Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 359/10569/15-ц
провадження № 61-35861св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідачі (позивачі за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Вознюк С. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Приходька К. П., Таргоній Д. О.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк»
У листопаді 2015 рокуПублічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»; банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги банк обґрунтовував тим, що 23 липня 2007 року між ним і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 21 317,59 доларів США (з яких: 14 799,20 доларів США - на купівлю автомобіля, 6,83 доларів США - на сплату за реєстрацію предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування, 6 363,57 доларів США - на сплату страхових платежів, 147,99 доларів США - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту) на термін до 23 лютого 2014 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,67 % щомісяця, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та 0,31 % від суми наданого кредиту щомісяця в період сплати (пункт 7.1 кредитного договору).
Повернення кредиту забезпечено договорами поруки від 23 липня 2007 року, укладеними між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідно до умов яких останні поручились за виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань у повному обсязі.
ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, не здійснював погашення заборгованості за кредитним договором у встановленому договором порядку та строки, у зв`язку з чим станом на 29 вересня 2015 року розмір кредитної заборгованості становить 67 985,08 доларів США, з яких: 12 804,77 доларів США - заборгованість за кредитом; 19 219,36 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 2 714,98 доларів США - комісія, 33 245,97 доларів США - пеня, яку банк просив стягнути солідарно з відповідачів.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2016 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 на користь АТ КБ «Приват Банк» заборгованість за кредитним договору від 23 липня 2007 року № K2А3АU01771167 у розмірі
67 985,08 доларів США, що еквівалентно на 29 вересня 2015 року
1 467 118,03 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2016 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення від задоволено.
Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2016 року скасовано. Призначено справу до розгляду в загальному порядку на 10:00 год 29 серпня 2016 року у приміщенні суду.
Короткий зміст заперечення представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
У серпні 2016 року представник відповідачів подав заперечення на позовну заяву банку, у якому, серед іншого, вказав, що:
- відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості 01 листопада 2008 року банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку з 8,04 % річних на 10,08 % річних, у зв`язку з чим збільшився обсяг відповідальності поручителей, що свідчить про припинення їх поруки. Крім того, банк пропустив строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин);
- легковий автомобіль, на придбання якого позичальник отримав кредит і який є предметом застави, 26 серпня 2010 року був вилучений у ОСОБА_1 банком. Доказом цього є акт прийому-передачі автотранспортного засобу від 26 серпня 2010 року, підписаний ТОВ «Дисконт Авто» (комісіонер) та ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі керівника Бізнесу Авто в кредит (комітент). Станом на липень 2009 року вартість автомобіля становила 9 560,00 доларів США. Банк не повідомив поручителів про вилучення автомобіля. 30 січня 2015 року вилучено запис з Державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 5383548 на підставі договору застави від 23 липня 2007 року. Однак у розрахунку відсутні дані про вирахування суми, вирученої від реалізації предмета застави;
- банк пропустив позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст зустрічного позову ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
У серпні 2016 року ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання припиненими договорів поруки.
Зустрічний позов мотивований тим, що банк в односторонньому порядку без згоди поручителів змінив відсоткову ставку - з 8,04 % на 10,08 % річних.
За даними розрахунку заборгованості борг виник із 2009 року, але ПАТ «КБ «Приват Банк» протягом шести місяців не пред`явив вимоги до поручителів та протягом одного року від дня укладення договору поруки (від 23 липня 2007 року) не пред`явив позову до поручителів.
Посилаючись на наведене, просили визнати припиненими договори поруки від 23 липня 2007 року.
Зміст пояснення та уточненої позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк»
У серпні 2016 року представник АТ КБ «ПриватБанк» надав суду пояснення, у яких заперечував проти припинення поруки за договорами поруки, оскільки можливість односторонньої зміни відсоткової ставки передбачена пунктом 2.3.1 кредитного договору. До цього пояснення представник АТ КБ «ПриватБанк» приєднав копію заочного рішення Індустріального районного суду місті Дніпропетровська від 31 липня 2012 року у справі № 2/0417/5626/2012 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави. Цим рішенням звернуто стягнення на рухоме майно за договором застави автотранспорту, а саме: автомобіль CHEVROLET модель: AVEO, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий седан, № кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , для задоволення грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 23 липня 2007 року № K2A3U01771167 у розмірі 232 132,01 грн.
У червні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» подало уточнену позовну заяву, мотивовану тим, що відповідачі належним чином не виконали свого обов`язку з повернення кредиту, у зв`язку з чим станом на 12 червня 2017 року наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 445,85 доларів США, з яких 12 650,65 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 3 795,20 доларів США - заборгованість за відсотками.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, зустрічний позовОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.
Визнано припиненими договори поруки від 23 липня 2007 року, укладені між ЗАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на забезпечення виконання кредитного договору від 23 липня 2007 року № K2A3U01771167, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк».
Суд першої інстанції виходив із того, що банком надано декілька розрахунків заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, із яких неможливо встановити порядок обчислення вказаних у ньому грошових сум. При цьому банк не надав суду графіку погашення заборгованості. Відповідно до копії виписки про погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором позичальник на рахунок банку у період із 23 липня 2007 року до 04 серпня 2016 року перерахував кошти у розмірі 10 067,71 доларів США (9 839,88 доларів США - платіж за кредитом та 227,83 доларів США - погашення пені/штрафів) (т. 1, а. с. 149). Крім того, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було звернуто кошти від реалізації банком автомобіля «Chevrolet Aveo» у розмірі 3 182,22 доларів США, що еквівалентно станом 29 січня 2015 року 50 500,00 грн. Разом з тим судом встановлено, що вказану суму вартості авто було занижено, оскільки оцінку цього авто здійснено майже через п`ять років після фактичного вилучення транспортного засобу у відповідача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). У зв`язку з цим суд першої інстанції вважав встановленим факт відсутності у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
Суд вказав, що відсоткову ставку за кредитним договором № K2А3АU01771167 було змінено банком з 8,04 % річних до 10,08 % річних. Вказана зміна істотно збільшила обсяг відповідальності поручителів. Відповідні претензії та письмові повідомлення поручителям надсилались саме за указаним розрахунком, згідно з яким відповідальність основного кредитора було збільшено за відсутності відповідних повідомлень поручителів.Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що банк належним чином повідомив поручителів про невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань (відсутні підтвердження вручення таких повідомлень), а також докази повідомлення відповідачів (поручителів) про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором. З огляду на це, фактично з моменту збільшення відсоткової ставки з 01 листопада 2008 року без згоди поручителів порука, про яку зазначено у договорах поруки від 23 липня 2007 року, згідно з якими ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов`язалися нести солідарну майнову відповідальність перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 23 липня 2007 року № K2А3АU01771167, є припиненою.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2017 року - без змін.
Апеляційний суд зазначив, що позивач вилучив у відповідача автомобіль у заклад ще у серпні 2010 року. В акті прийому-передачі автомобіля ОСОБА_1 зазначив, що він доручає ПриватБанку його реалізувати і гроші, отримані від реалізації, направити на погашення заборгованості за кредитним договором. На час вилучення автомобіля його вартість становила
9 560,00 доларів США (т. 1, а. с.113), що еквівалентно 76 288,80 грн.
Відповідно до пункту 24 договору застави звернення стягнення на предмет застави за вибором заставодержателя здійснюється з дотриманням встановленого законодавством порядку будь-яким із способів: шляхом передачі предмету застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмету застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою - покупцем або на публічних торгах; шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу предмета застави від імені заставодавця (пошук покупця на предмет застави проводиться як заставодавцем, так і заставодержателем); у випадку нотаріального посвідчення цього договору - на підставі виконавчого напису нотаріуса - іншим незабороненим чинним законодавством способом. Згідно з пунктом 26 договору застави при реалізації предмета застави відповідно до цього договору для обчислення суми в іноземній валюті, необхідній для задоволення вимог заставодержателя, застосовується курс НБУ, встановлений для іноземної валюти за кредитним договором по відношенню до гривні, на день реалізації. Однак заставодержатель ПАТ «КБ «ПриватБанк», отримавши автомобіль у заклад, не вчинив жодних дій для його реалізації і погашення заборгованості заставодавця. Як установив суд першої інстанції, лише через два роки після отримання автомобіля у заклад позивач звернувся з позовом до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська про звернення стягнення на предмет застави. Рішенням суду від 31 липня 2012 року, яке набрало законної сили 13 серпня 2012 року, позов був задоволений частково, звернуто стягнення на автомобіль Шевроле Авео, рік випуску 2007 рік, що належить на праві власності ОСОБА_1 , для задоволення грошових вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 23 липня 2007 року у розмірі 232 132,00 грн (т. 1, а. с. 184-185). Ухвалою від 03 жовтня 2012 року Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська роз`яснив порядок виконання рішення суду, зазначивши про наявність права ПАТ КБ «ПриватБанк» вимагати передачу в заклад банку шляхом вилучення у ОСОБА_1 автомобіля Шевроле Авео з правом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ, а також права вимагати надання ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Однак на час ухвалення цих рішень автомобіль вже був вилучений ПАТ КБ «ПриватБанк» у ОСОБА_1 в заклад без наявності відповідного рішення суду. ПАТ «КБ «ПриватБанк», отримавши рішення суду, також не вчинило жодних дій з продажу автомобіля і погашення частини заборгованості. Лише в червні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» отримало висновок експерта про оцінку транспортного засобу. У висновку зазначено, що автомобіль оглядався 23 червня 2014 року у світлу пору доби. При цьому не зазначено за якою адресою, в присутності кого і не додано до висновку фото автомобіля, хоча вказано про його наявність. Відповідно до цього висновку ринкова вартість автомобіля на дату оцінки становить 50 500,00 грн (т. 2, а. с. 207-214). У січні 2015 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» Сваровський Д. О. передав за актом прийому передачі автомобіля
ОСОБА_5 автомобіль Шевроле Авео, реєстраціний номер НОМЕР_3 . В акті зазначено, що автомобіль передається клієнту без зняття з обліку та без виписування довідки-рахунок. На автомобіль накладений арешт. Кошти в розмірі 50 500,00 грн зараховані до установи банку (т. 2, а. с. 94). На цей час автомобіль зареєстрований за ОСОБА_1 . Вказане свідчить про те, що позивач не виконав умови договору застави щодо продажу автомобіля, отримавши автомобіль від ОСОБА_1 у 2010 році, його не оцінив, не зняв з обліку і не вчинив жодних дій, направлених на його реальний продаж і погашення заборгованості. Передача автомобіля за актом прийому-передачі не є його відчуженням у розумінні вимог ЦК України і власником автомобіля залишається відповідач ОСОБА_1 . Тому колегія суддів погоджується із судом першої інстанції у частині того, що банк зарахував на погашення заборгованості суму 50 500,00 грн, яка не відповідала вартості автомобіля. Позивач діяв недобросовісно при виконанні умов договору застави, а тому існує прострочка кредитора з серпня 2010 року, у зв`язку з чим відсотки за користування кредитом не мали нараховуватись. Разом із тим, колегія не може із наданих позивачем розрахунків встановити, в якому розмірі з 2010 року були нараховані відсотки, а в якому заборгованість за тілом кредиту, а тому не може обрахувати, чи існує у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість. Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про судові засідання, жодного разу до апеляційного суду не з`являвся і не надав своїх пояснень з приводу питань, які він порушує в апеляційній скарзі. Виходячи із наведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 .
Апеляційний суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення зустрічного позову, оскільки мала місце зміна без згоди поручителів відсоткової ставки за кредитом у сторону збільшення, що означає для останніх збільшення обсягу їх відповідальності та тягне за собою припинення поруки.
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У травні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» вказує, що суди попередніх інстанцій ухвалюючи рішення, неправильно застосували норми матеріального права, а саме положення частини першої статті 559, статей 598 613 625 1054 ЦК України та не застосували положення статей 537, 599, частини другої статті 614 ЦК України. Суди, відмовляючи у задоволенні позову банку у зв`язку з його недоведеністю, не визначили суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, не з`ясували обставини та не здійснили оцінку доказів щодо розрахунку заборгованості. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суди не врахували, що порушене право заявника повинно існувати на момент ухвалення рішення судом, а у цій справі права поручителів на час ухвалення рішення не порушені, тому висновок судів є необґрунтованим. Так само поза увагою судів залишилося те, що в уточненій позовній заяві відсотки нараховані за первісною відсотковою ставкою 8,04 % річних.
Відзив на касаційну скаргу
У липні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив,в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Стверджує, що він отримав кредит у розмірі 15 101,55 доларів США, з яких: 15 101,55 доларів США - на купівлю та 6 363,57 доларів США - на сплату страхових платежів. Він самостійно та вчасно сплачував страхові платежі, а тому не звертався до банку про надання йому 6 363,57 доларів США на сплату цих платежів. Він отримав 15 101,55 доларів США, які банк перевів на рахунок продавця авто, а не 21 317,59 доларів США, як про це зазначає представник АТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі. У рахунок погашення кредиту він сплатив 10 067,71 доларів США. 16 серпня 2010 року банк вилучив у нього автомобіль вартістю 9 560,00 доларів США та 586,58 доларів (вартість майна, яке знаходилося в автомобілі). Представник банку визнав, що не включив вартість зазначеного майна у рахунок заборгованості. Суди зробили обґрунтований висновок про припинення поруки за договорами поруки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 359/10569/15-ц до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20).
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року поновлено касаційне провадження у справі.
Фактичні обставини
Судами встановлено, що 23 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № K2А3АU01771167, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредитні кошти у розмірі 21 317,59 доларів США зі сплатою 8,04 % річних строком на 23 липня 2007 року до 23 липня 2014 року включно для купівлі автомобіля «Chevrolet Aveo».
У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23 липня 2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір застави рухомого майна, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ПАТ «КБ «ПриватБанк» у заставу автомобіль «Chevrolet Aveo».
Крім того, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 23 липня 2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з кожним окремо були укладені договори поруки, згідно з умовами яких останні поручились за виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань.
У пунктах 12 договорів поруки 23 липня 2007 року вказано, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.
Відповідно до листа ПАТ «КБ «ПриватБанк» від 05 вересня 2008 року банк повідомив ОСОБА_1 про те, що починаючи з 01 листопада 2008 року відсоткова ставка за кредитним договором від 23 липня 2007 pоку становитиме 10,08 % річних.
Разом з тим, суду не було надано доказів, які б підтверджували отримання ОСОБА_1 вказаного листа. Крім того, в матеріалах справи відсутні і докази повідомлення про вказані обставини відповідачів поручителів.
16 листопада 2009 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «ПриватБанк» з заявою про реструктуризацію заборгованості за кредитним договором від 23 липня 2007 pоку № K2A3AU01771167 у зв`язку з тим, що він має дитину-інваліда та його дохід істотно зменшився.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором ПАТ «КБ «ПриватБанк» 26 серпня 2010 року вилучило у ОСОБА_1 автомобіль марки «Chevrolet Aveo», що підтверджується актом прийому-передачі автотранспортного засобу від 26 серпня 2010 року, складеним ТОВ «Дисконт Авто» в особі директора Дробушевської Ю. А. та філією РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР ЗАТ «ПриватБанк» в місті Києві в особі керівника Бізнесу Авто в кредит Нечаєм Ю. А.
26 серпня 2010 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» отримало у заклад від ОСОБА_1 автомобіль «Chevrolet Aveo», що підтверджується актом прийому в заклад від 26 серпня 2010 року.
Факт вилучення ПАТ «КБ «ПриватБанк» у ОСОБА_1 автомобіля марки «Chevrolet Aveo» підтверджується також Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) та Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація вилучення запису), відповідно до якого підставою вилучення транспортного засобу є договір застави автотранспорту від 23 липня 2007 року.
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 31 липня 2012 року у справі № 2/0417/5626/2012, яке набрало законної сили 13 серпня 2012 року, позов ПАТ «КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення задоволено частково. Звернуто стягнення на рухоме майно за договором застави автотранспорту, а саме: автомобіль «Chevrolet Aveo», рік випуску: 2007, що належить на праві власності ОСОБА_1 для задоволення грошових вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 23 липня 2007 року № K2A3U01771167 у розмірі 232 132,01 грн.
Відповідно до висновку ФОП « ОСОБА_6 » про вартість майна та звіту про експертну оцінку транспортного засобу станом на 26 серпня 2010 року ринкова вартість автомобіля «Chevrolet Aveo» становить 70 140,00 грн.
Згідно з висновком ФОП « ОСОБА_6 » про вартість майна станом на 23 червня 2014 року ринкова вартість автомобіля «Chevrolet Aveo» становить 82 300,00 грн.
За наданим ПАТ «КБ «ПриватБанк» висновком ТОВ «Агентство незалежних експертиз» ринкова вартість автомобіля «Chevrolet Aveo» станом на 23 червня 2014 року становить 50 500,00 грн.
Відповідно до наданих суду ПАТ «КБ «ПриватБанк» меморіальних ордерів від 29 січня 2015 року банк здійснив реалізацію автомобіля «Chevrolet Aveo» за 50 500,07 грн (3 182,22 доларів США), з яких: 3 197,25 грн (200,4 доларів США) - погашення юридичних витрат по договору; 23 786,48 грн (1 490,91 доларів США) - погашення штрафу; 23 786,48 грн (1 490,91 доларів США) - погашення заборгованості за кредитним договором.
Сума, за яку банк реалізував автомобіль відповідача, підтверджується також актом прийому-передачі автомобіля від 28 січня 2015 року, відповідно до якого кошти в розмірі 50 500,00 грн зараховані до установи банку.
У серпні 2016 року представник відповідачів подав заперечення на позовну заяву банку, у якому вказав, що банк пропустив позовну давність.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про її часткове задоволення.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 225/3427/15-ц (провадження № 61-18053св21) зазначено:
«право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання»;
«звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено у судовому рішенні. Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана у повному обсязі, кредитор має лише право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а тому після вимоги про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, банк мав право на стягнення з позичальника тільки сум, нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не на стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, комісії та пені»;
«банк, уточнюючи та збільшуючи позовні вимоги у справі № 2-969/11, 09 листопада 2010 року змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором від 21 вересня 2006 року № 11043890000, тобто строк позовної давності почав перебіг з 10 листопада 2010 року. Отже, з 10 листопада 2010 року розпочався строк позовної давності, в межах якого банк мав право звернутися до суду за захистом своїх прав, пред`явивши як позов про стягнення заборгованості, так і позов про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення банку з позовом, вимогою про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. […] Таким чином, з урахуванням того, що строк виконання основного зобов`язання було змінено банком 09 листопада 2010 року, а 10 листопада 2010 року почався перебіг строку позовної давності для звернення до суду, який закінчився 10 листопада 2013 року, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що звертаючись до суду із вказаним позовом у листопаді 2017 року, банк пропустив строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні пред`явлених позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що переривання позовної давності за частиною другою статті 264 ЦК України пов`язано з пред`явленням позову (зверненням до суду), проте таке переривання позовної давності не припиняється фактом звернення, а продовжується протягом часу коли позов є пред`явленим, не можуть бути прийняті судом, оскільки позовна давність переривається днем пред`явлення позову до суду, а не постановленням судового рішення. При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року (справа № 914/3224/16) зроблено правовий висновок про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням (пункт 7.20). Установивши, що, пред`явивши в 2008 році позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення всієї суми кредитної заборгованості банк змінив строк виконання основного зобов`язання, що є підставою для початку відліку позовної давності для пред`явлення вимоги про стягнення кредитної заборгованості, а з цим позовом банк звернувся до суду лише у грудні 2014 року, суди зробили правильний висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості за платежами, нарахованими в межах строку кредитування, в зв`язку з пропуском банком позовної давності».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі
№ 159/2146/15-ц (провадження № 61-20113св18) зазначено, що «колегія суддів вважає безпідставними посилання апеляційного суду, як на законність підстави для відмови у задоволенні позову банку на недоведення суми заборгованості, оскільки заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини друга, третя статті 212 ЦПК України 2004 року). Встановивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі
№ 487/4327/16-ц (провадження № 61-1214св22) вказано, що «відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. З огляду на зміст другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12). Отже, в разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя необхідно обраховувати з моменту настання строку дострокового повернення кредиту. Оскільки у цій справі строк дострокового повернення кредиту настав 10 листопада 2010 року, а банк звернувся до суду у серпні 2016 року, то порука ОСОБА_2 за договором поруки є припиненою, а отже, немає правових підстав для задоволення позовних вимог, пред`явлених банком до поручителя. З огляду на викладене, саме з вищенаведених підстав у задоволенні позову банку необхідно було відмовити».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).
Тлумачення частини п`ятої статті 267 ЦК України свідчить що під поважними причинами пропуску позовної давності слід розуміти такі обставини, що з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№ 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
У справі, що переглядається:
при відмові у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції виходив з того, що така заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем відсутня. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_1 кредитної заборгованості перед позивачем у зв`язку з тим, що позичальником сплачено 10 067,71 доларів США та зараховано 3 182,22 доларів США від реалізації банком заставленого автомобіля. Однак цих коштів вочевидь недостатньо для погашення навіть суми отриманого кредиту, яка становить 21 317,59 доларів США;
суди не врахували, що, встановивши факт існування між сторонами невиконаних позичальником кредитних зобов`язань, суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти;
при зверненні із позовом банк, з урахуванням уточнення позовних вимог, вказував, що станом на 12 червня 2017 року наявна заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 445,85 доларів США, з яких: 12 650,65 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 3 795,20 доларів США - заборгованість за відсотками;
суди встановили, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором 26 серпня 2010 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» вилучило у ОСОБА_1 автомобіль марки «Chevrolet Aveo», що підтверджується актом прийому-передачі автотранспортного засобу від 26 серпня 2010 року, складеним ТОВ «Дисконт Авто» в особі директора Дробушевської Ю. А. та філією РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР ЗАТ «ПриватБанк» в місті Києві в особі керівника Бізнесу Авто в кредит Нечаєм Ю. А. Таким чином, скориставшись правом, передбаченим частиною другої статті 1050 ЦК України, банк змінив строк виконання основного зобов`язання на 26 серпня 2010 року, отримавши у заклад від ОСОБА_1 автомобіль «Chevrolet Aveo», що підтверджується актом прийому в заклад від 26 серпня 2010 року;
із цим позовом банк звернувся у листопаді 2015 року. У серпні 2016 року представник відповідачів подав заперечення на позовну заяву банку, у якому вказав, що банк пропустив позовну давність. Тому у задоволенні позовних вимог про стягнення тіла кредиту у розмірі 12 650,65 доларів США та 3 795,20 доларів США заборгованості за відсотками належить відмовити з підстав пропуску банком позовної давності. Суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог банку до ОСОБА_1 , проте помилково послались на недоведеність позовних вимог. Тому оскаржені рішення у цій частині належить змінити у мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови;
суди встановили, що у пунктах 12 договорів поруки від 23 липня 2007 року, укладених між банком та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (з кожним окремо), вказано, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (т. 1, а. с. 20-22). До суду із цим позовом про стягнення з поручителів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором позивач звернувся у листопаді 2015 року, тобто, вже після спливу встановленого договорами поруки строку для звернення до поручителя, у межах якого банк повинен був звернутися з вимогою до поручителя про стягнення заборгованості;
суди не врахували, що непред`явлення кредитором вимоги до поручителів протягом строку для звернення до поручителя, встановленого договорами поруки від 23 липня 2007 року, є підставою для припинення договору поруки, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням. За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення заборгованості із поручителів у зв`язку із припиненням поруки ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , проте помилися щодо мотивів такої відмови, тому оскаржені рішення у цій частині належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Щодо зустрічних позовних вимог про визнання припиненими договорів поруки
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20) зазначено, що:
«згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див., наприклад, постанови від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Тому ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права треба оцінювати, виходячи з обставин справи, залежно від того, чи зумовить задоволення такої вимоги дійсний захист інтересу позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 71)).
За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень 1 вересня 2015 року Залізничний районний суд м. Львова постановив ухвалу про відкриття провадження у справі № 462/5579/15-ц (номер в реєстрі 53421277) за позовом банку до позичальника та поручителя про стягнення заборгованості за кредитними договором, а 4 листопада 2016 року - ухвалу про зупинення провадження у тій справі до вирішення справи № 462/5368/16-ц (номер у реєстрі 62475894), ініційованої у жовтні 2016 року, тобто після того, як банк звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості з позичальника та поручителя.
Після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів поручитель не може окремо ініціювати вирішення спору про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою). Такий окремий позов не є належним способом захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у поручителя відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування банком боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів. Оскільки банк ініціював вирішення такого спору, поручитель може ефективно захистити своє право саме у справі № 462/5579/15-ц, заперечуючи проти позову кредитора, наприклад, через те, що порука припинилася. Для цього непотрібно заявляти зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора (про визнання поруки припиненою) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 62-63)). Тому Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про задоволення позову поручителя у справі № 462/5368/16-ц.
Вказане є підставою для відмови у позові. Тому нема потреби оцінювати інші аргументи касаційної скарги (зокрема, щодо застосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1539цс17) та відзиву на неї (зокрема, щодо застосування висновків, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2019 року у справі № 758/13055/16-ц). З аналогічних мотивів відсутні підстави для врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 5 червня 2013 року у справі № 6-43цс13, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-97цс13, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1161цс15 і від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, які застосували суди першої й апеляційної інстанцій. За наявності доводів про припинення поруки суд має їх оцінити у справі № 462/5579/15-ц, вирішуючи за вимогою банку питання про стягнення заборгованості з поручителя».
З урахуванням наведених висновків щодо неналежності такого способу захисту інтересу поручителя як визнання припиненим договору поруки та необхідності захищати право поручителя в ініційованому банком провадженні про стягнення з позичальника та поручителя заборгованості без звернення поручителя з зустрічним позовом про визнання відсутності у кредитора права вимоги (про визнання поруки припиненою), суди зробили помилковий висновок про задоволення зустрічного позову. Тому оскаржені рішення у частині зустрічних позовних вимог належить скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмов у задоволенні вказаних позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення частково ухвалені без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені рішення у частині позовних вимог банку про стягнення заборгованості змінити в мотивувальній частині, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 410 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості змінити в мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про припинення поруки скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про припинення поруки відмовити.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2017 року та постанова Апеляційного суду Київської області від 11 квітня 2018 року у скасованих частинах втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов