Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 357/13500/18

провадження № 61-6493св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року у складі судді Ул`яновської О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року ускладі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (далі - ПрАТ «СГ «ТАС»), третя особа - ОСОБА_2 про захист прав споживачів та стягнення страхового відшкодування.

Позов мотивований тим, що позивач є вигодонабувачем за договором добровільного страхування наземного транспорту ПК/21 № FO-00005050 «ПРАВИЛЬНЕ КАСКО», укладеним 17 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ПрАТ «СГ «TAC».

Відповідно до умов пункту 1 договору, страхувальник застрахував транспортний засіб марки CASE ІН MAGNUM 340, 2011 року випуску, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 1 350 000,00 грн.

09 березня 2018 року трапилася подія, яка у відповідності з укладеним договором трактується як страховий випадок, а саме застрахований транспортний засіб марки CASE ІН MAGNUM 340 реєстраційний номер НОМЕР_2 був викрадений невідомою особою, у зв`язку з чим у цій же день за заявою позивача відомості щодо факту незаконного заволодіння вказаним транспортним засобом були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.

09 березня 2018 року позивач повідомила Контакт-центр відповідача про настання страхового випадку «Незаконне заволодіння», а 13 березня 2018 року подала відповідачу письмову заяву про настання події та обставини страхового випадку, і в той же день актом прийому передачі передала відповідачу оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 21 лютого 2017 року, комплект оригінальних ключів D 250, а також витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Однак, відповідачем не було прийняте рішення ні про виплату страхового відшкодування, ні про відмову у виплаті, тому 26 липня 2018 року позивач звернулася до відповідача з письмовою заявою про виплату страхового відшкодування. Відповіді на свою заяву позивач та не отримала.

07 серпня 2018 року позивач вдруге звернулася до відповідача з заявою, в якій просила вжити заходи щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування та виплати страхового відшкодування, проте не отримала відповіді і на цю заяву.

21 вересня 2018 року позивач звернулася безпосередньо в офіс відповідача, де подала вже третю письмову заяву про виплату страхового відшкодування, однак, в порушення умов договору, відповідачем не прийнято рішення щодо здійснення виплати страхового відшкодування чи відмови у виплаті.

Таким чином відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі та строки передбачені пунктом 14.10.2 Договору.

Позивач просила стягнути з ПрАТ «СГ «ТАС» на її користь 1 224 412,00 грн страхового відшкодування та судові витрати.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «СГ «ТАС» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування: на підставі пункту 3.1 та підпункту «Б» пункту 9.2. договору у зв`язку з неможливістю кваліфіковану слідчим як «самоправство» подію визнати страховим випадком «незаконне заволодіння»; на підставі пункту 15.3 договору, у зв`язку з поданням страхувальником неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку; на підставі пункту 10.1.6 договору, у зв`язку з неповерненням застрахованого транспортного засобу ОСОБА_4 , якому трактор був переданий позивачем добровільно для використання, але який надав неправдиві відомості щодо обставин його втрати.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3 , в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивач виконала умови договору страхування, зокрема, надала всі необхідні документи, передбачені розділом 13 договору страхування, для здійснення виплати страхового відшкодування. Рішення про відмову у виплаті позивачу страхового відшкодування, відповідач, всупереч умов пунктів 11.4.4 та 14.7 договору, прийняв лише 24 вересня 2019 року, тобто фактично через рік. Вирок суду, як і постанова слідчого про закриття кримінального провадження чи про зміну правової кваліфікації, відсутні в погодженому сторонами переліку документів, необхідних для прийняття відповідачем рішення про виплату страхового відшкодування. У договорі сторони правомірно та без порушень імперативних положень актів цивільного законодавства самостійно врегулювали свої відносини на власний розсуд, створивши обов`язкове для обох сторін правило поведінки у спірних правовідносинах. Суди дійшли помилкового висновку про те, що позивачем не було надано інших доказів щодо правової кваліфікації факту викрадення, що остаточне рішення правоохоронних органів про встановлення винної особи по факту зникнення транспортного засобу не прийнято, і що відсутня інформація про особу, яка притягнута до кримінальної відповідальності, як і вирок суду, що, на думку суду, позбавляє обов`язку страхову компанію провести страхову виплату, оскільки єдиним доказом того, що подія, передбачена договором як страховий випадок і з настанням якої у відповідача виникає обов`язок здійснити страхову виплату відбулася, є зокрема, сам факт внесення відомостей до ЄРДР. Наведене свідчить про порушення відповідачем умов укладеного договору, що є достатньо обґрунтованою підставою для стягнення з нього страхового відшкодування. Крім того, зважаючи на підстави та предмет позову у даній справі судам необхідно було встановити вартість викраденого транспортного засобу, яка необхідна для визначення розміру страхового відшкодування. З відповідача підлягає стягненню страхове відшкодування у розмірі 1 220 588,10 грн. Відповідач лише 24 вересня 2019 року подав до суду відзив на позовну заяву, до якого додав копію постанови слідчого Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області Гопаца М. А. від 27 травня 2019 року про перекваліфікацію кримінального правопорушення, копію листа слідчого Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області від 19 вересня 2019 року та копію листа ПрАТ «СГ «ТАС» від 24 березня 2019 року вих. № 1400/6787 про відмову у виплаті страхового відшкодування. При цьому в матеріалах справи відсутнє клопотання відповідача про визнання поважними причин ненадання відзиву та доказів у встановлений судом строк та про встановлення додаткового строку для подання відзиву та доказів. За таких обставин, надані відповідачем докази слід вважати недопустимими, оскільки вони одержані з порушенням встановленого порядку. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів. В даному випадку, ні вирок суду, ні процесуальні документи слідчого не можуть бути належними та допустимими доказами настання страхового випадку «незаконне заволодіння». Суди не вказали, які ж саме неправдиві відомості про факт, причини та обставини настання страхового випадку позивач надав відповідачеві, якщо на момент звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, незаконне заволодіння застрахованим транспортним засобом насправді відбулося - він зник внаслідок його протиправного вилучення у власника всупереч його волі. Також в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_4 незаконно заволодів переданим йому застрахованим транспортним засобом внаслідок його неповернення чи надав неправдиві відомості щодо обставин його втрати. Відсутні в матеріалах справи і докази того, що ОСОБА_4 був допущений в салон застрахованого транспортного засобу та незаконно ним заволодів, чи заволодів застрахованим транспортним засобом шляхом обману, шахрайства чи зловживання довірою.

Позиція інших учасників справи

У травні 2021 року ПрАТ «СГ «ТАС» подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника Синельнікова М. О. , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що, враховуючи обставини, встановлені постановою слідчого про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 27 травня 2019 року, відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі пункту 3.1 та підпункту «Б» пункту 9.2 договору страхування. Неповернення застрахованого транспортного засобу, ввіреного ОСОБА_4 для використання, належить до виключень із страхових випадків згідно пункту 10.1.6 договору та обов`язку здійснити страхову виплату у страховика не виникає, що свідчить про окрему додаткову підставу для відмови у задоволенні позову. Оскільки постановою слідчого про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 27 травня 2019 року кримінальне правопорушення перекваліфіковане на статтю 356 КК України самоправство, так як злочину «незаконне заволодіння транспортним засобом» скоєно не було, то відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі пункту 15.3 договору страхування та пункту 3 частини першої статті 991 ЦК України, у зв`язку з поданням страхувальником неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку. «Самоправство» не підпадає під жодний з наведених та передбачених договором страхових ризиків, а тому не покривається договором страхування. До моменту прийняття рішення судом першої інстанції позивачем не надано доказів щодо кваліфікації випадку інакше ніж «самоправство». При зверненні з апеляційною скаргою позивач на виконання пункту 6 частини другої статті 356 ЦПК України таких нових доказів не надав.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

У червні 2021 року справа № 357/13500/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у задоволенні клопотання ПрАТ «СГ «ТАС», яке підписане представником Синельніковим М. О., про розгляд справи проводити в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2021 року у задоволенні ПрАТ «СГ «ТАС», яке підписано представником Синельніковим М. О., про долучення до матеріалів справи копії ухвали слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 червня 2021 року відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 березня 2018 року у справі № 916/4613/15 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 є вигодонабувачем за договором добровільного страхування наземного транспорту ПК/21 № FO-00005050 «ПРАВИЛЬНЕ КАСКО» укладеним 17 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ПрАТ «СГ «TAC».

Відповідно до умов пункту 1 Договору, Страхувальник застрахував транспортний засіб марки CASE ІН MAGNUM 340, 2011 року випуску, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 1 350 000,00 грн, пунктом 5.1. договору визначено, що строк дії договору з 20 березня 2017 року по 19 березня 2018 року.

Пунктом 3.1. Договору визначені страхові ризики: ДТП, пожежа, стихійне лихо, ПДТО, незаконне заволодіння.

09 березня 2018 року позивач звернулася до ПрАТ «СГ «ТАС» із заявою про настання події, яка у відповідності з укладеним Договором трактується як страховий випадок, а саме 09 березня 2018 року застрахований транспортний засіб марки CASE ІН MAGNUM 340, 2011 року випуску, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 викрадений невідомою особою.

Згідно акту прийому передачі ОСОБА_2 передав ПрАТ «СГ «ТАС» по випадку: незаконне заволодіння договір страхування FO-5050 від 17 березня 2017 року, свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 від 21 лютого 2017 року, витяг з ЄРДР кримінального провадження № 12018110030001340.

21 березня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «СГ «ТАС» із заявою, в якій просив повідомити чи в повному обсязі ним подані документи та матеріали для виплати страхового відшкодування.

ПрАТ «СГ «ТАС» повідомило ОСОБА_2 про те, що страховик залишає за собою право затримати рішення в разі особливо складних обставин страхового випадку, але на строк не більше 60 днів.

18 червня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «СГ «ТАС» із претензією, в якій просив вжити заходи щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування та виплати страхового відшкодування.

26 липня 2020 року ОСОБА_2 звернувся із проханням до ПрАТ «СГ «ТАС» про виплату страхового відшкодування на підставі події, яка сталася 09 березня 2018 року.

Згідно витягу з ЄРДР на підставі заяви ОСОБА_1 від 09 березня 2018 року було внесено відомості про кримінальне правопорушення № 12018110030001340.

07 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування на підставі події, яка сталася 09 березня 2018 року.

21 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася повторно до ПрАТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування за страховим випадком, що стався 09 березня 2018 року.

Постановою слідчого Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області Гопаца М. А. від 27 травня 2019 року перекваліфіковано кримінальне правопорушення, що внесене до ЄРДР за № 120181110030001340 від 09 березня 2018 року з частини третьої статті 289 КК України на статтю 356 КК України, оскільки 14 травня 2019 року були внесені відомості по факту вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 383 КК України, а саме завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Згідно листа ПрАТ «СГ «ТАС» від 24 березня 2019 року вих. № 1400/6787 встановлено, що ОСОБА_2 відмовлено у виплаті страхового відшкодування, оскільки, керуючись підпунктами 10.1.6, 15.3 Договору, а також статтею 26 Закону України «Про страхування» ПрАТ «СГ «ТАС» не може визнати вказану подію страховим випадком.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає доводи, викладені у касаційній скарзі, з таких підстав.

У статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхуванням є вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»).

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити страхову виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з частинами шістнадцятою - вісімнадцятою статті 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Тлумачення статей 990 991 ЦК України, частини другої статті 8, частини першої статті 25 Закону України «Про страхування» свідчить, що обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику виникає у разі, якщо такий страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування. Якщо ж подія, що настала, не може бути кваліфікована як страховий випадок відповідно до вимог договору страхування або закону, обов`язок у страховика здійснити страхову виплату не виникає.

За змістом пункту 8.16 договору добровільного страхування від 17 березня 2017 року страховий випадок - це передбачена договором подія, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування за договором страхувальнику або іншій визначеній договором особі.

Згідно пункту 8.17 договору добровільного страхування від 17 березня 2017 року страховий ризик - певна подія, на випадок настання якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Відповідно до пункту 3.1 договору добровільного страхування від 17 березня 2017 рокустраховими ризиками є «ДТП», «Пожежа», «Стихійне лихо», «ПДТО», «Незаконне заволодіння».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 березня 2018 року у справі № 916/4613/15, на яку посилалась ОСОБА_1 в касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку, що «підстави для відмови страховика у здійсненні страхової виплати або страхового відшкодування встановленні статтею 991 ЦК України та статтею 26 Закону України "Про страхування", згідно з якими страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі: 1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов`язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинених у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації; 2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об`єкт страхування або про факт настання страхового випадку; 4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; 5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) наявності інших підстав, встановлених законом. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. З наведених положень вбачається, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку. Несвоєчасне повідомлення страхувальником страховика без поважних на те причин про настання страхового випадку або надання ним неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку можуть бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування лише у тому разі, якщо вони позбавили страховика можливості дізнатися, чи є ця подія страховим випадком».

Як на підставу виплати страхового відшкодування внаслідок страхового випадку позивач посилалася на настання страхового ризику «Незаконне заволодіння».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що відповідач правомірно відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування: на підставі пункту 3.1 та підпункту «Б» пункту 9.2. договору у зв`язку з неможливістю кваліфіковану слідчим як «самоправство» подію визнати страховим випадком «незаконне заволодіння»; на підставі пункту 15.3 договору, у зв`язку з поданням страхувальником неправдивих відомостей про факт настання страхового випадку; на підставі пункту 10.1.6 договору, у зв`язку з неповерненням застрахованого транспортного засобу ОСОБА_4 , якому трактор був переданий позивачем добровільно для використання, але який надав неправдиві відомості щодо обставин його втрати.

Проте такі висновки є передчасними.

Дійсно, на час розгляду справи в суді першої інстанції постановою слідчого Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 27 травня 2019 року кримінальне правопорушення перекваліфіковане на статтю 356 КК України «Самоправство».

Інших доказів на підтвердження чи спростування обставин щодо настання страхового ризику «Незаконне заволодіння» сторонами не надано.

У касаційній скарзі позивач зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, які мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів, оскільки відзив та докази подані до суду з порушенням строку та без клопотання про поновлення строку.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно положень частин третьої, четвертої, восьмої, дев`ятої статті 83 ЦПК відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно частини сьомої, восьмої статті 178 ЦПК відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Аналіз справи свідчить, що ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання. Роз`яснено відповідачці її право подати відзив на позовну заяву в строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. У вказаний строк, відповідачка має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (т. 1 а. с. 51).

02 січня 2019 року ПрАТ «СГ «ТАС» отримали копію ухвали про відкриття провадження (т. 1 а. с. 53).

24 вересня 2019 року ПрАТ «СГ «ТАС» надало до суду відзив на позовну заяву та клопотання про приєднання до матеріалів справи копії постанови про перекваліфікацію кримінального правопорушення від 27 травня 2019 року, копії листа слідчого Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області від 19 вересня 2019 року, копії листа АТ «СГ «ТАС» за вих. № Г1400/6787 від 24 вересня 2019 року (т. 1 а. с. 108-117).

Відзив не містить клопотання про продовження строку на подання відзиву.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статей 43 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, не перевірив причини неподання відзиву та доказів у встановлений законом строк, не мотивував підстави прийняття їх до розглядута всупереч вимог цивільного процесуального закону обґрунтував ними ухвалене судове рішення.

Суд апеляційної інстанції на зазначені порушення уваги не звернув, належним чином не мотивував відхилення доводів апеляційної скарги та дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги з урахуванням меж касаційного перегляду дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року скасувати.

Справу № 357/13500/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Святошинського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук