зокрема будинок, та вчиняли всі необхідні дії з його збереження. У свою чергу ОСОБА_2 вчасно не оформила документи на спадкове майно та протягом 17 років не доглядає за будинком. Крім того, судом апеляційної інстанції не встановлено реальну причину апеляційного оскарження.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У вересні 2019 року ОСОБА_2 , в інтересах та від імені якої діє ОСОБА_5 , подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила скаргу відхилити, постанову апеляційного суду залишити без змін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
За частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції, - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 за життя була власницею земельної частки (паю), площею 4,29 умовних кадастрових гектарів, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Баришівського району Київської області на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії КВ № 231296, виданого 21 серпня 1997 року, та житлового будинку, площею 49,4 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 .
14 березня 1994 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_2 , яка є сестрою позивача ( а.с. 26). Заповіт був посвідчений секретарем виконкому Лукашівської сільської ради Капустіною А. В.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Згідно з довідкою Лукашівської сільської ради від 26 червня 2018 року № 378 разом із ОСОБА_3 проживала її сестра ОСОБА_4 та доглядала за нею протягом п`яти років до її смерті.
Після смерті ОСОБА_3 до Баришівської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися 12 квітня 2002 року ОСОБА_2 та 16 липня 2010 року ОСОБА_4
Свідоцтва про право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 не видавалися.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, яке згідно із заповітом від 09 липня 2010 року вона заповіла своїй дочці ОСОБА_1 .
Згідно із заповітом від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_4 заповіла своїй дочці ОСОБА_6 належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Лукашівської сільської ради Баришівського району Київської області, площею 0, 3265 га, кадастровий номер 3220283400:11:055:0168.
02 грудня 2015 року державним нотаріусом Баришівської районної державної нотаріальної контори на підставі заповіту, посвідченого Баришівською державною нотаріальною конторою 09 липня 2010 року, ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із земельної ділянки, площею 3,2445 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Лукашівської сільської ради Баришівського району Київської області, кадастровий номер 3220283400:11:041:0030, що за життя належала ОСОБА_4 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрита до 01 січня 2004 року, а тому за правилами пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до спірних правовідносин слід застосовувати ЦК УРСР.
Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриттям спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Аналіз змісту статей 548 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подання у державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини. Такі дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом має право відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 549 ЦК УРСР вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.
Статтею 560 ЦК УКРСР встановлено порядок видачі свідоцтва про право на спадщину. Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до положень статті 561 ЦК УРСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
ЦК УРСР 1963 року не обмежував строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, при тому, що отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину відповідно до статті 560 ЦК УРСР, що діяла на момент відкриття спадщини, є правом, а не обов`язком спадкоємця.
З копії спадкової справи № 217, що була заведена до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 убачається, що 12 квітня 2002 року ОСОБА_2 звернулася до Баришівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом від 14 березня 1994 року, відповідно до якого померла заповіла ОСОБА_2 усе належне їй майно. Відмови від прийняття спадщини матеріали спадкової справи не містять.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на те, що єдиною спадкоємицею, яка прийняла спадщину після померлої ОСОБА_3 , є ОСОБА_2 . Відсутність у неї свідоцтва про право на спадщину не позбавляє її права на спадщину, а тому підстав для визнання за позивачкою ОСОБА_1 права власності на спірне майно немає.
Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на те, що вона отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_4 , а також прийняла у спадщину спадкове майно, зокрема спірний будинок, не заслуговує на увагу, оскільки це не впливає на правильність та законність судового рішення. Спадщина, на яку ОСОБА_1 видано свідоцтво, складається із земельної ділянки, площею 3,2445 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Лукашівської сільської ради Баришівського району Київської області, при цьому докази отримання позивачем у власність після смерті ОСОБА_4 житлового будинку в матеріалах справи відсутні.
Доводи касаційної скарги про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення апеляційний суд не надав оцінки наявній у матеріалах справи заяві відповідача про визнання позову та як наслідок безпідставно відмовив у його задоволенні, не ґрунтуються на законі.
Визнання позову відповідачем не передбачає обов`язкового порядку ухвалення судом рішення про задоволення позову, оскільки це питання підлягає вирішенню з огляду на певні умови, в тому числі з урахуванням відповідності закону визнання позову.
Аргументи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не встановлено реальної причини апеляційного оскарження не заслуговують на увагу з огляду на те, що відповідно до положень статті 352 ЦПК України учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції. Зокрема в цьому випадку рішення суду було оскаржено відповідачкою з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не застосовано норми права, які підлягали застосуванню в частині відмови відповідачки від своїх майнових прав (права власності), зокрема положення статті 347 ЦК України, не впливають на правильність рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності, проте така заява породжує правові наслідки у разі її державної реєстрації, оскільки подана щодо нерухомого майна, тобто майна, право на яке підлягає державній реєстрації.
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів подання ОСОБА_2 відповідної заяви про відмову від належного їй права власності, а тому заява від 18 липня 2018 року, на яку посилається позивачка, не може бути доказом відмови відповідачки від права власності на спірне майно.
Більше того, у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 до Баришівської державної нотаріальної контори від 12 квітня 2002 року про прийняття нею спадщини після смерті ОСОБА_3 та видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Отже, суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення вказаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська