Постанова

Іменем України

13 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 357/4095/16-ц

провадження № 61-3519св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,

відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ,

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в складі судді Цуранова А. Ю. від 12 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С. від 17 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 за участю третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 із ним, не менше як п`ять років до смерті останньої, визнати право на спадкування за законом майна померлої ОСОБА_5 за ним, усунути відповідачку ОСОБА_2 від спадкування за законом спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 з 1994 року проживав однією сім`єю разом з ОСОБА_5 . З часу спільного проживання вони разом вели домашнє господарство, утримували своє житло, мали спільний бюджет виконувала права та обов`язки подружжя. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після її смерті залишилася спадщина у вигляді квартири за адресою їх спільного проживання у АДРЕСА_1 .

Позивач зазначив, що 03 грудня 2015 року він подав заяву про прийняття спадщини до нотаріуса та отримав витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі і за інформацією нотаріуса, позивачу стало відомо, що заяву про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 , подала ОСОБА_2 , проте він вважає, що будь-яких доказів, які свідчили б про родинні стосунки між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 матеріали спадкової справи не містять. Крім того, станом на 14 травня 2016 року, сплив строк на прийняття спадщини ОСОБА_2 .

У травні 2016 року третя особа ОСОБА_3 звернувся до суду з самостійними позовними вимогами посилаючись на те, що 16 лютого 2016 року він своєю заявою до нотаріуса прийняв спадщину після смерті його тітки ОСОБА_5 тому просив визнати за ним право власності на спірну квартиру АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті його тітки ОСОБА_5 .

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила встановити факт, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 була її двоюрідною сестрою, просила визнати за нею право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5

ОСОБА_2 вказує в позові, що є спадкоємцем за законом після смерті двоюрідної сестри ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 вона прийняла спадщину у вигляді спірної квартири, звернувшись до нотаріальної контори із відповідною заявою, проте нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з відсутністю документів для підтвердження родинних відносин з померлою ОСОБА_5 , а також не надано необхідних правовстановлюючих документів на майно.

ОСОБА_2 зазначала, що відповідно до свідоцтва про народження вона є донькою ОСОБА_2 , в свою чергу ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_6 , в якої ще була донька ОСОБА_11 , яка змінила прізвище на ОСОБА_2 та в якої була донька ОСОБА_5 (спадкодавець по даній справі). Таким чином, ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою покійної ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 була двоюрідною сестрою ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 має право на спадкування за законом третьої черги за правом представлення після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , при цьому ОСОБА_1 не довів факту проживання однією сім`єю із померлим спадкодавцем ОСОБА_5 не менш, як п`ять років до часу відкриття спадщини, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не довела факту споріднення з померлим спадкодавцем ОСОБА_5 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції зазначив про те, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин та ухвали законне та обґрунтоване рішення, а тому підстав для його скасування немає.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційних скарг

У лютому 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги всі факти, які повідомлялись свідками. Так, судами не прийнято до уваги фактів наявності спільного бюджету у нього та ОСОБА_5 . Крім того, усі свідки позивача підтвердили той факт, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не є родичами. У матеріалах справи наявні архівні довідки Державного архіву Чернігівської області, які також спростовують родинну спорідненість інших учасників справи. Також указує на неналежне його повідомлення про розгляд справи в апеляційному суді.

У лютому 2019 роке ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 не зміг довести свого проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, його позовні вимоги не відповідають вимогам закону і не можуть бути задоволені судом. А позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не довела свою кровну спорідненість зі спадкодавцем ОСОБА_5 .

Узагальнені доводи відзивів на касаційні скарги

У березні 2019 року ОСОБА_2 подала відзиви на касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , у якому просить відмовити в задоволенні зазначених касаційних скарг, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що доводи касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм надана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

У березні 2019 року ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить відмовити в задоволенні зазначеної касаційної скарги. Зазначає, що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 не зміг довести факт свого проживання з ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а його позовні вимоги не відповідають вимогам закону і не можуть бути задоволені судом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 і витребувано цивільну справу № 357/4095/16-ц з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 .

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Біла Церква Київської області померла ОСОБА_5 , про що складено відповідний актовий запис № 1878.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належала померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого державним нотаріусом Першої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори 19 січня 2004 року, а також на підставі свідоцтва про право власності на житло № 9207 від 21 червня 1994 року.

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4

22 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дерун А. А. винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_1 , з посиланням на те, що заявник не надав документи, що підтверджують родинні відносини з померлою ОСОБА_5

14 липня 2016 року приватним нотаріусом Дерун А. А. винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 , з посиланням на те, що не надані документи на підтвердження родинних відносин з померлою ОСОБА_5 .

У матеріалах спадкової справи також міститься повідомлення № 135/02-14 від 14 березня 2016 року вказаного нотаріуса на адресу ОСОБА_3 про заведення спадкової справи та проханням надати документи, що підтверджують факт родинних відносин з померлою.

Крім того, суд установив, що ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 12 червня 1985 року по день смерті одна.

Позивач ОСОБА_13 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 з 24 липня 1969 року до 30 травня 2000 року знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_14

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У відповідності до статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається х часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У відповідності до частини четвертої статті 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Приписами частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 21 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7, при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно врахувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише інка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Таким чином, за змістом частини другої статті 3 СК України ознакою подружніх відносин є наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносин, що притаманні подружжю, спільне проживання.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстав своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

На підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю позивачем надані, зокрема копії квитків та довідок щодо проходження санаторного лікування ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за 1992, 1993, 1994, 1995, 2002, 2003, 2006, 2007, 2009, 2011 рік, копії рецептів та чеків про придбання ліків, копії листівок та фотокарток, копію заповідального розпорядження ОСОБА_1 за договором банківського вкладу на користь ОСОБА_5 від 07 листопада 2005 року, копію довіреності терміном на 2 календарні дні ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_1 від 03 листопада 2015 року на отримання грошових коштів з банківського рахунку в розмірі 3 500 грн., та поясненнями свідків, що були допитані в суді першої інстанції.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 обґрунтовано виходили із того, що позивачем не доведено факт спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 за п`ять років до смерті останньої, виходячи при цьому зі змісту поняття та ознак сім`ї, за якими чоловік та жінка проживають однією сім`єю, ведуть спільне господарство, мають єдиний бюджет.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Вирішуючи зустрічним позов, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що ОСОБА_5 (спадкодавець) та ОСОБА_2 є двоюрідними сестрами.

Відповідно до статті 1263 ЦК України у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Згідно з частиною четвертою статті 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала ю за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Таким чином, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 є спадкоємцем третьої черги за законом на спадкування за правом представлення, після смерті спадкодавця ОСОБА_5 .

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про його неналежне повідомлення в суді апеляційної інстанції спростовуються матеріалами справи, оскільки про розгляд справи, що був призначений в апеляційному суді було повідомлено представника позивача - ОСОБА_17 телефонограмою, що відповідає положенням частини дев`ятої статті 128 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визначає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, а скарги без задоволення, то судовий збір за подання касаційних скарг покладається на осіб, які подали касаційні скарги.

Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2019 року було зупинено виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року в частині задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаного судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 17 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 жовтня 2018 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун