Постанова

Іменем України

05 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 359/534/19

провадження № 51-122 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року у кримінальному провадженні № 12018110100002379 за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізмаїл Одеської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2021 року ОСОБА_6 засуджений за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого залишено без задоволення, а вирок суду - без зміни.

За вироком суду встановлено, що ОСОБА_6 21 листопада 2018 року, приблизно о 17:30 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, маючи умисел на вчинення крадіжки майна, що знаходилося на огородженій території домоволодіння по АДРЕСА_2 , через суміжну земельну ділянку через хвіртку проник на територію цього домоволодіння. Там він побачив належний ОСОБА_7 велосипед «ARDIS» вартістю 1883 грн і почав його викочувати в напрямку виходу.

Проте, дії ОСОБА_6 були виявлені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які стали їх припиняти, зокрема, ОСОБА_7 вихопила велосипед з рук обвинуваченого. Останній усвідомлюючи, що його викрито, продовжив свої дії з метою заволодіння майном, вихопив велосипед та, застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я потерпілої, завдав їй не менше двох ударів руками в обличчя та по тулубу, чим спричинив легкі тілесні ушкодження.

ОСОБА_6 із причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки був затриманий ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та їхнім сусідом ОСОБА_9 .

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає про неповноту судового розгляду, оскільки суд не задовольнив клопотання сторони захисту про допит свідків та експерта; стверджує, що жодного проникнення на територію не здійснював. Також вказує на те, що суд не дав належної оцінки відеозаписам слідчих експериментів за участю потерпілої та свідка і протоколу огляду місця події, а також висновкам судово-медичних експертиз.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Тому доводи касаційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Суд першої інстанції, виконуючи приписи наведеної норми закону, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченогоч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України. З позицією місцевого суду погодилася й апеляційна інстанція.

Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги про недоведеність винуватості засудженого та суперечливість доказів у справі такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.

Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Оцінка доказів проведена судом згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення саме обвинувального вироку. Зокрема, суд узяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_7 , яка пояснила, що невідомий чоловік зайшов на її подвір`я та намагався викрасти велосипед, а коли вона забрала велосипед, то він вдарив її, внаслідок чого вибив зуб. Свідок ОСОБА_8 підтвердила ці показання та пояснила, що побачила чоловіка, який зайшов на огороджену територію їх домоволодіння та тримав у руках велосипед її сина, намагаючись із ним вийти через хвіртку. Свідок вихопила велосипед із рук цього чоловіка та покотила назад у двір, після чого покликала потерпілу ОСОБА_7 . Також свідок підтвердила обставини заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень ОСОБА_6 .

Суд дослідив протоколи: огляду місця події, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, проведення слідчого експерименту за участю потерпілої та свідка, отримання зразків для експертизи і дійшов переконливого висновку, що вони є належними та допустимими доказами. Згідно висновку експерта від 14 грудня 2018 року сліди рук, вилучені з поверхні рами велосипеду, залишені ОСОБА_6 . Згідно висновку судово-медичної експертизи у потерпілої ОСОБА_7 виявлені синець на верхній та нижній губі зліва з переходом на підборіддя, травматична екстракція 2-го зуба верхньої щелепи зліва, що є легкими тілесними ушкодженнями.

Відповідно до висновку експерта від 12 грудня 2018 року ОСОБА_6 під час скоєння інкримінованих йому дій на психічне захворювання не страждав, у тому числі не перебував у тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. Проколом медичного огляду встановлено, що ОСОБА_6 перебував на момент скоєння злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Усім цим доказам суд дав оцінку в їх сукупності та взаємозв`язку і дійшов висновку, що вони доводять винуватість ОСОБА_6 «поза розумним сумнівом».

Суд перевірив версію обвинуваченого стосовно обставин події та визнав її такою, що суперечить фактичним обставинам справи. При цьому суд вірно зазначив, що знаходження під час огляду місця події велосипеда при виході через хвіртку за територією домоволодіння та відсутність даних у протоколі про виявлення слідів крові на землі не спростовують показання потерпілої та свідка про те, що події відбувалися на подвір`ї і що ОСОБА_6 намагався заволодіти велосипедом та спричинив ОСОБА_7 тілесні ушкодження.

Що стосується твердження у касаційній скарзі про відсутність у діях винного такої кваліфікуючої ознаки, як «проникнення у сховище», слід зазначити таке.

Проникнення як кваліфікуюча ознака грабежу передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки «проникнення» не має.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у свій постанові від 19 листопада 2018 року у справі № 205/5830/16-к (провадження № 51-2436кмо18) дійшла висновку, що огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань та засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об`єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).

При цьому обов`язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність в особи права перебувати в конкретному місці, де знаходиться майно.

Відповідно до протоколу огляду місця події від 21 листопада 2018 року, проведеного на території домоволодіння потерпілої, ця територія огороджена парканом, вхід на територію здійснюється через металеву хвіртку.

З огляду на наявні в матеріалах кримінального провадження докази, паркан фактично є захистом домоволодіння від сторонніх осіб та об`єктивно перешкоджав вільному доступу на його територію. При цьому наявність такого паркану без сумніву дозволяє ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).

Судами встановлено, що для того, щоб потрапити на територію домоволодіння потерпілої, засудженому слід було відчинити хвіртку, на що він жодного дозволу не мав, тобто він незаконно проникнув на територію, яка має засоби охорони від доступу сторонніх осіб, і використовується для зберігання матеріальних цінностей. Саме територія домоволодіння і є іншим сховищем, незаконне проникнення до якого інкримінувалось обвинуваченому.

За таких обставин доводи касаційної скарги засудженого про неправильну правову кваліфікацію його дій та відсутність такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення, колегія суддів вважає непереконливими.

Посилання у касаційній скарзі на неповноту судового розгляду внаслідок того, що суд першої інстанції нібито не задовольнив клопотання про допит у судовому засіданні експерта та свідків не ґрунтуються на матеріалах справи. Згідно журналу та аудіозапису судових засідань, клопотань про виклик та допит цих осіб сторона захисту не заявляла.

За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України є правильною.

Покарання призначено у відповідності з вимогами статей 50 65 КК України, враховує ступінь тяжкості скоєного та дані про особу винного, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

У ході перевірки кримінального провадження в порядку апеляційної процедури суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи скарги обвинуваченого, що є аналогічними доводам касаційної скарги, надав на них вичерпну відповідь з наведенням докладних мотивів та залишив її без задоволення, належним чином обґрунтувавши прийняте рішення. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив. Ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України та містить докладні мотиви прийнятого рішення.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були би безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3