ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 357/9972/19

провадження № 61-10226св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року у складі судді Цукурова В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позову та судових рішень судів попередніх інстанцій

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором процентної грошової позики.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29 жовтня 2016 року ОСОБА_2 отримав від нього у борг грошові кошти у розмірі 80 000,00 доларів США на строк 6 місяців. Датою повернення позики узгоджено 29 квітня 2017 року. 29 жовтня 2016 року між сторонами укладений договір процентної позики, яким також передбачено сплату щомісячних процентів у розмірі 2 % від розміру позики у готівковій формі не пізніше 29 числа місяця наступного за місяцем, в якому такі проценти повинні бути нараховані. На підтвердження факту отримання коштів відповідач надав розписку. У листопаді та грудні 2016 року відповідач у рахунок погашення щомісячного розміру процентів за договором передав йому грошові кошти в сумі 3 200,00 доларів США, що становить 2 % від розміру наданої позики, проте у подальшому проценти не сплачував та позику не повернув.

Також позивач зазначав, що відповідно до умов договору відповідач зобов`язався сплатити позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) від розміру позики за кожен день прострочення повернення позики, яка обрахована з врахування позовної давності у один рік до звернення до суду із цим позовом.

Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму наданої позики у розмірі 80 000,00 доларів США, процентів від суми позики у розмірі 6 400,00 доларів США, пеню за прострочення повернення позики в розмірі 775 879,10 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму наданої позики та процентів у розмірі 86 400,00 доларів США, пеню за прострочення повернення позики у розмірі 775 879,10 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір позики та розписка укладені у встановленій формі та на час пред`явлення позову знаходилися у позивача. Наявність у позивача боргових документів свідчить про невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року - без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що із урахуванням проведеної у справі комплексної судової почеркознавчої і судової технічної експертизи є доведеним факт, що між сторонами 29 жовтня 2016 року укладений договір позики, на підставі якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 80 000,00 доларів США, які він не повернув у визначені договором строки, а тому існують правові підстави для стягнення боргу з відповідача.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме: апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи, призначення повторної комісійної почеркознавчої експертизи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу від сторони позивача не надходив.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

29 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладений договір процентної грошової позики, за умовами якого позикодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в розмірі, визначеному договором, а останній зобов`язується прийняти позику і повернути названу суму позики позикодавцеві у визначений договором строк, а також сплатити проценти за весь термін надання позики у строк та розмірах, що обумовлені умовами договору.

Згідно з пунктом 2 договору процентної грошової позики від 26 жовтня 2016 року суму позики становить 80 000,00 доларів США, щомісячний розмір процентів - 2 % від розміру позики, що сплачуються не пізніше 29 числа місяця, наступного за місяцем, в якому такі проценти повинні бути нараховані.

Пунктами 3 та 4 договору процентної грошової позики від 26 жовтня 2016 року сторони визначили, що строк надання позики становить 6 місяців з моменту передачі позикодавцем грошових коштів позичальнику, що підтверджується розпискою про отримання грошових коштів. Остаточною датою повернення позики є 29 квітня 2017 року.

Відповідно до пункту 5.4. договору процентної грошової позики від 26 жовтня 2016 року при порушенні позичальником строку повернення позики, вказаного в пункті 4.3 договору, він повинен сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру позики за кожен день прострочення повернення позики.

29 жовтня 2016 року ОСОБА_2 склав розписки, згідно з якої він отримав грошові кошти в розмірі 80 000,00 доларів США від ОСОБА_1 відповідно до пункту 2.1. договору процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 357/5934/20 рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2021 року скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору процентної грошової позики недійсним відмовлено.

Висновком комплексної судової почеркознавчої і судової технічної експертизи від 18 січня 2023 року, проведеної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у графі «позичальник» у договорі процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року виконаний ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 29 жовтня 2016 року ймовірно виконаний ОСОБА_2 ; підписи від імені ОСОБА_2 у графі «позичальник» у договорі процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року та розписці від 29 жовтня 2016 року ймовірно виконані однією особою; друкування тексту договору процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року виконано до виконання підпису від імені ОСОБА_2 , а не шляхом накладання тексту на підпис ОСОБА_2 ; у договорі редагування (підчистка, травлення, змивання) не здійснювалося.

Під час апеляційного розгляду судом допитані експерти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які пояснили, що наявність двох розбіжностей, які є суттєвими, не надали можливості зробити категоричний висновок, що підпис на розписці належить ОСОБА_2 . Разом з цим експерти зазначили, що більшість збіжностей свідчить, що підпис у розписці зроблений, з великою ймовірністю, ОСОБА_2 .

Правове обґрунтування

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Відповідно до статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Положеннями статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань (частина перша статті 112 ЦПК України).

Обов`язок із доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши, що ОСОБА_2 не виконав умов укладеного із ОСОБА_1 договору процентної грошової позики, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу в розмірі 80 000,00 доларів США, визначену договором суму процентів за користування коштами у розмірі 6 400,00 доларів США, які нараховані у межах погодженого сторонами договору строку надання позики, а також пеню за прострочення повернення позики у розмірі 775 879,10 грн.

Заперечуючи проти вимог позову, відповідач зазначав, що він не отримував грошових коштів від позивача, будь-яких договорів, розписок не підписував. На підтвердження таких доводів відповідач надав суду висновок судово-почеркознавчої експертизи від 03 грудня 2020 року № КСЕ-19/111-20/48733, згідно з яким експертом встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у договорі процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року вірогідно виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 29 жовтня 2016 року виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою (т. 2 а. с. 7-12).

Зазначена експертиза проведена у межах справи № 357/5934/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору процентної грошової позики недійсним, за результатами якої суд апеляційної інстанції постановою від 11 серпня 2021 року відмовив у задоволені позову, зазначивши, що висновок експерта про вірогідність підписання договору певною особою правового значення для вирішення справи не має, оскільки не підтверджує і не спростовує обставини, які підлягають доказуванню в межах заявлених вимог; фактично висновок експерта в частині вірогідності підписання договору позивачем означає, що зазначений договір як міг бути підписаний ОСОБА_2 , так і не міг бути підписаний ним; зазначений висновок ніяким чином не підтверджує факту не підписання договору ОСОБА_2 .

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції з метою встановлення обставин, чи підписував ОСОБА_2 договір позики та розписку про отримання грошових коштів, за якими позивач просить стягнути заборгованість, призначив у справі комплексну судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизу у складі не менше трьох експертів, за результатами якої встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 у договорі процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року виконаний ОСОБА_2 ; підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 29 жовтня 2016 року ймовірно виконаний ОСОБА_2 ; підписи від імені ОСОБА_2 у договорі процентної грошової позики від 29 жовтня 2016 року та розписці від 29 жовтня 2016 року ймовірно виконані однією особою (т. 2 а. с. 131-147).

Належним чином оцінивши висновок комплексної судової почеркознавчої і судової технічної експертизи від 18 січня 2023 року № 27609/27610/22-32/27611/22-33 у поєднанні із іншими доказами у справі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про доведеність факту укладення між сторонами 29 жовтня 2016 року договору процентної грошової позики, на підставі якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 80 000,00 доларів США.

Водночас, відхиляючи наданий стороною відповідача висновок судово-почеркознавчої експертизи від 03 грудня 2020 року № КСЕ-19/111-20/48733, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що такий висновок не відповідає вимогам частини першої статті 112 ЦПК України, оскільки експертиза проведена лише одним експертом. Саме для усунення будь-яких сумнівів та більш повного дослідження підписів у договорі процентної грошової позики, розписці апеляційний суд призначив комплексну експертиза у складі не менше трьох експертів.

Таким чином, суд апеляційної інстанції належним чином дослідив, перевірив та оцінив висновки комплексних судових почеркознавчих і судових технічних експертиз, які містяться у матеріалах справи, та навів обґрунтоване мотивування прийняття чи відхилення таких висновків.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарг про те, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи, призначення повторної комісійної почеркознавчої експертизи (пункт 3 частина третя статті 411 ЦПК України), оскільки висновок комплексної судової почеркознавчої і судової технічної експертизи від 18 січня 2023 року № 27609/27610/22-32/27611/22-33 є повним та обґрунтованим, експертами надані повні та змістовні відповіді на питання учасників справи та їх представників, наведене належне обґрунтування ймовірності висновку щодо підпису від імені ОСОБА_2 на розписці про отримання грошей, тому в суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для призначення повторної експертизи у справі.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний