Постанова

Іменем України

02 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 357/14110/18

провадження № 61-22157св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Фурсівська сільська об`єднана територіальна громада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа -Фурсівської сільської об`єднаної територіальної громади, про визначення місця проживання дітей

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2019 року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Шахова О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних та зустрічних позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , яка змінила прізвище на ОСОБА_3 у зв`язку із реєстрацією шлюбу 15 листопада 2019 року, звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженок міста Орхус Королівства Данії, громадянок України, разом із матір?ю ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.

На обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 14 січня 2016 року між сторонами було укладено шлюб, в якому народилося двоє дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Перебуваючи в шлюбі, подружжя проживало разом із дітьми в Королівстві Данії, однак після припинення шлюбних відносин, вона разом із дітьми повернулася до місця проживання батьків в Україну, після чого сторони не можуть досягти домовленості про визначення місця проживання малолітніх дітей.

Позивач неодноразово пропонувала відповідачу укласти відповідний договір, проте, у відповідача категорична позиція про необхідність проживання малолітніх дітей разом з ним у Королівстві Данії, де він має робочу візу та посвідку на тимчасове проживання до серпня 2019 року.

14 листопада 2018 року позивач отримала лист від Державного управління Королівства Данії про те, що, оскільки між сторонами не врегульовано питання здійснення батьківських прав, виконання обов`язків та визначення місця проживання дітей, Державна адміністрація за запитом відповідача змушена звертатися до суду для отримання тимчасового рішення про повернення дітей до Королівства Данії та визначення місця проживання дітей разом із батьком у зв`язку з їх викраденням. Таким чином, неврегулювання питання визначення місця проживання дітей разом із матір`ю на території України може призвести до порушення основоположних прав малолітніх дітей та їх матері, а також незаконного вивезення їх за межі України.

Діти щоденно потребують особливого догляду та уваги, оскільки народилися на 30-му тижні вагітності з малою масою тіла, а відповідач, у свою чергу, не може забезпечити такий цілодобовий догляд за дітьми через постійну зайнятість на роботі та особистими справами, що виключає можливість визначення місця проживання дітей з батьком.

Ураховуючи те, що дітям всього 1 рік і 2 місяці, вони не можуть бути відірвані від матері та залишені без її піклування, що суперечить природнім потребам дітей, тому просила визначити місце проживання дітей саме з нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 09 липня 2019 року позов задовольнив. Визначив місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що визначення місця проживання дітей разом із матір`ю буде відповідати найкращим інтересам дітей.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2019 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що на даний час проживання малолітніх дітей з матір`ю, які фактично з нею проживають, буде відповідати їх інтересам, оскільки діти з урахуванням їх віку та стану здоров`я потребують у зв`язку з фізіологічними особливостями постійного догляду та турботи, що позитивно сприятиме їх розвитку - як психологічному, так і фізичному.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій 11 грудня 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про міжнародні договори» встановлено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

ОСОБА_2 визначає місце проживання дітей в Королівстві Данії, де вони проживали з народження до кінця 2018 року.

Суд не дослідив обставин, на підставі яких ОСОБА_2 не мав потреби у заявленні зустрічного позову у цій справі щодо визначення місця проживання дітей з ним, оскільки рішенням органу опіки Королівства Данії встановлено за ним переважне право опіки над дітьми до постановлення остаточного рішення у справі про визначення місця проживання дітей, яке було ініційоване Міністерством у справах дітей Королівства Данії в його інтересах.

Суд першої інстанції не врахував, що докази, подані ОСОБА_10 , є такими, що не відповідають вимогам ЦПК України.

Декларація прав дитини не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою, не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Законодавство України не містить норм, які наділяли б когось із батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Залишаючи рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в силі, суд апеляційної інстанції допустив ряд порушень норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не здійснив дослідження доказів, важливість яких обґрунтовувалася в апеляційній скарзі, та допустив помилки, ідентичні помилки тим, які допустив суд першої інстанції.

26 грудня 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Кухаренко О. В. як представника ОСОБА_10 на касаційну скаргу, мотивований тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм матеріального і процесуального права, повно та всебічно дослідили обставини справи, а отже, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

Касаційна скарга відповідача складається лише з доводів, які не можуть бути предметом касаційного оскарження та розгляду відповідно до статті 400 ЦПК України, а тому в її задоволені слід відмовити.

Закон та практика ЄСПЛ ставить однією з вимог до рішення його зрозумілість та доступність для сприйняття, тому суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права та ухвалили законне, обґрунтоване рішення, надавши оцінку всім істотним, належним та допустимим доказам.

Позивач жодного разу не притягувалася ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності. Ця обставина була встановлена судом першої інстанції, для повторного підтвердження сторона позивача надавала суду апеляційної інстанції лист Поліції Південно-Східної Ютландії від 10 вересня 2019 року про закриття кримінальної справи, яке підтверджує, що в діях позивача відсутній склад злочину.

Сторона відповідача не надала жодного доказу, який підтверджував би безвідповідальне ставлення позивача до виконання батьківських обов`язків по догляду за дітьми, завдання шкоди їхньому здоров`ю тощо, а відповідні доводи будуються на припущеннях. Вказана позиція була відображена як у рішенні суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції.

Оскільки сторони у справі не дійшли згоди щодо того, з ким будуть проживати їх малолітні діти, з метою уникнення та запобігання негативним наслідкам для психологічного здоров`я дітей, що може зашкодити їх розвиткові, захисту прав та інтересів малолітніх дітей на гармонійний розвиток у спокійному та стійкому середовищі, сторона позивача вважає, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

18 лютого 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 січня 2016 року між громадянином України ОСОБА_2 та громадянкою України ОСОБА_1 укладено шлюб, який зареєстровано у Хорсенській ратуші, місто Хорсенс, Королівство Данія, актовий запис № 2791.

У шлюбі у подружжя народилося двоє доньок: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Сторони не дійшли згоди щодо місця проживання малолітніх дітей.

ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилися Прихід Фруерінг , Муніципалітет Скадеборг , мати - ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_2 : вони є громадянками України (відомості про народження дитини, довідки Посольства України в Королівстві Даніі від 14 лютого 2018 року № 61218/19-532/2-40 та № 61218/19-532/2-41).

16 березня 2018 року ОСОБА_15 видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який є власністю України, серії НОМЕР_1 , зі строком дії - 16 березня 2022 року.

16 березня 2018 року ОСОБА_16 видано паспорт громадянина України для виїзду за кордон, який є власністю України, серії НОМЕР_2 , зі строком дії - 16 березня

2022 року.

ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , громадянки України, мали право на тимчасове проживання на території Данії до 09 серпня 2019 року (копії віз на право тимчасового проживання на території Данії).

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14 січня 2016 року у Хорсенській ратуші, місто Хорсенс, Королівство Данія, актовий запис № 2791.

ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано дозвіл на працевлаштування як відповідальному за процес годування худоби до ОСОБА_18 (посвідка Королівства Данії).

10 липня 2017 року між роботодавцем ОСОБА_18 та працівником ОСОБА_2 укладено трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_2 прийнято на посаду менеджера на свиноферму тічних та вагітних маток.

01 серпня 2017 року між ОСОБА_18 та ОСОБА_2 укладено договір оренди приміщення з метою проживання, за умовами якого ОСОБА_18 здав в оренду ОСОБА_2 трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Заробітна плата ОСОБА_2 за жовтень 2018 року становила 17 488,35 крон; за листопад 2018 року - 16 505,15 крон; за грудень 2018 року - 17 488,35 крон.

ОСОБА_2 у 2005 році закінчив Білоцерківський державний аграрний університет і отримав базову вищу освіту за напрямом підготовки «Екологія» та здобув кваліфікацію бакалавра з екології.

Згідно з характеристикою ОСОБА_2 є найманим працівником у «Софіелунд» як відповідальний за процес годування худоби. ОСОБА_2 є надзвичайно приємною в спілкуванні людиною, під час роботи він веселий та розсудливий, завжди готовий прийти на допомогу в стресових ситуаціях. Що стосується його суспільної поведінки та людських якостей, то вони знаходяться на значно вищому рівні, ніж у середньостатистичного працівника. ОСОБА_2 - турботливий батько та чоловік, він завжди жертвує своїми особистими потребами заради того, щоб забезпечити дітям найкращі можливі умови. Він повністю справляється з обов`язками батька. Він взяв на себе обов`язок забезпечення дітей та їх матері під час відсутності у неї роботи. З цієї причини він прийняв на себе усі видатки, що пов`язані з сімейним життям.

Відповідно до висновку начальника виробництва ферми «Софіелунд», який також є сусідом ОСОБА_2 , основну частину свого вільного часу ОСОБА_2 проводив разом з дружиною та дітьми і завжди жертвував своїми особистими потребами заради дітей. Оскільки вони мешкають неподалік один від одного, він також став свідком в той день (21 вересня 2018 року), коли ОСОБА_1 взяла дітей з собою до України без згоди батька.

29 листопада 2018 року відділ з питань батьківства та спільного проведення часу з дітьми Державної адміністрації Королівства Данії у справі № 2018-76163 ухвалив рішення про надання ОСОБА_19 права на опікунство над ОСОБА_20 та ОСОБА_21 на час розгляду справи про призначення права на батьківство.

06 грудня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Поліцейського округу Південно-Східної Ютландії із заявою про ухилення від обов`язків із забезпечення дітей, яке скоєно 01 грудня 2018 року в 00 год. 00 хв. за адресою АДРЕСА_4 що підтверджується копією журналу 3700-72151-00006-1.

Згідно з довідкою Поліцейського округу Південно-Східної Ютландії від 14 грудня 2018 року офіційна адреса ОСОБА_22 та ОСОБА_23 збігається з адресою, що має їх батько ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою Поліцейського округу Південно-Східної Ютландії від 14 грудня 2018 року, офіційна адреса ОСОБА_1 збігається з адресою, що має ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки Поліцейського округу Південно-Східної Ютландії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була заарештована 17 грудня 2018 року у справі Данії щодо викрадення дітей (номер справи 3700-72151-00006-18) та 18 грудня 2018 року її було звільнено судом міста Хорсенс.

Згідно з виписками із записів книги судових справ (протоколів) Суду у Хорсенсі від 18 грудня 2018 року суд вважає недоведеним, що виїзд дітей 21 вересня 2018 року мав відбутися без згоди ОСОБА_2 , тому немає підстав підозрювати згідно з параграфом 215 розділу 2 Кримінального кодексу щодо порушень. Переговори щодо примирення сторін, які ОСОБА_2 після рішення від 29 листопада 2018 року запропонував ОСОБА_1 , також містять погодження про повноцінну батьківську опіку над дітьми. У даній справі суд розглядає справу про опіку за невиконаним рішенням як у Данії, так і в Україні, які також вважають себе компетентними. Посольство України через електронну пошту від 18 грудня 2018 року заявило про врегулювання розлучення в Україні, де ОСОБА_2 не вимагає опіки над дітьми. Після загальної оцінки суд вважає, що передбачене забезпечення досудового ув`язнення буде непропорційним унаслідок порушення відносин з обвинуваченою. Таким чином, утримання під вартою не може бути впроваджено.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, до 08 серпня 2017 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , а з 05 лютого 2019 року зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

24 січня 2018 року комісія Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області в складі начальника відділу соціального захисту населення Михайленко Л. О. та завідувачки сектору охорони здоров`я Афанасьєвої А. І. склали Акт № 14/02-33 про обстеження матеріально-побутових умов проживання, з якого встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , склад сім`ї: власник - ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дружина власника - ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , донька - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Комісія встановила, що сім`я проживає без реєстрації в приватному будинку загальною площею 157,9 кв. м, житловою 82,4 кв. м. Наявні електро- та газопостачання, водогін, каналізація. У дітей - окрема кімната, місце для ігор та розвитку. Дотримано всіх санітарно-гігієнічних норм. Діти забезпечені всім необхідним.

28 листопада 2018 року ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , підписала декларацію № 0001-50Е1-5Н00 та декларацію № 0001-РРА1-5Н00 із сімейним лікарем ОСОБА_28 , що надає первинну медичну допомогу.

Згідно з довідкою ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України» від 29 січня 2019 року мати ОСОБА_29 та ОСОБА_22 зверталася за консультацією з приводу затримки моторного розвитку, пов`язаної з недоношеністю, у зв`язку з чим було надано рекомендації щодо лікування.

Відповідно до консультативних висновків лікаря ортопеда-травматолога від 26 грудня 2018 року ОСОБА_12 та ОСОБА_22 проходили огляд у лікаря ортопеда- травматолога.

Згідно з довідками від 26 грудня 2018 року ОСОБА_12 та ОСОБА_22 проходили обстеження електрокардіографії та обстеження у лікаря нефролога.

Відповідно до довідки серії ААА № 0493879 Міністерства внутрішніх справ України за відомостями МВС громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Біла Церква Київської області, на території України станом на 27 листопада 2018 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

ОСОБА_1 під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за медичною допомогою не зверталася, у період з 01 січня 2015 року до тепер на стаціонарному лікуванні в психіатричному відділенні та денному стаціонарі не перебувала (лист від 16 листопада 2018 року № 2018/29 Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківської міської лікарні № 4»).

ОСОБА_1 закінчила Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова у 2017 році та здобула кваліфікацію: спеціаліст, спеціальність «Фармація», професійна кваліфікація - провізор та 13 лютого 2017 року отримала диплом спеціаліста.

14 лютого 2018 року ОСОБА_1 отримала сертифікат № НОМЕР_3 провізора-спеціаліста.

15 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Білоцерківського ВП ГУНП в Київській області підполковника поліції Мельниченко Г.В. про незаконне, без його дозволу утримання ОСОБА_1 його неповнолітніх дітей.

19 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до служби у справах дітей Білоцерківської міської ради із заявою про порушення його батьківських прав та прав дітей його дружиною ОСОБА_1 , згідно з якою просив допомоги у врегулюванні питань, пов`язаних з незаконним утримуванням без його дозволу як батька малолітніх дітей їх матір`ю, поновлення доступу до дітей, який свідомо обмежується.

Як видно з виписки з фінансової установи, ОСОБА_2 перераховував кошти ОСОБА_1 .

Згідно з витягом з рішення № 6 Опікунської ради Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 05 лютого 2019 року опікунська рада при Фурсівській сільській раді встановила, що двоє малолітніх дітей проживають разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 в повному обсязі виконує материнські обов`язки, займається вихованням, лікуванням малолітніх дітей. Діти забезпечені всім необхідним для виховання, навчання та розвитку, тому вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснює Верховний Суд в порядку та за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Пунктом 12 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-XІІ (далі - Конвенція 1989 року), в усіх випадках щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи з об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Україна на підставі Закону України про приєднання до Конвенції від 14 вересня 2006 року № 136-V ратифікувала Конвенцію про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинену 19 жовтня 1996 року в м. Гаазі (набрала чинності для України 01 лютого 2008 року) (далі - Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року).

Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року застосовується до дітей з моменту їхнього народження до досягнення ними 18 років (стаття 2).

Відповідно до частини першої статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.

Під час здійснення своєї юрисдикції згідно з положеннями Розділу II органи Договірних Держав застосовують своє національне право. Однак, якщо це вимагається для захисту особи чи майна дитини, вони можуть як виняток застосувати або врахувати право іншої Держави, з якою ситуація має істотний зв`язок (частини перша та друга статті 15 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року).

Враховуючи вказані норми міжнародного і цивільного права, а також те, що на момент пред`явлення позову, діти сторін проживають на території України разом із матір`ю, що свідчить про те, що Україна є звичайним місцем їх проживання в розумінні частини першої статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року, спір між сторонами підпадає під юрисдикцію судів України.

Відповідач не надав, і матеріали справи не містять достеменних доказів того, що на час відкриття провадження у цій справі у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частина друга статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Конвенцією 1989 року закріплено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною третьою статті 9 Конвенції 1989 року передбачено, що дитина, яка розлучається з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини перша, друга статті 155 СК України).

Частинами другою, третьою статті 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Вирішуючи справу про визначення місця проживання дитини суд повинен враховувати вимоги статті 51 Конституції України, згідно з якою кожному із подружжя гарантуються рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї, а також частину шосту статті 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення ЄСПЛ у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Sommerfeld v. Germany») від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («Zaunegger v. Germany») від 03 грудня 2009 року).

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року § 54). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року § 100).

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, в якій вона відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики ЄСПЛ, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи з об`єктивних обставин справи, а вже тільки потім права батьків.

Ухвалюючи рішення про визначення місцем проживання малолітніх ОСОБА_30 та ОСОБА_27 з матір`ю, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з якнайкращих інтересів дитини, дав належну оцінку наявним у справі доказам, на підставі яких достатньо повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини і зводяться до необхідності переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, оскільки повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

При цьому Верховний Суд зауважує, що батько дитини не обмежений у можливості реалізації належного йому права на спілкування з доньками, вияв турботи стосовно них та участь у їх вихованні. Він може реалізувати свої права шляхом досягнення домовленості з матір`ю дітей про встановлення способу та порядку спілкування з дитиною або звернутися за ухваленням такого рішення до органу опіки та піклування або суду.

Частиною першої статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують.

Щодо клопотання адвоката Кухаренко О. В. як представника ОСОБА_10 про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, понесених під час касаційного розгляду справи, слід зазначити таке.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. 3) для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи (аналіз касаційної скарги, складання та оформлення відзиву на касаційну скаргу), квитанції про сплату витрат на правничу допомогу та відсутність клопотання відповідача щодо зменшення розміру таких витрат, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун