№ 359/4713/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 359/4713/22

провадження № 61-5927св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук Степан Миколайович, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2023 року у складі судді Чирки С. С. та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в у грудні 2015 року він звертався до суду з позовом до Бориспільської міської ради, ОСОБА_9 , треті особи, які не заявляють позовних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Бориспільського міського державного нотаріального округу Кардашевська М. В., реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним рішення, скасування права власності на нерухоме майно.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2016 року (справа № 359/11588/15-ц) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт, що за життя ОСОБА_10 набула право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір дарування, укладений 19 грудня 2006 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , посвідчений державним нотаріусом Бориспільської міської державної нотаріальної контори Меленною Т. К., зареєстрований в реєстрі за № 2-3057.

Визнано недійсним рішення Бориспільської міської ради від 06 жовтня 2015 року в частині затвердження проєкту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_9 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою:

АДРЕСА_1 .

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 , видане 09 листопада 2015 року реєстраційною службою Бориспільського міськрайонного управління юстиції на ім`я ОСОБА_9 .

Скасовано право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .

Вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис від 21 жовтня 2015 року № 11954267 про право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,10 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення органу місцевого самоврядування в іншій частині відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 09 січня 2020 року (провадження 61-23308св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 до Бориспільської міської ради, ОСОБА_9 про встановлення факту, що має юридичне значення скасовано.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2016 року в частині вимог ОСОБА_1 до Бориспільської міської ради, ОСОБА_9 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено в силі.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Таким чином, за ОСОБА_10 визнано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач належним чином прийняв спадщину після смерті ОСОБА_10 , до складу якої увійшов житловий будинок та земельна ділянка на якій він розташований, за адресою: АДРЕСА_1 , а тому він має право на користування та розпорядження зазначеним будинком та земельною ділянкою.

Однак зазначена земельна ділянка вибула з його володіння без його волі.

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка площею 0,05 га, кадастровий номер 3210500000:06:045:0087, належить ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а земельна ділянка кадастровий номер 3210500000:06:045:0088, площею 0,05 га належить ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Тобто земельна ділянка, на якій розташований належний ОСОБА_1 будинок, якою він користується та обробляє зареєстрована за відповідачами.

Посилаючись на наведене ОСОБА_1 просив суд витребувати земельну ділянку, кадастровий номер 3210500000:06:045:0087, площею 0,05 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 ; земельну ділянку, кадастровий номер 3210500000:06:045:0088, площею 0,05 га, з цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 від ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Витребувано земельну ділянку, кадастровий номер 3210500000:06:045:0087, площею 0,05 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 .

Витребувано земельну ділянку, кадастровий номер 3210500000:06:045:0088, площею 0,05 га, з цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 від ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що земельна ділянка площею 0,10 га, кадастровий номер 3210500000:06:045:0081, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , яку разом із житловим будинком успадкував ОСОБА_1 , вибула із його володіння поза його волею. Надалі зазначена земельна ділянка була розподілена на дві земельні ділянки площею 0,05 га кожна, кадастровий номер 3210500000:06:045:0087 та 3210500000:06:045:0088, що перебувають у власності відповідачів, які не є добросовісними набувачами.

За таких обставин суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування зазначених земельних ділянок у відповідачів на користь позивача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У квітні 2024 року ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук С. М., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статей 15 16 377 387 388 ЦК України 120 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 128/1911/20-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 922/1708/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 522/8499/17, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували, що Верховний Суд у постанові від 09 січня 2020 року (справа № 359/11588/15-ц, провадження 61-23308св18) дійшов погодився з висновком суду першої інстанції про те, що за життя ОСОБА_10 набула право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас будь-яких висновків щодо земельної ділянки, на якій цей будинок розташований, не зробив.

Під час розгляду зазначеної справи суди не встановили обставин виникнення, набуття, чи визнання права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_12 чи її спадкоємцем ОСОБА_1 , а тому суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, позивач належним чином прийняв спадщину житловий будинок та земельну ділянку на якій він розташований.

Зважаючи на те, що позивач не довів виникнення у нього права власності на земельну ділянку, яка знаходиться під житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 як на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), так і на час набуття права власності на цю земельну ділянку відповідачами, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для її витребування на підставі статті 387 388 ЦК України.

Суди не врахували, що ефективним способом захисту, який поновить порушене право позивача, зокрема, є скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність, внаслідок чого позивач не матиме перешкод у оформленні права власності на земельну ділянку у визначеному законом порядку, оскільки до цього позивач не набув права власності на землю, а тому не може заявляти позовні вимоги про її витребування на підставі статей 387 388 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук С. М., на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук С. М., з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано з Бориспільського міськрайонного суду Київської області матеріали цивільної справи № 359/4713/22; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2016 року (справа № 359/11588/15-ц) позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт, що за життя ОСОБА_10 набула право власності на житловий,розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасовано право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,10 га,цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .

Вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис

від 21 жовтня 2015 року № 11954267 про право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,10 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення Апеляційного суду Київської області від 01 лютого 2017 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Позивач належним чином прийняв спадщину на зазначений житловий будинок та земельну ділянку на якій він розташований, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 квітня 2021 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-316.

Відповідно до витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.

Згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 01 квітня 2020 року № 29-10-0.223-4829/2-20 земельна ділянка, кадастровий номер 3210500000:06:045:0081, була зареєстрована в Державному земельному кадастрі 22 вересня 2015 року за заявою ОСОБА_9 на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з відомостями отриманими в результаті інформаційного взаємообміну від суб`єктів реєстрації речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка, кадастровий номер 3210500000:06:045:0081 обліковувалася за ОСОБА_8 (дата державної реєстрації речового права на нерухоме майно 11 грудня

2015 року).

Надалі зазначена земельна ділянка була поділена на дві земельні ділянки, кадастровий номер 3210500000:06:045:0087 та 3210500000:06:045:0088.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 червня 2021 року № 259457285 земельна ділянка, кадастровий номер 3210500000:06:045:0087, перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 червня 2021 року № 259458045 земельна ділянка, кадастровий номер 3210500000:06:045:0088, перебуває у спільній сумісній власності ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статті 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», яка була чинною на час будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника (пункт 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», яка була чинною на час будівництва житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ).

Суди встановили, що за життя ОСОБА_10 набула право власності на житловий будинок, розташований на земельній ділянці площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , який відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 07 квітня 2021 року успадкував ОСОБА_1 .

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України (у редакції, чинній на момент отримання позивачем свідоцтва про право на спадщину за заповітом) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Суди встановили, що у грудні 2015 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Бориспільської міської ради, ОСОБА_9 , треті особи, які не заявляють позовних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус Бориспільського міського державного нотаріального округу Кардашевська М. В., реєстраційна служба Бориспільського міськрайонного управління юстиції, про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності на нерухоме майно, визнання недійсним рішення, скасування права власності на нерухоме майно, у якому, зокрема, просив скасувати право власності

ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,10 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташованого за адресою: на АДРЕСА_1 .

У постанові від 09 січня 2020 року справа № 359/11588/15-ц (провадження

№ 61-23308св18) Верховний Суд не погодився з висновком суду першої інстанції про визнання частково недійсним рішення Бориспільської міської ради про передачу відповідачу у власність земельної ділянки, скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, скасування його права власності на неї та вилучення з реєстру запису про право власності на землю, зазначивши, що ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 , є звернення до суду з віндикаційним позовом.

У контексті наведеного доводи касаційної скарги про те, що звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту своїх прав, є необґрунтованими.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (частина перша статті 387 ЦК України).

Частина перша статті 388 ЦК України містить перелік підстав, за яких власник майна має право витребовувати своє майно, зокрема якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (підпункт 3 зазначеної статті).

Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребовувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові

від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Отже, віндикаційний позов - це позов власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча

і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17 (провадження № 61-29040св18)).

Таким чином, право на витребування майна від добросовісного набувача має саме власник або інший титульний володілець майна і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно

у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Установивши, що земельна ділянка площею 0,10 га, кадастровий номер 3210500000:06:045:0081, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , яку разом із житловим будинком успадкував ОСОБА_1 , вибула із його володіння поза його волею, суди попередніх інстанцій, загалом дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що позивач не довів виникнення у нього права власності на земельну ділянку, яка знаходиться під житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , отже, не мав правових підстав для її витребування на підставі статті 387 388 ЦК України.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання

у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не свідчать про наявність підстав для скасування правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки ґрунтуються на необхідності переоцінки доказів і обставин, яким суди надали належу оцінку. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У справі, що переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у особи, яка звернулася до суду із касаційною скаргою, іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень по суті спору та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь цієї особи.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 09 січня 2020 року у справі № 359/11588/15-ц (провадження

№ 61-23308св18), з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги ОСОБА_4 цих висновків не спростовують.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Ковальчук Степан Миколайович, залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник