Постанова
Іменем України
16 березня 2020 року
м. Київ
справа № 357/9161/17
провадження № 61-39921св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідач -Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд соціального страхування України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2018 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кулішенка Ю. М., Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, третя особа, яка не завляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд соціального страхування України, про зобов`язання здійснити виплату недоотриманої частини заробітної плати.
Позов обґрунтований тим, щорішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2016 року визнано незаконним та скасовано наказ Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 18 серпня 2016 року № 386-к про звільнення її з посади начальника головного фінансово-економічного управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Відповідно до цього рішення відповідач неодноразово порушував її права, перешкоджав виконувати свої посадові обов`язки, доручення, позбавляв частини премії та інше. Також зазначеним рішенням з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 серпня 2016 року до 30 листопада 2016 року в розмірі 33 999,24 грн.
Вважає, що наказами від 21 січня 2015 року № 08-к та від 01 січня 2016 року їй незаконно зменшено розмір щомісячної надбавки за високі досягнення у праці, яка їй була встановлена наказом відповідача від 25 листопада 2013 року у розмірі 50 % посадового окладу.
З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд зобов`язати Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності провести перерахунок належних їй грошових коштів (премії, відпускних, лікарняних листків за тимчасової втрати працездатності, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення побутових проблем), поновивши надбавку за високі досягнення у праці у розмірі станом на 2013 рік (50 %) та з урахуванням щомісячних премій без урахування безпідставних їх знижень за період з серпня 2014 року до 30 листопада 2016 року та виплатити їх; зобов`язати Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності провести нарахування та виплатити їй належну заробітну плату за період з 01 грудня 2016 року до 16 січня 2017 року відповідно до запису в трудовій книжці; зобов`язати Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності нарахувати та виплатити суми індексації втрачених належних їй грошових коштів за період з серпня 2014 року до 16 січня 2017 року відповідно до законодавства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2018 року позов задоволено частково. Зобов`язано Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за період роботи на посаді начальника головного фінансово-економічного управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 01 грудня 2016 року до 16 січня 2017 року; провести перерахунок та виплату надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 50 відсотків від посадового окладу з 01 січня 2015 року до 17 серпня 2016 року; щомісячних премій з урахуванням їх розміру, встановленого наказами по Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за період з 01 січня 2015 року до 17 серпня 2016 року; матеріальної допомоги на оздоровлення (серпень 2015 року), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (лютий 2015 року, березень 2016 року); оплати чергових відпусток, оплати за листками непрацездатності за період з 01 січня 2015 року до 17 серпня 2016 року. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в дохід держави судовий збір в сумі 640,00 грн.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що поновивши позивача на займаній нею посаді з 19 серпня 2016 року після того, як суд встановив незаконність її звільнення, відповідач звільнив її за угодою сторін 16 січня 2017 року не провівши із позивачем повного розрахунку, а саме: позивачу не нараховано та не виплачено заробітну плату з 01 грудня 2016 року до дня звільнення - 16 січня 2017 року, про що свідчать відомості персоніфікованого обліку про застраховану особу, надані Головним управлінням пенсійного фонду України в Київській області.
Мотивуючи задоволення позовних вимог в частині зобов`зання відповідача провести перерахунок належних позивачу грошових коштів, премій, відпускних, оплати лікарняних листків з тимчасової втрати працездатності, виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, поновивши надбавку за високі досягнення у праці у розмірі станом на 2013 рік (50 %), з урахуванням щомісячних премій та без урахування безпідставного її зниження за період з серпня 2014 року до 30 листопада 2016 року, суд першої інстанцї керувався нормамим матеріального права, якими визначено поняття заробітна плата, структура заробітної плати та форми і системи оплати праці.
Суд першої інстанції також застосував до спірних правовідносин Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою Правління Фонду соціального страхування з тимасової втрати працездатності від 25 грудня 2003 року № 127 (далі - Положення), згідно з яким працівникам Фонду встановлюються посадові/місячні оклади на базі Тарифної сітки оплати праці керівних працівників та спеціалістів Фонду, щомісячні надбавки, премії, матеріальна допомога. Надбавка за високі досягненн у праці також встановлена вказаним положенням.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу безпідставно зменшено надбавку за високі досягнення у праці з 50 % до 20 % посадового окладу, оскільки зменшення розміру цієї надбавки можливе лише у випадках і за умов, передбачених нормативно-правовими актами, якими визначено умови та розмір цих виплат.
Суд першої інстанції виходив з того, що жодного документального підтвердження наявності підстав для зменшення позивачу надбавки за високі досягнення у праці відповідач не надав.
Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату щомісячних премій, суд першої інстанції зазначив, що з матеріалів справи не вбачається, що позивачу наказом директора Виконавчої дирекції Фонду зменшено розмір щомісячної премії у період з січня 2015 року до 17 серпня 2016 року, показники, умови та порядок виплати якої встановлюється Положенням.
З підстав, вказаних вище, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення (серпень 2015 року), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (лютий 2015 року, березень 2016 року), оплати чергових відпусток, оплати за листками непрацездатності за період з 01 січня 2015 року до 17 серпня 2016 року.
Відмовляючи в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача провести перерахунок оплати з серпня 2014 року до 30 листопада 2016 року, нарахувати та виплатити суми індексації втрачених належних їй грошових коштів за період з серпня 2014 року до 16 січня 2017 року, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що доказів для обґрунтування цих вимог суду позивач не надала, водночас за статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2018 року у справі № 357/9161/17 замінено боржника: Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на її правонаступника - Фонд соціального страхування України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу Фонду соціального страхування України задоволено частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2018 року в частині позовних вимог про проведення перерахунку та виплати надбавки за високі досягнення у праці в розмірі 50 відсотків від посадового окладу з 01 січня 2015 року до 17 серпня 2016 року; щомісячних премій з урахуванням їх розміру, встановленого наказами по Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за період з 01 січня 2015 року до 17 серпня 2016 року; матеріальної допомоги на оздоровлення (серпень 2015 року), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (лютий 2015 року, березень 2016 року); оплати чергових відпусток, оплати за листками непрацездатності за період з 01 січня 2015 року до 17 серпня 2016 року, скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог про зобов`язання провести нарахування та виплату заробітної плати з 01 грудня 2016 року до 16 січня 2017 року та про відмову у задоволення прозовних вимог про зобов`язання відповідача провести перерахунок оплати праці з серпня 2014 року до 30 листопада 2016 року, нарахувати та виплатити суми індексації втрачених належних їй грошових коштів за період з серпня 2014 року до 16 січня 2017 року.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в іншій частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, щовимоги позивача про зобов`язання провести перерахунок та виплату надбавки за високі досягнення у праці, щомісячних премій, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оплати чергових відпусток, оплати за листками непрацездатності не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до Постанови правління Фонду від 25 грудня 2003 року № 127 (зі змінами), якою затверджено Положення, встановлення надбавки є правом керівника установи.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надбавка за високі досягнення у праці виплачується у межах фонду оплати праці, і не має обов`язкового характеру, а рішення про її встановлення приймає керівник залежно від наявності коштів шляхом видання відповідного наказу.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції безпідставно застосував частину третю статті 97 КЗпП України, оскільки вказана норма тільки зобов`язує власника встановлювати конкретні розміри премій з урахуванням вимог колективного договору, зміст якого повинен відповідати законодавству та угодам. Законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри премій, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження повністю або частково позбавляти конкретного працівника премій обовязково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено положенням про преміювання (колективним договором).
Частина четверта статті 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений, що узгоджується із правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2790цс16.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач не порушив право позивача на виплату надбавок за високі досягнення у праці, щомісячних премій, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оплату чергових відпусток, оплату за листками непрацездатності.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що нормативно-правовим актом локальної дії, що у цьому випадку регулює питання оплати праці, є Положення Крім того, встановлення розміру надбавок та премій є правом керівника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2018 року, просила скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2018 року, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2018 року залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
08 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції, порушивши вимоги статті 12 ЦПК України, якою закріплено засади принципу змагальності цивільного судочинства, не повно з`ясував усі обставини справи та дав необ`єктивну оцінку доказам у справі.
Суд апеляційної інстанції не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: статтю 33 Закону України «Про державну службу» Бюджетний кодекс України, Постанову Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» та не правильно застосував до спірних правовідносин статті 94 97 116 233 238 КЗпП України.
Керівник відповідача, маючи достатній фонд для оплати праці, зменшив позивачу щомісячну надбавку за високі досягнення у праці, у зв`язку з чим вийшов за межі своєї компетенції та не зазначив причини зменшення надбавки. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки цій обставині.
Аргументи інших учасників справи
Відзив представника Фонду соціального страхування України мотивований тим, що оскаржуване рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Київсьої області від 30 травня 2018 року без змін.
Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме не застосування норм Закону України «Про державну службу» Бюджетного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Згідно з частиною четвертою статті 4 вказаного Закону кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням. Дія норм Закону України «Про державну службу», Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» на дільність Фонду не поширюється.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що надбавку за складність, напруженість у роботі виплачують у межах фонду оплати праці, вона не має обов`язкового характеру, рішення про її встановлення (скасування, зменшення розміру) приймає керівник залежно від наявності коштів шляхом видання відповідного наказу, що діє протягом одного календарного року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзив на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, щоОСОБА_1 прийнято на посаду начальника головного фінансово-економічного управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності з 14 листопада 2013 року на підставі наказу від 14 листопада 2013 року № 525-к.
Наказом від 18 серпня 2016 року № 386-к її звільнено з посади за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2016 року, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано наказ від 18 серпня 2016 року № 386-к про звільнення ОСОБА_1 з роботи, поновлено її на посаді начальника головного фінансово-економічного управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, стягнуто з Виконавчої дирекції Фонду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 серпня 2016 року до 30 листопада 2016 року у розмірі 33 999,24 грн.
На виконання рішення суду відповідач видав наказ від 16 січня 2017 року № 30-к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 поновлено на посаді з 19 серпня 2016 року.
Наказом від 16 січня 2017 року № 31-к ОСОБА_1 звільнено з роботи 16 січня 2017 року за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
ОСОБА_1 нараховано до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 серпня 2016 року до 30 листопада 2016 року, компенсацію за невикористані 20 календарних днів відпустки за період роботи з 19 серпня 2016 року до 16 січня 2017 року.
Суди встановили, що поновивши позивача на посаді з 19 серпня 2016 року та звільнивши її за угодою сторін 16 січня 2017 року, відповідач не провів з нею повного розрахунку, а саме: ОСОБА_1 не було нараховано та виплачено заробітну плату за період з 01 грудня 2016 року до дня звільнення 16 січня 2017 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпПУ при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.
Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» у структуру заробітної плати входить основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати. Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Отже, при вирішенні спорів про виплату премій необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.
На підприємствах можуть затверджуватися положення про преміювання.
Частина третя статті 97 КЗпП України тільки зобов`язує власника встановлювати конкретні розміри премій з урахуванням вимог колективного договору, зміст якого повинен відповідати законодавству та угодам.
Законодавство не вимагає, щоб власник реалізував свої повноваження збільшувати, зменшувати розміри премій, які виплачуються конкретним працівникам, повноваження повністю або частково позбавляти конкретного працівника премій обов`язково за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Власник має право самостійно вирішувати ці питання, якщо інше не передбачено положенням про преміювання (колективним договором).
Частина четверта статті 97 КЗпП України, яка забороняє власникові приймати одностороннє рішення з питань оплати праці, що погіршує умови, встановлені у відповідному порядку, не стосується випадків, коли власник застосовує встановлені на підприємстві відповідно до законодавства умови оплати праці. Прийняття керівником підприємства на основі положення про преміювання і в межах своєї компетенції рішення про зменшення розміру премій, позбавлення працівників премій повністю або частково, не можна кваліфікувати як погіршення умов оплати праці, про яке працівник повинен бути заздалегідь попереджений.
Відповідний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року в справі № 755/22151/15-ц, провадження № 6-2790цс16.
Верховний Суд виходить з того, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
Постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25 грудня 2003 року № 127 затверджено Положення, яким визначено умови оплати та стимулювання праці працівників апарату Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, виконавчих дирекцій відділень Фонду в областях, районних (міжрайонних), міських виконавчих дирекцій відділень Фонду.
Відповідно до пункту 1.2 Положення працівникам Фонду встановлюються посадові (місячні) оклади на базі Тарифної сітки оплати праці керівних працівників та спеціалістів Фонду, щомісячні надбавки до посадових окладів, виплачуються премії за результатами роботи, матеріальна допомога, а також інші надбавки відповідно до чинного законодавства.
Згідно з пунктом 3.1 Положення щомісячна надбавка за високі досягнення у праці встановлюється керівним працівникам, спеціалістам і службовцям у розмірі до 50 відсотків посадового окладу. Надбавки за високі досягнення у праці встановлюються відповідно до ступеня участі працівника у реалізації заходів щодо функціонування Фонду. У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи, невиконання в повному обсязі посадових обов`язків, порушення трудової дисципліни працівниками, надбавки за високі досягнення у праці скасовуються або зменшуються.
Відповідно до пункту 3.4 Положення конкретні розміри надбавок в межах фонду оплати праці встановлюють: правління Фонду - директору виконавчої дирекції Фонду; директор Виконавчої дирекції Фонду -заступникам директора і працівникам Виконавчої дирекції Фонду, директорам виконавчих дирекцій відділень Фонду та їх заступникам.
Надбавки встановлюються один раз на рік на початку календарного року після аналізу роботи робочого органу за минулий рік. Як виняток, за наявності відповідної мотивації, вони можуть переглядатися протягом року.
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі наказу від 26 листопада 2013 року № 548-к встановлено щомісячну надбавну за високі досягнення у праці у розмірі 50% посадового окладу з 25 листопада 2013 року.
Наказом від 21 січня 2015 року № 08-к затверджено з 01 січня 2015 року надбавки за складність, напруженість у роботі та за високі досягнення у праці працівникам Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності згідно з додатками 1 і 2.
Додатком 1 до цього наказу визначено розмір надбавки за високі досягнення у праці до посадового окладу працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, усім працівникам Фонду. Визначено розмір надбавки - 50% посадового окладу, позивачу ОСОБА_1 - начальнику головного фінансово-економічного управління - 10% посадового окладу.
Наказом від 28 січня 2016 року № 39-к затверджено з 01 січня 2016 року надбавки працівникам Виконавчої дирекції Фонду за складність, напруженість у роботі та за високі досягнення у праці згідно з додатками 1 і 2.
Додатком 1 визначено розмір надбавки за високі досягнення у праці до посадового окладу працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в тому числі позивачу ОСОБА_1 - начальнику головного фінансово-економічного управління - 20 % посадового окладу.
Відповідно до пункту 4.8 Положення преміювання працівників Фонду здійснюється щомісячно за якісне, своєчасне і в повному обсязі виконання завдань, встановлених функціональними обов`язками, а також з урахуванням ініціативи, особистого внеску в загальні результати роботи.
Згідно з пунктом 4.2 Положення премія нараховується на посадовий (місячний) оклад з урахуванням надбавок за високі досягнення у праці та вислугу років, а також за складність, напруженість у роботі, що встановлюється робітникам за фактично відпрацьований час. Розмір премії кожного працівника залежить від його особистого вкладу в загальні результати роботи, але не може бути більше, ніж середньомісячна заробітна плата працівника за результатами роботи за рік.
Працівники можуть бути позбавлені премії до 100 відсотків за невчасне (неналежне) виконання своїх функціональних обов`язків (пункт 4.4 Положення).
Рішення про це приймає своїм наказом директор виконавчої дирекції з урахуванням пропозицій заступників директора та керівників структурних підрозділів.
Відповідно до пункту 6.1 Положення матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань та допомога на оздоровлення працівникам Фонду надається в розмірі середньомісячної заробітної плати.
Питання встановлення надбавки, зменшення її розміру чи відміни відповідно до постанови правління Фонду від 25 грудня 2003 року № 127 є правом керівника установи.
Необгрунтованими є доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме не застосування норм Закону України «Про державну службу» Бюджетного кодексу України, Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», оскільки відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Згідно з частиною четвертою статті 4 вказаного Закону кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням. Дія норм Закону України «Про державну службу», Постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» на дільність Фонду не поширюється.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що надбавки за складність, напруженість у роботі виплачується у межах фонду оплати праці і не мають обов`язкового характеру, рішення про її встановлення (скасування, зменшення розміру) приймає керівник залежно від наявності коштів шляхом видання відповідного наказу, тобто відповідач діяв відповідно до умов передбачених трудовим законодавством і зокрема відповідно до Положення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цьому випадку оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 401 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Київської області від 30 травня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко