ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 357/8695/23
провадження № 61-9775св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко Інна Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Василенко (Безпалюк) Наталія Володимирівна, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2024 року у складі судді Бондаренко О. В., додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2024 року у складі судді Бондаренко О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня
2024 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратніоквої В. М.,і виходив з наступного.
Зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко І. О., про визнання договору дарування недійсним, скасування та поновлення державної реєстрації.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 27 липня 2022 року між нею та її онуком - ОСОБА_2 було укладено договір дарування житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належав їй на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом.
3. Посилалася на те, що зазначений договір підлягає визнанню недійсним, оскільки під час його укладення вона помилилась щодо обставин, які мають істотне значення. Зокрема, зазначала, що на момент укладення договору вона не мала наміру укладати договір дарування, оскільки потребувала стороннього догляду та допомоги.
4. На підтвердження зазначеного посилалася на те, що ключі від будинку знаходяться у неї, з будинку вона не виселялася, продовжує проживати у будинку, сплачувати комунальні послуги, утримувати господарство в належному стані. Зазначала, що будь-якого іншого житла вона не має.
5. Посилалася на те, що на момент укладення оспорюваного договору вона мала незадовільний стан здоров`я та похилий вік (64 роки), що також вплинуло на правильність сприйняття нею фактів та обставин укладення оспорюваного правочину.
6. Водночас, відповідач після укладення договору не допомагав їй у вирішенні побутових питань та по господарству, а з часом взагалі припинив приходити до неї та надавати допомогу, яку мав надавати згідно з попередньою домовленістю.
7. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 27 липня 2022 року, укладений між нею та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко І. О. за реєстровим № 2-688; скасувати державну реєстрацію права власності на житловий будинок
загальною площею 88,60 кв. м, житловою площею 59,90 кв. м, реєстраційний
номер об`єкта нерухомого майна 2615473332020, що розташований на
земельній ділянці площею 0,0806 га за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки: 3210300000:05:002:0071, на ім`я ОСОБА_2 ; поновити державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок за нею.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
8. ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог
ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначав, що жодного наміру укладати договір довічного утримання із здійсненням догляду у ОСОБА_1 не було, адже за нею вже здійснювали догляд соціальні працівники комунальної установи Білоцерківської міської ради «Територіальний центр надання соціальних послуг ім. Петера Новотні». Крім того, позивачці було достеменно відомо, що на момент укладення оспорюваного правочину він був студентом, навчався на денній формі навчання, проживав у гуртожитку у м. Києві, а його єдиним доходом була стипендія. Посилався на те, що підставою для подання позову у цій справі є не помилка під час укладення договору дарування, а зміна рішення ОСОБА_1 щодо юридичної долі житлового будинку у зв`язку із погіршенням відносин між ними, що було спровоковане тим, що її син ОСОБА_3 , який є його батьком, припинив сімейні відносин зі своєю дружною та його матір`ю орієнтовно у травні 2023 року, не спілкується з ними.
9. Державний нотаріус Другої Білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко І. О. заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що під час укладення оспорюваного правочину позивачка розуміла значення своїх дій, а її твердження щодо помилки є суперечливими. Зазначала, що вік позивачки не є перешкодою для належного розуміння значення своїх дій. Нею, як нотаріусом, перед укладенням спірного договору дарування, було чітко роз`яснено позивачці природу правочину, що посвідчується, чітко вказано, що посвідчується договір дарування, а не договір довічного утримання, та пояснено, що після укладення вказаного правочину вона втратить право власності на будинок.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
10. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 23 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним відмовлено.
11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мали намір укласти договір довічного утримання та досягли згоди щодо істотних умов договору довічного утримання. Позивачкою не доведено, що на час укладення оспорюваного правочину вона була нездатна усвідомити зміст укладеного договору, який їй було роз`яснено нотаріусом. Житлові права ОСОБА_1 не порушуються. Водночас наступна зміна свого рішення або ставлення до наслідків договору у результаті переусвідомлення його значення, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не свідчать про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваних правочинів.
12. Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
13. Вирішуючи питання по розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, керуючись принципами справедливості, пропорційності, враховуючи обставини справи, майновий стан позивачки, співмірність заявлених витрат зі складністю справи та розумності їх розміру, урахувавши заяву позивачки про зменшення розміру судових витрат, дійшов висновку про наявність підстав зменшення заявленого відповідачем розміру понесених ним судових витрат з 20 000,00 грн до 5 000,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
14. Постановою Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2024 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2024 року залишено без змін.
15. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання оспорюваного договору дарування таким, що укладений внаслідок помилки. Доводи позивачки про те, що вона за своїм віком неправильно сприймала факти та обставини укладення оспорюваного правочину визнані безпідставними, оскільки ОСОБА_1 повідомила суду, що вона сама уклала кредитний договір, зняла з реєстраційного обліку синів та оформила субсидію, до нотаріальної контори ходила сама з невісткою та онуком, тобто без супроводу соціального працівника, а заявлені нею свідки вказали, що позивачка є освіченою та розумною людиною. Матеріали справи не містять даних про те, що вік (64 роки на день укладення договору) або стан здоров`я позивачки викликали необхідність укладення саме договору довічного утримання, а не дарування.
16. Крім того, ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з позивачки на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції правильно керувався принципами справедливості, пропорційності, врахував заперечення позивачки, її майновий стан, обставини справи, співмірність заявлених витрат зі складністю справи та розумність їх розміру.
Узагальнені доводи касаційної скарги
17. 08 липня 2024 року ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат
Василенко (Безпалюк) Н. В., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2024 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
18. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 758/463/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 546/1177/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 456/3341/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 320/11632/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 583/757/16-ц, від 20 червня 2019 року у справі № 357/12125/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 161/17523/16-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 638/4764/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 591/7117/17, від 27 травня 2020 року у справі № 709/1547/17, від 16 червня 2020 року у справі № 165/1368/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 351/1178/15-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 2-2284/09, від 19 травня 2021 року у справі № 718/955/20, від 30 червня 2021 року у справі № 910/3140/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Крім того вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
19. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували наявності між нею та відповідачем усної домовленості про отримання необхідної фізичної допомоги від останнього у його вільний час (допомоги по господарству та обробітку земельної ділянки). Наголошує на тому, що домовленостей щодо надання матеріальної допомоги у вигляді виплати грошових коштів між ними не було.
20. Зауважує, що соціальні послуги, які вона отримує від комунальної установи Білоцерківської міської ради «Територіальний центр надання соціальних послуг ім. Петера Новотні», не передбачають виконання такої роботи, про яку вони домовилися з онуком. Більш того, факт укладення договору про надання безоплатних соціальних послуг підтверджує те, що вона потребувала допомоги. Наявність у неї проблем зі здоров`ям підтверджували свідки.
21. Вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не урахували, що спірний будинок є її єдиним житлом, він не був переданий відповідачу на виконання оспорюваного договору, витрати на його утримання також продовжує нести вона. Зазначене свідчить про відсутність її волевиявлення на дарування спірної нерухомості відповідачу.
22. Зауважує, що підставою для звернення до суду стало те, що вона не отримувала від відповідача фізичну допомогу, на яку розраховувала та про яку вони попередньо домовлялися. Більш того, після отримання погроз від матері відповідача щодо виселення її сина ОСОБА_3 з будинку та позбавлення її субсидії, вона стала побоюватися, що залишиться взагалі без житла.
23. Додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як похідне від незаконного, на її думку, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2024 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24. Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.
25. Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарженнярішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 січня 2024 року, додаткового рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 357/8695/23.
26. 14 серпня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
27. 19 серпня 2024 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат
Назаренко Р. А., через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
28. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований посиланням на те, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору дарування недійсним внаслідок помилки. Суди надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, доводи касаційної скарги зводять до їх переоцінки. Зосереджує увагу на тому, що він не має наміру залишати позивачку, яка є його бабусею, без житла. А посилання заявниці на те, що він не прийняв дарунок, спростовуються наявністю у нього оригіналу договору, ключів, а також вчиненням вольових дій щодо розпорядження таким майном у вигляді направлення позивачці листа з гарантіями щодо утримання від дій, направлених на її виселення з належного йому будинку. Вважає, що наданими у судах попередніх інстанцій поясненнями позивачка підтвердила, що підставою для звернення до суду з позовом стало саме те, що вона передумала дарувати будинок, після того коли посварилася з невісткою (майже через рік після укладення оспорюваного договору), що свідчить про відсутність дефекту волі позивачки при укладенні договору дарування.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
29. 27 липня 2022 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровуваний) було укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений державним нотаріусом Другої білоцерківської державної нотаріальної контори Юрченко І. О. та зареєстрований в реєстрі за № 2-688.
30. Відповідно до пункту 1 вказаного договору дарувальник подарувала та безоплатно передала обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв у дар від дарувальника житловий будинок з відповідними господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 .
31. Згідно з пунктом 10 договору право власності в обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Сторони домовилися, що прийняття обдарованим примірника договору є прийняттям дарунка.
32. У пункту 15 договору сторони підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договір укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, вони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідки, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать особисті підписи на договорі.
33. Відповідно до пункту 19 вищевказаного договору сторони підтвердили, що домовилися і не мають жодних зауважень, доповнень або суперечностей відносно умов цього договору.
34. Позивачка ОСОБА_1 , якій на момент укладення оспорюваного договору було 64 роки, з 12 червня 1981 року зареєстрована та проживає по цей час у будинку за адресою:
АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 є абонентом за договорами про надання послуг з газопостачання та постачання електричної енергії за вказаною адресою, що укладені між нею та АТ «КИЇВОБЛГАЗ» і ПрАТ «ДТЕК КИЇВСЬКІ РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТОРОМЕРЕЖІ», та не має заборгованості за сплати комунальних послуг.
36. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Білоцерківському об`єднаному управлінні ПФУ в Київській області, отримує пенсію, яка станом на липень
2022 року становила 2 760,00 грн, з 02 травня 2022 року по теперішній час перебуває на обліку у відділенні соціальної допомоги вдома Комунальної установи Білоцерківської міської ради «Територіальний центр надання соціальних послуг імені Петра Навотні» на безплатній основі, згідно пунктом 1(б) частини другої статті Закону України «Про соціальні послуги», що підтверджено довідкою Комунальної установи Білоцерківської міської ради «Територіальний центр надання соціальних послуг імені Петра Навотні» від 06 липня 2023 року
№ 114.
37. Відповідач ОСОБА_2 є онуком позивачки, студентом 4 курсу Національного технічного університету України «Київській політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», денної форми навчання за держзамовленням, з
2021 року тимчасово проживає у гуртожитку КНТУ України «КПІ ім. Ігоря Сікорського» та сплатив за період з 16 серпня 2021 року по 30 вересня 2023 року за комунальні послуги з проживання у гуртожитку кошти в сумі
7 351,00 грн, отримує стипендію, яка станом на липень 2023 року становила
2 910,00 грн.
38. Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що вона одружена із сином позивача ОСОБА_3 25 років, відповідач є її сином. В кінці 2020 року на початку 2021 року чоловік приїхав додому і повідомив, що його мати хоче подарувати будинок Назару, останній погодився. Родинні відносини у них були добрі, ОСОБА_5 вітав бабусю зі святами і допомагав їй по господарству, коли мав час. Вона спілкувалася по телефону з позивачкою щодо договору і запитувала: чому вона хоче подарувати саме Назару будинок, на що остання відповіла, що син ОСОБА_6 має борги по кредитам, а з сином ОСОБА_7 вона взагалі не спілкується. Вона разом з сином та позивачкою були в нотаріальній конторі в день укладення договору і остання її не запитувала щодо утримання, ніяких умов та домовленостей з цього приводу не було. Позивачка почуває себе добре, спокійно, є пенсіонеркою, отримує пенсію, вона сама зняла з реєстрації у будинку своїх дітей і оформила субсидію, ходила по комунальним установах з цього питання, сама порається на городі. У період з липня 2022 року по травень 2023 року у їх відносинах було усе добре. У травні 2023 року ОСОБА_3 поїхав до м. Києва і сказав, що йде із сім`ї. У червні 2023 року позивачка їй повідомила, що хоче розірвати договір дарування, поверне кошти, які були витрачені на оформлення договору, сварила ОСОБА_5 за те, що він не спілкується з батьком і сказала, щоб він забирав свої речі з будинку. Також позивачка сказала Назару у червні 2023 року, щоб він забирав свої речі з будинку, після чого він перестав ходити до бабусі. Вона спілкувалася по телефону з позивачкою та повідомила їй про боргові зобов`язання її сина ОСОБА_6 та запитувала, що з цим робити, а про будинок, вселення до нього і реєстрацію її з дітьми у будинку нічого не казала. В нотаріальній конторі позивачка з Назаром читали примірник договору дарування і питання щодо відсутності у договорі пункту щодо надання їй допомоги не ставили. У кабінет нотаріуса вона зі сторонами договору не заходила, чекала їх у коридорі.
39. Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що вона знайома з позивачкою з 1998 року, відповідача знає, він приходив до бабусі, але дуже рідко. Вона спілкується з позивачкою через паркан їхніх будинків, по сусідські, щодня. Їй нічого не відомо про обставини укладення договору дарування. Влітку 2022 року ОСОБА_5 у позивачки не бачила. Позивачка сама працює по господарству, копає, вручну носить воду. Вона не бачила, щоб ОСОБА_5 їй допомагав. У позивачки є сини: ОСОБА_6 , який спілкується з матір`ю і допомагає їй, та ОСОБА_9 , який близько 3 років не з`являється до матері. З липня 2022 року ніяких перешкод у користуванні будинком позивачці не чинилося. Позивачка нормальна, освідчена, розумна людина, часто жаліється, що болить голова, у зв`язку з чим приймає ліки.
40. Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що знайома із позивачкою з 1989 року, відповідач є її онуком. Обставини укладення договору дарування їй невідомі. Вже після його укладення позивачка їй сказала, що подає до суду позов про його розірвання і запитувала, чи може вона бути свідком у справі. Відповідача вона давно не бачила, останній раз влітку 2021 року, він побув у бабусі близько 20 хв. і поїхав додому. Бачила лише ОСОБА_6 , який допомагає матері. Позивачка протягом 3-4 років жаліється на своє здоров`я, казала про біль у спині та про головні болі, до лікарів вона звертається з цього приводу, приймає ліки. Позивачка розумна жінка.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
41. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
42. Згідно з положеннями пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
43. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
44. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
45. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
46. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
47. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
48. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
49. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
50. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
51. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).
52. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
53. Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
54. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
55. Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі
№ 905/1227/17.
56. Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
57. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
58. Правочини, вчинені внаслідок помилки, належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін.
59. Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
60. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі
№ 759/17065/14-ц зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).
61. Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має (постанови Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 947/32485/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 335/15805/17).
62. Верховний Суд неодноразово зауважував, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути достатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути опосередкованими доказами наявності такої помилки (постанови Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 715/2513/19, від 26 жовтня 2022 року у справі
№ 947/32485/20, від 15 березня 2023 року у справі № 288/1366/21,
від 15 листопада 2023 року у справі № 308/8309/22, від 17 квітня 2024 року у справі № 564/1067/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20,
від 23 травня 2024 року у справі № 501/3591/21.
63. Наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 15 березня 2023 року у справі
№ 288/1366/21, від 15 травня 2023 року у справі № 522/9246/19, від 02 серпня 2023 року у справі № 138/246/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 336/6427/20, від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21).
64. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
65. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
66. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
67. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивачка у розумінні положень статті 229 ЦК України не довела належними та допустимими доказами наявність у її діях помилки при укладенні оспорюваного договору дарування. У цьому аспекті судами правильно враховано, що позивачкою не спростовано факту наявності у неї волевиявлення на підписання саме такого договору, з огляду на чіткість викладених умов договору, зокрема щодо переходу права власності на належну їй нерухомість (пункт 10), підтвердження того, що договір відповідає дійсним намірам сторін, укладається з їх справжнею волею, сторони розуміють його правову природу і правові наслідки (пункт 15), а також роз`яснення нотаріусом змісту статей ЦК України, що передбачають порядок відчуження майна у порядку дарування (пункт 12).
68. Доказів того, що укладаючи спірний договір дарування ОСОБА_1 думала, що укладає договір довічного утримання судами попередніх інстанцій не встановлено. Позивачка не обґрунтувала, які саме положення договору дарування є такими, що призвели до неправильного розуміння нею правової природи договору.
69. Колегія суддів додатково зауважує, що жодна із умов укладеного договору не передбачала наявність у обдаровуваного будь-якого обов'язку перед дарувальником. Більш того, з вимогами про недійсність договору дарування, як такого, що укладений під впливом помилки, ОСОБА_1 звернулася майже через рік після його укладення.
70. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо погіршення відносин між дарувальником та обдаровуваним у зв`язку з припиненням сімейних відносин між сином дарувальника (батьком обдаровуваного) та його дружиною (матір`ю обдаровуваного), після чого позивачка звернулась до суду з позовом у цій справі, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що зміна намірів позивачки щодо відчуження майна після укладення договору дарування не може свідчити про помилку стосовно правової природи договору під час його укладення.
71. Посилання ОСОБА_1 на можливе порушення у майбутньому її житлових прав обґрунтовано були відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на їх безпідставність. Докази вчинення відповідачем перешкод позивачці у користуванні будинком та вчинення дії з її виселення відсутні. Більш того, такі твердження позивачки спростовуються поясненнями відповідача та виданою ним гарантією-запевненням від 30 квітня 2024 року.
72. Водночас, фактичне виконання договору дарування (прийняття дарунка) було обумовлене сторонами у пункті 10 договору, а саме шляхом прийняття обдаровуваним примірника договору.
73. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають до застосуванню, надав належну правову оцінку порядку укладення оспорюваного правочину та з урахуванням загальних принципів цивільного судочинства дійшов загалом правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору дарування з підстав його укладення під впливом помилки.
74. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
75. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин щодо укладення договору дарування, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
76. Крім того, безпідставним є посилання заявниці на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування права у подібних правовідносинах.
77. Характер доводів касаційної скарги свідчить про необхідність здійснення переоцінки доказів щодо наявності помилки при укладені договору дарування, яким, як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, надали належну та обґрунтовану правову оцінку, з урахуванням наведених вище стандартів оцінки доказів.
78. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
79. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.
80. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
81. З урахуванням доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Василенко (Безпалюк) Н. В., які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій.
82. З огляду на відсутність самостійних доводів касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права при ухваленні додаткового судового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів, з урахуванням визначених частиною першою статті 400 ЦПК України меж касаційного перегляду, не вбачає правових підстав для скасування зазначеного судового рішення.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Василенко (Безпалюк) Наталія Володимирівна, залишити без задоволення.
2. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 23 січня 2024 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович