ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 359/3663/21
провадження № 61-5042св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - Бориспільська окружна прокуратура Київської області в інтересах держави в особі Міжрегіонального офісу захисних масивів дніпровських водосховищ Державного агентства водних ресурсів України,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 рокуу складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року Бориспільська окружна прокуратура Київської області
в інтересах держави в особі Міжрегіонального офісу захисних масивів дніпровських водосховищ Державного агентства водних ресурсів Українизвернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення.
Позов мотивований тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2014 року у справі № 359/11279/13-ц витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Дніпровського басейнового управління водних ресурсів земельні ділянки: площею 0,2300 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0284, площею 0,2300 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0615, площею 0,2300 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003: 0616, площею 0,1191 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0617, площею 0,1191 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0618, площею 0,1191 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0619, площею 0,1191 га
з кадастровим номером 3220881700: 05:003:0620, площею 0,1191 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0621, з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовані в межах Вороньківської сільської ради.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Дніпровського басейнового управління водних ресурсів земельні ділянки: площею 0,1191 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0622, площею 0,1191 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0623, площею 0,1191 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003: 0624, площею 0,1191 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0625, площею 0,1191 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0626, площею 0,1191 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0627 з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовані в межах Вороньківської сільської ради.
Постановою Верховного Суду України від 29 червня 2016 року це судове рішення першої інстанції залишено без змін.
Суди встановили, що у постійному користуванні Дніпровського басейнового управління водних ресурсів перебувала земельна ділянка площею 416,712 га для обслуговування захисних споруд. Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації (далі - Бориспільська РДА) від 24 січня 2008 року № 526 у власність ОСОБА_3 була передана частина цієї земельної ділянки, площею 2,00 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. 22 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЖ № 331587 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0284, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. 29 березня 2008 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 відчужила вказану земельну ділянку ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент». 06 червня 2008 року ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» отримало державний акт серії ЯЖ № 235659 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером
3220881700: 05:003:0284, з цільовим призначенням для ведення підсобного господарства.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2010 року у справі № 2-46/2010 визнано неправомірним та скасовано розпорядження голови Бориспільської РДА від 24 січня 2008 року № 526, визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 331587, виданий 22 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_3 , визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 29 березня 2008 року між ОСОБА_3 і ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії
ЯЖ № 235659, виданий 06 червня 2008 року ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент».
19 червня 2008 року за договором купівлі-продажу ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» відчужило земельну ділянку у власність ОСОБА_1 23 липня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 200771 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0284, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Розпорядженням Бориспільської РДА від 13 березня 2009 року № 982 ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва. Розпорядженням Бориспільської РДА від 21 квітня 2009 року
№ 1328 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення садівництва. 09 жовтня 2009 року на ім`я
ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЗ № 441775 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером
3220881700: 05:003:0284, з цільовим призначенням для ведення садівництва.
За заявою ОСОБА_1 ця земельна ділянка була поділена на 14 земельних ділянок. 01 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_1 були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯК № 273268 - № 273281 щодо земельних ділянок площею 0,2300 та 0,1191 га з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0614 - 3220881700:05:003:0627, з цільовим призначенням для ведення садівництва. 19 листопада 2011 року за договорами купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужила у власність ОСОБА_2 шість із вказаних земельних ділянок, площею 0,1191 га, з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0622 - 3220881700:05:003:0627, з цільовим призначенням для ведення садівництва.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 21 березня 2013 року встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений
19 червня 2008 року між ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» і ОСОБА_1 , державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 200771, виданий 23 липня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 , розпорядження Бориспільської РДА від 13 березня 2009 року № 982 та від 21 квітня 2009 року
№ 1328, державний акт на право власності на земельну ділянку серії
ЯЗ № 441775, виданий 09 жовтня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 , державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯК № 273268 - № 273281, видані
01 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_1 , та договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені 19 листопада 2011 року між ОСОБА_1
і ОСОБА_2 , є незаконними та порушують інтереси держави.
На підставі заяви ОСОБА_1 від 13 липня 2016 року земельні ділянки
з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0615 - 3220881700:05:003:0621 об`єднано в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:05:003:2796.
На підставі заяви ОСОБА_2 від 13 липня 2016 року земельні ділянки
з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0622 - 3220881700:05:003:0625 об`єднано в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:05:003:2798.
Вказані дії, на думку прокурора, свідчать про свідомі дії відповідачів, вчинені
з метою унеможливлення виконання судового рішення від 14 квітня 2014 року
у справі № 359/11279/13-ц. У зв`язку з цим, посилаючись на статті 92 95 152 ЗК України і статтю 391 ЦК України, прокурор просив усунути перешкоди Міжрегіональному офісу захисних масивів дніпровських водосховищ Державного агентства водних ресурсів України у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220881700:05:003:2796, загальною площею 1,0554 га, та земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220881700:05:003:2798, загальною площею 1,4764 га, шляхом їх повернення на користь Міжрегіонального офісу захисних масивів дніпровських водосховищ Державного агентства водних ресурсів України з незаконного володіння ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що в матеріалах справи немає позовних вимог про скасування розпоряджень, державних актів та правочинів, також немає жодних доказів на обґрунтування доводів щодо приналежності земельних ділянок відповідачів до земель водного фонду чи їх накладення (повного чи часткового) на землі водного фонду,
у зв`язку з чим суд не має можливості надати їм належну і повну оцінку при розгляді цього позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено.
Усунено Міжрегіональному офісу захисних масивів дніпровських водосховищ Державного агентства водних ресурсів України перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду
з кадастровим номером 3220881700:05:003:2796, загальною площею 1,0554 га, та земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220881700:05:003:2798, загальною площею 1,4764 га, шляхом їх повернення на користь Міжрегіонального офісу захисних масивів дніпровських водосховищ Державного агентства водних ресурсів України з незаконного володіння ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду мотивована тим, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0615 - 3220881700:05:003:0621, які були витребувані рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2014 року, яке залишене без змін Верховним Судом України та набрало законної сили, на підставі заяви ОСОБА_1 від 13 липня 2016 року об`єднано
в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:05:003:2796,
а земельні ділянки з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0622 - 3220881700:05:003:0625 на підставі заяви ОСОБА_2 від 13 липня 2016 року об`єднано в одну земельну ділянку з кадастровим номером 3220881700:05:003:2798. Зазначене унеможливлює виконання судового рішення, ухваленого у справі № 359/11279/13-ц, оскільки юридично земельні ділянки
з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0615 - 3220881700:05:003:0621, які належали на праві власності ОСОБА_1 , та земельні ділянки
з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0622 - 3220881700:05:003:0625, які на праві власності належали ОСОБА_2 , перестали існувати.
Відповідачі, використовуючи право на зло, будучи обізнаними про рішення Верховного Суду України за червень 2016 року, в липні 2016 року з метою перешкоджання виконанню рішення суду та порушення прав держави в особі Міжрегіонального офісу захисних масивів дніпровських водосховищ Державного агентства водних ресурсів України на землі водного фонду, провели їх об`єднання з метою присвоєння іншого кадастрового номера таким земельним ділянкам. Прокуратура, отримавши відмову у виконанні рішення про витребування, через таку недобросовісну поведінку змушена була повторно звертатись до суду із цим позовом про повернення вже об`єднаних земельних ділянок.
Вирішуючи питання про повернення спірних земельних ділянок, суд вказав, що вони входять до складу земель загальною площею 416,712 га, законне право користування якими має Дніпровське басейнове управління водних ресурсів
і які призначені для обслуговування захисних споруд у межах прибережної захисної смуги Канівського водосховища та належать до земель водного фонду. Також установлено, що право користування Дніпровського басейнового управління водних ресурсів на спірні земельні ділянки не припинялося в порядку статті 141 ЗК України, земельна ділянка за правилами статті 149 ЗК України не вилучалася. Так само не було додержано порядку зміни цільового призначення землі згідно зі статтею 20 ЗК України.
За встановлених обставин апеляційний суд зазначив, що втручання держави
в право власності відповідачів є виправданим, тому що вони, набуваючи
у власність землі, що знаходяться вздовж прибережної смуги, проявивши розумну обачність, могли б уникнути набуття у власність земель, перебування яких у державній власності захищає права та законні інтереси більшої кількості суб`єктів, забезпечує в тому числі і безпечне довкілля, можливість контролювати прибережні захисні споруди тощо.
При цьому суд врахував, що на предмет пропорційного втручання в права відповідачів питання досліджувалось ще при розгляді справи про витребування земель водного фонду, і позов був задоволений. Лише недобросовісна поведінка відповідачів, які то об`єднують, то роз`єднують земельні ділянки, які
є землями водного фонду, перешкоджає відновленню порушеного права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
04 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року і залишити в силі рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 жовтня 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив висновки про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду за відсутності необхідних доказів.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявників зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі
№ 320/4938/17, постанові Верховного Суду України від 22 травня 2013 року
у справі № 6-25цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявників зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права
у подібних правовідносинах (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також, підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник заявників зазначає порушення судом норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші аргументи учасників справи
27 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду додаткові пояснення.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
Зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 20 лютого
2024 року до закінчення касаційного провадження.
18 червня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у додаткових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
Розпорядженням Бориспільської РДА від 24 січня 2008 року № 526 у власність громадянки ОСОБА_3 передано земельну ділянку площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району.
В подальшому ОСОБА_3 отримала державний акт серії ЯЖ № 331587 від
22 лютого 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га із кадастровим номером 3220881700:05:003:0284.
29 березня 2008 року між ОСОБА_3 (продавець) і ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером 3220881700:05:003:0284, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району, який посвідчений 29 березня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Олофінським О. В. за № 2207.
06 червня 2008 року ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» отримало державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.
06 серпня 2008 року Бориспільський міжрайонний прокурор Київської області звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області
в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області, управління Держкомзему у Бориспільському районі, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_3 , ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», третя особа - Дніпровське басейне управління водних ресурсів, про визнання незаконними та скасування розпоряджень Бориспільської РДА, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та укладених цивільно-правових угод (справа № 2-46/2010).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 лютого 2011 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2011 року, позов прокурора задоволено. Визнано неправомірними та скасовано розпорядження Бориспільської РДА від 24 січня 2008 року № № 517, 518, 519, 521, 522, 523, 524, 525, 526, 528, 529, 533, 534, 535, 537 про надання у приватну власність громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_3 у власність земельних ділянок загальною площею 28,0076 га для ведення особистого селянського господарства
в адміністративних межах Вороньківської та Процівської сільських рад Бориспільського району Київської області.
Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки (серії ЯЖ № 331607 від 20 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_6 , серії ЯЖ
№ 331608 від 20 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_6 , серії ЯЖ
№ 331603 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_5 , серії ЯЖ № 331604 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_5 , серії ЯЖ № 331605 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_5 , серії ЯЖ № 331606 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_5 , серії ЯЖ № 331573 від 21 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_7 , серії ЯЖ № 331579 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_8 , серії ЯЖ № 331600 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_9 , серії ЯЖ
№ 331598 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_10 , серії ЯЖ № 331597 від 22 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_11 , серії ЯЖ № 331596 від 22 лютого
2008 року на ім`я ОСОБА_11 , серії ЯЖ № 331589 від 22 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_12 , серії ЯЖ № 331591 від 22 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_12 , серії ЯЖ № 331590 від 22 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_12 , серії ЯЖ № 331581 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_13 , серії ЯЖ
№ 331582 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_13 , серії ЯЖ № 331580 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_13 , серії ЯЖ № 331574 від 21 лютого
2008 року на ім`я ОСОБА_7 , серії ЯЖ № 331576 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_14 , серії ЯЖ № 331599 від 21 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_9 , серії ЯЖ № 331602 від 22 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_15 , серії ЯЖ № 331601 від 22 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_15 , серії ЯЖ № 331594 від 22 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_16 , серії ЯЖ № 331592 від 22 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_16 , серії ЯЖ № 331593 від 22 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_16 , серії ЯЖ № 331583 від 22 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_17 , серії ЯЖ № 331584 від 22 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_17 , серії ЯЖ № 331588 від 22 лютого 2008 року на ім`я
ОСОБА_18 , серії ЯЖ № 331587 від 21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_3 ), видані відповідачам на підставі розпоряджень Бориспільської РДА від 24 січня 2008 року за № № 517, 518, 519, 521, 522, 523, 524, 525, 526, 528, 529, 533, 534, 535, 537.
Визнано недійсними договори купівлі-продажу спірних земельних ділянок, укладені відповідачами з ТОВ «Ленгран-Есетс-Менеджмент» протягом березня - квітня 2008 року.
Визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки (серії ЯЖ № 235662, серії ЯЖ № 235663, серії ЯЖ № 235665, серії ЯЖ № 235664, серії ЯЖ № 235667, серії ЯЖ № 235666, серії ЯЖ № 235649, серії ЯЖ № 235659, серії ЯЖ
№ 235658, серії ЯЖ № 235657, серії ЯЖ № 235656, серії ЯЖ № 235655, серії ЯЖ
№ 235654, серії ЯЖ № 235653, серії ЯЖ № 235652, серії ЯЖ № 235661, серії ЯЖ
№ 235660, серії ЯЖ № 235651, серії ЯЖ № 235650, серії ЯЖ № 235648, від
06 червня 2008 року), видані на ім`я ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент».
Під час розгляду справи № 2-46/2010 суди встановили, що земельні ділянки, надані у власність відповідачам, в тому числі ОСОБА_3 , розташовані вздовж захисної дамби у межах прибережної захисної смуги Канівського водосховища на ділянці Проців-Кийлів і належать до категорії земель водного фонду. Тому їх виділення і передання фізичним особам у власність для ведення особистого селянського господарства здійснено з грубим порушенням водного
і земельного кодексів України.
19 червня 2008 року за договором купівлі-продажу ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» відчужило земельну ділянку у власність ОСОБА_1 , і 23 липня 2008 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 200771 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га з кадастровим номером 3220881700:05:003:0284, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Вороньківської сільської ради.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16 жовтня 2008 року
у справі № 19/315-08 за позовом Бориспільського міжрайонного прокурора
в інтересах держави в особі Київської обласної ради до Бориспільської районної державної адміністрації і ТОВ «Дніпро-Пірс» визнано недійсним розпорядження від 20 вересня 2007 року № 1819 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду ТОВ «Дніпро-Пірс» для ведення підсобного сільського господарства, розташованих на землях прибережної захисної смуги Дніпровського басейнового управління водних ресурсів на території Процівської, Вороньківської, Головурівської сільських рад Бориспільського району».
Вирішуючи вказаний спір, господарський суд встановив, що вказані земельні ділянки належать до земель берегоукріплюючої зони Дніпровського басейнового управління водних ресурсів і є землями водного фонду, які можуть передаватися тільки на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт. Земельні ділянки, що перебувають
у власності ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», збігаються із земельними ділянками ТОВ «Дніпро-Пірс», і це також підтверджується внаслідок порівняння технічної документації земельних ділянок товариств.
Додатково суд встановив, що при виділенні спірних земельних ділянок громадянам та подальшому їх продажу, земельні ділянки з користування Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, якому вони належали на праві постійного користування, у встановленому порядку не вилучались, і їх виділення не погоджувалось із землекористувачем, що є грубим порушенням ЗК України щодо порядку вилучення таких земельних ділянок.
Розпорядженням Бориспільської РДА від 13 березня 2009 року № 982
ОСОБА_1 надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо зміни цільового використання земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на ведення садівництва.
Розпорядженням Бориспільської РДА від 21 квітня 2009 року № 1328 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення садівництва.
09 жовтня 2009 року на ім`я ОСОБА_1 видано державний акт серії
ЯЗ № 441775 на право власності на земельну ділянку площею 2,00 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0284, з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовану в адміністративних межах Вороньківської сільської ради.
За заявою ОСОБА_1 вказана ділянка була поділена на 14 земельних ділянок.
01 вересня 2011 року на ім`я ОСОБА_1 видано державні акти серії
ЯК № 273268 - № 273281 на право власності на земельні ділянки площею
0,2300 га і 0,1191 га, з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0614 - 3220881700:05:003:0627, з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташованих на території Вороньківської сільської ради.
19 листопада 2011 року за договорами купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужила у власність ОСОБА_2 6 земельних ділянок площею 0,1191 га
з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0622 - 3220881700:05:003:0627,
з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташованих на території Вороньківської сільської ради.
В 2013 році Бориспільський міжрайонний прокурор, який діяв в інтересах держави в особі Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , треті особи:
ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», Обслуговуючий кооператив садівницьке товариство «Ластівка», про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння (справа № 359/11279/13-ц).
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2014 року у справі № 359/11279/13-ц, яке набрало законної сили і не скасовано, позов Бориспільської міжрайонної прокуратури, поданий в інтересах держави
в особі Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, задоволено.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Дніпровського басейнового управління водних ресурсів земельні ділянки
з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0614 - 3220881700:05:003:0621,
з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовані в межах Вороньківської сільської ради.
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Дніпровського басейнового управління водних ресурсів земельні ділянки
з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0622 - 3220881700:05:003:0627,
з цільовим призначенням для ведення садівництва, розташовані в межах Вороньківської сільської ради.
Постановою Верховного Суду України від 29 червня 2016 року рішення апеляційного суду Київської області від 04 серпня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
02 березня 2016 року скасовано, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2014 року залишено без змін.
У справі № 359/11279/13-ц суд встановив, що у постійному користуванні Дніпровського басейнового управління водних ресурсів перебуває земельна ділянка площею 416,712 га для обслуговування захисних споруд. Ця обставина підтверджується копією державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 002709, виданого 04 серпня 2004 року Дніпровському басейновому управлінню водних ресурсів. До цієї земельної ділянки входять спірні земельні ділянки, про витребування яких прокурор заявив позов.
Земельні ділянки, які надані у власність ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_3 , є тими самими земельними ділянками, щодо яких приймалось рішення про надання їх у користування ТОВ «Дніпро-Пірс» та які належать до земель берегоукріплюючої зони Дніпровського басейнового управління водних ресурсів і є землями водного фонду, які можуть передаватися тільки на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
Під час виконання рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2014 року місцева прокуратура встановила, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0615 - 3220881700:05:003:0621 ОСОБА_1 об`єднала в одну земельну ділянку
з кадастровим номером 3220881700:05:003:2796.
Наведене підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою 26 квітня 2021 року за
№ 254373756 та посвідченою приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л. В. заявою ОСОБА_19 про надання згоди на об`єднання належних їй на праві власності земельних ділянок
з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0615 - 3220881700:05:003:0621
в одну земельну ділянку.
ОСОБА_2 об`єднав належні йому на праві власності земельні ділянки
з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0622 - 3220881700:05: 003:0627, які в нього вже витребувані рішенням суду, в одну земельну ділянку
з кадастровим номером 3220881700:05:003:2798.
Наведене підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою 26 квітня 2021 року за
№ 254375515 та посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жуковою Ю. В. заявою ОСОБА_2 про надання згоди на об`єднання належних йому на праві власності земельних ділянок
з кадастровими номерами 3220881700:05:003:0622 - 3220881700:05:003:0625
в одну земельну ділянку.
31 травня 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2010 року скасовано в частині: 1) визнання неправомірним та скасування розпорядження Бориспільської РДА від 24 січня 2008 року № 526 про надання
у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 2,000 га
з кадастровим номером 3220881700:05:003:0284 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Вороньківської сільської ради Бориспільського району; 2) визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі розпорядження Бориспільської РДА від 24 січня 2008 року № 526 серії ЯЖ № 331587 від
21 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_3 , на право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га із кадастровим номером 3220881700:05:003:0284,
з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Воронківської сільської ради Бориспільського району Київської області, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за 010832300144; 3) визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 і ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220881700:05:003:0284, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Воронківської сільської ради, який посвідчений приватним нотаріусом Олофінським О. В. 29 березня 2008 року за реєстровим номером 2207; 4) визнання недійсним державного акта на право власності, оформленого на ім`я ТОВ «Легран-Есетс-Менеджмент», серії ЯЖ
№ 235659 від 06 червня 2008 року, на земельну ділянку площею 2,0000 га із кадастровим номером 3220881700:05:003:0284, з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, розташовану на території Воронківської сільської ради, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 020832300067, та ухвалено
в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Постановою Верховного Суду від 04 квітня 2024 року постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 липня 2024 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_4 , до якої приєдналося ТОВ «Ермес-Менеджмент», на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 03 грудня 2010 року закрито.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами у межах вимог і доводів касаційної скарги, що слугувало підставою для відкриття касаційного провадження у справі, колегія суддів враховує таке.
Статтями 13 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (статті 18 19 ЗК України).
Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель
є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів; береговими смугами водних шляхів; штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.
Таким чином, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча
й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.
Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.
Згідно з пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України землі водного фонду, що належать до земель комунальної власності, взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передання земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись
у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення
і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки)
і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 60 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.
Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як
3 гектари - 25 метрів;
- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;
- для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч нормам ЗК України
є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15 (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19)).
Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів
і додаток 13 до цих правил).
За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів.
Отже, з огляду на норми статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо.
Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх
у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).
Залежно від обставин справи вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено:
«заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України
є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року
у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження
№ 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила керуючись тим, що
в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них
є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником
з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане
з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника
є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від
28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження
№ 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі
№ 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)».
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Врахувавши обставини, встановлені рішенням суду у справі № 19/315-08, а саме те, що спірні земельні ділянки належатьдо земель берегоукріплюючої зони Дніпровського басейнового управління водних ресурсів і є землями водного фонду, які можуть передаватися тільки на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних
і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, а також обізнаність відповідачів про постанову Верховного Суду України від 29 червня 2016 року та неможливість прокуратури виконати рішення суду у зв?зку з недобросовісною поведінкою відповідачів, яка полягала в об?єднанні і роз?єднанні земельних ділянок, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірні земельні ділянки, які до їх незаконного передання у приватну власність первинному набувачу перебували у власності держави і щодо яких встановлений особливий режим охорони та використання, підлягають поверненню.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судом апеляційної інстанції у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду
у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Київського апеляційного суду від 20 лютого
2024 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 409 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року залишити без змін.
Поновити дію постанови Київського апеляційного суду від 20 лютого
2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська