Постанова

Іменем України

28 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 359/11871/15-ц

провадження № 61-10813св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2017 року у складі судді Журавського В. В. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів Коцюрби О. П., Журби С. О., Сержанюка А. С.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсним договір дарування, укладений між нею та відповідачем 20 травня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Козій А. В.

Позов мотивовано тим, що 20 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_1 передала безоплатно у власність ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .

Позивач є непрацездатною особою похилого віку, має гіпертонічну хворобу та остеохондроз, який фактично повністю обмежує її рухливість. У зв`язку з цим, ОСОБА_2 зобов`язався здійснювати догляд за ОСОБА_1 , за цієї умови до нього перейде право власності на вказаний житловий будинок.

Разом з тим, ОСОБА_2 самоусунувся від виконання обов`язку щодо догляду за позивачем, виїхав з будинку та проживає у м. Бориспіль Київської області, не надає жодної допомоги, в тому числі матеріальної, не здійснює утримання будинку та господарства.

Таким чином, ОСОБА_1 уклала договір дарування житлового будинку під впливом помилки, що є правовою підставою для визнання цього правочину недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду мотивовані тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2015 року в цивільній справі за позовом Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання удаваним та розірвання договору дарування житлового будинку, встановлено, що приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., яка посвідчувала спірний правочин, перед його укладенням роз`яснила ОСОБА_1 наслідки укладення цього договору, ОСОБА_1 перечитала текст договору та підписала його. При цьому, ОСОБА_1 не повідомляла про намір укласти договір довічного утримання.

Під час розгляду справи позивач не довела належними і допустимими доказами тих обставин, що на час укладення договору дарування ОСОБА_1 помилялася щодо дійсних прав та обов`язків ОСОБА_2 за вказаним договором. Крім того, саме незнання закону чи його неправильне тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 20 травня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як такого, що вчинений під впливом помилки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що оспорюваний договір дарування від 20 травня 2008 року укладено під впливом помилки щодо природи правочину, оскільки позивач вважала, що укладає договір довічного утримання, що зумовлено її віком, станом здоров`я, відсутністю інших осіб, які б доглядали за нею, одинокістю, безпомічністю та потреб в сторонній допомозі.

Суди не врахували, що укладення особами похилого віку, які за станом здоров`я потребують догляду, договорів дарування нерухомого майна, в якому вони продовжують проживати, за обставинами надання їм матеріальної допомоги обдаровуваними, свідчить про помилку щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін і є підставою для визнання їх недійсними.

Під час розгляду справи судами не надано належної оцінки тим обставинам, що у позивача був відсутній намір на безкоштовну передачу належного їй будинку, який є єдиним її житлом. Факт передачі будинку за договором дарування не відбувся та позивач продовжує проживати у ньому. Право власності відповідача на вказаний будинок належним чином не переоформлено.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини, встановлені судами

20 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 .

Договір посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В.

За цим договором, ОСОБА_1 безоплатно передала (подарувала) у власність ОСОБА_2 вказаний житловий будинок.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2015 року у цивільній справі за позовом Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про визнання удаваним та розірвання договору дарування житлового будинку, встановлено, що приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., яка посвідчувала спірний правочин, перед його укладенням роз`яснила ОСОБА_1 наслідки укладення цього договору, ОСОБА_1 перечитала текст договору та підписала його. При цьому, ОСОБА_1 не повідомляла про намір укласти договір довічного утримання.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалася на те, що укладаючи оспорюваний договір дарування, вона діяла під впливом помилки відносно правової природи угоди, прав та обов`язків сторін, оскільки не мала на меті відчужувати та передавати житловий будинок, у якому проживає та іншого житла не має, іншій особі (племіннику). Зважаючи на похилий вік вважала, що укладає договір довічного утримання. При цьому, після підписання договору, фактично будинок не передавала, від особистих речей його не звільняла, залишилася там проживати.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Згідно частини першої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України (в редакції, чинній на момент розгляду справи), обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти не підлягають доказуванню та є обов`язковими при вирішенні інших справ, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Так, рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2015 року, які набрали законної сили, у цивільній справі за позовом Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області, яка діяла в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про визнання удаваним та розірвання договору дарування житлового будинку, встановлено, що приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Козій А. В., яка посвідчувала спірний правочин, перед його укладенням роз`яснила ОСОБА_1 наслідки укладення цього договору, ОСОБА_1 перечитала текст договору та підписала його. При цьому, ОСОБА_1 не повідомляла про намір укласти договір довічного утримання.

У вказаних судових рішеннях установлено, що ОСОБА_1 , підписуючи договір дарування була ознайомлена з його змістом та підтвердила свою згоду на укладення саме такого договору. Відсутність реєстрації права власності на будинок за відповідачем, не проживання його з ОСОБА_1 , не свідчить про наявність між сторонами наміру щодо укладення договору довічного утримання. Позивачем не доведено, що сторони укладаючи договір дарування бажали приховати договір довічного утримання.

Вказані судові рішення мають вирішальне значення для справи, яка переглядається, оскільки встановлені у них факти мають преюдиційне значення для вирішення даного спору.

В укладеному договорі дарування сторони обумовили, що під передачею відчужуваного житлового будинку з надвірними будівлями за цим договором слід вважати символічну передачу речі. Прийняття обдаровуваним від дарувальника ключів від житлового будинку та технічного паспорта на житловий будинок свідчить про те, що передача речі відбулась. Сторони усвідомлюють, що цей акт є підставою виникнення права власності на житловий будинок з надвірними будівлями у обдаровуваного.

Сторони засвідчили, що цей договір не укладається під впливом тяжких для сторін обставин; укладення цього договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; у момент укладення цього договору сторони усвідомлюють значення своїх дій і можуть керувати ними, розуміють природу цього правочину, свої права і обов`язки; цей договір вчиняється з наміром створення відповідних наслідків (не є фіктивним), не приховує іншого правочину (не є удаваним) і спрямований на настання реальних наслідків, які обумовлені у ньому.

Дарувальник засвідчив, що внаслідок дарування житлового будинку не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.

Вказаним договором не встановлено обов`язків обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру.

У справі, яка переглядається, встановлено, що на момент укладення оспорюваного правочину позивач не мала тяжких захворювань, які б свідчили про неусвідомлення дарувальником своїх дій. Позивач мала намір на укладення саме договору дарування, а не іншого правочину. При посвідченні договору дарування нотаріусом було роз`яснено характер правочину, який укладався, що засвідчено підписом ОСОБА_1 . Позивач діяла без примусу, вільно, розуміла, що укладає саме договір дарування, безоплатно передає будинок своєму племіннику.

Обравши способом захисту своїх прав визнання договору дарування недійсним, позивач в силу положення ЦПК України щодо змагальності сторін зобов`язана була довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог, що нею не виконано і у даній справі було її процесуальним обов`язком.

Позивач не надала належних доказів на підтвердження будь-якої домовленості з відповідачем про її утримання, а також доказів на підтвердження помилки з її боку щодо природи договору дарування

Установивши, що оспорюваний договір дарування за формою і змістом відповідає вимогам щодо таких правочинів, його укладено у письмовій формі та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом, який встановив особи, перевірив їх дієздатність і наявність волевиявлення ОСОБА_1 , як дарувальника, а позивач підстав його недійсності не довів, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суди попередніх інстанцій дали належну оцінку змісту рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2015 року та ухвалі апеляційного суду Київської області від 29 вересня 2015 року, які набрали законної сили, та у яких не було встановлено обставин укладення ОСОБА_1 оспорюваного договору дарування в результаті неправомірного впливу на неї, з метою приховання договору довічного утримання. У вказаних рішеннях встановлено, що ОСОБА_1 розуміла значення своїх дій, підписуючи оспорюваний договір була ознайомлена з його змістом та підтвердила свою згоду на укладення саме договору дарування, а не договору довічного утримання.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема, які на думку позивача, можуть свідчити про недійсність договору дарування, як такого, що вчинений під впливом помилки.

У справі, яка переглядається, суди дали оцінку всім наданим сторонами доказам і обставинам, на які вони посилалися, до переоцінки яких, в силу статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська