Постанова

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 357/14526/17

провадження № 61-39150св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

суб'єкт оскарження - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиця Артем Володимирович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Журби С. О., Кашперської Т. Ц. від 24 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці А. В., в якій просила визнати неправомірними дії державного виконавця щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яке було відкрите на виконання виконавчого листа, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області; зобов`язати державного виконавця скасувати постанову про скасування процесуального документа та продовжити виконавчі дії до повного виконання рішення.

Свої вимоги заявник мотивувала тим, що вона є стягувачем у виконавчому провадженні № 53689361 з примусового виконання виконавчого листа № 2а-182/06, однак 17 листопада 2017 року отримала повідомлення державного виконавця від 02 листопада 2017 року про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Вважає, що за відсутності передбачених статтею 37 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для повернення виконавчого документу, дії державного виконавця щодо повернення цього документу є неправомірними.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Цуранова А. Ю. від 26 лютого 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелиці А. В. щодо повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 02 листопада 2017 року, яке було відкрите на виконання виконавчого листа № 2а-182/06, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.

Скасовано постанову про скасування процесуального документа від 02 листопада 2017 року у виконавчому провадженні № 53689361, яке було відкрите на виконання виконавчого листа № 2а-182/06, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.

В іншій частині вимог скарги відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що рішення суду, яке набрало законної сили, та на виконання якого був виданий виконавчий документ, що повернутий державним виконавцем стягувачу, не виконане, тому дії державного виконавця щодо повернення цього документа стягувачу є неправомірними.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 рокучастково задоволено апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, скасовано ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 лютого 2018 року та закрито провадження у цій справі.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виконавчий документ, при виконані якого були вчиненні оскаржувані заявницею дії державного виконавця, був виданий на виконання судового рішення ухваленого в порядку адміністративного судочинства,а тому оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця слід в порядку адміністративного судочинства, відтак ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та закрити провадження у справі на підставі статті 255 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що норми статті 255 ЦПК України можуть бути застосовані виключно судом першої інстанції, а тому висновок апеляційного суду про закриття провадження у справі на підставі положень цієї статті є безпідставним.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 05 липня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2006 року в порядку адміністративного судочинства (справа № 2а-182/06) розглянуто та задоволено позов ОСОБА_1 до Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про зобов`язання вчинити відповідні дії для проведення позачергового безоплатного капітального ремонту будинку по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с. 109 т. 1).

04 квітня 2017 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 53689361 з виконання виконавчого листа № 2а-182/06, виданого Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 03 квітня 2012 року.

02 листопада 2017 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Перепелицею А. В. на виконання вимог частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження № 53689361 від 04 квітня 2017 року та направлено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання (а.с. 51-52 т. 1).

Не погоджуючись із діями державного виконавця, у листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною скаргою у порядку, передбаченому статтею 383 ЦПК України 2004 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України в редакції, що діяла на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення).

Пунктом 5 частини першої статті 18 КАС України (в редакції, що діяла на момент звернення зі скаргою) передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1-4 частини першої цієї статті, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Відповідно до частини першої статті 181 КАС України (в редакції, що діяла на момент звернення зі скаргою) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця ) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно із частиною першою статті 383 КАС України (в редакції, що діяла на момент ухвалення оскаржуваного судового рішення) особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Таким чином, на момент звернення до суду зі скаргою та на момент прийняття оскаржуваної постанови законом передбачено декілька порядків оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби в залежності від того, в якому порядку було ухвалено судове рішення, зокрема, як в порядку цивільного судочинства, так і в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Встановивши, що спірні правовідносини в даній справі виникли під час виконання рішення у адміністративній справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що скарга ОСОБА_1 на дії державного виконавця не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі статті 255 ЦПК України.

Враховуючи викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо клопотання про виклик у судове засідання

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої

інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 279 ЦПК України cуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін слід відмовити, оскільки касаційний суд не знаходить для цього підстав і потреби у дачі пояснень немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Київської області від 24 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара