Постанова

Іменем України

23 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 359/1236/19

провадження № 61-10811св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,

третя особа - Первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху Українина рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2019 року у складі судді Муранової-Лесів І. В., додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2020 року у складі судді Муранової-Лесів І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 рокуу складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.

у справі за позовомОСОБА_2 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, третя особа: Первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців», про скасування наказів про звільнення із займаної посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу про скасування відпустки, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП обслуговування повітряного руху України), третя особа: Первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців», про скасування наказів про звільнення із займаної посади, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу про скасування відпустки, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що він працював у ДП обслуговування повітряного руху України на посаді начальника служби інформаційних технологій Украероруху. 07 лютого 2018 року він отримав попередження про наступне вивільнення відповідно до наказу Украероруху «Про введення в дію оновленої організаційної структури Украероруху» від 31 січня 2018 року № 43, разом з яким йому було надано для ознайомлення оновлений штатний розпис керівного складу апарату управління Украероруху від 30 січня 2018 року № 2.2.2-11-3, а також перелік вакансій по підприємству станом на 07 лютого 2018 року, введений в дію наказом Украероруху від 06 липня 2017 року № 236, який з 02 травня 2018 року мав втратити чинність. 09 лютого 2018 року він подав заяву про переведення його на вакантну посаду начальника служби інформаційних технологій та інформаційної безпеки, яку в подальшому подавав чотири рази протягом двох місяців, але відповідач протягом 10 місяців ухилявся від її розгляду. 14 грудня 2018 року відповідач провів попередній відбір кандидатів на посаду начальника служби інформаційних технологій та інформаційної безпеки та йому відмовлено з тих підстав, що він не відповідає кваліфікаційним вимогам до вакантної посади за відсутності відповідної освіти та досвіду роботи у сфері захисту інформаційних мереж від кіберзагроз. Відповідно до пункту 5.3.3 Процедури повідомлення про вакансію обов`язково має включати вимоги до кандидата, перелік його основних обов`язків, кінцевий термін очікування резюме. У протиріч зазначеній процедурі він не був повідомлений про вимоги до кандидата, також його не перевіряли на наявність теоретичних знань, перевірку професійних знань, умінь та навиків, а також оцінювання його особистих характеристик. 21 грудня 2018 року він подав заяви на ім`я директора та голови Тимчасової комісії про оскарження результатів засідання тимчасової комісії з відбору кандидатів, які не були розглянуті. 22 грудня 2018 року відповідач видав наказ № 1238/о про звільнення його з посади начальника служби інформаційних технологій за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням штату. Крім того, 17 грудня 2018 року відповідно до поданої ним заяви виданий наказ про надання йому відпустки з 02 січня 2019 року по 16 січня 2019 року. Після відпустки 17 січня 2019 року він дізнався, що його звільнено з 22 грудня 2018 року, а його відпустка скасована наказом відповідача від 28 грудня 2018 року у зв`язку зі звільненням. 17 січня 2019 року його ознайомили з наказами та видали трудову книжку. Звертає увагу, що з 22 грудня 2018 року по 05 січня 2019 року він знаходився на лікарняному, а відразу після його закінчення перебував, як він вважав, у щорічній відпустці до 16 січня 2019 року включно. Всупереч статті 43 КЗпП України його звільнено без згоди профспілкового органу, членом якого він є. Його безперервний стаж у сфері авіаційного транспорту становить 33 роки, а стаж роботи в Украерорусі 26 років. Він є почесним працівником та ветераном підприємства, згідно статті 42 КЗпП України має переважне право на залишенні на роботі при скороченні штату працівників. Відповідач не провів з ним повний розрахунок по заробітній платі, не виплатив матеріальну допомогу у зв`язку із відпусткою. Накази про його звільнення підписані начальником департаменту персоналу ОСОБА_3 , а відтак видані із порушенням Статуту підприємства, яким визначено, що виключно до компетенції директора підприємства відноситься право прийняття та звільнення з посад співробітників підприємства, та відповідно підпис наказів про звільнення.

З огляду на викладене, ОСОБА_2 просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ від 22 грудня 2018 року № 1238/о ДП обслуговування повітряного руху України про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника служби інформаційних технологій ДП обслуговування повітряного руху України; визнати незаконним та скасувати наказ від 08 січня 2019 року № 20/о ДП обслуговування повітряного руху України про внесення змін до наказу від 22 грудня 2018 року № 1238/о; поновити його на посаді начальника служби інформаційних технологій ДП обслуговування повітряного руху України з 08 січня 2019 року; стягнути з ДП обслуговування повітряного руху України на його користь моральну шкоду, завдану незаконним звільненням у розмірі 118 000,00 грн; визнати незаконним та скасувати наказ ДП обслуговування повітряного руху України від 28 грудня 2018 року № 1261/о про скасування його відпустки; стягнути з ДП обслуговування повітряного руху України на його користь щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення працівників Украероруху, відповідно до поданої ним заяви від 20 грудня 2019 року; стягнути з ДП обслуговування повітряного руху України на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 08 січня 2019 року до винесення рішення по справі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП обслуговування повітряного руху України від 22 грудня 2018 року № 1238/о про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника служби інформаційних технологій ДП обслуговування повітряного руху України.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП обслуговування повітряного руху України від 08 січня 2019 року № 20/о про внесення змін до наказу від 22 грудня 2018 року № 1238/о.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника служби інформаційних технологій ДП обслуговування повітряного руху України з 08 січня 2019 року.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП обслуговування повітряного руху України від 28 грудня 2018 року № 1261/о про скасування відпустки ОСОБА_2 .

Стягнуто з ДП обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 січня 2019 року по 17 грудня 2019 року включно в розмірі 768 535,57 грн з утриманням обов`язкових податків та зборів в порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не отримавши рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення тимчасової комісії з відбору кандидатів, не отримавши від позивача відмови від переведення на іншу запропоновану йому вакантну посаду, не звернувшись до профспілкової організації за отриманням згоди на звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, та звільнивши позивача на підставі наказу неповноважної посадової особи, який виданий в період перебування позивача у відпустці, відповідач грубо порушив вимоги статей 40 42 43 КЗпП України та трудові права позивача. У зв`язку з цим, підлягає задоволенню вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 січня 2019 року по 17 грудня 2019 року включно (239 робочих днів) на суму 768 535,57 грн. Оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням чинного законодавства та законних прав позивача, що завдало останньому моральних переживань та вимагало від нього вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, звернення з позовом до суду, у зв`язку з чим необхідно відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду.

Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2020 року стягнуто з ДП обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 24 273,20 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що понесені витрати на правничу допомоги підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року апеляційну скаргу ДП обслуговування повітряного руху України залишено без задоволення, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2019 року та додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ДП обслуговування повітряного руху України подало касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2019 року, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ДП обслуговування повітряного руху України мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що позивачу було відмовлено у переведенні його на посаду начальника служби інформаційних технологій та інформаційної безпеки з причин відсутності відповідного досвіду роботи у позивача саме у сфері авіаційної безпеки та захисту інформації від актів незаконного втручання. Також, перевестись на іншу посаду позивач не виявив жодного наміру. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17.

Разом з тим, судами не взято до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 359/8899/17, в якій зазначено, що чинне законодавство не містить конкретної вимоги щодо надання переліку вакантних посад працівнику, що вивільняється на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, які б на думку роботодавця відповідали фаху та здібностям працівника. Фах та здібності працівника розглядаються роботодавцем на етапі прийняття такого працівника на певну посаду. Тому відповідач належним чином виконав вимоги частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на вимоги пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Також, начальник департаменту персоналу - ОСОБА_3 була наділена законними повноваженнями щодо підписання наказу про звільнення позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 через адвоката Клименко К. О., подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що при звільненні позивача роботодавцем були порушені норми трудового законодавства України, а саме: статей 40 42 43 49-2 49-4 116 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Закону України «Про відпустки», статті 43 Конституції України.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи з дослідженням всіх доказів у справі, які ґрунтуються на засадах верховенства права, є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, відповідають завданням цивільного судочинства.

У жовтні 2020 року Первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців» подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що при звільненні позивача роботодавцем були порушені норми трудового законодавства України, а саме: статей 40 42 43 49-2 49-4 116 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», Закону України «Про відпустки», статті 43 Конституції України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

13 жовтня 2020 року справа № 359/1236/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 з 01 вересня 1986 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, з 30 жовтня 2017 року він обіймав посаду начальника служби інформаційних технологій ДП обслуговування повітряного руху України (Украерорух).

07 лютого 2018 року ОСОБА_2 вручене попередження про наступне вивільнення відповідно до наказу Украероруху від 31 січня 2018 року № 43 «Про введення в дію оновленої організаційної структури Украероруху», та наданий для ознайомлення оновлений штатний розпис керівного складу апарату управління Украероруху від 30 січня 2018 року, а також перелік вакансій на підприємстві станом на 07 лютого 2018 року.

09 лютого 2018 року ОСОБА_2 подав на ім`я директора Украероруху заяву про переведення на посаду начальника служби інформаційних технологій та інформаційної безпеки. Заява ОСОБА_2 була повернута в. о. начальника департаменту персоналу 14 березня 2018 року для остаточного дооформлення.

Заяви про переведення на посаду начальника служби інформаційних технологій і інформаційної безпеки подавалися ОСОБА_2 14 березня 2018 року та 12 квітня 2018 року.

Листом від 16 травня 2018 року начальник департаменту персоналу підприємства повідомив ОСОБА_2 про направлення його заяв на розгляд комісії з проведення консультації з профспілками, засідання якої відбудеться найближчим часом.

14 грудня 2018 року рішенням тимчасової комісії з відбору кандидатів ДП обслуговування повітряного руху України ОСОБА_2 відмовлено у переведенні на посаду начальника служби інформаційних технологій та інформаційної безпеки через невідповідність його кандидатури кваліфікаційним вимогам до вакантної посади, відсутності відповідної освіти та досвіду роботи у сфері захисту інформаційних мереж від кіберзагроз.

Відповідно до поданої заяви наказом від 17 грудня 2018 року № 2639/в ОСОБА_2 надана щорічна відпустка з 02 січня 2019 року по 16 січня 2019 року.

22 грудня 2018 року начальником департаменту персоналу Єрошкіною А. В. ДП обслуговування повітряного руху України видано наказ № 1238/о про звільнення начальника служби інформаційних технологій Украероруху ОСОБА_2 з 22 грудня 2018 року за скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Підставою для видання даного наказу зазначено попередження від 07 лютого 2018 року № 1-25-496, наказ від 31 січня 2018 року № 43 «Про введення в дію оновленої організаційної структури та штатного розпису керівного складу Украероруху».

Наказом начальника департаменту персоналу Єрошкіною А. В. ДП обслуговування повітряного руху України від 28 грудня 2018 року № 1261/о скасований наказ від 17 грудня 2018 року № 2639/в про надання відпустки ОСОБА_2 . Підставою для винесення такого наказу зазначено службову записку начальника відділу кадрів та управління персоналом департаменту персоналу Марченко Г. В. від 27 грудня 2018 року № 2.2.1-50-214.

Наказом начальника департаменту персоналу Єрошкіною А. В. ДП обслуговування повітряного руху України від 08 січня 2019 року № 20/о викладено в новій редакції накази Украероруху від 22 грудня 2018 року № 1238/о звільнено начальника служби інформаційних технологій Украероруху ОСОБА_2 з роботи з 08 січня 2019 року за скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Підставою для видання даного наказу зазначено листок непрацездатності АДТ № 118010, службову записку начальника департаменту персоналу Єрошкіної А. В. від 21 грудня 2018 року № 2.2-10-682, службову записку начальника відділу кадрів та управління персоналом Марченко Г. В. від 08 січня 2019 року № 2.2.1-50-08.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Статтею 141 КЗпП України визначено обов`язок власника або уповноваженого ним органу правильно організовувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності.

При звільненні працівників у зв`язку зі скороченням чисельності або штату повинні додержуватись правила щодо переведення звільнених працівників на іншу роботу при наявності вакантних робочих місць (посад) і згоди працівників.

Згідно із частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Статтею 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до вимог частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач оскаржив рішення комісії з відбору кандидатів від 14 грудня 2018 року, проте рішення щодо поданої позивачем скарги не приймалось, позивач не відмовлявся від переведення на іншу вакантну посаду, накази про звільнення, про внесення змін щодо дати звільнення позивача та скасування відпустки були видані без згоди Первинної профспілкової організації «Інженерно-технічних фахівців», членом якої є позивач, та враховуючи, що ОСОБА_2 з 22 грудня 2018 року по 04 січня 2019 року перебував на лікарняному, а також чинним законодавством не передбачено можливості скасування наказу про відпустку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не дотримано вимоги статей 40 42 43 КЗпП України, чим порушені права позивача. Крім того, суди правильно зазначили, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів щодо повноважень ОСОБА_3 на звільнення працівників у 2019 року, а також, що відносно посади, яку обіймав позивач, не були встановлені обмеження діючим Статутом.

Оскільки оспорювані накази визнано незаконними та позивача поновлено на займаній посаді, тому суди обґрунтовано дійшли висновку, що вимога щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 січня 2019 року по 17 грудня 2019 року включно (239 робочих днів) на суму 768 535,57 грн підлягає задоволенню. Враховуючи, що звільнення позивача відбулося з порушенням чинного законодавства та законних прав позивача, що завдало останньому моральних переживань та вимагало від нього вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, звернення з позовом до суду, тому є підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди.

Крім того, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що понесені витрати на правничу допомоги підлягають відшкодування пропорційно до задоволених позовних вимог.

Посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 359/8899/17 та постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки наведені як приклад неоднакового застосування норм матеріального права постанови Верховного Суду та Верховного Суду України, прийняті за інших встановлених судами фактичних обставин справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2019 року, додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький