№ 355/899/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 355/899/18

провадження № 61-6731св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стиблина Оксана Вячеславівна, Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року у складі судді Литвиненко О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стиблина Оксана Вячеславівна, Баришівська районна державна нотаріальна контора Київської області, про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 в якому просив визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 від 27 червня 2017 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 .

За життя ОСОБА_3 склала заповіт, що посвідчений 27 червня 2017 року приватним нотаріусом Стиблиною О. В., згідно якого заповіла своїй дочці ОСОБА_2 все своє майно, основною частиною якого є квартира АДРЕСА_1 , де зареєстрований та проживає позивач ОСОБА_1 .

Вказаний заповіт позивач вважає недійсним, оскільки складений через вплив відповідача, юридичну необізнаність та стан здоров`я матері.

За життя батько позивача, який помер раніше та мати позивача в присутності родичів, сусідів та друзів говорили, що квартира, придбана ними в смт. Баришівка призначена для ОСОБА_1 .

Про існування спірного заповіту позивачу нічого відомо не було.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Баришівський районний суд Київської області рішенням від 30 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що з моменту складання заповіту до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за життя ніяких заходів щодо скасування заповіту, визнання його недійсним або складання нового заповіту на користь позивача чи іншої особи не приймала, що підтверджує волевиявлення спадкодавця на складання заповіту на користь відповідача ОСОБА_2 . Вказане свідчить, що ОСОБА_3 діяла відповідно до свого бажання, її намір був вільним і відповідав її внутрішній волі, яка що була спрямована на настання наслідків, зазначених у заповіті на розпорядження належним їй майном на випадок своєї смерті.

Київський апеляційний суд постановою від 01 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року без змін.

Приймаючи оскаржену постанову апеляційний суд вказував на ту обставину, що він усунув порушення судом першої інстанції норм ЦПК України.

Встановивши, що ОСОБА_3 27 червня 2017 року, на час складення заповіту усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Вказував, що експертний висновок від 29 липня 2020 року № 56-ц/7-ц розгорнутий та достатньо мотивований, при його складанні були досліджені всі наявні в розпорядженні експертів матеріали, необхідні для проведення експертизи, суперечностей в самому висновку не встановлено, він не суперечить наявним матеріалам справи на час проведення експертизи і не викликає сумнівів у колегії суддів в його правильності, а тому вважав, що підстави для задоволення позову відсутні.

Апеляційний суд також вважав, що порушення судом першої інстанції норм ЦПК України щодо відмови у призначенні судової експертизи не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки судом апеляційної інстанції в процесі розгляду справи усунуто зазначені порушення, а відповідно до статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Баришівського районного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року в якій оскаржені судові рішення просив скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

У поданій касаційній скарзі заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували під час ухвалення оскаржуваних рішень правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 161/9020/15-ц та у постанові від 12 липня 2017 року у справі № 2609/21051/13, Верховного Суду у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 1111/4895/12.

Заявник вказував, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, адже допитані у суді свідки підтвердили, що заповідач неодноразово підтверджувала, що квартира у смт. Баришівка належить заявнику і була придбана для нього. Отже волевиявлення ОСОБА_3 , яке знайшло своє відображення у спірному заповіті суперечить її неодноразовим твердженням, зробленим до того.

Вважає також необґрунтованим висновок місцевого суду про те, що заявник мав можливість надати суду всі необхідні документи, адже необхідні медичні документи знаходяться у відповідача, і вона відмовилась їх надати суду навіть за наявності відповідного клопотання.

Заявник також вважає помилковими і висновки суду апеляційної інстанції, оскільки судом апеляційної інстанції було порушено вимоги процесуального права щодо призначення експертизи, адже на вирішення експерта не було поставлено питання заявника: «Які наявні у ОСОБА_3 захворювання або розлади могли впливати на ступінь її дієздатності?». Натомість апеляційний суд поставив питання: «Чи могла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за своїм станом здоров`я усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення заповіту 27 червня 2017 року?».

Аргументом касаційної скарги є також та обставина, що суд апеляційної інстанції призначав у справі судово-медичні експертизи стану ОСОБА_3 лише на підставі матеріалів справи, що не дало експертам зробити свої висновки, а після відмови експертів у наданні висновків через відсутність медичних документів, апеляційний суд відмовив у проведенні додаткової експертизи після витребування у відповідача необхідних документів.

Заявник також додатково вказував, що апеляційний суд відхилив всі його клопотання про витребування у відповідача медичних документів покійної ОСОБА_3 для проведення додаткової судово-медичної експертизи в результаті чого її психоемоційний стан не був встановлений.

Аргументом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано і без будь-яких пояснень відмовився від проведення судових дебатів.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував цивільну справу з Баришівського районного суду Київської області.

05 вересня 2022 року цивільна справа № 355/899/18 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Спірна квартира АДРЕСА_2 придбана матір`ю позивача - ОСОБА_3 у 2004 році.

27 червня 2017 року ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стиблиною О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 1888 (а. с. 13 том 1), згідно якого ОСОБА_3 заповіла все своє майно де б воно не було б і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 82 роки ОСОБА_3 померла, про що зроблено відповідний актовий запис № 20215 Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у місті Києві (а. с. 11 том 1).

В день смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої зокрема входить квартира АДРЕСА_1 , щодо якої виник спір між сторонами.

Спадкову справу щодо майна померлої ОСОБА_3 зареєстровано Баришівською районною державної нотаріальною конторою, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 50533922 від 12 січня 2018 року (а. с. 12 том 1).

Місцевий суд вказував, що допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив суду, що є другом позивача ОСОБА_1 та був знайомий з його матір`ю ОСОБА_3 . Взаємовідносини між сином та матір`ю були нормальні. Сестру позивача він ніколи не бачив.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що є далеким родичем сторін. Матір сторін - ОСОБА_3 говорила йому, що забезпечила своїх дітей житлом, а саме: дочці купили квартиру в м. Києві, а квартира в смт. Баришівка дістанеться її сину ОСОБА_1 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що батьки сторін завжди говорили, що квартира в смт. Баришівка Київської області повинна залишитись їхньому сину ОСОБА_1 . У жовтні 2017 року вона бачила ОСОБА_3 , яка скаржилась їй на своє здоров`я та говорила свідку, що вона тяжко хвора.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила суду, що відповідача ОСОБА_2 свідок бачила лише один раз. Стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були нормальні, син допомагав матері. Свідку ОСОБА_3 говорила, що дочка забезпечена житлом, а сину ОСОБА_1 дістанеться квартира в смт. Баришівка.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що вважав, що квартира, в якій проживає ОСОБА_1 є його власністю, а не його сестри. Відносини між матір`ю та сином були гарні. ОСОБА_3 говорила свідку, що квартира в смт. Баришівка належить її сину. Бачив ОСОБА_3 незадовго до смерті, вона була пригнічена, замкнута, мабуть хвороба давалась взнаки.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що бачив ОСОБА_3 за рік до її смерті, вона була в хворобливому стані, але була адекватна.

Відповідно до висновку Київського обласного психіатрично-наркологічного медичного об`єднання від 29 липня 2020 року № 56-ц/7-ц станом на час укладення та підписання заповіту - 27 червня 2017 року ОСОБА_3 могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

14 вересня 2021 року за клопотанням ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції призначено судово-психологічну експертизу.

За результатами проведення комісійної судової психологічної експертизи від 14 грудня 2021 року № 30044/21-61, експерт дійшов висновку, що надати відповіді на поставлені на експертизу питання в межах даного експертного провадження не представляється можливим за недостатністю матеріалів.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно із статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

При цьому, за своєю юридичною природою заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені зокрема частиною 3 статті 203 ЦК України, згідно з якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 17 вересня 2014 року № 6-131цс14, суд може визнати договір недійсним із підстав, передбачених частиною 1 статті 225 ЦК України в разі, якщо встановить, що у момент укладення договору позивач був неспроможний розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Суд може визнати договір недійсним із підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України в разі, якщо встановить, що у момент укладення договору позивач був неспроможний розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. При цьому, справи про визнання недійсним правочину вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За статтями 76 81 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено частиною четвертою статті 81 ЦПК України, рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

За частиною першою статті 112 ЦПК України комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.

Відповідно до положень частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Висновок про тимчасову недієздатність особи слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення такого правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

З матеріалів справи вбачається, що усуваючи порушення норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, апеляційний суд ухвалою від 12 лютого 2019 року призначив у справі посмертну судово-психіатричну експертизу.

14 вересня 2021 року за клопотанням ОСОБА_10 - представника ОСОБА_1 судом призначено посмертну судово-психологічну експертизу.

При вирішенні питання про призначення зазначеної експертизи, судом апеляційної інстанції був допитаний судовий експерт щодо особливостей, документів, необхідних для проведення такої експертизи та їх обсягу, сторонам у справі запропоновано надати відповідні матеріали, які необхідні для надання проведення експертного дослідження.

За результатами проведення судово-психологічної експертизи від 14 грудня 2021 року № 30044/21-61, експерт дійшов висновку, що надати відповіді на поставлені на експертизу питання в межах даного експертного провадження не представляється можливим за недостатністю матеріалів.

Під час розгляду справи апеляційний суд врахував зміст та обґрунтованість вищевказаного висновку експертизи, питання, які ставилися перед експертами та на які отримано відповідь, а також їх відповідність вимогам Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом МОЗ України від 28 липня 2014 року № 527.

Суд апеляційної інстанції зазначав, що посмертна судово-психіатрична експертиза № 56-ц/7-ц, проведена 29 липня 2020 року Київським обласним психіатрично-наркологічним медичним об`єднанням, установила, що ОСОБА_3 на час підписання заповіту від 27 червня 2017 року за своїм психічним станом на цей період могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Оцінюючи вказаний висновок апеляційний суд зазначав, що із зазначеного висновку вбачається, що він є розгорнутий та достатньо мотивований, при його складанні були досліджені всі наявні в розпорядженні експертів матеріали, необхідні для проведення експертизи, суперечностей в самому висновку не встановлено, він не суперечить наявним матеріалам справи на час проведення експертизи і не викликає сумнівів у колегії суддів в його правильності.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, який встановивши, що висновком посмертної судово-психіатричної експертизи № 56-ц/7-ц, проведеної 29 липня 2020 року Київським обласним психіатрично-наркологічним медичним об`єднанням встановлено, що ОСОБА_3 на час підписання заповіту від 27 червня 2017 року за своїм психічним станом на цей період могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права в частині відмови у задоволенні клопотання про витребування у відповідача медичних карток покійної ОСОБА_3 колегія суддів відхиляє, адже як вбачається з матеріалів справи (протоколу судового засідання, складеного 01 червня 2022 року) апеляційний суд у задоволенні означеного клопотання відмовив через відсутність у відповідача таких документів.

Змістом вказаного протоколу також спростовуються аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд необґрунтовано і без будь-яких пояснень відмовився від проведення судових дебатів, оскільки головуючим було оголошено про проведення судових дебатів, а сторони висловили свої позиції у справі.

Аргументи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час визначення питань, які необхідно було порушити перед експертом колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Подаючи до апеляційного суду заяву від 09 січня 2019 року про призначення судової експертизи ОСОБА_1 просив на вирішення експертів поставити такі питання: 1) Які наявні у ОСОБА_3 захворювання або розлади могли впливати на ступінь її дієздатності?; 2) Чи перебувала ОСОБА_3 на момент укладення свого заповіту в емоційному стані, і в якому саме (сильний страх, пригніченість, розгубленість, відчай, емоційний стрес тощо), що суттєво вплинув на її свідомість і поведінку?; 3) Чи спроможна була ОСОБА_3 з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища (залежність, погроза, омана, тощо) усвідомлювати реальний зміст власних дій та повною мірою свідомо керувати ними і передбачати їх наслідки під час укладення свого заповіту?

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Київського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 09 липня 2020 року, клопотання представника позивача про призначення судової медико-психологічної експертизи апеляційний суд задовольнив частково. Призначив у справі посмертну судово-психологічну експертизу, на вирішення якої поставив наступне питання: «Чи могла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за своїм станом здоров`я усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення заповіту 27 червня 2017 року».

Відповідно до статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Таким чином апеляційний суд правильно врахувавши, що позивач просив визнати заповіт недійсним з підстав того, що ОСОБА_3 внаслідок свого стану здоров`я та віку не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у зв`язку із відсутністю у матеріалах справи документів щодо захворювання та стану заповідача відповідно до положень статті 103 ЦПК України правильно визначив коло питань.

Крім того колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції призначав у справі судово-медичні експертизи стану ОСОБА_3 лише на підставі матеріалів справи, що не дало експертам зробити свої висновки, а після відмови експертів у наданні висновків через відсутність медичних документів, апеляційний суд відмовив у проведенні додаткової експертизи після витребування у відповідача необхідних документів колегія судів вважає необґрунтованим, з огляду на таке.

Відповідно до статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Первинною є експертиза, при проведенні якої об`єкт досліджується вперше. Додаткова експертиза призначається після розгляду судом висновку первинної експертизи, коли з`ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо. Висновок визнається неповним, коли експерт дослідив не всі подані йому об`єкти чи не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання. Неясним вважається висновок, який нечітко викладений або має невизначений, неконкретний характер. В ухвалі про призначення додаткової експертизи суду необхідно зазначати, які висновки експерта суд вважає неповними чи неясними або які обставини зумовили необхідність розширення експертного дослідження.

З матеріалів справи (аудіофіксації судового засідання, що відбулось 01 червня 2022 року) вбачається, що відмовляючи у задоволенні заяви про призначення у справі додаткової судової експертизи від 01 червня 2022 року суд апеляційної інстанції вказував на те, що експертний висновок від 29 липня 2020 року є повним та ясним, а тому вказаний аргумент касаційної скарги колегія суддів відхиляє.

Аргументи касаційної скарги про неврахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 1111/4895/12 колегія суддів відхиляє, оскільки фактичні обставини справи, яка є предметом касаційного перегляду та у наведених заявником справі не однакові.

Посилання на правові позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладені у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 161/9020/15-ц та у постанові від 12 липня 2017 року у справі № 2609/21051/13 колегія суддів відхиляє, так як вказані судові рішення не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України і не є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно

дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій по суту спору не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 30 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров