ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 357/8904/22
провадження № 61-16250св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень»,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2023 року в складі судді Бебешка М. М. та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (далі - АТ «Банк інвестицій та заощаджень»), в якому просила:
визнати недійсним договір іпотеки, посвідчений 28 квітня 2020 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Федорякою О. С., зареєстрований в реєстрі за № 1617, укладений між ОСОБА_3 як іпотекодавцем та АТ «Банк інвестицій та заощаджень» як іпотекодержателем, щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним договір іпотеки, посвідчений 14 березня 2018 року державним нотаріусом Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Приймак А. П., зареєстрований а реєстрі за № 3-729, укладений між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 як іпотекодавцями та ОСОБА_4 як іпотекодержателем, щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 ;
відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом скасування рішень приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Федоряки О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 52084289 від 28 квітня 2020 року (запис № 36357644), № 52084683 від 28 квітня 2020 року (запис № 36357921) в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме іпотеки та обтяження на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ;
відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом скасування рішень державного нотаріуса Другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Приймак А. П. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 40117018 від 14 березня 2018 року (запис № 25242441), № 40117078 від 14 березня 2018 року (запис № 25242462) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме іпотеки та обтяження на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
Позов мотивований тим, що 18 жовтня 2017 року вона надала у борг ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 360 000,00 доларів США, що підтверджується складеною власноруч ОСОБА_2 розпискою, згідно якої вона зобов`язалася повернути борг до 01 липня 2018 року.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором позики від 18 жовтня 2017 року у розмірі 10 062 000,00 грн.
Наразі відкрите виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення суду, однак закінчити його не вдається у зв`язку з відсутністю у боржника ОСОБА_2 достатньої кількості активів для погашення боргу. З моменту отримання грошей у борг та напередодні настання строку повернення позики ОСОБА_2 уклала зі своєю дочкою ОСОБА_3 договори дарування квартири АДРЕСА_4 та 9/10 частин квартири АДРЕСА_5 .
Зазначені фраудаторні правочини вона оскаржила в межах іншої справи № 369/14427/19, під час розгляду якої дізналась, що спірні квартири були передані ОСОБА_3 в іпотеку третім особам.
28 квітня 2020 року ОСОБА_3 уклала з АТ «Банк інвестицій та заощаджень» договір іпотеки щодо квартири АДРЕСА_4 .
14 березня 2018 року ОСОБА_3 як власник 9/10 квартири АДРЕСА_5 , та ОСОБА_2 , як власник 1/10 частини вказаної квартири, уклали з ОСОБА_4 договір іпотеки, предметом якого є спірна нерухомість.
Вказані договори іпотеки є фраудаторними правочинами, оскільки укладені після виникнення у ОСОБА_2 боргових зобов`язань перед нею з метою ухилення від виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на момент укладення оспорюваних договорів іпотеки власником переданого в іпотеку майна була ОСОБА_3 на підставі договорів дарування від 12 грудня 2017 року та від 23 червня 2018 року, які у встановленому законом порядку недійсними не визнані.
Оскільки ОСОБА_1 під час розгляду справи не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочинів, не довела належними і допустимими доказами наявність будь-яких обставин, які відповідно до статей 203 215 ЦК України є підставами для визнання оспорюваних договорів іпотеки недійсними, відсутні підстави для задоволення її позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, від 09 лютого 2021 року в справі № 908/1152/18, від 19 травня 2021 року в справі № 693/624/19, від 07 грудня 2022 року в справі № 242/2767/16-ц, від 08 березня 2023 року в справі № 127/13995/21, від 20 жовтня 2023 року в справі № 686/26628/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 діяла очевидно недобросовісно, оскільки після отримання позики не виконала взяті на себе зобов'язання з її повернення та відчужила на користь своєї дочки ОСОБА_3 належне їй рухоме та нерухоме майно.
В подальшому ОСОБА_3 з метою утруднення виконання рішення суду про стягнення боргу з її матері передала в іпотеку АТ «Банк інвестицій та заощаджень» спірні квартири.
Таким чином ОСОБА_3 діяла очевидно не у власних інтересах, а в інтересах своєї матері ОСОБА_2 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.
27 грудня 2023 року справа № 357/8904/22 надійшла до Верховного Суду.
ОСОБА_2 направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила закрити касаційне провадження у справі, а в разі відмови у задоволенні вказаного клопотання - залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Перевіривши наведені у відзиві доводи, підстав для закриття касаційного провадження Верховний Суд не встановив.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 18 жовтня 2017 року ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 360 000,00 доларів США, що підтверджується складеною власноруч ОСОБА_2 розпискою, згідно якої вона зобов`язалась повернути ОСОБА_1 борг у строк до 01 липня 2018 року.
12 грудня 2017 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір дарування, за умовами якого подарувала 9/10 часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_5 .
23 червня 2018 року ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договір дарування, на підставі якого подарувала квартиру АДРЕСА_4 .
14 березня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали з ОСОБА_4 договір іпотеки, за умовами якого з метою забезпечення виконання зобов?язання, що виникло у позичальника ОСОБА_3 на підставі договору позики від 14 березня 2018 року передали в іпотеку квартиру АДРЕСА_6 частин якої належить ОСОБА_3 , а 1/10 частина - ОСОБА_2
28 квітня 2020 року АТ «Банк інвестицій та заощаджень» як іпотекодержатель та ОСОБА_3 як іпотекодавець уклали іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_4 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № РР/41/175 від 28 квітня 2020 року, укладеного між АТ «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_2 .
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 18 жовтня 2017 року у розмірі 10 062 000,00 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2022 року, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів дарування спірних квартир від 12 грудня 2017 року та 23 червня 2018 року, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
Згідно з частиною першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Згідно з частинами першою, другою статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.
Саме ці обставини і є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 та від 14 липня 2020 року у справі № 754/2450/18.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що оспорювані договори іпотеки є фраудаторними правочинами, оскільки вони укладені з метою ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2021 року у справі № 357/13488/18 про стягнення з неї боргу за договором позики від 18 жовтня 2017 року у розмірі 10 062 000,00 грн.
Встановлено, що на момент укладення оспорюваних договорів іпотеки власником переданого в іпотеку майна (9/10 часин квартири АДРЕСА_5 та квартири АДРЕСА_4 ) була ОСОБА_3 (дочка ОСОБА_2 ) на підставі договорів дарування від 12 грудня 2017 року та від 23 червня 2018 року.
Вказані договори дарування є чинними, в установленому законом порядку недійсними не визнані. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 13 жовтня 2022 року, яке набрало законної сили, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог про визнання цих договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно.
Встановивши, що ОСОБА_1 не була стороною оспорюваних договорів іпотеки та за допомогою належних та достатніх доказів не довела, що вони мають ознаки фраудаторних та були укладені ОСОБА_3 з метою уникнення її матір'ю ОСОБА_2 від сплати позивачу боргу за договором позики від 18 жовтня 2017 року, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.
Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційних скаргах постановах.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко