Постанова

Іменем України

22 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 357/14462/14-к

провадження № 51-629 км 17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року у кримінальному провадженні № 12013100010000195 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Єреван, Вірменія, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб.

Зокрема, відповідно до обвинувачення ОСОБА_6 22 червня 2013 року о 19:30, керуючи технічно справним автомобілем «Range Rover» д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Київ-Одеса біля с. Черкас Білоцерківського району Київської області зі сторони м. Одеси в напрямку м. Києва на 98-му кілометрі + 107,36 м, перевищуючи допустиму для цієї ділянки дороги швидкість руху, що становила не менше ніж 137 км/год, порушуючи вимоги пунктів 1.3, 1.5, 2.3б, 10.1, 11.2, 12.3, 12.9б Правил дорожнього руху України, змінив напрямок руху та здійснив маневр перестроювання, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «ВАЗ-2107», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався з протилежного напрямку і виконував маневр у вигляді розвороту. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_9 та двоє пасажирів цього автомобіля ОСОБА_10 та ОСОБА_11 загинули на місці дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_12 залишено без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року - без зміни.

Постановою Верховного Суду від 15 лютого 2018 року касаційну скаргу прокурора ОСОБА_13 задоволено частково, касаційну скаргу прокурора ОСОБА_12 задоволено, а ухвалу Апеляційного суду Київської області від 05 жовтня 2016 року скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_12 задоволено частково, вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року змінено. Виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду на визнання недопустимими доказами судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31 жовтня 2013 року в частині визначення швидкостей руху автомобіля «Range Rover» д.н.з. НОМЕР_1 та «ВАЗ-2107» д.н.з. НОМЕР_2 , а також судової експертизи № 9-8 від 21 липня 2014 року, висновки якої є похідними від висновків вищевказаної експертизи.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Постановою Верховного Суду від 14 березня 2019 року касаційну скаргу прокурора ОСОБА_13 задоволено частково, а ухвалу Апеляційного суду Київської області від 22 травня 2018 року скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_12 залишено без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року - без зміни.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_8 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що в матеріалах кримінального провадження наявний диск, на якому є файл із фотокопією схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, у якій зазначено ширину сліду лівого переднього колеса автомобіля «Range Rover» розміром 0,3 м, тобто 30 см, як на початку сліду, так і до зупинки автомобіля. Однак така копія схеми не є ідентичною оригіналу схеми, оскільки в оригіналі схеми той самий слід позначений шириною 0,03 м, тобто 3 см. Стверджує, що в оригіналі схеми навіть візуальним оцінюванням спостерігаються механічні зміни, а саме дописування цифри нуль після коми, що очевидно вказує на його вписування для спотворення дійсного сліду розміру ширини такого сліду. При експертному дослідженні обставин дорожньо-транспортної пригоди експертами брався до уваги слід розміром 0,3 м, що свідчить про те, що саме такий розмір сліду первинно був вказаний у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди. Прокурор вважає, що саме тому висновками транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31 жовтня 2013 року та автотехнічної експертизи № 9-8 від 21 липня 2014 року було визначено порушення водієм ОСОБА_6 Правил дорожнього руху України, які призвели до настання дорожньо-транспортної пригоди. Вказує, що при проведенні комісійної транспортно-трасологічної експертизи та автотехнічної експертизи № 14415-14417/14-52 від 31 січня 2015 року, судової автотехнічної експертизи № 19155/15-52 від 29 січня 2016 року, комісійної судової транспортно-трасологічної експертизи № 3682/3683 від 23 жовтня 2020 року, та комісійної судової автотехнічної експертизи № 3681 від 29 січня 2021 року використовувалось значення сліду саме 0,03 м (3 см), що вплинуло на висновки експертів, зокрема й щодо визначення швидкості автомобіля «Range Rover». Звертає увагу, що у експертних висновках встановлена швидкість автомобіля «Range Rover» 109 км/год, однак така швидкість визначена без врахування сліду до початку «забоїни» довжиною 54,9 м та шириною 0,3 м, який відобразився до моменту зіткнення, однак експертами не визначена швидкість руху автомобіля «Range Rover» до утворення вказаного сліду, у зв`язку з чим в діях водія ОСОБА_6 не вбачалось порушень Правил дорожнього руху України, які б призвели до дорожньо-транспортної пригоди. Наголошує, що спотворення розміру визначеного вище сліду у схемі до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди призвели до різних експертних висновків, та, як наслідок, до постановлення місцевим судом виправдувального вироку. У зв`язку із встановленням зазначених обставин явного підроблення офіційного документу прокурор клопотав перед апеляційним судом про призначення комплексної технічної експертизи документів та фізико-хімічної експертизи та дослідження диску з фотокопією схеми ДТП, однак у порушення вимог ст. 332 КПК України суд апеляційної інстанції без належного мотивування відмовив у задоволенні такого клопотання, чим порушив засади змагальності, закріплені ст. 22 КПК України. Зауважує, що за вказаним фактом явного підроблення невідомою особою офіційного документу прокурором внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України. Також вказує, що після зміни складу колегії суддів апеляційним судом було відмовлено прокурору у повторному дослідженні письмових доказів у справі, чим позбавлено сторону обвинувачення можливості надати оцінку таким доказам, звернути увагу суду на очевидне підроблення схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди. На необхідність перевірки доводів апеляційної скарги прокурора, надання оцінки кожному доказу з точки зору належності, допустимості, достовірності, допустимості та взаємозв`язку вказував суд касаційної інстанції у постановах від 15 лютого 2018 року та від 14 березня 2019 року, однак таких вказівок апеляційний суд не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 439 КПК України. Крім того, вказує, що апеляційний суд не надав відповіді на доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про безпідставне мотивування місцевим судом вироку показаннями експертів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які в судове засідання не викликались та не допитувались. Таким чином вважає, що ухвала апеляційного суду не може вважатись законною, обґрунтованою та вмотивованою, оскільки не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, а тому підлягає скасуванню.

У письмових запереченнях захисник ОСОБА_7 , вказуючи про безпідставність доводів касаційної скарги прокурора, просить таку скаргу залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без зміни.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 , просив її задовольнити.

Виправданий ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 заперечували щодо задоволення касаційної скарги прокурора, просили оскаржувані судові рішення залити без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у межах касаційної скарги.

У своїй касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, оскільки, на його думку, зазначені судові рішення постановлені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що в матеріалах кримінального провадження наявний диск, на якому є файл із фотокопією схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, у якій зазначено ширину сліду лівого переднього колеса автомобіля «Range Rover» розміром 0,3 м, тобто 30 см, як на початку сліду, так і до зупинки автомобіля. Однак така копія схеми не є ідентичною оригіналу схеми, оскільки в оригіналі схеми той самий слід позначений шириною 0,03 м, тобто 3 см. Стверджує, що в оригіналі схеми навіть візуальним оцінюванням спостерігаються механічні зміни, а саме дописування цифри нуль після коми, що очевидно вказує на його вписування для спотворення дійсного розміру ширини такого сліду.

Наголошує, що при експертному дослідженні обставин дорожньо-транспортної пригоди експертами брався до уваги слід розміром 0,3 м, що свідчить про те, що саме такий розмір сліду первинно був вказаний у схемі до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, саме тому висновками транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31 жовтня 2013 року та автотехнічної експертизи № 9-8 від 21 липня 2014 року було визначено порушення водієм ОСОБА_6 Правил дорожнього руху України, які призвели до настання дорожньо-транспортної пригоди.

Вказує, що при проведенні комісійної транспортно-трасологічної експертизи та автотехнічної експертизи № 14415-14417/14-52 від 31 січня 2015 року, судової автотехнічної експертизи № 19155/15-52 від 29 січня 2016 року, комісійної судової транспортно-трасологічної експертизи № 3682/3683 від 23 жовтня 2020 року, та комісійної судової автотехнічної експертизи № 3681 від 29 січня 2021 року використовувалось значення сліду саме 0,03 м (3 см), що вплинуло на висновки експертів, зокрема й визначення швидкості автомобіля «Range Rover».

Крім того звертає увагу, що у експертних висновках встановлена швидкість автомобіля «Range Rover» 109 км/год, однак така швидкість визначена без врахування сліду до початку «забоїни» довжиною 54,9 м та шириною 0,3 м, який відобразився до моменту зіткнення, однак експертами не визначена швидкість руху автомобіля «Range Rover» до утворення вказано сліду, у зв`язку з чим в діях водія ОСОБА_6 не вбачалось порушень Правил дорожнього руху України, які б призвели до дорожньо-транспортної пригоди.

Такі твердження прокурора колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК України регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.

Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Тобто, внутрішнє переконання суду при оцінці доказів повинне ґрунтуватись на об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності. При цьому не повинна мати місце наперед визначена упередженість при оцінці доказів, впевненість у винності особи, діям якої дається оцінка, безпідставне, необґрунтоване відкидання доказів, які свідчать про невинуватість особи.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

З огляду на встановлені обставини та досліджені докази під час ухвалення вироку, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб. Як вбачається зі змісту вказаного вироку, місцевий суд з наведенням докладних мотивів обґрунтував свій висновок.

Таким чином, суд першої інстанції, виконуючи вимоги статей 85 86 94 КПК України, зробив ґрунтовний аналіз наявних доказів та дійшов правомірного висновку про те, що сторона обвинувачення не довела поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Відповідно до змісту вироку, мотивуючи свої висновки щодо невинуватості ОСОБА_6 , місцевий суд зазначив про необґрунтованість висунутого йому обвинувачення, оскільки версія обвинувачення не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду.

Такі висновки суд зробив на підставі проаналізованих та зіставлених показань виправданого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , потерпілої ОСОБА_21 , експертів ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 .

Зокрема, зі змісту вироку вбачається, що ОСОБА_6 під час судового розгляду свою вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав та пояснив, що 22 червня 2013 року рухався зі швидкістю 100-110 км/год по автодорозі Одеса-Київ у напрямку м. Києва у лівій смузі руху, оскільки здійснював випередження їдучого у попутному напрямку автомобіля. Наближаючись до місця розвороту, помітив легковий автомобіль, який зупинився, надаючи йому перевагу у русі, а тому він продовжив їхати у лівій смузі руху. Оскільки легковий автомобіль частково знаходився на його смузі руху, він почав вивертати кермо вправо з метою об`їзду даного автомобіля. Однак легковий автомобіль, намагаючись перетнути проїжджу частину, різко почав рух зліва направо відносно напрямку його руху. ОСОБА_6 намагався уникнути зіткнення, гальмував, проте відстань до автомобіля була незначною, а тому йому не вдалося цього зробити. Зауважив, що не очікував, що водій легкового автомобіля почне розворот безпосередньо перед його автомобілем у той час, які він був на незначній відстані та у нього була перевага у русі.

Відповідно до вироку свідок ОСОБА_16 (слідчий) зазначив, що прибувши на місце ДТП дав вказівку відмітити крейдою напрямок сліду автомобіля «Range Rover», що спеціаліст і зробив. Слід починався у лівій смузі руху та переходив у праву, ширина якого складала 3 см. При цьому ОСОБА_6 на місці повідомив, що здійснював відворот керма вправо. Після здійснення замірів він складав відповідні процесуальні документи та надав всім учасникам для ознайомлення, будь яких зауважень щодо замірів та розмірів не надходило. Вказав, що автомобіль «ВАЗ» мав надати перевагу у русі автомобілю «Range Rover», однак цього зроблено не було.

Зі змісту вироку також вбачається, що свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 (поняті) повідомили, що прибули на місце ДТП, де побачили розбитий автомобіль «ВАЗ» та пошкоджений автомобіль «Range Rover». На асфальті були сліди від автомобілів. Свідок ОСОБА_17 допомагав працівникам поліції здійснювати заміри. Зауважили, що бачили слід переднього лівого колеса автомобіля «Рендж Ровер», яке було повністю спущене. Ширину сліду не пам`ятають, його розмір був вказаний у протоколі. Зазначили, що зауважень до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схеми не було.

Крім того, у вироку місцевого суду зазначено, що свідок ОСОБА_19 (спеціаліст) надав показання, що прибув на місце ДТП, де вже були присутні слідчий, працівники ДАІ та поняті. На місці ДТП при штучному освітленні було здійснено заміри, складена схема. Зазначив, що бачив слід переднього лівого колеса автомобіля «Range Rover» шириною 3 см, який йшов до місця забоїни і потім продовжувався далі. З метою ефективного закріплення слідів та щоб цей слід було краще видно, він позначив слід крейдою ширше, при цьому не наносив крейду безпосередньо на слід.

Як вбачається зі змісту вироку свідок ОСОБА_20 повідомив, що він 22 червня 2013 року зі швидкістю 85-90 км/год рухався по автодорозі Одеса-Київ у напрямку м. Києва у правій смузі руху. Біля м. Черкас його обігнав автомобіль «Range Rover», швидіксть якого була трохи більшою від його. Через 350-400 метрів помітив, як автомобіль «Range Rover» почав змінювати траєкторію руху праворуч, також побачив бокову частину автомобіля «ВАЗ», який зліва виїхав на їх смугу руху. Майже відразу відбулось зіткнення, оскільки відстань між автомобілями була незначною, після чого автомобіль «Range Rover» почав зміщуватись вліво та зупинився.

У мотивувальній частині вироку зазначено показання експертів ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 . При цьому експерт ОСОБА_22 повідомив суду, що при проведенні експертизи ним використовувався слід автомобіля «Range Rover» шириною 0,3 м, а не 0,03 м, як вказано у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемі до нього, оскільки вважав, що саме крейдою був відмічений цей слід, ширина якого відповідно до його розрахунків складала 30 см. Експерт зауважив, що ширину сліду визначав за фотознімками, наданими слідчим, а не за протоколом та схемою до нього.

Відповідно до показань експерта ОСОБА_23 , які зафіксовані у мотивувальній частині вироку, дані для проведення експертизи використовувались із матеріалів кримінального провадження та з протоколу слідчого експерименту. Ствердив, що вихідних даних для відповіді на питання, які ставились перед експертом, йому було достатньо. Вказав, що місце ДТП він не встановлював, оскільки таке питання перед ним не ставилось. Висновок автотехнічної експертизи № 19155/15-52 від 29 січня 2016 року та правомірність її проведення підтвердив у повному обсязі.

Також у вироку викладено показання експерта ОСОБА_24 , який складав експертний висновок технічного стану транспортного засобу № 175 від 12 вересня 2013 року. Експерт зауважив, що підтримує складений ним висновок у повному обсязі.

Відповідно до показань потерпілої ОСОБА_21 її чоловік ОСОБА_9 користувався автомобілем «ВАЗ-2107» д.н.з. НОМЕР_2 . Потерпіла повідомила, що її чоловік зловживав спиртними напоями, у нетверезому стані поводив себе неадекватно, неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим у 2010 році його було позбавлено права керувати транспортними засобами на строк 10 років із оплатним вилученням автомобіля, однак він продовжував користуватися вказаним автомобілем. При цьому потерпіла зазначила, що 22 червня 2013 року о 17:00 їй зателефонував чоловік та пропонував забрати її з роботи, по голосу був ніби тверезий. Про обставини дорожньо-транспортної пригоди їй нічого не відомо, але вважає, що у аварії винуватий її чоловік. До ОСОБА_6 претензій не має, він їй допоміг матеріально і морально, просила його суворо не карати.

Предметом дослідження під час судового розгляду буди письмові докази, надані стороною обвинувачення, зокрема протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 22 червня 2013 року зі схемою та фотоілюстраційною таблицею до нього, протоколи огляду транспортних засобів від 22 червня 2013 року, висновки судово-медичних експертиз № 301 від 24 червня 2013 року, № 300 від 19 липня 2013 року, № 299 від 26 липня 2013 року, висновок експерта № 175 від 12 вересня 2013 року щодо технічного стану транспортного засобу «Range Rover» д.н.з. НОМЕР_1 , висновок експерта № 331 від 31 грудня 2013 року щодо технічного стану транспортного засобу «ВАЗ-2107» д.н.з. НОМЕР_2 , довідка від 23 вересня 2013 року щодо метеорологічних умов станом на 22 червня 2013 року, висновок щодо результатів медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння від 23 червня 2013 року ( ОСОБА_6 був тверезий), довідка ВДАІ Білоцерківського МВ ГУ МВС України в Київській області № 2491 від 12 липня 2013 року про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху (керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння), витяг з кримінального провадження № 12013100010000195 від 23 червня 2013 року, постанова про приєднання до кримінального провадження речових доказів від 15 вересня 2014 року.

Крім того, місцевим судом досліджено та ретельно проаналізовано наданий стороною обвинувачення висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31 жовтня 2013 року, відповідно до якого визначено два варіанти розрахунку швидкості руху автомобіля «Range Rover» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6 , а також визначено умови таких розрахунків. При цьому в першому варіанті швидкість руху цього автомобіля в момент зіткнення без врахування сліду гальмування, який відобразився до місця зіткнення, складала 150 км/год, а швидкість руху перед початком відображення лівого сліду гальмування, який відобразився до місця зіткнення, з урахуванням наведених в дослідницькій частині висновку розрахунків по витратам кінетичної енергії, склала 183 км/год. В другому варіанті розрахунку за умови, що відображений слід лівого переднього колеса є слідом юзу, а не слідом гальмування, експертом зроблено висновок про те, що відповідна швидкість руху автомобіля «Range Rover» склала 137 км/год та 163 км/год. Цим же висновком встановлено, що швидкість руху автомобіля «ВАЗ-2107» д.н.з. НОМЕР_2 в момент зіткнення складала 7 км/год.

Крім того, місцевим судом досліджено висновок автотехнічної експертизи № 9-8 від 21 липня 2014 року, у якому зазначено, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Range Rover» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_6 повинен був діяти у відповідності до вимог пунктів п. 12.3, 12.6 Правил дорожнього руху України, мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «ВАЗ-2107» д.н.з. НОМЕР_2 шляхом виконання вимог пункту 12.3 Правил дорожнього руху України. В цьому ж висновку зазначено, що у даній дорожній обстановці невідповідність дій водія автомобіля «Рендж Ровер» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_6 вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

У вироку місцевий суд зазначив, що висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31 жовтня 2013 року в частині визначення швидкостей руху автомобілів, за участю яких сталася дорожньо-транспортна пригода, є недопустимим доказом з огляду на суперечливість використаних експертом під час дослідження вихідних даних та їх неузгодженість із сукупністю інших доказів у справі.

До того ж посилаючись на доктрину "плодів отруєного дерева" місцевий суд також визнав недопустимим доказом висновок автотехнічної експертизи № 9-8 від 21 липня 2014 року, оскільки його дані є похідними від висновків, здобутих при проведенні судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 6626/10170 від 31 жовтня 2013 року.

Разом з тим, місцевий суд у вироку послався на висновки комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №14415-14417/14-52 від 31 січня 2015 року та судової автотехнічної експертизи № 19155/15-52 від 29 січня 2016 року про відсутність технічної можливості у водія ОСОБА_6 уникнути зіткнення з автомобілем «ВАЗ-2107» під керуванням ОСОБА_9 , дії якого не відповідали вимогам п. 10.4 Правил дорожнього руху України.

Зокрема, відповідно до висновку комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 14415-14417/14-52 від 31 січня 2015 року слід шириною 0,03 см є слідом бічного ковзання одного із коліс лівого борту автомобіля «Range Rover» при виконанні водієм різкого відвороту керма праворуч, не може бути слідом вільного кочення, не є характерним для відображення сліду екстреного гальмування. Швидкість автомобіля «Range Rover» на момент зіткнення могла становити від 64 км/год до 105 км/год, а швидкість автомобіля «ВАЗ-2107» на момент зіткнення могла становити від 14 км/год до 25 км/год.

Відповідно до показань експертів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , показання яких містяться у мотивувальній частині вироку, вони повністю підтримали правильність висновків викладеної вище експертизи.

Також місцевий суд послався на протокол проведення слідчого експерименту від 17 вересня 2015 року за участю ОСОБА_6 , в ході якого останній детально розказав про механізм утворення дорожньо-транспортної пригоди, його дії у ситуації, що склалася, а також наслідки зіткнення автомобілів.

Відповідно ж до висновку автотехнічної експертизи № 19155/15-52 від 29 січня 2016 року водій ОСОБА_6 у випадку руху із вказаною в слідчому експерименті швидкістю 100-110 км/год не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «ВАЗ-2107» з моменту його початку руху шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування керованого ним автомобіля «Range Rover», а тому у зазначеному механізмі розвитку пригоди у діях водія ОСОБА_6 не вбачається невідповідності вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, тоді як невідповідність дій водія ОСОБА_9 п. 10.4 Правил дорожнього руху України знаходиться в причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди.

З вироку вбачається, що показанням потерпілої, свідків, а також письмовим доказам у справі місцевий суд надав відповідну оцінку з точки зору належності та допустимості, а сукупності доказів - з точки зору взаємозв`язку, та на підставі їх ґрунтовного аналізу дійшов висновку про недоведеність порушення ОСОБА_6 пунктів 1.3, 1.5, 2.3б, 10.1, 11.2, 12.3, 12.9б Правил дорожнього руху України, що стало причиною виникнення дорожньо-транспортної пригоди, а тому виправдав ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки в ході судового розгляду не було доведено, що обвинуваченим вчинено злочин, передбачений ч. 3 ст. 286 КК України.

Таким чином, виправдовуючи ОСОБА_6 , суд першої інстанції зауважив, що стороною обвинувачення під час судового розгляду не надано беззаперечних належних та допустимих доказів на доведення його винуватості й для цього вичерпано можливості їх отримання.

Вказані обставини, письмові докази, показання обвинуваченого, потерпілої та свідків були також предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваній ухвалі.

Так, ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, ухвала апеляційного суду має відповідати вимогам ст. 370 КПК України.

Крім того, згідно з вимогами ст. 419 КПК України в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, мають бути проаналізовані всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Так, перевіряючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, з метою усунення протирічь між експертними висновками, які були досліджені та описані у мотивувальній частині вироку, апеляційним судом було призначено проведення комісійної судової автотехнічної експертизи та комісійної транспортно-трасологічної експертизи.

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що відповідно до висновку комісійної судової автотехнічної експертизи № 3681 від 29 січня 2021 року водій автомобіля «Range Rover» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_6 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «ВАЗ-2107» д.н.з. НОМЕР_2 шляхом застосування екстреного гальмування, а у його діях не вбачається невідповідностей вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України, тоді як невідповідність дій водія ОСОБА_9 вимогам п. 10.4 Правил дорожнього руху України знаходилась у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до висновку комісійної транспортно-трасологічної експертизи № 3682/3683 від 23 жовтня 2020 року, як встановлено в ухвалі апеляційним судом, показання ОСОБА_6 щодо обставин зіткнення автомобілів узгоджуються з наявними у матеріалах кримінального провадження фактичними даними, зокрема слідовою інформацією, щодо механізму розвитку дорожньо-транспортної пригоди.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов переконання, що зазначені висновки усувають розбіжності та суперечності у висновках судових експертиз, проведених під час досудового розслідування та в ході судового розгляду, та дають підстави вважати, що у дорожній ситуації, яка є предметом дослідження у цьому кримінальному провадженні, водій ОСОБА_6 не допустив порушень правил дорожнього руху, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.

Апеляційний суд в ухвалі констатував, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_9 , який, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, допустив грубе порушення правил дорожнього руху, а саме п. 10.4 Правил дорожнього руху України, здійснюючи розворот, не надав дорогу транспортному засобу під керуванням ОСОБА_6 , який рухався назустріч, виїхавши на зустрічну смугу руху у безпосередній близькості перед вказаним автомобілем, чим створив аварійну ситуацію, у якій ОСОБА_6 був позбавлений можливості уникнути зіткнення шляхом гальмування або об`їзду перешкоди.

Колегія суддів вважає, що у вироку суду з дотриманням положень процесуального закону викладено формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, а тому доводи касаційної скарги прокурора в цій частині є безпідставними.

У свою чергу, апеляційний суд, дотримуючись вимог статей 404 405 407 412-414 КПК України, переглянув вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_12 , ретельно перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, через які визнав такі доводи необґрунтованими.

Тобто, здійснюючи перевірку доводів апеляційної скарги прокурора, апеляційний суд відповідно до вимог кримінального процесуального закону надав таким доводам належну оцінку та з наведенням докладних мотивів обґрунтував прийняте рішення. При цьому порушень процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку, апеляційний суд не встановив.

У своїй касаційній скарзі, окрім іншого, прокурор наголошує, що спотворення сліду переднього лівого колеса автомобіля «Range Rover» у схемі до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди призвели до різних експертних висновків, та, як наслідок, до постановлення місцевим судом виправдувального вироку. У зв`язку із встановленням зазначених обставин явного підроблення офіційного документу прокурор клопотав перед апеляційним судом про призначення комплексної технічної експертизи документів та фізико-хімічної експертизи та дослідження диску з фотокопією схеми ДТП, однак у порушення вимог ст. 332 КПК України суд апеляційної інстанції без належного мотивування відмовив у задоволенні такого клопотання, чим порушив засади змагальності, закріплені ст. 22 КПК України. Також прокурор зауважує, що за вказаним фактом явного підроблення невідомою особою офіційного документу прокурором внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України.

Однак погодитися з такими доводами прокурора колегія суддів не може, оскільки протиріччя у розмірі сліду лівого переднього колеса автомобіля «Range Rover», який вказаний у схемі до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, неодноразово були предметом дослідження як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції. Вказані обставини уточнювались під час допиту свідків, які вказували, що слід був приблизно 3 см, а крейдою позначався він для його кращої видимості. До того ж місцевий суд, аналізуючи такі твердження прокурора, встановив, що загальна ширина колеса автомобіля становить 0,255 м, що менше від того сліду, який був використаний експертами при проведенні первинних експертиз, які місцевий суд не взяв до уваги.

Посилання ж прокурора на порушення апеляційним судом у даному випадку ст. 332 КПК України є неспроможними, оскільки зазначеною статтею передбачено випадки, коли суд своєю ухвалою має право (а не зобов`язаний) призначити експертизу, тоді як підставою для призначення тієї чи іншої експертизи має бути клопотання, яке повинно бути мотивоване, зокрема, належним обґрунтуванням у її необхідності.

При цьому колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні того чи іншого клопотання сторони кримінального провадження не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення виключно через незгоду такої сторони з результатом розгляду клопотання. Порушенням вимог кримінального закону може вважатись лише залишення поза увагою такого клопотання та не вирішення його у передбаченому законом порядку.

З огляду на викладене колегією суддів не встановлено порушення принципу змагальності, про що наголошує прокурор у своїй касаційній скарзі, а тому такі доводи є непереконливими.

Що стосується доводів прокурора про те, що за фактом явного підроблення невідомою особою офіційного документу (схеми до протоколу огляду місця ДТП) прокурором внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, то такі посилання прокурора за відсутності з цього приводу вироку суду, який набрав законної сили, носять виключно інформаційний характер, а тому не можуть мати доказового значення для констатації неправильності чи незаконності оскаржуваного рішення.

Крім того, як на підставу для скасування ухвали апеляційного суду у касаційній скарзі прокурор зазначає, що після зміни складу колегії суддів апеляційним судом було відмовлено прокурору у повторному дослідженні письмових доказів у справі, чим позбавлено сторону обвинувачення можливості надати оцінку таким доказам, звернути увагу суду на очевидне підроблення схеми до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди.

Прокурор також вказує, що на необхідність перевірки доводів апеляційної скарги прокурора, надання оцінки кожному доказу з точки зору належності, достовірності, допустимості та взаємозв`язку вказував суд касаційної інстанції у постановах від 15 лютого 2018 року та від 14 березня 2019 року, однак таких вказівок апеляційний суд не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 439 КПК України.

Проте такі доводи прокурора, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду від 05 жовтня 2016 року, суд касаційної інстанції у своїй постанові від 15 лютого 2018 року констатував, що відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора, апеляційний суд залишив поза увагою те, що прохання в апеляційній скарзі прокурора про скасування виправдувального та постановлення нового обвинувального вироку обумовлювало необхідність повторного дослідження доказів (у тому числі тих, які місцевий суд визнав недопустимими), а отже оцінка таких доказів у ході апеляційного розгляду також повинна здійснюватися з дотриманням безпосередності та змагальності й права на справедливий судовий розгляд відповідно до положень ч. 3 ст. 404 КПК України.

У постанові суду касаційної інстанції від 14 березня 2019 року, якою скасовано ухвалу апеляційного суду від 22 травня 2018 року, зазначено, що за наявності кількох висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності, апеляційний суд залишив поза увагою клопотання прокурора про призначення повторної комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи в порядку ст. 332 КПК України.

На виконання постанов Верховного Суду від 15 лютого 2018 року і 14 березня 2019 року під час апеляційного розгляду було повторно досліджено докази та за результатами їх дослідження ухвалою апеляційного суду призначено повторну комісійну комплексну транспортно-трасологічну експертизу та автотехнічну експертизу дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди з метою усунення суперечностей між висновками попередніх експертиз.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Разом з тим у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засад безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку та обсязі, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Зі змісту ухвали вбачається, що після зміни колегії суддів чергове клопотання прокурора про повторне дослідження доказів у справі було визнано судом необґрунтованим через його недоцільність, оскільки колегією суддів у попередньому складі було проведено дослідження доказів та не встановлено будь-яких інших даних, ніж ті, які встановив суд першої інстанції, а всі наявні докази з матеріалами справи передавались на дослідження комісійної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертиз.

Колегія суддів погоджується з такою позицією апеляційного суду та вважає, що суд апеляційної інстанції у даному випадку вимоги процесуального закону не порушив, оскільки якщо сторона кримінального провадження не обґрунтує необхідності повторного дослідження доказів саме з підстав, що передбачені вимогами ч. 3 ст. 404 КПК України, сама наявність клопотання про повторне дослідження доказів не вказує на необхідність їх дослідження, а відмова у задоволенні такого клопотання не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону.

До того ж у даному випадку клопотання прокурора ( ОСОБА_12 ) про повторне дослідження доказів було задоволено та досліджено наявні у справі докази. Відмовлено було у повторному дослідженні доказів прокурору ОСОБА_8 (після виключення прокурора ОСОБА_12 з групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні) після зміни складу колегії.

Також у касаційній скарзі прокурор вказує про те, що апеляційний суд не надав відповіді на доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення про безпідставне мотивування місцевим судом вироку показаннями експертів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які в судове засідання не викликались та не допитувались.

Такі доводи прокурора колегія суддів вважає небезпідставними.

Однак перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що відповідно до журналу судового засідання від 21 липня 2015 року експерти ОСОБА_14 та ОСОБА_15 допитувались під час судового розгляду, а тому твердження прокурора про порушення місцевим судом вимог ст. 23 КПК України, є надуманими.

При цьому колегія суддів вважає, що у даному випадку відсутність в ухвалі апеляційного суду відповіді на такий довід прокурора в цілому не ставить під сумнів обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, оскільки вказані обставини були перевірені та спростовані під час касаційного розгляду, а тому з огляду на вимоги ст. 412 КПК України наведене прокурором порушення не свідчить про незаконність ухвали суду апеляційної інстанції.

На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції є законною, обґрунтованою, вмотивованою та відповідає вимогам статей 370 419 КПК України, а тому підстав для її скасування не вбачає.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, то касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 19 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3