№ 357/12599/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 357/12599/19

провадження № 61-9945св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - державний реєстратор комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Турбаніст Іван Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф., від 20 вересня 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», третя особа - державний реєстратор КП «Агенція адміністративних послуг» Турбаніст І. В., про скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно, припинення права власності на нерухоме майно та поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 10 червня

2019 року АТ «Укрсоцбанк» набуло права власності на дачний будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,12 га для ведення садівництва, в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі рішення державного реєстратора КП «Агенція адміністративних послуг» Турбаніста І. В. про державну реєстрацію прав.

Вважав, що перехід права власності на предмет іпотеки відбувся за відсутності відповідних правових підстав, оскільки йому не було надіслано письмової вимоги про усунення порушень, не проведено оцінку предмета іпотеки, державним реєстратором не встановлено факту невиконання умов правочину, відсутній окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, державна реєстрація права власності проведена за наявності заборони на відчуження майна, іпотекодержателем вже були використані інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки (виконавчий напис нотаріуса від 07 серпня 2017 року про звернення стягнення на дачний будинок та земельну ділянку, а також подано у березні 2018 року позов про звернення стягнення на зазначене майно).

Посилаючись на наведене та з урахуванням зміни позовних вимог,

ОСОБА_1 просив суд: скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» на дачний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер: 47322684 від 12 червня 2019 року, та земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер: 3220489500:01:027:0238, індексний номер: 47323666 від 12 червня

2019 року; припинити право власності АТ «Альфа-Банк» на зазначений дачний будинок та земельну ділянку; поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на указане майно за

ним.

Основний зміст та мотиви судових рішень судів попередніх інстанцій

Заочним рішенням Білоцерківського районного суду Київської області

від 15 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності за

АТ «Альфа-Банк» на дачний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер: 47322684,

від 12 червня 2019 року, та земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер: 3220489500:01:027:0238, індексний номер: 47323666, від 12 червня

2019 року.

Припинено право власності АТ «Альфа-Банк» на дачний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 31970582, та земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер: 3220489500:01:027:0238, номер запису про право власності: 31971365.

Поновлено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності на дачний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1850702532204, та земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер: 3220489500:01:027:0238, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1850741032204, за ОСОБА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Білоцерківського районного суду Київської області від 09 квітня

2021 року заяву АТ «Альфа-Банк» про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Білоцерківського районного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року скасовано та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Рішенням Білоцерківського районного суду Київської області від 19 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності за

АТ «Альфа-Банк» на дачний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер: 47322684,

від 12 червня 2019 року та земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер: 3220489500:01:027:0238, індексний номер: 47323666, від 12 червня

2019 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спірна державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем проведена з порушенням положень статті 35, частин першої, п`ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку», пунктів 57, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), оскільки іпотекодержателем не надіслано іпотекодавцю вимогу про усунення порушень, не проведено оцінку предмета іпотеки, не надано договору про задоволення вимог іпотекодержателя, розрахунку заборгованості та її безспірності. Крім того, у порушення умов пункту 4.5 іпотечного договору використано декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки до здійснення спірної державної реєстрації права власності у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено частково, рішення Білоцерківського районного суду Київської області від 19 жовтня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про здійснення спірної державної реєстрації з порушення положень статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку» та пунктів 57, 61 Порядку, оскільки позивач був повідомлений про розмір заборгованості та попереджений про звернення стягнення на майно в разі її не повернення в спосіб, передбачений договором, а застосування кредитором іншого способу звернення стягнення, передбаченого умовами договору, за умови відсутності реалізації майна та задоволення вимог кредитора, не порушує норм чинного законодавства.

Узагальнені доводи касаційної скарги

10 жовтня 2022 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року і залишити в силі рішення Білоцерківського районного суду міста Києва від 19 жовтня

2021 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 199/1276/17,

від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц,

у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 367/7589/15-ц, від 13 листопада 2020 року у справі № 303/4230/18,

від 18 травня 2022 року у справі № 357/4329/19 (пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує на те, що суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що на момент укладення іпотечного договору положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» було передбачено, що правовою підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки є лише договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який сторони спору не укладали. Заявник стверджує, що в порушення пункту 4.9 іпотечного договору його, як іпотекодавця, не було повідомлено про передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателя.

Посилається також на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на подання державному реєстратору неповного пакету документів, необхідних для проведення державної реєстрації права власності, зокрема відсутність документу, що підтверджує факт виконання відповідних умов правочину. Звертає увагу, що при проведенні оцінки не проводився огляд предмета іпотеки, а тому висновок про вартість майна від 25 лютого 2019 року не є належним і допустимим.

Формальним вважає висновок апеляційного суду щодо неналежного способу захисту його прав в частині вимог про скасування записів про державну реєстрацію.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

25 листопада 2022 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому 03 листопада 2022 року, АТ «Альфа-Банк» посилається на необґрунтованість доводів касаційної скарги, а також на реалізацію банком у законному порядку права на звернення стягнення на предмет іпотеки, передбаченого пунктом 4.5 іпотечного договору.

Відзив на касаційну скаргу,поданий АТ «Альфа-Банк» 02 грудня 2022 року, без клопотання про продовження процесуального строку, на підставі частини другої статті 125 ЦПК України підлягає залишенню без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 квітня 2008 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 04/І-223, за умовами якого ОСОБА_1 на забезпечення виконання усіх своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 11 квітня 2008 року № 385/58/08-Пі передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: дачний будинок, загальною площею 456,6 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею

0,12 га, кадастровий номер 3220489500:01:027:0238, цільове призначення - ведення садівництва.

10 червня 2019 року державним реєстратором Турбаністом І. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав на дачний будинок за

АТ «Укрсоцбанк», індексний номер: 47322684 від 12 червня 2019 року, та земельну ділянку, індексний номер: 47323666 від 12 червня 2019 року.

На підставі зазначеного рішення було внесено запис про реєстрацію права власності на вказане майно до Державного реєстру речових прав за

АТ «Укрсоцбанк».

03 грудня 2019 року припинено юридичну особу - АТ «Укрсоцбанк», його правонаступником є АТ «Альфа-Банк».

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

У частині першій статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Згідно із частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», у редакції, яка діяла на час укладенні договору іпотеки, в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку», у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду); 2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.

Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до положень статей 38 39 ЦК України можливості звернути стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж набуття права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.

Частиною другою статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Кредитні правовідносини за своєю правової природою є договірними правовідносинами, тому на них у повній мірі розповсюджуються вимоги цивільного законодавства, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (принципи свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності та розумності, які передбачені статтею 3 ЦК України).

Зазначені вимоги повною мірою вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках за аналогією права (стаття 8), за звичаями ділового обороту (стаття 7); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав додержуватися моральних засад суспільства тощо (статті 13 ЦК України). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов`язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. При цьому особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України).

Зазначені норми законодавства, які містять принципи цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, у межах законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у пункті 4.5.3 іпотечного договору сторони передбачили право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому чинним законодавством.

Ураховуючи передбачену цивільним законодавством свободу договору, а також зміст погодженої сторонами статті 4 іпотечного договору, яка передбачає порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та не визначає необхідності укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а також з огляду на чинну на час укладення іпотечного договору редакцію частини другої статті 36 Закону України «Про іпотеку», колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що пункт 4.5.3 іпотечного договору містить відповідне застереження, що засвідчує згоду власника майна на задоволення вимог банку шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання за кредитним договором.

У цьому контексті заслуговує на увагу також зміст пункту 4.9 іпотечного договору, у якому сторони передбачили можливість переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя шляхом надіслання іпотекодавцю повідомлення про передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю. Зазначене свідчить про погодження сторонами порядку задоволення вимог іпотекодержателя - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.

Наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі

№ 644/3116/18).

Такий правовий висновок підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» виключно на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя є помилковими.

За змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звернути стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) дійшла висновку про те, що недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця є доведення до його відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Відповідно до пункту 6.3 іпотечного договору від 11 квітня 2008 року всі повідомлення сторін за цим договором здійснюються в письмовій формі шляхом направлення поштою або передачі особисто телеграм та/або листів за зазначеними у договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача.

Встановивши, що повідомлення про порушення основного зобов`язання надсилалося іпотекодавцю засобами поштового зв`язку як на поштову адресу, зазначену ним у іпотечному договорі, так і на адресу місцезнаходження іпотечного майна, однак згідно з поштовим штемпелем відділення зв`язку одержувача та відповідною відміткою посадової особи було повернуто відправнику за закінченням встановленого строку зберігання, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про виконання іпотекодержателем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку, у редакції, яка діяла на час здійснення оспореної державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем в узгодженому сторонами договору порядку направлялась письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду

від 06 жовтня 2021 року у справі № 206/6043/19, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/10724/19.

У контексті доводів касаційної скарги щодо неотримання зазначених повідомлень колегія суддів звертає увагу на положення пункту 6.3 іпотечного договору, наявність підтвердження відправлення іпотекодержателем відповідного повідомлення на поштову адресу, зазначену в іпотечному договору, відсутність повідомлень іпотекодавця про зміну такої поштової адреси, а також наявність судових спорів щодо стягнення кредитної заборгованості, в яких іпотекодавець приймав активну участь, заперечуючи проти її стягнення з підстав пропуску позовної давності, що свідчить про його обізнаність про намір банку реалізувати своє право на задоволення вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги щодо невідповідності поданих державному реєстратору документів вимогам пунктів 57, 61 Порядку. Колегія суддів зауважує, що основним доводом позивача щодо недотримання вказаних вимог є відсутність у поданих державному реєстратору документах доказів розміру заборгованості за кредитним договором та наявності підстав для її стягнення з урахуванням пропуску кредитором позовної давності.

Слід звернути увагу, що вартість предмета іпотеки, визначена у наданому банком висновку станом на 25 лютого 2019 року, позивачем не спростована.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Сплив позовної давності має своїм наслідком відмову у позові, тобто неможливість захисту порушеного права в судовому порядку. Проте сплив позовної давності не припиняє зобов`язання, а тому не перешкоджає кредитору звертати стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку.

Таким чином, поки існує невиконане основне зобов`язання, кредитор має право задовольняти свої вимоги коштом іпотечного майна в позасудовому порядку, в тому числі й шляхом набуття права власності на предмет іпотеки на підставі відповідного іпотечного застереження.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду

від 11 березня 2021 року у справі № 727/7775/18, від 31 серпня 2022 року у справі 161/11233/20.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог про визнання іпотеки припиненою, не спростовував факту невиконання ним умов кредитного договору і наявності кредитної заборгованості.

У постанові від 13 липня 2022 року по справі № 199/8324/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наявності невиконаного основного зобов`язання, існування чинного договору іпотеки, умови якого позивачем не оспорюються, права позивача не можуть вважатися порушеними. Заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, повно і всебічно встановив обставини справи та надав загалом належну правову оцінку наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовуються.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Посилання касаційної скарги щодо невідповідності висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки висновки у зазначених заявником справах і у справі, яка переглядається, є різними. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович