Постанова
Іменем України
18 січня 2023 року
м. Київ
справа № 357/13254/18
провадження № 61-2712св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 ,
третя особа - Приватне орендне підприємство «Агрофірма Узинська»,
особа, яка подала апеляційну скаргу - заступник прокурора Київської області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Березовенко Р. В., Суханової Є.М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), ОСОБА_1 , третя особа - Приватне орендне підприємство «Агрофірма Узинська» (далі - ПОП «Агрофірма Узинська»), про визнання недійсним та скасування наказів, договорів оренди земельних ділянок і скасування рішень про державну реєстрацію прав.
Позовну заяву мотивовано тим, що у межах досудового розслідування кримінального провадження від 06 червня 2018 року № 42018111030000182 встановлено порушення вимог земельного законодавства під час відведення ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства, які знаходяться в адміністративних межах Тарасівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (далі - Тарасівська сільська рада).
Прокурор посилався на те, що 13 березня 2014 року на підставі наказів Головного управління Держземагенства у Київській області (далі - ГУ Держземагенства у Київській області) про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду, між управлінням та
ОСОБА_1 укладено договори щодо оренди земельних ділянок загальною площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, які розташовані на території Тарасівської сільської ради. Ці договори посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097.
Надалі (на наступний день після отримання земельних ділянок в оренду) ОСОБА_1 уклав з ПОП «Агрофірма Узинська» договори суборенди, які
30 квітня 2014 року, 28 травня 2014 року, 29 травня 2014 року зареєстровані державними реєстраторами реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області за індексними номерами 13426940, 12798211, 13380547, 13409516.
Прокурор вказував, що всупереч нормам Закону України «Про фермерське господарство» ГУ Держземагенства у Київській області надало ОСОБА_1
в оренду земельні ділянки, які розташовані не єдиним масивом, та знаходяться на значній відстані одна від одної, що, у свою чергу, унеможливлює їх раціональне використання.
Крім того, орендарем земельних ділянок є фізична особа ОСОБА_1 , який не мав наміру займатись фермерським господарством, оскільки у нього відсутня сільськогосподарська техніка та інші засоби для обробітку землі.
ОСОБА_1 є заступником директора ПОП «Агрофірма Узинська», а отримання в оренду спірних земельних ділянок спрямоване на розширення площ земельних ділянок, які використовуються ПОП «Агрофірма Узинська».
Також прокурор наголошував, що ОСОБА_1 всупереч статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» не звертався до Білоцерківської районної державної адміністрації з заявою для отримання в оренду земельних ділянок державної власності з метою ведення фермерського господарства. Це підтверджується листом Білоцерківської районної державної адміністрації від 25 червня 2018 року № 06-23/1212.
На час отримання спірних земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 був засновником СФГ «Горизонт», яке створене 01 лютого 2002 року. Тому відповідач у разі здійснення реєстрації свого фермерського господарства відповідно до статті 8 Закону України «Про фермерське господарство», після укладення договору оренди первісної земельної ділянки, всі інші земельні ділянки повинен був отримувати у користування відповідно до норм 124 134 ЗК України, статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», тобто лише на конкурсних засадах за результатами аукціону.
Незаконне надання в оренду ОСОБА_1 спірних земельних ділянок порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин, не сприяє досягненню цілей, передбачених Законом України «Про фермерське господарство» щодо створення умов для реалізації ініціативи громадян у сфері виробництва товарної сільськогосподарської продукції, забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств.
Позовна заява про визнання недійсними вказаних договорів становить суспільний інтерес, оскільки у зв`язку з їх укладенням держава позбавлена можливості визначити орендаря, який запропонував би найкращі, у порівнянні з іншими учасниками, пропозиції, в тому числі щодо розміру орендної плати та інших зобов`язань, зокрема інвестиційного характеру, які покладаються на переможця конкурсу.
Таким чином, оскаржені накази ГУ Держземагенства у Київській області про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду прийняті з порушенням норм земельного законодавства. Разом з цим, договори оренди земельних ділянок укладені всупереч законодавчо визначеній процедурі набуття права оренди на земельні ділянки з метою ведення фермерського господарства. У разі визнання недійсними договорів оренди спірних земельних ділянок, відповідно до статті 8 Закону України «Про оренду землі» договори суборенди, укладені 14 березня 2014 року між ОСОБА_1 і ПОП «Агрофірма Узинська», будуть припинені.
Прокурор наголошував, що про наявність спірних наказів ГУ Держземагенства у Київській області йому стало відомо у червні 2018 року під час розслідування кримінального провадження від 06 червня 2018 року № 42018111030000182. Тому перебіг позовної давності почався саме з червня 2018 року.
Заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури просив:
визнати недійсними та скасувати накази ГУ Держземагенства у Київській області № КИ/3220486900:02:009/00014563, № КИ/3220486900:01:010/00014564, № КИ/3220486900:01:014/00014565, № КИ/3220486900:01:013/00014566 від
26 лютого 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», якими надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки загальною площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради;
визнати недійсними та скасувати договори оренди земельних ділянок, укладені 13 березня 2014 року між ГУ Держземагенства у Київській області та ОСОБА_1 , права оренди за якими зареєстровані приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. за ОСОБА_1 , та скасувати рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. від 13 березня 2014 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 16 липня 2019 року в задоволені позовних вимог заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 діяв з метою отримання земельних ділянок в обхід обов`язкової процедури - земельних торгів не для ведення фермерського господарства, а для передачі у суборенду ПОП «Агрофірма Узинська», що порушує законну мету їх отримання в оренду, призводить до втрат коштів державного бюджету від проведення земельного аукціону, який є обов`язковим для загального порядку отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності. Суд першої інстанції також вважав, що земельні ділянки передані ОСОБА_1
з порушенням норм статей 116 118 121 123 134 ЗК України, статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство».
Разом з цим, оскаржувані накази ГУ Держземагенства у Київській області прийнято 26 лютого 2014 року, договори оренди укладені в той же час і зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
13 березня 2014 року. 30 грудня 2014 року на виконання запиту
на адресу прокуратури Білоцерківського району управлінням Держземагенства у Білоцерківському районі Київської області надсилались спірні накази, проте до суду прокурор звернувся з позовом лише 08 листопада 2018 року. Доказів на підтвердження того, що про можливе порушення прав держави прокурор дізнався лише у червні 2018 року до суду не надано. Тому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 16 липня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави задоволено.
Визнано недійсними та скасовано накази ГУ Держземагенства у Київській області № КИ/3220486900:02:009/00014563, № КИ/3220486900:01:010/00014564, № КИ/3220486900:01:014/00014565, № КИ/3220486900:01:013/00014566 від
26 лютого 2014 року «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки», яким надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки загальною площею 60,8072 га, 27,7669 га, 7,8592 га та 80,2563 га, кадастрові номери: 3220486900:01:009:0036, 3220486900:01:010:0025, 3220486900:01:014:0029, 3220486900:01:013:0003 для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, розташовані на території Тарасівської сільської ради.
Визнано недійсними та скасовано договори оренди земельних ділянок
з кадастровими номерами: 3220486900:01:009:0036, 3220486900:01:010:0025, 3220486900:01:014:0029, 3220486900:01:013:0003, укладені між ГУ Держземагенства у Київській області та ОСОБА_1 , права оренди за якими зареєстровані приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. за ОСОБА_1 , та скасовано рішення приватного нотаріуса Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097 від 13 березня 2014 року.
Апеляційний суд дійшов висновку, що прокурор виконав вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури, звертаючись з позовом до суду, належним чином обґрунтував у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, підстави для звернення прокурора до суду, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Тому участь прокурора судом першої інстанції правильно визнана доцільною і обґрунтованою, оскільки обумовлена необхідністю дотримання встановленого законом порядку набуття прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності держави.
Суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 діяв з метою отримати земельних ділянок в обхід обов`язкової процедури - земельних торгів не для ведення фермерського господарства, а для їх передачі в суборенду ПОП «Агрофірма Узинська».
Разом з тим, апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, оскільки 06 червня 2018 року за фактом зловживання службовим становищем службовими особам ГУ Держземагенства у Київській області та
ГУ Держгеокадастру у Київській області під час передачі протягом 2014 -
2016 років в оренду фізичним особам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, які розташовані на території Білоцерківського району Київської області, що завдало істотної шкоди державним інтересам відкрито кримінальне провадження № 42018111030000182.
У межах вказаного кримінального провадження відповідно до статті 93 КПК України Білоцерківською місцевою прокуратурою було направлено запити:
16 червня 2018 року до Білоцерківської районної державної адміністрації стосовно того, чи зверталися із заявами про надання громадянам земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства особи за списком
(у якому, крім інших, зазначений ОСОБА_1 ). Відповідь на вказаний запит датується 25 червня 2018 року;
18 червня 2018 року до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області щодо надання інформації стосовно сільськогосподарської техніки, яка зареєстрована за громадянами за списком (у якому, крім інших, зазначений ОСОБА_1 ). Відповідь на цей на запит датована 27 червня
2018 року;
07 вересня 2018 року до Головного управління ДФС у Київській області про надання інформації за 2016 - 2017 роки щодо того, в якому розмірі та хто
є платником орендної плати за земельні ділянки з кадастровими номерами згідно зі списком (у якому, крім інших, вказаний ОСОБА_1 ). Відповідь на зазначений запит датована 20 вересня 2018 року.
З огляду на викладене, апеляційний суд зробив висновок, що прокурор довідався або мав об`єктивну можливість довідатися про порушення інтересів держави і про особу, яка їх порушила, з отриманням відповідей на вказані запити в межах кримінального провадження, а саме 20 вересня 2018 року.
Аргументи учасників справи
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга, з урахуванням уточнення касаційної скарги від 02 березня 2020 року, мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини і правовідносини, що склалися між сторонами, проте помилково вважав безпідставним застосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності;
прокурор мав усі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації щодо оскаржених наказів та правочинів у межах визначеної законом позовної давності від дати їх прийняття та вчинення;
здійснюючи своєчасний прокурорський нагляд за прийнятими рішеннями місцевих органів виконавчої влади, відповідно до: (1) Порядку взаємодії Державного комітету України із земельних ресурсів і його територіальних органів та органів прокуратури з питань захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин, затвердженого спільним наказом Державного комітету України із земельних ресурсів та Генеральної прокуратури України від 10 березня 2010 року № 225/15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 травня 2010 року за № 346/17641 (був чинним до 23 жовтня 2015 року); (2) наказу Генеральної прокуратури України від 07 листопада
2012 року № 3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів» (був чинним до 31 грудня 2014 року); (3) Положення про Головне управління Держземагенства в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10 травня
2012 року № 258, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 травня 2012 року за № 852/21164 (був чинним до 30 квітня 2015 року), прокурор не міг бути необізнаним про спірні накази ГУ Держземагенства у Київській області у строк до 31 березня 2014 року;
висновок суду апеляційної інстанції про те, що витребування прокурором
в управління Держземагенства у Білоцерківському районі сканованих копій технічної документації із землеустрою та правовстановлюючих документів на земельні ділянки (у тому числі і на земельні ділянки, якими користується ОСОБА_1 ), не впливає на перебіг позовної давності, є помилковим. Прокурор, який достеменно знав про існування спірних наказів та правочинів станом на 25 грудня 2014 року (дата реєстрації прокурорського запиту), був зобов`язаний здійснити перевірку їх законності. Натомість він направив відповідні запити до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області, Білоцерківської районної державної адміністрації та Головного управління ДФС у Київській області лише у 2018 році, тобто майже через чотири роки;
відповідно до норм Закону України «Про Державний земельний кадастр», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про спірні накази та договори не пізніше 25 листопада
2014 року набули ознак публічної та загальнодоступної інформації. Тому позивач міг дізнатися про державну реєстрацію прав оренди за спірними договорами оренди землі, які укладені на підставі спірних наказів, у строк до жовтня
2015 року;
при визначенні моменту початку перебігу позовної давності у цій справі слід враховувати дату, коли про порушене право дізналась або могла дізнатись держава в особі Державної служби України з питань геодезії; картографії та кадастру, а не прокурор;
13 березня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право оренди за спірними договорами оренди земельних ділянок від 13 березня 2014 року, які укладені на підставі спірних наказів ГУ Держземагенства у Київській області від 26 лютого
2014 року, що свідчить про можливість держави в особі її уповноважених органів довідатися про укладення цих договорів та наявність спірних наказів
з часу їх оприлюднення;
прокурор не заявляв клопотання про поновлення позовної давності, а суди не встановлювали підстав поважності пропуску такого строку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 березня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. Цією ж ухвалою суду зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 20 січня
2020 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2021 року касаційне провадження
у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20).
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року касаційне провадження у справі поновлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 березня 2020 року зазначено, що підставою касаційного оскарження заявник вказував неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі
№ 914/801/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 911/2280/16, від 18 червня 2018 року у справі № 922/3001/17, від 19 червня 2018 року у справі
№ 922/2756/17, від 11 липня 2018 року у справі № 914/1886/17, від 11 жовтня 2018 року у справі № 906/916/16, від 23 жовтня 2018 року у справі
№ 906/240/18, від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 911/3552/17, від 16 липня 2019 року у справі
№ 926/1326/15, від 03 грудня 2019 року у справі № 911/3396/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Таким чином, касаційна скарга містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що наказами ГУ Держземагенства у Київській області від
26 лютого 2014 року затверджено проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано ОСОБА_1 в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства строком на 21 рік, які розташовані на території Тарасівської сільської ради:
наказом № КИ/3220486900:02:009/00014563 - земельну ділянку площею 60,8072 га з кадастровим номером 3220486900:01:009:0036;
наказом № КИ/3220486900:01:010/00014564 - земельну ділянку площею 27,7669 га з кадастровим номером 3220486900:01:010:0025;
наказом № КИ/3220486900:01:014/00014565 - земельну ділянку площею 7,8592 га з кадастровим номером 3220486900:01:014:0029;
наказом № КИ/3220486900:01:013/00014566 - земельну ділянку площею 80,2563 га з кадастровим номером 3220486900:01:013:0003.
13 березня 2014 року між ГУ Держземагенства у Київській області та
ОСОБА_1 укладено договори оренди, відповідно до яких орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування зазначені земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства терміном на 21 рік.
Відповідно до пунктів 46 вказаних договорів вони набирають чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди.
Право оренди ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 березня 2014 року згідно з рішеннями про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексними номерами 11607474, 11607240, 11606854, 11606097.
Відповідно до інформації Головного управління ДФС у Київській області від
20 вересня 2018 року № 5710/10-36-50 орендну плату за користування вказаними земельними ділянками сплачує ОСОБА_1
14 березня 2014 року на підставі договорів суборенди ОСОБА_1 передав спірні земельні ділянки в суборенду ПОП «Агрофірма Узинська» строком на 21 рік, про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна здійснено записи про інше речове право за індексними номерами 13426940, 12798211, 13380547, 13409516.
ОСОБА_1 упродовж 2014 - 2016 років із заявами про надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства не звертався, що підтверджується відповіддю Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 25 червня 2018 року № 06-23/1212.
Відповідно до інформації Головного управління Держпродспоживслужби
в Київській області від 27 червня 2018 року за ОСОБА_1 станом на
27 червня 2018 року сільськогосподарська техніка не зареєстрована.
Позиція Верховного Суду
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).
Розмежування компетенції судів з розгляду спорів здійснюється відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. У порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Спори, сторонами в яких є юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами.
Звертаючись з позовом у цій справі, прокурор мотивував позовні вимоги, зокрема, тим, що ОСОБА_1 отримав в оренду спірні земельні ділянки як фізична особа не для створення фермерського господарства. Він є заступником директора ПОП «Агрофірма Узинська», а отримання в оренду спірних земельних ділянок спрямоване на розширення площ земельних ділянок, які використовуються ПОП «Агрофірма Узинська», з метою уникнення проведення земельних торгів, оскільки вони (земельні ділянки) на підставі договорів суборенди землі від 14 березня 2014 року передані ОСОБА_1 саме вказаному підприємству.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
За змістом статті 31 Земельного кодексу України, статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Таким чином, земельна ділянка, що надається для ведення фермерського господарства, є основною та необхідною умовою для здійснення фермерським господарством господарської діяльності у сфері товарного сільськогосподарського виробництва.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі
№ 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20) зазначено, що «з метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство».
У справі, що переглядається, спір виник між прокурором, центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин
(ГУ Держгеокадастру у Київській області), та фізичною особою щодо користування землями фермерського господарства, тому цей спір повинен розглядатися господарським судом незалежно від того, чи отримував
ОСОБА_1 раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створив він це фермерське господарство.
Таким чином, судам слід було закрити провадження у цій справі, оскільки такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).
Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі
№ 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20), дають підстави для висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати,
а провадження у справі - закрити.
Верховний Суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.
Керуючись статтями 255 256 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року скасувати.
Провадження у справі № 357/13254/18 за позовом заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , третя особа - Приватне орендне підприємство «Агрофірма Узинська», про визнання недійсним та скасування наказів, договорів оренди земельних ділянок та скасування рішень про державну реєстрацію прав закрити.
Роз`яснити керівнику Білоцерківської місцевої прокуратури його право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 20 січня 2020 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. М. Русинчук Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. Ю. Тітов