Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 357/1510/19

провадження № 61-22833св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Мельничук Марина Володимирівна, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В., і касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року у складі судді Кошель Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Головачова Я. В., Вербової І. М., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Мельничук М. В., ОСОБА_3 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та скасування нотаріальної дії.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4

27 листопада 2009 року за життя ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 на ім`я відповідача.

З 2014 року ОСОБА_1 оспорює у судовому порядку вказаний заповіт. Крім того, вказувала, що вважає заповіт ОСОБА_4 нікчемним, оскільки такий вчинено із порушенням вимог статті 1248 ЦК України, пункту 157 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (чинної на час посвідчення заповіту).

На думку позивача, ОСОБА_2 не належить до кола спадкоємців, які мають право на спадкове майно після ОСОБА_4 .

Державний нотаріус не виконала вимоги статті 1297 ЦК України, Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2015 року у справі № 357/17862/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Поліщук А. О., про визнання заповіту недійснимвжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Другій білоцерківській міській державній нотаріальній конторі до набрання судовим рішенням законної сили проводити дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 після померлого ОСОБА_4 .

Всупереч забороні суду, за наявності невирішеного спору щодо спадкового майна, державний нотаріус Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Мельничук М. В. 29 серпня 2018 року видала ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлого ОСОБА_4 на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд:

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 27 листопада 2009 року № 1-1872, видане 29 серпня 2018 року державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Мельничук М. В., ОСОБА_2 ;

скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірний будинок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 29 серпня 2018 року державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Мельничук М. В., ОСОБА_2 , яке зареєстроване в реєстрі за № 1-1872.

Скасовано запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на будинок АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом видано відповідачу незаконно, оскільки судовим рішенням було встановлено заборону щодо вчинення таких дій.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. Додатково зазначив, що Білоцерківським міськрайонним судом Київської області від 10 лютого 2015 року забезпечено позов ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним, заборонено нотаріальній конторі до набрання судовим рішенням законної сили проводити дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 після померлого ОСОБА_4 . Така заборона у судовому порядку не скасована, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.

Короткий зміст вимог та доводи касаційних скарг

У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 серпня 2019 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року, задоволено її позовні вимоги. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 29 серпня 2018 року державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Мельничук М. В. ОСОБА_2 . Проте у рішенні суду першої інстанції відсутня будь-яка інформація про заявлену нею нікчемність заповіту ОСОБА_4 від 27 листопада 2009 року. З метою усунення вказаних недоліків рішення суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Однак апеляційний суд безпідставно вказав, що вона при зверненні до суду першої інстанції не посилалась на нікчемність заповіту, а доповнення до позовної заяви, подані ОСОБА_1 30 травня 2019 року, судом не приймались.

З цим твердження апеляційного суду ОСОБА_1 не погоджується оскільки:

у тексті позовної заяви від 07 лютого 2019 року вказано про нікчемність заповіту від 27 листопада 2009 року, що стало однією з підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_2 ;

до розгляду справи по суті позивачем подано клопотання про долучення документів. У цьому клопотанні підстави нікчемності заповіту від 27 листопада 2009 року описані по пунктам, а також до нього долучено відповідно судову практику. Факт прийняття клопотання підтверджено відбитком печатки канцелярії суду.

перед початком судового засідання 30 травня 2019 року через канцелярію суду вона подала доповнення до позовної заяви від 07 лютого 2019 року та просила застосувати наслідки нікчемного заповіту - виключити з кола спадкоємців ОСОБА_2 ;

у судових засіданнях 30 травня 2019 року, 25 червня 2019 року, 21 серпня 2019 року позивач усно звертала увагу на нікчемність заповіту ОСОБА_4 від 27 листопада 2009 року.

ОСОБА_1 зазначає, про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, тому оскаржує постанову апеляційного суду у мотивувальній частині. В іншій частині судове рішення апеляційного суду не оскаржує.

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що державний нотаріус правомірно видала йому свідоцтво про право на спадщину, оскільки заборона на видачу такого свідоцтва діяла до 30 серпня 2016 року, коли набрала законної сили ухвала Білоцерківського районного суду Київської області від 16 квітня 2015 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду. Проте суди помилково керувались статтею 158 ЦПК України в редакції, чинній на день видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за заповітом, згідно з якою заходи забезпечення позову, вжиті судом, можуть бути скасовані лише ухвалою суду, постановленою з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Згідно з частинами третьою, шостою статті 154 ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення ухвали про забезпечення позову, зазначено, що якщо заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються лише до набрання судовим рішенням законної сили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про приєднання доказу у справі відмовлено, повернено ОСОБА_1 клопотання разом із додатками.

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 з таких підстав.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадком. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що: «визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

У пункті 132.2. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) вказано, що «предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України. Зокрема, положеннями частини шостої зазначеної статті встановлено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційний суд вважав, що вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо зміни підстав визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, а саме у зв`язку з нікчемністю заповіту від 27 листопада 2009 року задоволенню не підлягають, оскільки при зверненні до суду першої інстанції вона не посилалась на ці обставини, а доповнення до позовної заяви від 30 травня 2019 року судом першої інстанції не приймались, що підтверджується аудіозаписом судового засідання від 30 травня 2019 року.

З таким висновком апеляційного суду колегія суддів не погоджується.

Аналіз змісту позовної заяви від 07 лютого 2019 року, відповіді на відзив від 19 квітня 2019 року, клопотання ОСОБА_1 від 20 травня 2019 року, аудіозаписів судових засідань суду першої інстанції свідчить, що ОСОБА_1 просила задовольнити її позовні вимоги з двох підстав:

порушення державним нотаріусом заборони вчиняти дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 після померлого ОСОБА_4 ;

нікчемності заповіту ОСОБА_4 від 27 листопада 2009 року (у кожному із вказаних вище документів є посилання чи згадка на нікчемність заповіту).

Тобто, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що суд першої інстанції розглянув позов без врахування усіх підстав позову, пред`явленого ОСОБА_1 . Крім того, апеляційний суд помилково вважав, що підстави позову щодо нікчемності заповіту ОСОБА_4 від 27 листопада 2009 року викладено лише у доповненнях до позовної заяви від 30 травня 2019 року, яку суд першої інстанції до розгляду не приймав.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

ОСОБА_1 оскаржує постанову апеляційного суду в частині мотивів прийняття. За таких обставин, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню у зв`язку з порушення судом норм процесуального права (неврахування усіх підстав позову), а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то касаційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Крім того, касаційну скаргу ОСОБА_2 необхідно задовольнити частково.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук М. Ю. Тітов